Постанова

від 23.10.2021 по справі 545/746/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 545/746/20

провадження № 61-18895св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство Банк Київська Русь , Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Горизонт ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю Експерт-Сервіс Плюс ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08 вересня 2020 року у складі судді Шелудякова Л. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Одринської Т. В., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Банк Київська Русь (далі - ПАТ Банк Київська Русь , банк), Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія горизонт (далі - ТОВ Горизонт ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю Експерт-Сервіс Плюс (далі - ТОВ Експерт-Сервіс Плюс ), про розірвання договору іпотеки.

На обґрунтування позову посилався на таке. 18 листопада 2009 року між ним та Акціонерним банком Київська Русь (далі - АБ Київська Русь ), правонаступником якого є ПАТ Банк Київська Русь ,укладений договір іпотеки № 54429-89, предметом якого є нерухоме майно - земельна ділянка, яка розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства), площею 1,9000 га, кадастровий номер 5324081900:00:015:0006), що належить йому на праві приватної власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серія ЯЖ № 360212, виданого Полтавською районною державною адміністрацією 12 червня 2008 року. Пунктом 1.1 зазначеного договору передбачено, що іпотека забезпечує вимоги іпотекодержателя за кредитним договором від 20 листопада 2007 року

№ 1230-01, укладеним між банком та ТОВ Експерт-Сервіс Плюс . Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 11 травня 2016 року у справі № 529/947/19-ц за позовом ПАТ Банк Київська Русь до ОСОБА_2 , ТОВ Експерт-Сервіс Плюс про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано рішення Диканського районного суду Полтавської області від 19 вересня 2013 року про солідарне стягнення із боржника ТОВ Експерт-Сервіс Плюс та його поручителя ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № 130-01 на загальну суму 5 053 929,29 грн. Ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ Банк Київська Русь заборгованість за кредитним договором у сумі 5 053 929,29 грн, а провадження у справі за позовом ПАТ Банк Київська Русь до ТОВ Експерт-Сервіс Плюс про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито. Інші судові провадження, у тому числі в судах господарської юрисдикції, щодо стягнення заборгованості з ТОВ Експерт-Сервіс Плюс за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № 1230-01 відсутні, а тому наявні підстави вважати, що основне зобов`язання ТОВ Експерт-Сервіс Плюс щодо сплатити заборгованості ПАТ Банк Київська Русь за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № 1230-01 є припиненим, а солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ТОВ Експерт-Сервіс Плюс на користь банку в рахунок відшкодування заборгованості за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № 1230-01 на загальну суму 5 053 929,29 грн на цей час є спірним.

Строк для пред`явлення вимоги до боржників почався з дати порушення прав кредитора щодо погашення тіла кредиту та нарахованих відсотків, відповідно до встановленого графіка погашення заборгованості, тобто з 18 листопада 2011 року, з якого банк протягом трирічного строку мав право пред`явити позов, проте зазначеного не зробив та пропустив позовну давність. Також у договорі іпотеки відсутні істотні умови щодо визначення строку його дії .

З урахуванням наведеного просив розірвати договір іпотеки від 18 листопада 2009 року № 54429-89, укладений між ним та банком, предметом якого є нерухоме майно - земельна ділянка, яка розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства), площею 1,9000 га, кадастровий номер 5324081900:00:015:0006).

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 08 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що з матеріалів справи випливає, що кредитний договір є чинним, оскільки заборгованість за цим договором є непогашеною, а тому зберігається і чинність іпотечного договору. Сплив позовної давності до основної вимоги про стягнення боргу за кредитним договором, а також до іпотекодавця за договорами іпотеки, не може вважатися підставою для припинення іпотеки та підставою розірвання іпотечних договорів відповідно до статті 17 Закону України Про іпотеку .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 24 лютого 2012 року у справі № 2-01968/11 за позовом АБ Київська Русь до ОСОБА_3 , Товариства з додатковою відповідальністю Наста , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ Експерт-Сервіс Плюс , про стягнення заборгованості набрало законної сили. Отже, ПАТ Банк Київська Русь , звертаючись до суду із зазначеним позовом до страхової компанії та поручителя на підставі вимоги від 24 травня 2010 року про стягнення заборгованості у повному обсязі за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № 1230-01, фактично змінив в односторонньому порядку кінцеву дату дії договорів, як основного зобов`язання, так і похідних договорів іпотеки, чим і спричинив фактичне їх розірвання. Крім того, банк у серпні 2013 року також звертався до суду із позовом про солідарне стягнення заборгованості з боржника ТОВ Експерт-Сервіс Плюс та поручителя ОСОБА_2 . За наслідками розгляду зазначеної справи № 529/947/13-ц апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині вимоги про стягнення боргу з основного боржника у зв`язку з порушенням правил юрисдикції і закрив провадження у справі в цій частині та стягнув заборгованість із поручителя. Проте банк не звертався до іпотекодавця з вимогою про виконання зобов`язань ні в травні 2010 року (у межах справи № 2-01968/11), ні в серпні 2013 року (у межах справи № 529/947/13-ц). Вперше новий кредитодавець надіслав іпотекодавцю вимогу, у якій зазначено про позасудове врегулювання спору на підставі статей 37, 38 Закону України Про іпотеку , лише 02 червня 2020 року, тобто через десять років з дня виникнення заборгованості боржника перед банком. Строк, з якого почався відлік часу пред`явлення вимоги до боржників, почався з дати порушення прав кредитора щодо погашення тіла кредиту та нарахованих відсотків, згідно із встановленим графіком погашення заборгованості, тобто не пізніше 24 травня 2010 року, з якого протягом трирічного строку банк мав право пред`явити саме позов до іпотекодаця. Апеляційний суд не врахував, що предметом позову є вимога про розірвання договору, а не його припинення.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається наневрахування висновків, викладених у постановах: Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 553/3288/15-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 742/985/18, від 27 серпня 2020 року у справі № 686/21563/16-ц, від 13 березня 2018 року у справі № 916/1764/17, від 23 травня 2018 року у справі № 509/667/15-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 461/2900/11, від 14 серпня 2019 року у справі № 127/16950/13, від 10 жовтня 2018 року у справі № 643/5761/16; Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц; рішення Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2021 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 18 листопада 2009 року між ОСОБА_1 та АБ Київська Русь укладений договір іпотеки № 54429-89, який посвідчений приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Воронковою О. А. за реєстровим № 1813. Предметом договору іпотеки є нерухоме майно - земельна ділянка, яка розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, площею 1,9000 га, кадастровий номер 5324081900:00:015:0006, що належить ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 360212, виданого Полтавською районною державною адміністрацією 12 червня 2008 року (а. с. 31-35).

Відповідно до пункту 1.1 зазначеного договору іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № 1230-01, укладеним між АБ Київська Русь та ТОВ Експерт-Сервіс Плюс , за умовами якого останній зобов`язаний до 18 листопада 2011 року включно у порядку, строки та на умовах, встановлених кредитним договором, повернути іпотекодержателю кредит у розмірі 2 800 000 грн, сплатити відсотки за користування ним у розмірі 25 % річних та штрафні санкції у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором.

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 19 березня 2013 року у справі № 529/947/13 позов ПАТ Банк Київська Русь до ОСОБА_2 , ТОВ Експерт-Сервіс Плюс про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № 1230-01 та за договором поруки від 18 листопада 2009 року № 54437-89 задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ТОВ Експерт-Сервіс Плюс на користь ПАТ Банк Київська Русь у рахунок відшкодування заборгованості за кредитом 5 053 929,29 грн.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2016 року у справі № 529/947/13-ц рішення Диканського районного суду Полтавської області від 19 березня 2013 року скасовано. Ухвалено нове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ Банк Київська Русь заборгованості за кредитом у розмірі 5 053 929,29 грн. Провадження у справі за позовом ПАТ Банк Київська Русь до ТОВ Експерт-Сервіс Плюс про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито, у зв`язку з тим що спори між юридичними особами підлягають розгляду в порядку господарської юрисдикції (а. с. 8-10).

29 жовтня 2019 року між ПАТ Банк Київська Русь та ТОВ Фінансова компанія Горизонт укладений договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки/застави, відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону) оформлених договором від 29 жовтня 2019 року № UKR-2019-04/ПВ/42 про відступлення прав вимоги.

Згідно з частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 509, статті 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Норми глави 50 Припинення зобов`язання ЦК України не передбачають такої підстави для припинення зобов`язання як сплив позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України, згідно з якою особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України).

У разі пропуску позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропуску поважними і прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України).

Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

Отже, відповідно до ЦК України, сплив позовної давності не є окремою підставою для припинення зобов`язання. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропуск позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстав пропуску позовної давності, зобов`язання не припиняється.

Відповідно до статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України Про іпотеку ). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України Про іпотеку ).

Підстави припинення іпотеки окремо визначені у статті 17 Закону України Про іпотеку , відповідно до частини першої якої іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом, тобто припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені Законом України Про іпотеку .

Законом України Про іпотеку не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Отже, якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором, а тому не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до абзацу другого частини першої статті 17 Закону України Про іпотеку .

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17, від 05 липня 2017 року у справі № 6-1840цс16, а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 січня 2019 року у справі № 639/7920/16-ц (провадження № 61-33814св18), від 01 липня 2020 року у справі № 727/11061/18 (провадження № 61-9980св19).

Зазначена правова позиція у судовій практиці є незмінною і підстав для відступлення від неї немає.

Пунктом 6.2 договору іпотеки від 18 листопада 2009 року № 54429-89 передбачено, що договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення і діє до дати повного виконання зобов`язань, забезпечених іпотекою за цими договорами. У випадку продовження строків виконання зобов`язань за кредитним договором (шляхом укладення додаткових договорів до нього), іпотека, передбачена цими договорами, зберігається до повного виконання вказаних зобов`язань.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 11 травня 2016 року у справі № 529/947/13-ц провадження у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № 1230-01 (зобов`язання за яким забезпечуються іпотекою за спірними договорами іпотеки та поручительством ОСОБА_2 ) щодо боржника ТОВ Експерт-Сервіс Плюс закрито, а з ОСОБА_2 на користь ПАТ Банк Київська Русь стягнуто заборгованість за кредитом у сумі 5 053 929,29 грн.

Матеріали справи не містять підтвердження погашення заборгованості за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № 1230-01 чи судові рішення про звернення стягнення на земельні ділянки за спірними договорами іпотеки.

Відповідно до статті 267 ЦК України сплив позовної давності не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу, а Законом України Про іпотеку не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Отже, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється.

Оскільки основне зобов`язання позичальником ТОВ Експерт-Сервіс Плюс не виконано, то сплив позовної давності до основної вимоги про стягнення боргу за кредитним договором, на чому наполягає позивач, не може вважатися підставою для припинення іпотеки відповідно до статті 17 Закону України Про іпотеку .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зазначила, що поняття строк договору , строк виконання зобов`язання та термін виконання зобов`язання згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Отже, після настання терміну внесення чергового платежу за договором і після спливу строку кредитування зобов`язання простроченого боржника за договором не припиняється. Так, зобов`язання може бути належно виконане простроченим боржником і після спливу позовної давності. Згідно з частиною першою статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності .

Недоведеність виконання позичальником/поручителями в повному обсязі своїх зобов`язань за кредитним договором обумовлює відсутність передбачених законом підстав вважати припиненою іпотеку за договорами іпотеки, укладеними в забезпечення такого зобов`язання. Пропуск позовної давності, про що зазначає позивач у своїй позовній заяві, не припиняє невиконане зобов`язання та договір іпотеки, яким таке зобов`язання забезпечене, не припиняє суб`єктивного права кредитора на одержання від боржника виконання зобов`язання без використання судового примусу, зокрема, в позасудовому порядку, визначеному сторонами в іпотечному договорі.

У справі № 529/947/13-ц провадження щодо боржника ТОВ Експерт-Сервіс Плюс закрито з огляду на те, що спір між ним і банком про стягнення заборгованості за кредитом підлягає розгляду в господарському суді , а не з підстав недоведеності позовних вимог, а боржник та/або його поручителі можуть добровільно виконати зобов`язання і поза межами позовної давності.

Натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18)).

Спірні правовідносини сторін за іпотекою після відмови у задоволенні позову банку про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку зі спливом позовної давності не припиняються, а трансформуються в натуральне зобов`язання.

Отже, неправильним є твердження заявника про те, що оспорюваний договір іпотеки втратив свою чинність та підлягає розірванню, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

З урахуванням того, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, про що зазначено у статті 3 Закону України Про іпотеку , а статтею 17 цього Закону передбачені відповідні підстави припинення іпотеки, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що кредитор вже звертався із двома позовами про стягнення заборгованості за кредитним договором у справах № 2-01968/11 та № 529/947/13-ц, сплив загальної трирічної позовної давності для вимог кредитора чи те, що банк, подаючи позов до ТОВ Експерт-Сервіс Плюс та поручителяОСОБА_2 про стягнення заборгованості у повному обсязі за кредитним договором від 20 листопада 2007 року № 1230-01, фактично змінив в односторонньому порядку кінцеву дату дії договорів, як основного зобов`язання, так і похідних договорів іпотеки, чим і спричинив фактичне їх розірвання.

Посилання заявника на відсутність звернення стягнення на предмети іпотеки чи позовних вимог до іпотекодавця не можуть бути підставами для розірвання договорів іпотеки, так як законом це не передбачено.

Закриття провадження у справі № 529/947/13-ц щодо ТОВ Експерт-Сервіс Плюс через порушення правил юрисдикції не позбавляє ТОВ ФК Горизонт права звернення до належного суду, а тому доводи касаційної скарги з цього приводу також відхиляються.

Доводи касаційної скарги про те, що банк не звертався до іпотекодавця з вимогою виконання зобов`язань ні в травні 2010 року (у межах справи

№ 2-01968/11), ні в серпні 2013 року (у межах справи № 529/947/13-ц), а фактично перше звернення до іпотекодавця відбулось 02 червня 2020 року вже від

ТОВ ФК Горизонт , через десять років з дня виникнення заборгованості боржника перед банком, і у цій вимозі акцентується увага саме на позасудовому врегулюванні спору на підставі статей 37, 38 Закону України Про іпотеку , не має правового значення для вирішення цього спору.

Подібний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 27 липня 2021 року у справі № 545/747/20 (провадження № 61-18293св20).

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається наневрахування висновків, викладених у постановах: Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 553/3288/15-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 742/985/18, від 27 серпня 2020 року у справі № 686/21563/16-ц, від 13 березня 2018 року у справі № 916/1764/17, від 23 травня 2018 року у справі № 509/667/15-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 461/2900/11, від 14 серпня 2019 року у справі № 127/16950/13, від 10 жовтня 2018 року у справі № 643/5761/16; Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц; рішення Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, суд переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, за загальним правилом, необхідно розуміти, зокрема, такі, у яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі № 553/3288/15 Верховний Суд зробив висновок про те, що заміна сторін у зобов`язанні, відповідно до статті 262 ЦК України, не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. З огляду на викладене суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що позивач пропустив строк звернення до суду з вимогою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором.

У справі № 686/21563/16 суди встановили, що з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки ПАТ Банк Фінанси та Кредит звернулося до суду у листопаді 2016 року, а отже, з урахуванням наявності рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 липня 2011 року про стягнення заборгованості, суди дійшли висновку, що банк звернувся до суду з позовом після спливу позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Водночас у справі, що переглядається, позивач просить розірвати договір іпотеки з підстав спливу позовної давності, оскільки банк ще 24 травня 2010 року звернувся з вимогою до боржників про стягнення заборгованості. Проте новий кредитор майже через десять років направив вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Отже, правовідносини у зазначених як приклад справах, та у справі, яка переглядається, не є подібними. Сплив позовної давності має своїм наслідком відмову у позові, тобто неможливість захисту порушеного права у судовому порядку. Проте сплив позовної давності не припиняє зобов`язання, а тому не перешкоджає кредитору звертати стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку. Отже, допоки існує невиконане основне зобов`язання, кредитор має право задовольняти свої вимоги коштом іпотечного майна в позасудовому порядку.

З урахуванням зазначеного Верховний Суд також відхиляє посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 127/16950/13 (провадження № 61-3633св18) та від 10 жовтня 2018 року у справі № 643/5761/16 (провадження № 61-8278св18), у яких суди дійшли висновку про застосування позовної давності до вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про неправильний розрахунок заборгованості за кредитним договором від 25 квітня 2007 року

№ 17-310/90 та відповідно посилання на висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України . Стягнення заборгованості за кредитним договором та правомірність її нарахування не є предметом розгляду у цій справі.

Суд не бере до уваги посилання заявника на те, що апеляційний суд не врахував, що предметом позову є вимога про розірвання договору іпотеки, а не його припинення та посилання на відсутність єдиної правозастосовчої практики з питань можливості розірвання договору іпотеки у разі спливу позовної давності при зверненні кредитора із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Тлумачення норм статті 651 ЦК України та статті 17 Закону України Про іпотеку дає підстави дійти висновку, що сплив позовної давності за вимогами про звернення стягнення іпотеки не є підставою для розірвання (припинення) договору іпотеки.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 29 листопада 2018 року у справі № 910/20450/17 зазначив, що юридичний аналіз статті 17 Закону України Про іпотеку дозволяє зробити висновок про те, що перелік спеціальних підстав для припинення договору іпотеки не є вичерпним та дозволяє розірвання договору іпотеки, як один з різновидів припинення зобов`язання, виходячи із загальних норм цивільного законодавства (статей 651 ЦК України).

З урахуванням наведеного Верховний Суд відхиляє посилання заявника на висновки Верховного Суду про визначення поняття предмет позову та підстава позову , викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 916/1764/17 та від 23 травня 2018 року у справі № 509/667/15.

У касаційній скарзі заявник також посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених: Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2020 року у справі № 461/2900/11; Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі 523/10225/15, від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16. Проте заявник лише перелічив зазначені справи та не зазначив, яку норму права застосували суди попередніх інстанцій без врахування висновків у вказаних справах.

Посилання заявника на те, що апеляційний суд врахував відзив

ТОВ ФК Горизонт , копії якого не були надіслані всім учасникам справи, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 17 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний