Постанова

від 18.10.2021 по справі 909/123/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2021 р. Справа №909/123/21

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Кришталь М.Б.,

явка учасників справи:

від позивача - не з`явиввся;

від відповідача - не з`явиввся;

від третьої особи - не з`явиввся;

розглянув апеляційну скаргу приватного підприємства Тростянці №2021/06-46 від 29.06.2021

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.06.2021, суддя Максимів Т.В., м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складено - 09.06.2021

за позовом приватного підприємства Тростянці

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю ІталінвестІФ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Хриплинської сільської ради Івано-Франківської міської ради

про стягнення грошових коштів в сумі 360 333,34 грн.

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог .

15.02.2021 в Господарський суд Івано-Франківської області звернулось приватне підприємство Тростянці (далі по тексту - ПП Тростянці ) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю ІталінвестІФ (далі по тексту - ТОВ ІталінвестІФ ) про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 279 480,54грн. за період з 01.01.2018 по 31.12.2020 та нарахованих з 2018 по 2020 рік 3% річних у розмірі 25 153,00 грн., а також інфляційних втрат у розмірі 55 699,80 грн.

Правовою підставою позову позивач зазначає ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України, ст.ст. 206 Земельного кодексу України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції .

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 01.06.2021 відмовлено в задоволенні вищезазначеного позову, оскільки позивачем не доведено належними і допустимими доказами фактичне користування відповідачем у спірний період земельною ділянкою площею 0,4730 га, кадастровий номер 2610197401:18:002:0053, яка розташована за адресою: м. Івано-Франківськ, с. Хриплин, вул. Автоливмашівська,7.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги .

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що:

1)суд першої інстанції безпідставно відмовив у призначенні земельно-оціночної експертизи;

2)місцевий господарський суд не врахував, що об`єкти нерухомого майна, які належать відповідачу знаходяться на сформованій земельній ділянці, право користування на яку він зареєстрував у встановленому законом порядку, а тому відсутні підстави вважати, що спірна земельна ділянка належить іншому власнику.

Відповідач не скористався своїм правом, наданим ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

29.09.2021 до Західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання апелянта №2021/09-54 від 27.09.202, в якому просить суд призначити земельно-оціночну експертизу на розгляд якої поставити питання про те, яка місячна ринкова вартість права оренди 1 кв.м. земельної ділянки загальною площею 0,4730 га з кадастровим номером 2610197401:18:002:0053, яка розташована за адресою: м. Івано-Франківськ, с. Хриплин, вул. Автоливмашівська,7. Вказане клопотання мотивоване тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні цього клопотання.

У судовому засіданні 13.10.2021 представник позивача підтримав заявлене клопотання, а представник відповідача заперечив проти його задоволення.

Заслухавши позицію сторін з приводу заявленого клопотання суд залишив його без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України, оскільки таке заявлено поза межами підготовчих дій, які визначені ст. 267 ГПК України та завершені судом відповідно до ухвали від 23.07.2021.

В судове засідання 18.10.2021 представники сторін не з`явились, хоча належним чином повідомлені про час, дату та місце слухання справи, а тому в силу п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за їх відсутності.

У відповідності до приписів ч. 10 ст. 270 ГПК України вказана апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що предметом позову у даній справі, яка розглядається, є вимога позивача про стягнення з відповідача, як власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений, за період з 25.04.2016 по 31.12.2018.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди , внаслідок чого її власник недоотримує дохід у вигляді орендної плати, за своїм змістом є кондикційними (зазначена позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17).

Тобто для правильного вирішення спору необхідно з`ясувати: (1)наявність та обсяг прав позивача на земельну ділянку, якою на його думку, відповідач користується без правової підстави (в даному випадку без укладення договору оренди); (2)факт та період використання цієї земельної ділянки без правової підстави у чітко визначеному розмірі саме відповідачем; (3)чи документально підтверджено розмір недоотриманого позивачем доходу у вигляді орендної плати; (4)чи наявні правові підстави для стягнення заявлених у позові сум.

З`ясовуючи наявність та обсяг прав позивача на земельну ділянку, якою на його думку, відповідач користується без правової підстави судами встановлено, що між приватним підприємством Тростянці (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю ІталінвестІФ (покупець) укладено договір купівлі-продажу від 18.04.2005 (а.с.14-15,т.1) за умовами до п.1.1. якого продавець продає, а покупець купляє належні йому нежитлові приміщення загальною площею 3851,1 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Івано-Франківськ, с. Хриплин, вул. Автоливмашівська,7.

Відповідно до інформації, яка міститься у витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 08.02.2021 (а.с.20-21,т.1) ТОВ ІталінвестІФ є власником нежитлових приміщень загальною площею 3851,1 кв.м., що знаходяться в м. Івано-Франківськ, с. Хриплин, вул. Автоливмашівська, 7, проте відсутні відомості про оформлення права користування або власності на земельну ділянку, де знаходяться об`єкти нерухомості.

Водночас, судами з`ясовано, що згідно з пунктом 8 договору купівлі-продажу від 18.04.2005, продавець зобов`язується оформити в передбаченому чинним законодавством порядку право власності на земельну ділянку, розташовану під нежитловими приміщеннями та укласти з покупцем договір відчуження цієї земельної ділянки .

На виконання зазначеного пункту договору, ПП Тростянці , як продавець, оформив прав власності на земельну ділянку площею 0,4730 га, що розташована під проданими ТОВ ІталінвестІФ нежитловими приміщеннями, що підтверджується державним актом серії ЯЛ №491935 від 10.12.2010 (а.с.18,т.1). У цьому державному акті зазначено, що ПП Тростянці набуло право власності на цю земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу ВВТ №557624 від 31.12.2004, однак рішення органу місцевого самоврядування про оформлення права власності приймалось лише 10.12.2020 на підставі заяви ПП Тростянці №299212 від 30.11.2010. Окрім того, вищезазначений державний акт містить картографічний план меж земельної ділянки, якій присвоєно кадастровий номер 2610197401:18:002:0053 (а.с.19,т.).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 328 Цивільного кодексу України (в редакції Закону №435-IV від 16.01.2003) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Порядок набуття права власності на земельну ділянку на момент укладення договору купівлі-продажу ВВТ №557624 від 31.12.2004 згідно якого ПП Тростянці набуло право власності на спірну земельну ділянку регулювався ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України (в редакції Закону №2768-III від 25.10.2001) та ст. 657 Цивільного кодексу України (в редакції Закону №435-IV від 16.01.2003).

Відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції Закону №2768-III від 25.10.2001) право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 126 Земельного кодексу України (в редакції Закону №2768-III від 25.10.2001) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 657 Цивільного кодексу України (в редакції Закону №435-IV від 16.01.2003) передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

У відповідності до пунктів 2.1, 2.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, яка затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №43 від 04.05.1999, роботи зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою виконуються в такій послідовності: підготовчі роботи; встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки; складання кадастрового плану земельної ділянки; заповнення бланка державного акта. Підготовчі роботи, серед іншого, включають: аналіз договору купівлі-продажу земельної ділянки або іншого правовстановлюючого документа, що посвідчує перехід права власності на землю.

Згідно зі ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції Закону №1952-IV від 01.07.2004) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Отже, державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18.

Тобто позивач (ПП Тростянці ) у встановленому законом порядку набув право власності на земельну ділянку площею 0,4730 га, кадастровий номер 2610197401:18:002:0053, яка розташована за адресою: м. Івано-Франківськ, с. Хриплин, вул. Автоливмашівська,7, ще до укладення договору купівлі-продажу від 18.04.2005 (а.с.14-15,т.1) за умовами якого розміщеній на цій земельній ділянці нежитлові приміщення загальною площею 3851,1 кв.м. перейшли у власність відповідача (ТОВ ІталінвестІФ ).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 вирішено виключну правову проблему щодо застосування і трактування норм права у правовідносинах стосовно переходу права на земельну ділянку у зв`язку з набуттям іншими особами права власності на частину будівель майна в контексті положень статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

За змістом висновків, які зазначені у цій постанові, земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм, які є загальними.

Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.

Отже виходячи з фактичних обставин справи, положень ст. 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року та ст. 377 ЦК України та правового висновку, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, апеляційний господарський суд доходить до висновку, що разом з переходом 18.04.2005 від ПП Тростянці до ТОВ ІталінвестІФ права власності на нежитлові приміщення загальною площею 3851,1 кв.м. до відповідача в силу ст. 377 ЦК України автоматично перейшло і право власності на земельну ділянку площею 0,4730 га, кадастровий номер 2610197401:18:002:0053, яка розташована за адресою: м. Івано-Франківськ, с. Хриплин, вул. Автоливмашівська, 7, що розташована під придбаними ним приміщеннями.

Тобто, право власності ПП Тростянці на спірну земельну ділянку припинилось 18.04.2005 ще до того, як між ПП Тростянці та ТОВ ІталінвестІФ підписано договір оренди землі №1/05 від 25.05.2005 (а.с.16-17,т.1) з яким позивач пов`язує наявність підстав для стягнення з відповідача, як власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений, за період з 25.04.2016 по 31.12.2018. Відповідно спростовуються доводи апеляційної скарги про приналежність спірної земельної ділянки апелянту.

Оцінюючи обсяг прав, які могли перейти від ПП Тростянці до ТОВ ІталінвестІФ , суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам , а тому вважає, що укладений між сторонами договір оренди землі №1/05 від 25.05.2005 (а.с.16-17,т.1) є неукладеним.

З цих підстав суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими покликання на акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 20.02.2012(а.с.28-29,т.1), який складений Управлінням Держкомзему в м. Івано-Франківськ, відповідно до якого вбачається, що на території земельної ділянки площею 0,4730 га в м. Івано-Франківськ, с. Хриплин, вул. Автоливмашівська, 7 розміщено виробництво ТОВ ІталінвестІФ , оскільки вказаний документ не спростовує правомірності переходу до відповідача права власності на земельну ділянку на якій розташовані придбані від позивача нежитлові приміщення.

Оскільки судами з`ясовано, що у позивача відсутній обсяг прав на земельну ділянку площею 0,4730 га, кадастровий номер 2610197401:18:002:0053, яка розташована за адресою: м. Івано-Франківськ, с. Хриплин, вул. Автоливмашівська, 7, який необхідний для стягнення з відповідача недоотриманого доходу у вигляді орендної плати внаслідок користування цією землею без правової підстави, то апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про відсутність порушених прав позивача, які б підлягали захисту, а відтак і про відмову в задоволенні позовних вимог. Тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.08.2021 Хриплинську сільську раду Івано-Франківської міської ради залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, оскільки в основу оскаржуваного рішення суду першої інстанції покладено висновок про те, що спірна земельна ділянка належить Хриплинській сільській раді та передана відповідачу в оренду.

Разом з тим судом апеляційної інстанції не встановлено, що спірна земельна ділянка належить відповідачу, а не Хриплинській сільській раді, відтак рішення суду першої інстанції не порушує жодних прав Хриплинської сільської ради.

Однак ці обставини не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги .

Заперечення відповідача, які викладені у відзиві, відповідають фактичним обставинам по справі, а тому судом враховує їх як обґрунтовані.

Натомість апелянтом не доведено обґрунтованості аргументів, які заявлені в апеляційній скарзі, щодо наявності визначених у ст. 277 ГПК України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - залишенню без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору в розмірі 2881,50 грн., який сплачений згідно з платіжним дорученням за №1850 від 16.12.2019.

Керуючись ст. ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу приватного підприємства Тростянці №2021/06-46 від 29.06.2021 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.06.2021 у справі №909/123/21 - залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 8107,50 грн. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя: С.М. Бойко

Судді: Т.Б. Бонк

Г.Г. Якімець

Повний текст постанови складено 28.10.2021.