Постанова

від 21.10.2021 по справі 442/3929/18

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

іменем України

21 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 442/3929/18

провадження № 51-2943км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

виправданої ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 березня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016140110000708, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, зареєстрованої та жительки АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382ККУкраїни.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2020року ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, та виправдано узв`язку з не доведенням, що в діянні обвинуваченої є склад кримінального правопорушення.

Відмовлено в задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_7 до ОСОБА_6 .

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 25 березня 2021 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувалася у тому, що вона, будучи директором товариства з обмеженою відповідальністю «Будорг» (далі ТОВ «Будорг») та службовою особою, уповноваженою здійснювати прийом та звільнення персоналу, маючи зобов`язання та реальну можливість, умисно не виконала рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 8жовтня 2015 року, що набрало законної сили 2 березня 2016 року, яким визнано незаконним та скасовано її наказ №5 від 5 червня 2015 року про звільнення ОСОБА_7 із посади бухгалтера, зобов`язано поновити її на роботі, стягнути з ТОВ «Будорг» на користь останньої невиплачену заробітну плату, заробітну плату за час вимушеного прогулу, грошові кошти у зв`язку з вагітністю і пологами та відшкодувати завдану моральну шкоду.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25березня 2021 року скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Зазначає, що місцевий суд належним чином не оцінив надані стороною обвинувачення докази та, не вказавши підстави, з яких вони не варті уваги, дійшов необґрунтованого висновку про недоведеність наявності у діянні обвинуваченої складу інкримінованого кримінального правопорушення. Крім цього, вважає, що суд припустився помилки зазначаючи у виправдувальному вироку про невідповідність обвинувального акту вимогам КПК України.

В свою чергу, вказує що, апеляційний суд уваги на зазначене не звернув продублював висновки місцевого суду, формально розглянув апеляційну скаргу сторони обвинувачення та не надав обґрунтованих відповідей на усі її доводи, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 вимоги касаційної скарги підтримав частково, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Виправдана ОСОБА_6 просила залишити судові рішення без зміни як законні, акасаційну скаргу прокурора без задоволення як необґрунтовану.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального йпроцесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність підстав для скасування або зміни судових рішень суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

За положеннями п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється вразі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину іне може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено взаконному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При вирішенні питання про достатність встановлених під час судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним ч. 2 та 4 ст. 17 КПК України, що передбачають: ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Розумний сумнів це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, визнати обвинуваченого винним.

При цьому, як передбачає ч. 6 ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та обов`язків.

Отже, суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.

Так, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення. Вказаного у даному кримінальному провадженні прокурором зроблено не було.

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувалася у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 ККУкраїни.

Згідно зі ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. Склад злочину це сукупність встановлених у кримінальному законі об`єктивних та суб`єктивних ознак, які визначають вчинене суспільно небезпечне діяння, як злочин. Елементами складу злочину є об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона.

Частиною другою статті 382 КК України встановлено кримінальну відповідальність за умисне невиконання службовою особою судового рішення, що набрало законної сили. При цьому, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони даного кримінального правопорушення є наявність прямого умислу на невиконання або перешкоджання виконанню судового акту.

В основу обвинувачення ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, окрім іншого було покладено показання потерпілої ОСОБА_7 , яка стверджувала, що ОСОБА_6 жодних дій, спрямованих на добровільне чи примусове виконання рішення про поновлення її на роботі не виконала, внаслідок чого вона звернулася із відповідною заявою до органів національної поліції; показання свідка (старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції) ОСОБА_8 , яка повідомила, що в її проваджені на виконанні перебували виконавчі листи з приводу поновлення на роботі та виплати ОСОБА_7 відповідних грошових коштів, в межах якого вона, виносила постанови про накладення на боржника штрафу за невиконання приписів судового акту, зверталася у відділ поліції щодо відкриття кримінального провадження за вказаним фактом і в подальшому винесла постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку із неможливістю його виконати без участі боржника; рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 8 жовтня 2015 року, яким визнано незаконним та скасовано наказ №5, виданий директором ТзОВ «Будорг» ОСОБА_6 , 5 червня 2015 року, про звільнення ОСОБА_7 , зобов`язано поновити її на роботі, стягнути із підприємства на користь останньої невиплачену заробітну плату, заробітну плату за час вимушеного прогулу, грошові кошти у зв`язку звагітністю, пологами іувідшкодування моральної шкоди; ухвалу апеляційного суду Львівської області від 2березня 2016 року, яким вказане рішення місцевого суду залишено без змін; виконавчі листи Дрогобицького міськрайонного суду від 8 жовтня 2015 року усправі № 442/5198/15-ц; акти державного виконавця від 13 жовтня 2015року та 21жовтня 2015 року про невиконання рішення суду; постанови про накладення штрафу від 16 жовтня 2015 року та 21 жовтня 2015 року; постанови про закінчення виконавчого провадження від 25грудня 2015 року; статут ТзОВ «Будорг», яким підтверджено статус ОСОБА_6 як службової особи.

Також, на підтвердження вини ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, стороною обвинувачення надано рекомендовані листи з повідомленням про вручення ОСОБА_6 документів по виконавчому провадженню та копію заяви ОСОБА_6 від 13 січня 2016 року про отримання нею рішення суду від 8 жовтня 2015 року.

Натомість, сторона захисту зазначала, що у діях ОСОБА_6 відсутній склад кримінального правопорушення, оскільки остання умислу на невиконання судового рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 8жовтня 2015 року не мала, з його змістом ознайомилася вже після закриття виконавчого провадження та одразу ж після цього видала наказ про поновлення ОСОБА_7 на роботі. Крім цього, обвинувачена зазначала, що виплатити потерпілій відповідні грошові кошти у неї змоги не було, так як рахунки підприємства були заарештовані.

З огляду на неспростовані показання ОСОБА_6 , яка вказувала, що постанову про відкриття виконавчого провадження не отримувала, з відповідними матеріалами ознайомилася тільки 16 січня 2016 року, а із судовим рішенням 22 січня 2016року ітоді ж видала наказ про поновлення ОСОБА_7 на раніше займаній посаді, вимогу про виплату заробітної плати, заробітної плати за час вимушеного прогулу, грошових коштів у зв`язку з вагітністю, пологами та завданою моральною шкодоювиконати не змогла із об`єктивних причин, місцевий суд, згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідивши усі докази, надані сторонами, надавши їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку, що прокурором не доведено поза розумним сумнівом наявність у обвинуваченої обов`язкового елементу - суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КПК України.

Так, місцевий суд вказав, що наявні в матеріалах провадження ксерокопії відстежень пересилання поштових відправлень не підтверджують факт того, що постанова про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2020 року була вручено адресату особисто і зазначена обставина викликає сумніви в його обізнаності про існування такого документу.

Разом із цим, дослідивши надані стороною обвинувачення акти державного виконавця від 13 жовтня 2015 року та 21 жовтня 2015 року, а також постанови про накладення штрафу від 16 жовтня 2015 року та 21 жовтня 2015 року, суд із посиланнями на відповідні нормативні документи, констатував, що вони не відповідають вимогам інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 2 квітня 2012 року, оскільки складені не за місцем знаходження боржника.

У сукупності з наведеним, місцевий суд обґрунтовано вказав, що державним виконавцем не виконано всіх необхідних дій для примусового виконання рішення суду, належним чином не попереджено ОСОБА_6 про кримінальну відповідальність за ч.2ст. 382 КК України, не вжито достатніх заходів щодо притягнення її до відповідальності за невиконання рішення суду, відповідно до вимогст. 75 Закону України «Про виконавче провадження», з огляду на що, твердження про ухилення обвинуваченою від вчинення зазначених у судовому акті дій є припущеннями.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження зворотного стороною обвинувачення, надано не було.

Вирок суду, за яким ОСОБА_6 виправдано узв`язку знедоведеністю, що в її діянні є склад кримінального правопорушення, є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Переглянувши вирок, апеляційний суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги прокурора про безпідставність виправдання обвинуваченої, обґрунтовано визнав їх неспроможними та навів докладні мотиви ухваленого рішення.

Зокрема, колегія суддів апеляційного суду погодилася із тим, що надані стороною обвинувачення докази, не підтверджують поза розумним сумнівом як наявність у ОСОБА_6 прямого умислу на вчинення дій (бездіяльності), направлених на ухилення або протидію (перешкоджання) виконання судового рішення та, відповідно, законних вимог державного виконавця, так і факту існування у неї реальної можливості його виконати.

Крім цього, апеляційний суд визнав обґрунтованою позицію місцевого суду, що виходячи із визначених законом ознак та форми вини за ч. 2 ст. 382 КК України, пред`явлене ОСОБА_6 обвинувачення є неконкретним, з огляду на те, що рішення у цивільній справі містило дві вимоги (поновлення на роботі та виплата грошових коштів), але сторона обвинувачення не зазначила у чому саме полягало його невиконання, вказала лише деякі окремі епізоди фактичних подій, тим самим належним чином не виклала у формулюванні обвинувачення об`єктивної сторони інкримінованого злочину.

До того ж, апеляційний суд вказав, що органом досудового розслідування не вказано, коли саме ОСОБА_6 вчиняла дії, спрямовані на невиконання судового акту із зазначенням конкретного місця, способу вчинення кримінального правопорушення.

При цьому, на противагу твердженням прокурора, зазначені невідповідності обвинувального акту вимогам кримінального процесуального закону не слугували виключною підставою для виправдання ОСОБА_6 , а лише у своїй сукупності із іншими обставинами свідчили про наявність сумнівів у доведеності інкримінованого їй обвинувачення за ч. 2 ст. 382 КК України.

У контексті наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи касаційної скарги прокурора про незаконність постановлених судових рішень в частині виправдання ОСОБА_6 є безпідставними, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону у справі та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в цій частині не встановлено. Переконливих аргументів на спростування зазначеного сторона обвинувачення у касаційній скарзі не навела.

Разом із цим, Суд погоджується із твердженням прокурора, про порушення місцевим судом вимог ч. 3 ст. 129 КПК України і неправильне вирішення питання щодо цивільного позову.

Так, за приписами вищевказаної норми процесуального закону у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених ч. 1 ст. 326 КПК України, суд залишає позов без розгляду.

Як вбачається зі змісту вироку Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2020 року суд постановив виправдувальний вирок на підставі п.3ч.1ст.373 КПК України. При цьому, в порушення положень ч. 3 ст. 129 КПК України в задоволенні цивільного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6 було відмовлено.

Недотримання положень кримінального процесуального закону щодо вирішення заявленого цивільного позову у даному випадку є істотним порушенням кримінального процесуального закону, оскільки позбавляє позивача можливості добиватися відшкодування завданої йому шкоди в порядку цивільного судочинства.

Апеляційний суд на вказане уваги не звернув, відповідей на тотожний довід апеляційної скарги прокурора не надав, чим також допустив істотне порушення вимог КПК України.

За таких обставин судові рішення щодо ОСОБА_6 в частині вирішення цивільного позову не можуть вважатися законними й обґрунтованими і на підставі п. 1 ч. 1 ст.438КПК України підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, задовольнити частково.

Вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2020року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 березня 2021 року щодо ОСОБА_6 в частині вирішення цивільного позову скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, єостаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_9 ОСОБА_2 ОСОБА_3