Рішення

від 01.06.2021 по справі 909/123/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.06.2021 м. Івано-ФранківськСправа № 909/123/21 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "Тростянці"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІталінвестІФ"

про стягнення грошових коштів в сумі 360 333 грн 34 к.

за участю:

від позивача: Геник Андрій Васильович

від позивача: Павловський Степан Степанович

від відповідача: Устінський Андрій Вікторович

від відповідача: Романовський Олександр Євгенович

встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернулось Приватне підприємство "Тростянці" із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІталінвестІф" про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 360333 грн 34 к.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

17.02.2021 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання на 15.03.2021 (ухвала від 17.02.2021), яке суд постановив відкласти на 05.04.2021 та 05.05.2021.

12.03.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх.№3725/21) та заперечення на клопотання про призначення експертизи (вх.№3726/21).

02.04.2021 від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№4807/21).

29.04.2021 відповідач подав заперечення на відповідь на відзив (вх.№5164/21).

Представник позивача в судовому засіданні 05.05.2021 підтримав подане з позовною заявою клопотання про призначення земельно-оціночної експертизи на вирішення якої просив поставити таке запитання: яка вартість права користування, оренди земельною ділянкою загальною площею 0,4730 га з кадастровим номером 2610197401:18:002:0053, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 2018, 2019 та 2020 роки. В мотивування поданого клопотання зазначив, що саме на підставі висновку експерта наданого в передбачений чинним законодавством порядку можна встановити суму користування, оренди 1 (одного) кв.м. земельної ділянки, відповідно до якої більш точно визначити загальну вартість яка належить сплаті відповідачем за період безпідставного користування земельною ділянкою, а саме за період 2018, 2019, 2020 року.

Представник відповідача заперечив проти призначення експертизи з підстав, викладених у запереченні (від 12.03.2021 вх.№3726/21). Вказав, що позивач не обґрунтував неможливості самостійно надати суду висновок експерта; поставлене в клопотанні питання не відповідає предмету доказування у справі, оскільки в обґрунтування позову позивач вказує, що має право на отримання безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, яка розраховується у відсотковому відношенні до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, тобто предметом доказування є розмір нормативної грошової оцінки землі та відсоток який має бути застосовано.

05.05.2021 суд розглянув клопотання позивача про призначення земельно-оціночної експертизи та відмовив у його задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з"ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Отже, вказаною нормою Господарського процесуального кодексу України передбачено право, а не обов`язок суду, щодо призначення судової експертизи за наявності дійсної необхідності її призначення, у випадку необхідності спеціальних знань, якими не володіє суд та у разі неможливості суду вирішити питання, що входять до предмету доказування без її призначення.

Суд зазначає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених Господарським процесуальним кодексом.

Клопотання представника відповідача не містить пояснень неможливості скористатися наданим йому процесуальним правом надати висновок експерта з цього питання; обґрунтованого мотивування необхідності встановлення ринкової вартості права користування, оренди 1 (одного) кв.м. спірної земельної ділянки при проведенні судової експертизи, призначення якої зумовить зупинення провадження у справі.

В судовому засіданні 05.05.2021 суд постановив підготовче провадження у справі закрити; розгляд справи по суті призначити на 26.05.2021, в якому оголосив перерву до 01.06.2021.

01.06.2021 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 18.04.2005 року відповідач є власником майна, яке знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 2610197401:18:002:0053 площею 4730 кв.м. Проте належним чином правовідносини щодо користування земельною ділянкою не оформив, орендну плату за користування землею не сплачував. Згідно розрахунку позивача за період з 01.01.2018 - 31.12.2020 відповідач безпідставно зберіг орендну плату в розмірі 279480 грн 54 коп., яку розрахував виходячи з нормативно-грошова оцінки, що становить 164 грн 13 коп. відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області. Позивач керуючись ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 25153 грн 00 коп. - 3% річних та 55699 грн 80 коп. - інфляційних втрат та звернувся в суд за захистом порушеного права. Свою позицію обґрунтовує приписами ст. 1212-1214 ЦК України.

Позиція відповідача.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов. Зазначив, що 01.12.2015 відповідач та Хриплинська сільська рада уклали договір оренди землі загальною площею 0,8553 га, кадастровий номер 2610197401:18:002:0031 строком на 5 років; в пункті 3 цього договору вказано, що на ділянці знаходяться приміщення площею 3851, 1 кв.м.; орендну плату визначено у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі; згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12.08.2017 власником земельної ділянки є Хриплинська сільська рада. Вказав, що відповідач набув/зберіг майно ПП "Тростянці" у вигляді орендної плати, оскільки задекларував та сплатив податкове зобо"язання із земельного податку (орендної плати) за 2018, 2019 та 2020 роки за спірну земельну ділянку на підставі укладеного договору оренди з Хриплинською сільською радою.

Звернув увагу суду на те, що відповідно до ч.2. ст.20 ЗУ "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, однак позивач до матеріалів справи його не долучив.

Обставини справи, оцінка доказів.

18.04.2005 року Приватне підприємство "Тростянці" (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "ІталінвестІФ" (покупець) уклали договір купівлі - продажу, відповідно до п.1.1. якого продавець продає, а покупець купляє належні йому нежитлові приміщення загальною площею 3851,1 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до п.8 цього договору, продавець зобов"язується оформити в передбаченому чинним законодавством порядку право власності на земельну ділянку, розташовану під нежитловими приміщеннями та укласти з покупцем договір відчуження цієї земельної ділянки.

25.05.2005 сторони уклали договір оренди землі №1/05, відповідно до п.2.1. якого в оренду передається земельна ділянка загальною площею 3851,1 кв. м. На земельній ділянці знаходиться об"єкт нерухомого майна: нежитлові приміщення площею 3851,1 кв.м., що є власністю орендаря згідно договору купівлі - продажу №1568 від 18.04.2005 (п.2.2.). Орендна плата вноситься орендарем за домовленістю сторін у грошовій формі або натуральній (утримання та обслуговування території, в т.ч. систематичне прибирання, очищення, вивіз сміття, тощо) ( п.4.1.). Цей договір укладений до 31.12.2005 року (п.3.1.).

Як встановив суд та не заперечували сторони вказаний договір припинив свою дію.

11.07.2005 ПП "Тростянці" звернулося до Хриплинської сільської ради із листом №75, відповідно до якого просило вилучити земельну ділянку в розмірі 0,5 га у зв"язку з продажем приміщень ТОВ "ІталінвестІФ".

06.10.2015 Хриплинська сільська рада прийняла рішення №3-31/2015 відповідно до якого затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування виробничих будівель та споруд площею 0,8553 га на АДРЕСА_1 та передала її в оренду ТОВ "ІталінвестІФ" терміном на п"ять років.

01.12.2015 ТОВ "ІталінвестІФ" (орендар) та Хриплинська сільська рада (орендодавець) уклали договір оренди землі, відповідно до п.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування виробничих будівель та споруд (11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 2610197401:18:002:0031). Договір укладений терміном на 5 (п"ять) років (п.8).

05.07.2017 сторони уклали додаткову угоду до договору оренди землі від 01.12.2015, відповідно до умов якої розмір орендної плати за земельну ділянку на рік становить 7% від нормативно - грошової оцінки цієї земельної ділянки і на дату підписання складає 98265 грн 48 коп. (п.9).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, право власності на земельну ділянку 2610197401:18:002:0031, площею 0,8553 га, яка знаходиться на вул.Автоливмашівська,7, с. Хриплин, м.Івано - Франківськ належить Хриплинській сільській раді, право оренди - ТОВ "ІталінвестІФ".

Відповідно до листа Головного управління ДПС в Івано-Франківській області №31337/6/09-19-18-12-23 від 01.04.2021 , ТОВ "ІталінвестІФ" (код 33162668) згідно поданих звітностей за 2018 -2021 роки задекларувало та сплатило податкове зобов"язання із земельного податку (орендній платі) за 2018 рік - в сумі 98265 грн 48 коп., 2019 -98605 грн 48 коп., 2020 рік - 89964 грн 92 коп., 2021 рік -24566 грн 81 коп. за земельну ділянку загальною площею 0,8553 га, кадастровий номер 2610197401:18:002:0031, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Позивач стверджує, що нежитлові приміщення відповідача загальною площею 3851,1 кв.м., що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 2610197401:18:002:0053, площею 0,4730 га, яка належить на праві власності ПП "Тростянці", що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ №491938 від 10.12.2010, копія якого приєднана до матеріалів справи; станом на 15.02.2021 договір оренди відповідач з позивачем не уклав.

Вважає, що відповідач без достатньої правової підстави користується його земельною ділянкою, на звернення про сплату орендної плати та звільнення займаної ділянки (претензія №25 від 30.11.2011, лист №27 від 06.12.2011, №28 від 14.12.2011) не реагував, у зв"язку з чим позивач змушений був звернутися до суду за захистом порушеного права шляхом пред"явлення позову про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою в розмірі орендної плати.

Оцінивши подані сторонами та зібрані судом докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене, суд не може погодитись з твердженням позивача про те, що відповідач без достатньої правової підстави користується його земельною ділянкою, оскільки як вбачається з матеріалів справи право користування земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та на якій розміщені об"єкти нерухомого майна відповідача, останній набув на підставі договору оренди землі від 01.12.2015, укладеного з Хриплинською сільською радою, що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права та є достатньою правовою підставою для користування спірною земельною ділянкою. Матеріали справи свідчать, що відповідач належним чином використовує земельну ділянку та сплачує орендні платежі (лист ГУДПС в Івано-Франківській області від 01.04.21 за № 3137/6/09-19-18-12-23).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єктів нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права є предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глави 83 Цивільного кодексу України для кондикційних зобов"язань характерним є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав та вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об"єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно із частиною 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Спеціальним законом, що регулює питання оренди землі, є Закон України "Про оренду землі", яким встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до положень ст. 120 ЗК (в редакції чинній на час набуття права власності на об"єкт нерухомого майна) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

За приписами ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав. Тобто новий власник об`єкта нерухомості не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства. Частина 1 ст. 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (ч. 1ст. 96 ЗК України).

За змістом статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Частиною 1 статті 21 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди.

Зі змісту частини 1 статті 79 Земельного кодексу України вбачається, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Положеннями частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Висновок суду.

Суд встановив, що відповідач як власник об`єкта нерухомого майна, користується земельною ділянкою ( місцезнаходження: вул.Автоливмашівська,7 в селі Хриплин Івано-Франківської міської ради, кадастровий номер 2610197401:18:002:0031, площа 0,8553 га.), сформованою як об"єкт цивільного права, на підставі договору оренди землі від 01.12.2015, тобто відповідно до вимог чинного законодавства, а тому у суду відсутні правові підстави для задоволення позову та стягнення з відповідача коштів на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Щодо порушеного права.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. (Аналогічна норма права закріплена статтею 20 Господарського кодексу України).

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Так, звертаючись з позовом про стягнення безпідставного збережених коштів в якості орендної плати за користування земельною ділянкою, позивач використав передбачений ст.16 ЦК України, ст.20 ГК України спосіб захисту прав, але без врахування конкретних обставин, а саме того, що об"єкти нерухомого майна, які належать відповідачеві знадяться на сформованій земельній ділянці, право користування на яку він зареєстрував у встановленому законом порядку, а тому підстав вважати що спірна земельна ділянка належить іншому власнику у відповідача не було.

Суд зазначає, що ПП "Тростянці" як особа, якій належить право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2610197401:18:002:0053, площею 0,4730 га, яка знаходиться за тією ж адресою, наділена правом на звернення до суду з метою захисту порушеного права. Проте позивач не довів, що саме відповідач порушив його право, оскільки його доводи свідчать про незгоду з реєстрацією права власності на спірну земельну ділянку та рішенням Хриплинської сільської ради про передачу в оренду цієї земельної ділянки відповідачу, що не може бути підставою для стягнення з відповідача коштів в якості орендної плати за безпідставне користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, суд також вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ), що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, зокрема за якою ЄСПЛ підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування".

Означений принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" і "Москаль проти Польщі").

Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії", "Трґо проти Хорватії").

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів через несплату в якості орендної плати за користування земельною ділянкою в сумі 279480 грн 54 коп. не належить до задоволення.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань також не належить до задоволення, оскільки розраховані на кошти в сумі 279480 грн 54 коп. у стягненні яких суд відмовив.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За поданий позов позивач сплатив судовий збір в сумі 5405 грн 00 коп, що підтверджується квитанцією №0.0.2012457589.1 від 12 лютого 2021 року.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову в позові, судовий збір в сумі 5405 грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 16800 грн 00 коп. , суд покладає на позивача.

Керуючись ст. 8, 124 Конституції України, статтями 2, 86, 129, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в позові Приватного підприємства "Тростянці", вул. Академіка Сахарова, буд. 23, офіс 5, м. Івано-Франківськ, 76014 (код 20531202 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІталінвестІФ", вул. Автоливмашівська, буд. 7, с. Хриплин, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018 (код 33162668 ) про стягнення грошових коштів в сумі 360 333 грн 34 к. відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Судове засідання для вирішення питання про судові витрати відповідача пов"язані з правничою допомогою призначити на 07.06.2021 о 10:00 год., яке відбудеться у приміщенні Господарського суду Івано-Франківської області за адресою: вул. Грушевського, 32, м. Івано-Франківськ, 76018, зал судових засідань № 7.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 09.06.2021

Суддя Т. В. Максимів