Ухвала

від 25.03.2021 по справі 442/3929/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/3929/18 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/1251/20 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2021 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретаря ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12016140110000708 від 26.03.2016 про обвинувачення,

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працюючої директором ТзОВ «Будорг», зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

-увчиненні кримінальногоправопорушення,передбаченого ч.2ст.382КК України, з участю,

прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8

обвинуваченої ОСОБА_6

захисника ОСОБА_9

за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_8 на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2020 року,

встановила:

цим вироком, ОСОБА_6 визнано невинуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.382 КК України, та виправдано, оскільки не доведено, що в діянні такої є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.382 КК України.

В задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_10 відмовлено.

Згідно вироку суду, ОСОБА_6 , обвинувачується в тому, що будучи засновником та працюючи на посаді директора товариства з обмеженою відповідальністю «Будорг» (далі ТзОВ «Будорг») (ЄРДПОУ 39482313), яке зареєстроване за адресою: Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Є. Коновальця, 15/4 кв. 32, будучи службовою особою, уповноваженою відповідно до п. 15.4.3. ст. 15 статуту ТзОВ «Будорг», який затверджений рішенням засновника товариства №1 від 06.11.2014, зареєстрований у Дрогобицькому міськрайонному управлінні юстиції 07.11.2014 за №1414102000003286, здійснювати прийом та звільнення персоналу товариства, на яку покладено виконання адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій, умисно не виконала рішення суду, що набрало законної сили.

Так, 28.04.2015 ОСОБА_10 була працевлаштована за направленням центру зайнятості в ТзОВ «Будорг» на посаду бухгалтера про що було видано відповідний наказ №4 від 28.04.2015.

В подальшому, в червні 2015 року директор ТзОВ «Будорг» ОСОБА_6 , склала акти від 02.06.2015, 03.06.2015 та 04.06.2015 про відсутність без поважних причин ОСОБА_10 на робочому місці та в подальшому видала наказ №5 від 05.06.2015, яким звільнила ОСОБА_10 з 05.06.2015 за прогули згідно п.4 ст. 40 КЗпП України.

08.10.2015 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області у справі №442/5198/15-ц винесено рішення, яким визнано незаконним та скасовано наказ, виданий директором ТзОВ «Будорг» ОСОБА_6 №5 від 05.06.2015, яким ОСОБА_10 була звільнена з роботи, з 05.06.2015 за прогули згідно п.4 ст. 40 КЗпП України та зобов`язано поновити її на роботі, на посаді бухгалтера. Крім цього, вказаним рішенням зобов`язано стягнути з ТзОВ «Будорг» в користь ОСОБА_10 902,78 грн. невиплаченої заробітної плати, 4527,18 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу по день поновлення на роботі, 5962,32 грн. у зв`язку з вагітністю пологами, які мають бути виплачені у передбаченому законом порядку та 1500 грн. моральної шкоди.

02.03.2016 колегією суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08.10.2015 залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_6 без задоволення.

08.10.2015 суддею Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_11 видано виконавчий лист по справі №442/5198/15-ц на підставі якого державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції 12.10.2015 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої були направлені сторонам, а саме ТзОВ «Будорг» в особі директора ОСОБА_6 та надано строк для самостійного виконання рішення суду.

Крім цього, 20.10.2015 суддею Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_11 видано виконавчий лист по справі №442/5198/15-ц на підставі якого державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції 24.11.2015 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої були направлені сторонам, а саме ТзОВ «Будорг» в особі директора ОСОБА_6 та надано строк для самостійного виконання рішення суду.

В подальшому, у зв`язку з невиконанням ТзОВ «Будорг» в особі директор ОСОБА_6 вказаних рішень суду 16.10.2015 та 21.10.2015 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції на ОСОБА_6 накладено штраф в розмірі 170 та 340 грн. за невиконання рішення суду, які вона не сплатила.

Тобто, на думку сторони обвинувачення ОСОБА_6 достовірно знаючи про наявність рішення суду від 08.10.2015, згідно якого визнано незаконним та скасовано наказ, виданий нею як директором товариства з обмеженою відповідальністю «Будорг» №5від 05.06.2015, яким ОСОБА_10 було звільнено з 05.06.2015 за прогули згідно п.4 ст. 40 КЗпП України та зобов`язано поновити її на роботі, на посаді бухгалтера в ТзОВ «Будорг», та зобов`язано стягнути на її користь 902,78 грн. невиплаченої заробітної плати, 4527,18 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу по день поновлення на роботі, 5962,32 грн. у зв`язку з вагітністю та пологами та 1500 грн. моральної шкоди, умисно не виконала судове рішення, хоча повинна була і мала реальну можливість його виконати.

Таким чином, ОСОБА_6 , обвинувачується в тому, що своїми умисними і протиправними діями, що виразились в умисному невиконанні рішення суду, що набрало законної сили, вчинені службовою особою, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статтею 382 КК України.

Даний вирок оскаржено прокурором ОСОБА_8 в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13.10.2020, яким ОСОБА_6 визнано невинуватою та виправдано за недоведеністю наявності в її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.382 КК України, скасувати через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.382 КК України та призначити покарання в межах санкції даної статі у виді штрафу в розмірі 750 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю пов`язану з виконанням адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій на 1 рік. Цивільний позов потерпілої задовольнити частково.

Вважає, що висновки суду, викладені у вироку від 13.10.2020 про визнання невинуватим та виправдання ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.382 КК України, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а вирок суду ухвалений за результатами неповного судового розгляду, під час якого залишилися недослідженими обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а саме ст.94, ст.370, п.1 ч.3 ст.374 КПК України щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення. При цьому, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула на вирішення питання про винуватість ОСОБА_6 .

Відповідно до ст.411 КПК України судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо: висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші, висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

Крім цього, відповідно до ч.3 ст.129 КПК України у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також у випадках, передбачених частиною першою статті 326 цього Кодексу, суд залишає позов без розгляду.

Суд, ухвалюючи рішення про виправдання ОСОБА_6 мотивував тим, що в матеріалах виконавчого провадження доказів в підтвердження отримання обвинуваченою ОСОБА_6 копії виконавчих документів немає, постанови про відкриття виконавчого провадження відсутні. Ксерокопії відстежень пересилання поштових відправлень, в матеріалах виконавчого провадження не містяться, які б підтверджували той факт, що відправлення адресату було вручено особисто. Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_6 пояснила, що вона не отримувала постанови ДВС про відкриття виконавчого провадження, а тому, вважати, що ОСОБА_6 отримала постанову про відкриття виконавчого провадження, не можна, твердження сторони обвинувачення, що ОСОБА_6 була обізнана про відкриття виконавчого провадження, є сумнівні.

Згідно з вироком суду, самі по собі вище вказані матеріали виконавчого провадження не свідчать про умисне невиконання обвинуваченою ОСОБА_6 рішення суду, оскільки остання під час судового розгляду, пояснила, що не ухилялася від виконання рішення суду в частині поновлення на роботі, і виконала його одразу як тільки їй стало відомо про його наявність. Після ознайомлення з матеріали справи та матеріалами виконавчого провадження, остання 22.01.2016 видала наказ про поновлення на роботі потерпілої ОСОБА_10 .

Вважає, що вказані висновки суду є необґрунтованими та такими, що не відповідають матеріалам, дослідженим у ході судового розгляду.

Так, твердження суду, що в матеріалах провадження відсутні докази отримання обвинуваченою ОСОБА_6 виконавчих документів є безпідставним та таким, що суперечить дослідженим письмовим матеріалам кримінального провадження та показам свідків.

Зокрема, стороною обвинувачення надано суду копії повідомлень про вручення поштового відправлення (стр.72,73,74 том 1 судової справи), з яких вбачається, що державним виконавцем 16.10.2015 та 28.10.2015 за місцем проживання ОСОБА_6 , яке збігається з місцем реєстрції ТзОВ «Будорг» (ЄРДПОУ 39482313), м.Дрогобич вул.Є.Коновальця, 15/4, кв.32, скеровано листи з постановою про відкриття виконавчого провадження та накладення на ОСОБА_6 штрафу, які остання особисто отримала 20.10.2015 та 28.10.2015. Крім цього, допитана як свідок державний виконавець ОСОБА_12 повідомила суду, що всі виконавчі документи скеровувались ОСОБА_6 поштою, що підтверджується відповідними корінцями повідомлень про отримання, та про всі виконавчі дії ОСОБА_6 було відомо, оскільки остання оскаржувала постанови про накладення на неї штрафів. Також, допитаний судом свідок ОСОБА_13 повідомив, що 20.01.2016 на адресу Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області надійшло подання ДВС Дрогобицького МРУЮ про притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 382 КК України. Перевірку по вказаний матеріалах було доручено провести йому. В подальшому 25 або 26 січня 2016 року він відібрав пояснення у ОСОБА_6 , згідно яких остання повідомила, що не виконала рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 08.10.2015 про поновлення ОСОБА_10 на роботі оскільки подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду.

Крім цього, посилання суду у своєму рішення на висновок старшого інспектора Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області є безпідставним та суперечить дослідженим судом показам свідка ОСОБА_13 який повідомив, що 20.01.2016 на адресу Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області надійшло подання ДВС Дрогобицького МРУЮ про притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 382 КК України. Перевірку по вказаний матеріалах було доручено провести йому. В подальшому 25 або 26 січня 2016 року він відібрав пояснення у ОСОБА_6 , згідно яких остання повідомила, що не виконала рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 08.10.2015 про поновлення ОСОБА_10 на роботі оскільки подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду. Крім цього, він повідомив, що про наказ №7 від 22.01.2016 «Про скасування наказу №5 від 06.06.2015 та поновлення ОСОБА_10 на роботі на посаді бухгалтера» йому нічого не відомо та ОСОБА_6 його не надавала. Таким чином, суд взяв до уваги лише висновок інспектора, який згідно вимог ст.ст.84, 99 КПК України не є джерелом доказів та жодним чином на надав оцінки та не спростував покази свідка ОСОБА_13 , та не навів мотивів свого рішення.

Також, судом безпідставно вказано в рішенні про невідповідність актів державного виконавця вимогам законодавства чинного на момент виконання рішення суду.

Зокрема, Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, не встановлено вимогу про те, що акти державного виконавця повинні складатися за місцем знаходження боржника, про що свідчить відсутність посилання суду на конкретний пункт вказаної інструкції, а лише перерахування загальних вимог до актів державного виконавця. Крім цього, суд безпідставно зазначив, що акти від 13.10.2015 та 21.10.2015 складалися в приміщенні відділу державної виконавчої служби та без стягувала хоча свідок ОСОБА_12 , та потерпіла ОСОБА_10 повідомили суду, що виконавчі дії проводились з представником стягувана адвокатом ОСОБА_14 та 13.10.2015 здійснювався виїзд за місцем реєстрації ТзОВ «Будорг» під час якого було складено відповідний акт.

Крім цього, твердження, суду, що обвинувачена ОСОБА_6 виконала частково рішення суду є безпідставне та суперечить дослідженим під час судового розгляду показам свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .

Зокрема, допитаний в ході судового розгляду свідок ОСОБА_13 повідомив, що 20.01.2016 на адресу Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області надійшло подання ДВС Дрогобицького МРУЮ про притягнення ОСОБА_6 до кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 382 КК України. Перевірку по вказаний матеріалах було доручено провести йому. В подальшому 25 або 26 січня 2016 року він відібрав пояснення у ОСОБА_6 , згідно яких остання повідомила, що не виконала рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 08.10.2015 про поновлення ОСОБА_10 на роботі оскільки подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду. Крім цього, він повідомив, що про наказ №7 від 22.01.2016 «Про скасування наказу №5 від 06.06.2015 та поновлення ОСОБА_10 на роботі на посаді бухгалтера» йому нічого не відомо та ОСОБА_6 його не надавала.

Аналогічні за своїм змістом покази надав свідок ОСОБА_12 , яка повідомила, що рішення про поновлення ОСОБА_10 на роботу ОСОБА_6 виконано не було, жодних наказів про поновлення ОСОБА_6 не надала, а лише у 2018 році поштою скерувала копію листа про поновлення ОСОБА_10 на роботі на посаді бухгалтера.

Також, твердження суду, щодо не виконання державним виконавцем всіх обов`язків є необґрунтоване та суперечить дослідженим судом матеріалам.

Таким чином, суд за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначив, чому ним взято до уваги одні докази і відкинуто інші, тобто судом надано перевагу одним доказам перед іншими, без наведення мотивів для цього.

Крім цього, судом допущено істотне порушення вимог ч.3 ст.129 КПК України, оскільки при винесенні рішення про виправдання обвинуваченої ОСОБА_6 судом відмовлено в задоволені позовної заяви, а згідно вимог закону суд повинен був залишити позов без розгляду.

Окрім цього, судом першої інстанції допущено неповноту судового розгляду, оскільки не досліджено обставини, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.

Так, в 04.08.2020 прокурором заявлено клопотання про витребування матеріалів судової справи №442/5198/15ц, в задоволені якого судом відмовлено, що призвело до неповноти судового розгляду, яка проявилася у відхилені клопотання учасників судового провадження про вчинення певних процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з`ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.

Вказаний вирок суду вважає незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду.

Заслухавши доповідьсудді,виступ прокурорів,які підтримали подану апеляційну скаргу вповному обсязіта просилиїї задовольнити,думку обвинуваченої та її захисника, які заперечили апеляційну скаргу прокурора та просили вирок суду залишити без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок ухвалюється також при встановленні судом відсутності події кримінального правопорушення та при встановленні судом відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

Згідно з ч.3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи виправданою у мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Оскільки обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь, суд першої інстанції прийняв законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення про недоведеність вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 .

При цьому, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що судом першої інстанції допущено істотні порушення кримінального процесуального закону та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення.

Усі надані сторонами докази були предметом ретельного дослідження судом першої інстанції й не підтвердили пред`явлене ОСОБА_6 обвинувачення.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції повно, всебічно, неупереджено та об`єктивно дослідив усі обставини кримінального провадження і дав правильну оцінку дослідженим доказам. Свої висновки щодо дослідження та оцінки доказів суд належним чином мотивував у вироку. З цими висновками погоджується і колегія суддів.

Частиною 2 ст. 382 КК встановлено відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, вчинені службовою особою.

З об`єктивної сторони злочини, передбачені ст. 382 КК, можуть бути вчинені як у формі власне невиконання судового рішення, так і шляхом перешкоджання його виконанню.

Так, обов`язковою умовою настання відповідальності за невиконання судового рішення є наявність у цьому рішенні вимоги зобов`язального чи забороняючого характеру. Причому така вимога повинна стосуватися конкретного зобов`язаного суб`єкта, до відома якого своєчасно було доведено відповідний обов`язок за рішенням суду.

Залежно від характеру такої вимоги невиконання судового рішення може проявлятися у бездіяльності зобов`язаної особи щодо здійснення передбачених законом або визначених судом заходів, спрямованих на виконання цього рішення, або ж у вчиненні дій, які прямо заборонені у самому судовому рішенні.Стосовно ж відповідного обов`язкового припису, який міститься у судовому рішенні, то він може вимагати як певної одноразової дії, так і багаторазового виконання чи тривалого у часі утримання від вчинення певних дій.

Для встановлення факту умисного невиконання судового рішення має важливе значення з`ясування питання про наявністьреальної можливості його виконати.

За ознаками суб`єктивної сторони злочин, передбачений ст. 382 КК, характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.

Так, суд першої інстанції, аналізуючи пред`явлене ОСОБА_6 обвинувачення та його доведеність наданими суду доказами, підставно зазначив, що суб`єктивна сторона злочину, передбаченого частиною 2статті 382 КК Українихарактеризується прямим умислом, тобто винний, якому необхідно виконувати судове рішення, усвідомлює характер своїх обов`язків, але не виконує цього рішення за наявності можливості виконати його або перешкоджає такому виконанню. При цьому мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Судом першої інстанції досліджено та надано належну оцінку наступному, 25.12.2015 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції при примусовому виконанні виконавчого листа № 442/5198/15-ц було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки без участі боржника ТзОВ «Будорг» в особі директора ОСОБА_6 неможливо виконати вище вказаний виконавчий лист. Та на виконання вимог закону 25.12.2015 року виконавець надіслав до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Однак з дослідженого в судовому засіданні в суді першої інстанції висновку Старшого інспектора Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_13 від 26.01.2020 року, вбачається, що перевірку по факту не виконання ОСОБА_6 рішення Дрогобицького міськрайонного суду про поновлення на роботі на посаді бухгалтера в ТзОВ « Будорг» громадянку ОСОБА_10 , припинено у зв`язку з відсутності ознак кримінального правопорушення.

Крім того, судом першої інстанції досліджено акти державного виконавця від 13.10.2015, про те, що рішення суду про поновлення на роботі не виконано та винесено постанову про накладення штрафу від 16.10.2015 за невиконання рішення суду та вимог державного виконавця без поважних причин та акт від 21.10.2015, про те, що рішення суду про поновлення на роботі не виконано і винесено постанову про накладення штрафу від 21.10.2015 за невиконання рішення суду та вимог державного виконавця без поважних причин.

При цьому колегія суддів, погоджується з висновком викладеним у вироку про те, що стороною обвинувачення не надано доказів, що ОСОБА_6 діяла умисно, в своїх особистих інтересах, демонструючи явну неповагу до суду.

Тобто, жодний із наданих стороною обвинувачення доказів як сам по собі, так і в сукупності з іншими, з точки зору достатності та взаємозв`язку, не дає достатніх підстав стверджувати поза розумним сумнівом про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, наявність у діях ОСОБА_6 умислу на невиконання рішення суду

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що з тексту обвинувачення неможливо встановити суть обвинувачення, яке, виходячи із визначених законом ознак та форми вини злочину за частиною 2статті 382 КК України, є неконкретним. Оскільки рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08.10.2015 року містить дві вимоги (два виконавчі листи) майнову (стягнення коштів на користь потерпілої ОСОБА_10 та немайнову (поновлення на роботі) яке підлягало негайному виконанню. При цьому ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду від 06.12.2019 року, під час скасування вироку Дрогобицького міськрайоного суду Львівської області від 15.02.2019 року стосовно ОСОБА_6 , на це зверталася увага, а саме відсутність конкретизації рішення суду, що набрало законної сили у невиконанні якого ОСОБА_6 обвинувачується. Однак ці недоліки стороною обвинувачення під час судового розгляду повною мірою усунуті не були.

Обвинувальний акт фактично не містить формулювання обвинувачення за частиною 2статті 382 КК України, а містить лише викладення деяких епізодів фактичних подій без визначення ознак злочину, що відобразилось на кваліфікації дій обвинуваченої, які також фактично в обвинувальному акті не розкриті. У акті взагалі не викладено об`єктивної сторони невиконання судового рішення, яке може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Зазначена обставина, на думку суду, викликає обґрунтований сумнів в доведеності обвинувачення.

Крім того, сумнів в доведеності обвинувачення викликає також та обставина, що у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, інкримінованого обвинуваченій ОСОБА_6 , органом досудового розслідування не вказано, коли саме ОСОБА_6 вчиняля дії, спрямовані на невиконання рішення суду із зазначенням конкретного місця, способу вчинення кримінального правопорушення, враховуючи, що відповідно до викладу фактичних обставин, які зазначені в обвинувальному акті ОСОБА_6 вчиняла такі дії неодноразово.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону у справі не встановлено.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції у відповідності до ст.94 КПК України, всебічно, повно та неупереджено дослідив всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а у сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку та прийняв правильне рішення про відсутність в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч.2 ст.382КК України, відповідно апеляційна скарга прокурора до задоволення не підлягає.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,

постановила:

Вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2020 року, стосовно ОСОБА_6 - залишити без зміни, а апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_8 без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4