Постанова

від 13.10.2021 по справі 175/833/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 175/833/19

провадження № 61-10938св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма Агрополіс ,

треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Підгородненська міська рада Дніпровського району Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дрозд Роман Юрійович, на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2020 року у складі судді Озерянської Ж. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 27 травня 2021 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В.,

Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом

до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Агрополіс (далі - ТОВ Фірма Агрополіс ) про визнання права постійного користування земельною ділянкою, припинення права постійного користування земельною ділянкою та надання права на проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником нерухомого майна, яке знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 . Право власності на зазначене майно вона набула на підставі договору дарування нерухомого майна від

11 липня 2014 року, укладеного з ОСОБА_2 . Право постійного користування земельною ділянкою за указаною адресою зареєстроване за першим власником нерухомого майна - ТОВ Фірма Агрополіс .

Посилаючись на загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості разом

із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, закріплений

у статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), просила: визнати за нею право постійного користування земельною ділянкою площею 0,3200 га, кадастровий номер 1221411000:02:015:0109, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на тих самих умовах і в тому самому обсязі, що були у попереднього землекористувача; припинити за ТОВ Фірма Агрополіс право постійного користування указаною земельною ділянкою, яка виділена відповідно до державного акта на право постійного користування землею І-ДП № 003171 від 24 листопада 1997 року; надати

їй право провести державну реєстрацію права постійного користування спірною земельною ділянкою у Державному реєстрі речових прав

на нерухоме майно; зазначити, що це рішення є підставою для державної реєстрації за нею права постійного користування земельною ділянкою площею 0,3200 га, кадастровий номер 1221411000:02:015:0109, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно

до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 04 лютого 2020 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 17 серпня 2020 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Підгородненську міську раду Дніпровського району Дніпропетровської області.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Припинено за ТОВ Фірма Агрополіс право постійного користування земельною ділянкою площею 0,3200 га, кадастровий номер 1221411000:02:015:0109, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , відповідно до державного акта на право постійного користування землею

І-ДП № 003171 від 24 листопада 1997 року.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що право постійного користування земельною ділянкою державної та комунальної власності не переходить автоматично до фізичної особи внаслідок набуття нею права власності на будівлі і споруди, що розташовані на ній, поза межами встановленої статтею 123 ЗК України процедури. З урахуванням відсутності доказів звернення позивачки до повноважних органів з клопотанням про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки суд першої інстанції вважав позовні вимоги про визнання права постійного користування земельною ділянкою та його державну реєстрацію необґрунтованими.

Суд вважав обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 про припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою за ТОВ Фірма Агрополіс з урахуванням переходу до позивачки права власності

на нерухоме майно, розташоване за указаній земельній ділянці.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 23 листопада 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що правильним є висновок суду першої інстанції про те, що позивачка не є суб`єктом, який має право на отримання відповідної земельної ділянки у постійне користування,

а положення статей 120, 123 ЗК України не встановлюють автоматичного переходу права користування земельною ділянкою до нового власника об`єкта нерухомого майна поза межами встановленої статтею 123 ЗК України процедури. Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права користування земельної ділянкою з огляду на відсутність доказів

її звернення до повноважних органів із клопотанням про надання дозволу

на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки. Додатково зазначено про відсутність доказів дійсного розміру земельної ділянки, який призначено для розміщення і обслуговування споруд та нормативно визначено у місцевості, де вони знаходяться, а також доказів того, чи використовує позивачка цю земельну ділянку та у якому розмірі, чи є споруди, власником яких вона є, конструкціями

з фундаментом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дрозд Р. Ю., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 23 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Отже, судові рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про припинення права постійного користування земельною ділянкою

не оскаржуються, тому в силу вимог статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядаються.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилалась на застосування судами попередніх інстанцій норм права, а саме статей 92, 120 ЗК України, без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року

у справі № 6-2цс15, від 23 грудня 2015 року у справі № 6-244цс15,

від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, від 12 жовтня 2016 року

у справі № 6-2225цс16, від 15 травня 2017 року у справі № 705/6917/14-ц,

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року

у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18), від 05 грудня

2018 року у справі № 713/1817/16-ц (провадження № 14-458цс18),

від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження

№ 14-435цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 363/6022/16-ц (провадження № 14-438цс19), від 20 березня 2019 року у справі

№ 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18), від 16 червня 2020 року

у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), у постановах Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі № 910/14212/17, від 20 травня

2020 року у справі № 127/2169/16-ц (провадження № 61-42694св18),

від 23 вересня 2020 року у справі № 344/5832/17 (провадження

№ 61-21802св18), від 01 жовтня 2020 року у справі № 752/7311/13-ц (провадження № 61-31334св18), від 20 січня 2021 року № 910 /18 384/15,

від 25 січня 2021 року у справі № 442/5033/16-ц (провадження

№ 61-40637св18), від 27 січня 2021 року у справі № 450/84/18 (провадження № 61-4208св20), від 10 лютого 2021 року у справі № 524/8722/16-ц (провадження № 61-3137св19), від 26 травня 2021 року у справі

№ 333/1115/18 (провадження № 61-5763св19).

Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на сталу практику правозастосування статті 120 ЗК України, зокрема щодо принципу цілісності земельної ділянки та розташованих на ній споруд. Не урахували, що особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах та в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості,

або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.

Положення статей 120, 125 ЗК України встановлюють загальне правило, що у разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності (право користування) на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.

Ураховуючи, що попередній власник нерухомого майна мав право постійного користування спірною земельною ділянкою, відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 120 ЗК України таке право перейшло до позивачки.

Також зазначала про ненадання судами попередніх інстанцій належної оцінки наявним в матеріалах справи договорам купівлі-продажу

та дарування нерухомого майна, що підтверджують факт переходу права постійного користування спірною земельної ділянкою від першого власника нерухомого майна, розміщеного на ній - ТОВ Фірма Агрополіс , до неї,

а також технічному паспорту на нежитлові будівлі та споруди, що підтверджує факт набуття нею права власності на єдиний майновий комплекс, який складається з окремих капітальних будівель і споруд.

Відзиву на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дрозд Р. Ю.,

не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до акта на право постійного користування землею серії

І-ДП № 003171, виданого на підставі рішення Підгородненської міської ради народних депутатів від 15 жовтня 1997 року № 248, ТОВ Фірма Агрополіс передано у постійне користування земельна ділянка площею

3200,00 кв. м, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1221411000:02:015:0109, цільове призначення - 11.02. Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості , категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, вид використання - для виробничих потреб, форма власності - комунальна власність.

Згідно із свідоцтвом про право власності, виданим виконавчим комітетом Підгородненської міської ради 03 квітня 2006 року, ТОВ Фірма Агрополіс належало таке нерухоме майно: нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 , яке складається з: А - нежитловий будинок цегляний, загальною площею 59,6 кв. м; Б - щитова цегляна; В - склад блочний, загальною площею 172,5 кв. м; Г - вбиральня дерев`яна; Д - сарай цегляний; Е-ангар залізобетон; И - ангар залізобетонні панелі, загальною площею 448,2 кв. м; Ж - щитова цегляна; З - навіс металеві стовпи; Л -вагова цегляна, загальною площею11,0 кв. м; М - навіс-ваги (металеві стовпи); П - навіс-вольєр (металеві стовпи); Р - маслоприймальня цегляна, 1-2 огорожа (метал, залізобетонні плити).

14 квітня 2006 року між ТОВ Фірма Агрополіс і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О. А. та зареєстрований в реєстрі за № 2032, за умовами якого

у власність ОСОБА_3 перейшли нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 , та розташовані на земельній ділянці площею 0,3200 га, яка була передана у постійне користування на підставі виданого державного акта на право постійного користування землею серії І-ДП № 003171, виданого 24 листопада

1997 року.

В подальшому ОСОБА_3 продав вказане нерухоме майно

ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 30 травня 2006 року.

ОСОБА_4 продала нерухоме майно: нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 , розташовані на земельній ділянці площею 0,3200 га, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 16 травня 2008 року.

Пунктом 11 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 16 травня

2008 року передбачено, що земельна ділянка - держфонд, договір оренди

на ім`я продавця не оформлений, а покупець зобов`язується укласти договір оренди земельної ділянки, на якій розташовані придбані нежитлові будівлі та споруди, в установленому законом порядку.

Згідно з гарантійним листом від 13 травня 2008 року № 5, ТОВ Фірма Агрополіс підтвердило факт відмови від земельної ділянки площею

0,3200 га, розташованої в АДРЕСА_1 , яка перебуває в користуванні товариства на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-ДП № 003171, виданого

24 листопада 1997 року, на користь ОСОБА_2 у зв`язку з продажем їй нерухомого майна.

Рішенням ХХІ сесії V скликання Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 19 червня

2008 року № 2338-ХХІ/V приватному підприємцю ОСОБА_2 надано

дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою земельної ділянки, на якій розміщені нежитлові будівлі, що розташована

на території Підгородненської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 , для передання в довгострокову оренду (49 років), загальною площею 0,3200 га, та зобов`язано приватного підприємця ОСОБА_2 оформити технічну документацію із землеустрою земельної ділянки відповідно до земельного законодавства та подати на розгляд сесії Підгородненської міської ради.

Рішенням ХХV сесії V скликання Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 26 грудня

2008 року № 3098-ХХV/V внесено доповнення до вищевказаного рішення міськради, а саме: пункт 1 доповнено словами для комерційного використання (виробництво та зберігання будівельних матеріалів) .

ОСОБА_2 не виконала вимог, визначених у зазначеному рішенні міської ради та не оформила належним чином права користування спірною земельною ділянкою.

11 липня 2014 року на підставі договору дарування ОСОБА_2 передала

в дар своїй неповнолітній доньці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нерухоме майно: нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться на АДРЕСА_1 , розташовані на земельній ділянці площею

0,3200 га.

Згідно з положеннями пункту 18 договору дарування сторонам роз`яснено зміст статті 377 ЦК України та констатовано, що сторонам відомо, що

при укладенні цього договору та з представлених документів дарувальник не має оформленого у встановленому порядку права власності на земельну ділянку відповідно до частини першої статті 79 ЗК України, у зв`язку з чим при укладенні цього договору сторони вимоги статті 377 ЦК України

не порушують.

Відповідно до гарантійного листа від 02 листопада 2015 року, ТОВ Фірма Агрополіс підтвердило факт відмови від цієї земельної ділянки площею 0,3200 га, яка перебувала в користуванні товариства на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-ДП № 003171, виданого 24 листопада 1997 року, на користь ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що вона є власником розміщеного на цій ділянці нерухомого майна на підставі договору дарування від 11 липня 2014 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й підтверджується матеріалами справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків судів не спростовують.

Відповідно до статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент першого відчуження нерухомого майна - укладення договору купівлі-продажу

від 14 квітня 2006 року) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як

і у справі, що переглядається, слід враховувати, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). Згідно із цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало

у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду

та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену

на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного

і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на вказану нерухомість. Ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, можна зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями

статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною починаючи з 01 січня

2002 року, слід виходити з того, що в разі переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений

на земельній ділянці, що перебуває у власності, користуванні особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача такого об`єкта право власності, користування на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується і випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України , особи, які набули право власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Наведений підхід підтверджується також і ретроспективним аналізом норм законодавства щодо переходу прав на земельну ділянку в разі відчуження права власності на нерухоме майно.

Стаття 30 ЗК УРСР 1991 року в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку в разі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 ЗК України (у чинній редакції), стаття 377 ЦК України (у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою

та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2 цс 15, від

13 квітня 2016 року у справі № 6-253 цс 16, від 12 жовтня 2016 року у справі

№ 6-2225 цс 16, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження

№ 14-47 цс 20).

Однак передбачений законодавцем принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди не знаходить належного втілення у нормах, які регулюють перехід прав на земельну ділянку при переході права власності на споруду, яка на ній розташована, коли такий об`єкт нерухомого майна знаходиться на земельній ділянці, що перебуває на праві постійного користування.

Стаття 92 ЗК України обмежує коло осіб, які можуть бути постійними користувачами земельних ділянок.

Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований

у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на право користування земельною ділянкою на умовах

і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.

Зазначеного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження

№ 12-143гс18).

Суди попередніх інстанцій встановили, що спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності та перебуває на праві постійного користування у першого власника розміщених на ній об`єктів нерухомості - ТОВ Фірма Агрополіс . При першому та другому відчуженні об`єктів нерухомості, розташованих на спірній земельній ділянці (14 квітня 2006 року, 30 травня 2006 року), редакція статті 120 ЗК України передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право користування

на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі договору оренди. Однак новий власник нежитлових приміщень та споруд не оформив відповідного договору оренди земельної ділянки, на якій розташоване придбане ним нерухоме майно. Заслуговує на увагу також той факт, що

у договорі купівлі-продажу від 30 травня 2006 року сторони передбачили, що земельна ділянка належить до державної власності, договір оренди на ім`я продавця ( ОСОБА_3 ) не оформлений, а покупець ( ОСОБА_4 ) зобов`язується укласти договір оренди земельної ділянки, на якій розташовані придбані нежитлові будівлі та споруди, в установленому законом порядку.

При укладенні наступного договору купівлі-продажу з матір`ю позивачки,

ОСОБА_2 (16 травня 2008 року), стаття 120 ЗК України передбачала, що якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

При переході права власності до позивачки на підставі договору дарування від 11 липня 2014 року стаття 120 ЗК України, а також кореспондуюча їй стаття 377 ЦК України передбачали, що до набувача нерухомого майна переходить право користування земельною ділянкою, на якій воно розміщене, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були

у попереднього землекористувача. У цьому контексті заслуговує на увагу погоджений сторонами пункт 18 договору дарування, який встановлював, що дарувальник не має оформленого у встановленому порядку права власності на земельну ділянку відповідно до частини першої

статті 79 ЗК України, у зв`язку із чим при укладенні цього договору сторони вимоги статті 377 ЦК України не порушують.

З огляду на наведене позивачка, як власник нежитлових будівель та споруд, розташованих на АДРЕСА_1 , з урахуванням передбаченого статтею 120 ЗК України та статтею 377 ЦК України принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, має право на оформлення права користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України (у чинній редакції) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Виходячи із зазначених положень ЗК України новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права власності

чи права користування на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства. Тобто з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку.

Статтею 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував

до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України .

Верховний Суд України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі

№ 6-84цс14 виклав правову позицію, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів

і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб,

і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Частиною другою цієї статті ЗК України передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проєктом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Установивши, що позивачка не зверталась до уповноважених органів

з метою оформлення свого права користування спірною земельною ділянкою, їй не було відмовлено у наданні дозволу на розробку відповідного проекту землеустрою чи про передачу указаної ділянки їй у користування або власність, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність порушених, невизнаних чи оспорюваних прав позивачки, які підлягають захисту в судовому порядку.

Повноваження органів державної влади щодо надання земельної ділянки державної чи комунальної власності у користування є дискреційними,

а тому суд не може втручатися до таких повноважень і не може підміняти відповідний орган, уповноважений на виконання вказаних функцій.

У зв`язку із цим необхідно зауважити, що попередній власник нежитлових будівель та споруд, які розташовані на спірній земельній ділянці, яка

є матір`ю позивачки та її законним представником, зверталась до Підгородненської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою земельної ділянки, на якій розміщені належні їй на той час нежитлові будівлі та споруди, для передання її в довгострокову оренду (49 років), отримала відповідний дозвіл, однак не виконала вимог органу місцевого самоврядування щодо надання на затвердження сесії міської ради такої технічної документації. Разом з тим вирішила подарувати указану нерухомість своїй неповнолітній дочці та від її імені звернулася до суду з позовом.

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства

є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій правильно визначились із змістом позовних вимог, наявністю порушених, невизнаних чи оспорюваних прав позивачки, які підлягають захисту в судовому порядку, та ухвалили судові рішення

з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодозастосування судами попередніх інстанцій норм права, а саме статей 92, 120 ЗК України, без урахування висновків

у подібних правовідносинах, викладених у зазначених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду є неспроможними, оскільки зазначені у касаційній скарзі судові рішення і судові рішення у цій справі ухвалені за інших фактичних обставин та різного законодавчого регулювання спірних правовідносин. При цьому суди попередніх інстанцій урахували сталу практику правозастосування статті 120 ЗК України, а саме принцип цілісності земельної ділянки та розташованих на ній споруд, встановили наявність

у позивачки як власника нежитлових будівель та споруд, розміщених на спірні земельній ділянці, підстав для оформлення права користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані та яка необхідна для їх обслуговування, однак за відсутності встановлених порушених, невизнаних або оспорюваних прав позивачки щодо його оформлення, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Посилання заявниці на неналежну оцінку наявних в матеріалах справи договорів купівлі-продажу, договору дарування та технічного паспорта

є необґрунтованими, зводяться до незгоди з ухваленими судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS

v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, доводи касаційної скарги висновків суду в частині, яка переглядається судом касаційної інстанції, не спростовують. Верховний Суд зауважує, що оскаржувані судові рішення переглядались тільки в межах вимог касаційної скарги.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409,410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Дрозд Роман Юрійович, залишити без задоволення.

Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Агрополіс , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Підгородненська міська рада Дніпровського району Дніпропетровської області, про визнання права постійного користування земельною ділянкою та надання права на проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк