Постанова

від 27.05.2021 по справі 175/833/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4502/21 Справа № 175/833/19 Суддя у 1-й інстанції - Озерянська Ж. М. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Свистунової О.В.

суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.

за участю секретаря - Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2020 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Агрополіс» , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Підгородненська міська рада Дніпровського району Дніпропетровської області, про визнання права постійного користування земельною ділянкою, припинення права постійного користування земельною ділянкою та надання права на проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Агрополіс» , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Підгородненська міська рада Дніпровського району Дніпропетровської області, про визнання права постійного користування земельною ділянкою, припинення права постійного користування земельною ділянкою та надання права на проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, в якому просила суд постановити рішення, яким визнати за ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою площею 0,3200 га, кадастровий номер 1221411000:02:015:0109, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача; припинити за ТОВ Фірма Агрополіс право постійного користування земельною ділянкою площею 0,3200 га, кадастровий номер 1221411000:02:015:0109, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка виділена відповідно до Державного акту на право постійного користування землею І-ДП №003171 від 24 листопада 1997 року; надати право ОСОБА_1 провести державну реєстрацію права постійного користування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельної ділянки кадастровий номер 1221411000:02:015:0109, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та територіальною громадою м. Підгородне; зазначити, що дане рішення є підставою для державної реєстрації за ОСОБА_1 право постійного користування земельною ділянкою площею 0,3200 га, кадастровий номер 1221411000:02:015:0109, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 у відповідності до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ; стягнути з ТОВ Фірма Агрополіс на користь позивачки судові витрати.

Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено частково: припинено за Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма Агрополіс право постійного користування земельною ділянкою площею 0,3200 га, кадастровий номер 1221411000:02:015:0109, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,відповідно до Державного акту на право постійного користування землею І-ДП №003171 від 24 листопада 1997 року.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Стягнуто з ТОВ Фірма Агрополіс на користь ОСОБА_1 судовий збір 768,40 грн., інші судові витрати віднести за рахунок позивача.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове в цій частині, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.

У відзиві Підгородненська міська рада Дніпровського району Дніпропетровської області просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 3 ст. 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом способів.

Відповідно до вимог ст. 393 ЦК України, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акту, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акту.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей, про що зазначено в ч. 2 ст. 158 ЗК України.

Встановлено, що Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма Агрополіс на підставі Свідоцтва про право власності виданого Виканвчим комітетом Підгородненської міської Ради 03.04.2006 року на підставі рішення від 08.12.2004 року за номером XXIV-XXIV, зареєстрованого 03.04.2006 року Дніпропетровським районним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» в Єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним за номером 14350763 належало нерухоме майно: нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 , яке складається з: А-нежитловий будинок цегляний, загальною площею 59,6 кв.м.; Б- щитова цегляна, В- склад шл.блок, загальною площею 172,5 кв.м.; Г- вбиральня дерево; Д-сарай цегляний; Е-ангар залізобетон; И-ангар залізобетонні панелі, загальною площею 448,2 кв.м., Ж-щитова цегляна, З-навіс металеві стовби, Л-вагова цегляна, загальною площею11,0 кв.м., М-навіс-ваги металеві стовпи, П-навіс-вальєр металеві стовби, Р-маслоприймальня цегляна, 1-2 огорожа метал, залізобетонні плити (а.с.64-65).

Це нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці площею 3200 кв.м., яка передана Товариству з обмеженою відповідальністю Фірма Агрополіс у постійне користування, для виробничих потреб, на підставі Акту на право постійного користування землею серії І-ДП №003171 виданого на підставі Рішення Підгороднянської міської Ради народних депутатів від 15 жовтня 1997 року №248 (а.с.20-23).

Згідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, вказана земельна ділянка що розташована АДРЕСА_1 . Кадастровий номер - 1221411000:02:015:0109. Цільове призначення - 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості. Категорія земель - Землі промисловості, транспорту, зв»язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Вид використання - Для виробничих потреб. Форма власності - Комунальна власність. Дата державної реєстрації земельної ділянки - 18.04.2016 року (а.с.24-26).

На підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна посвідченого 14 квітня 2006 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О.А. та зареєстрованого в реєстрі за №2032 (а.с.9), ТОВ Фірма Агрополіс продав ОСОБА_2 нерухоме майно: нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 , та розташовані на земельній ділянці площею 0,3200 га, яка була передана у постійне користування на праві виданого Державного акту на право постійного користування землею серії І-ДП №003171 виданого 24 листопада 1997 року (а.с.20-23).

В подальшому, ОСОБА_2 продав вищевказане нерухоме майно ОСОБА_3 , що підтверджується Договором купівлі-продажу від 30 травня 2006 року (а.с.13).

16 травня 2008 року ОСОБА_3 продала нерухоме майно: нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 , розташовані на земельній ділянці площею 0,3200 га, ОСОБА_4 , що підтверджується Договором купівлі-продажу нерухомого майна від 16 травня 2008 року. У Договорі купівлі-продажу було зазначено, що земельна ділянка - держфонд, договір оренди на ім»я «Продавця» не оформлений. Пунктом 11 вказаного Договору Покупець» зобов»язується укладсти договір оренди земельної ділянки, на якій розташовані придбані нежитлові будівлі та споруди, в установленому законом порядку (а.с.15).

Згідно гарантійного листа Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Агрополіс вих. №5 від 13 травня 2008 року (а.с.28), ТОВ Фірма Агрополіс підтвердив факт відмови від земельної ділянки площею 0,32 га, розташованої в АДРЕСА_1 , яка перебуває в користуванні Товариства на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії І-ДП №003171 виданого 24 листопада 1997 року на користь ОСОБА_4 у зв`язку з продажем останній нерухомого майна.

Рішенням ХХІ сесії V скликання Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області №2338-ХХІ/V від 19 червня 2008 року, Приватному підприємцю ОСОБА_4 було надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою земельної ділянки, на якій розміщені нежитлові будівлі, яка розташована на території Підгородненської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 для передачі в довгострокову оренду (49 років), загальною площею 0,32 га, та зобов`язано ПП ОСОБА_4 : технічну документацію із землеустрою земельної ділянки для передачі в довгострокову оренду оформити у відповідності до вимог земельного законодавства, та подати на розгляд сесії Підгородненської міської ради (а.с.213).

Рішенням ХХV сесії V скликання Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області №3098-ХХV/V від 26 грудня 2008 року було внесено доповнення до вищевказаного Рішення міськради, а саме: п. 1 доповнено словами …для комерційного використання (виробництво та зберігання будівельних матеріалів) (а.с.214).

Однак, ОСОБА_4 не виконала вимог визначених у вищевказаному Рішенні міськради, та не скористалась правом належного оформлення користування спірною земельною ділянкою.

11 липня 2014 року ОСОБА_4 передала в дар, своїй неповнолітній доньці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нерухоме майно: нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 , розташовані на земельній ділянці площею 0,3200 га, що підтверджується Договором дарування нерухомого майна від 11 липня 2014 року (а.с.18) та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №24129928 від 11 липня 2014 року (а.с.19).

Відповідно до пункту 18 Договору, сторонам роз»яснено зміст ст. 377 ЦК України, Крім того, констатовано, що сторонам відомо, що при укладенні цього договору та з представлених документів у Дарувальника відсутнє оформлене у встановленому порядку право власності на земельну ділянку, відповідно до ч.1 ст.79 Земельного Кодексу України, тому при укладенні цього договору сторонами вимоги ст. 377 ЦК України не порушуються (а.с.18 - зворот).

Згідно гарантійного листа Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма Агрополіс від 02 листопада 2015 року (а.с.27), ТОВ Фірма Агрополіс підтвердив факт відмови від земельної ділянки площею 0,32 га, розташованої в АДРЕСА_1 , яка перебуває в користуванні Товариства на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії І-ДП №003171 виданого 24 листопада 1997 року на користь ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що остання є власником вищевказаного нерухомого майна на підставі Договору дарування від 11 липня 2014 року.

Колегія суддів не приймає доводи апелянта щодо посилання на ст. 120 ЗК України, відповідно до якої ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання права постійного користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 125 ЗК України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 92 ЗК України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою, це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування ; заклади освіти незалежно від форми власності; співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку. В усіх інших випадках надання земельних ділянок у користування оформлюється договорами оренди земельних ділянок.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що приписи вказаної статті Кодексу не передбачають набуття права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності фізичною особою внаслідок набуття нею права власності на будівлі і споруди, що розташовані на цій земельній ділянці.

Тобто позивач не є суб`єктом, який має право на отримання відповідної земельної ділянки у постійне користування.

Так, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч. 1 ст. 116 ЗК України).

Водночас згідно з ч. 2 ст. 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Схожі приписи закріплено і в ч. 1 ст. 377 ЦК України, де зазначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

При цьому однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою згідно з п. е ч. 1 ст. 141 ЗК України є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

У пп. ґ п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ зазначено, що з 1 січня 2010 року до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до ст. 377 ЦК України і ст. 120 ЗК України.

Разом з тим згідно з ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Частиною 2 вищевказаної статті ЗК України передбачено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вказані положення ст.ст. 120, 123 ЗК України унормовують порядок переходу при відчуженні об`єкта нерухомого майна до його набувача права користування земельною ділянкою і не встановлюють автоматичного переходу права на користування земельною ділянкою до нового власника об`єкта нерухомого майна поза межами встановленої ст. 123 ЗК України процедури, а тому суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема про передачу земельної ділянки у користування фізичній особі.

Натомість матеріали цивільної справи не містять відомостей про те, що ОСОБА_1 зверталася до повноважних органів із клопотанням щодо вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, а тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що в суду не має повноважень на визнання за ОСОБА_1 право користування земельної ділянкою площею 0,32 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідності до ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України різновидом права користування є право оренди земельної ділянки, тобто засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Окрім цього, ст. 121 ЗК України, визначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, серед яких відсутній класифікатор: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, який є цільовим призначення земельної ділянки у АДРЕСА_1 , про що свідчить Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-1203359362016 від 18 квітня 2016 року (а.с.24-26).

Отже, вирішення даного питання зумовлюється шляхом укладення договору оренди земельної ділянки, що розташована у АДРЕСА_1 та перебуває у комунальній власності.

Статтею 141 ЗК України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Що стосується позовних вимог про надання права ОСОБА_1 провести державну реєстрацію права постійного користування спірною земельною ділянкою за Територіальною громадою м. Підгородне, колегія суддів вважає за потрібне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 20 Закону України Про Державний земельний кадастр , відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

Згідно ст. 24 Закону України Про Державний земельний кадастр , державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи; органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності); замовником технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель (у разі внесення до Державного земельного кадастру за результатами проведення інвентаризації земель масиву земель сільськогосподарського призначення відомостей про земельну ділянку, що входить до такого масиву).

Зважаючи на вищевикладене та беручи до уваги, що державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності), колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог у зв`язку з їх безпідставністю та не обґрунтованістю.

Крім того, у справі що розглядається, суд дійшов висновку, що особа яка набула право власності на нерухоме майно має також і право на земельну ділянку, на якій це майно розміщено та необхідну для обслуговування нерухомого майна. Однак, в ході розгляду справи позивачем не надано належних доказів щодо дійсного розміру земельної ділянки, який призначено для розміщення і обслуговування споруд, та нормативно визначений у місцевості де вони знаходяться, чи використовує позивачка цю земельну ділянку та у якій кількості. Окрім того, з огляду на визначений ст. 120 ЗК України принцип цілісності об»єкту нерухомості із земельною ділянкою, на які цей об»єкт розташований, позивач не довела в суді як першої так і апеляційної інстанції чи є споруди, власником яких вона є, конструкціями з фундаментом, тобто, чи є це об»єктами нерухомого майна, чи є рухомою конструкцією без фундаменту (з металу, дерева тощо) з можливістю його демонтажу.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зі змісту ст. 89 ЦПК України слідує, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи.

Відповідно до частини 1 статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи спір, суд з дотриманням вимог ст.ст. 263, 264 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Отже, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що правових підстав для його скасування немає, а тому доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції, у оскаржуваній частині, залишенню без змін.

Судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

У іншій частині заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2020 року не оскаржувалось, а тому не переглядалось судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2020 року, в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: Т.П. Красвітна

І.А. Єлізаренко