Вирок

від 13.10.2020 по справі 442/3929/18

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 442/3929/18

Провадження № 1-кп/442/149/2020

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2020 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі :

головуючої судді ОСОБА_1

з участю секретаря ОСОБА_2

прокурора - ОСОБА_3

захисника обвинуваченої адвоката ОСОБА_4

обвинуваченої - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі матеріали кримінального провадження внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12016140110000708 від 26.03.2016 року відносно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Дрогобич, Львівської області, українки, громадянки України, працюючої директором ТзОВ «Будорг», зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , позапартійної, раніше не судимої, -

- у вчинені кримінального правопорушення передбаченого частиною 2 статті 382 КК України,

в с т а н о в и в :

Органом досудового розслідування, ОСОБА_5 , згідно обвинувального акту обвинувачується в тому, що будучи засновником та працюючи на посаді директора товариства з обмеженою відповідальністю «Будорг» (далі ТзОВ «Будорг») (ЄРДПОУ 39482313), яке зареєстроване за адресою: Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Є. Коновальця, 15/4 кв. 32, будучи службовою особою, уповноваженою відповідно до п. 15.4.3. ст. 15 статуту ТзОВ «Будорг», який затверджений рішенням засновника товариства №1 від 06.11.2014, зареєстрований у Дрогобицькому міськрайонному управлінні юстиції 07.11.2014 за №1414102000003286, здійснювати прийом та звільнення персоналу товариства, на яку покладено виконання адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій, умисно не виконала рішення суду, що набрало законної сили.

Так, 28.04.2015 ОСОБА_6 була працевлаштована за направленням центру зайнятості в ТзОВ «Будорг» на посаду бухгалтера про що було видано відповідний наказ №4 від 28.04.2015.

В подальшому, в червні 2015 року директор ТзОВ «Будорг» ОСОБА_7 , склала акти від 02.06.2015, 03.06.2015 та 04.06.2015 про відсутність без поважних причин ОСОБА_6 на робочому місці та в подальшому видала наказ №5 від 05.06.2015, яким звільнила ОСОБА_6 з 05.06.2015 за прогули згідно п.4 ст. 40 КЗпП України.

08.10.2015 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області у справі №442/5198/15-ц винесено рішення, яким визнано незаконним та скасовано наказ, виданий директором ТзОВ «Будорг» ОСОБА_5 №5 від 05.06.2015, яким ОСОБА_6 була звільнена з роботи, з 05.06.2015 за прогули згідно п.4 ст. 40 КЗпП України та зобов`язано поновити її на роботі, на посаді бухгалтера. Крім цього, вказаним рішенням зобов`язано стягнути з ТзОВ «Будорг» в користь ОСОБА_6 902,78 грн. невиплаченої заробітної плати, 4527,18 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу по день поновлення на роботі, 5962,32 грн. у зв`язку з вагітністю пологами, які мають бути виплачені у передбаченому законом порядку та 1500 грн. моральної шкоди.

02.03.2016 колегією суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08.10.2015 залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_5 без задоволення.

08.10.2015 суддею Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_8 видано виконавчий лист по справі №442/5198/15-ц на підставі якого державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції 12.10.2015 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої були направлені сторонам, а саме ТзОВ «Будорг» в особі директора ОСОБА_5 та надано строк для самостійного виконання рішення суду.

Крім цього, 20.10.2015 суддею Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_8 видано виконавчий лист по справі №442/5198/15-ц на підставі якого державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції 24.11.2015 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копії якої були направлені сторонам, а саме ТзОВ «Будорг» в особі директора ОСОБА_5 та надано строк для самостійного виконання рішення суду.

В подальшому, у зв`язку з невиконанням ТзОВ «Будорг» в особі директор ОСОБА_7 вказаних рішень суду 16.10.2015 та 21.10.2015 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції на ОСОБА_5 накладено штраф в розмірі 170 та 340 грн. за невиконання рішення суду, які вона не сплатила.

Тобто, на думку сторони обвинувачення ОСОБА_5 достовірно знаючи про наявність рішення суду від 08.10.2015, згідно якого визнано незаконним та скасовано наказ, виданий нею як директором товариства з обмеженою відповідальністю «Будорг» №5від 05.06.2015, яким ОСОБА_6 було звільнено з 05.06.2015 за прогули згідно п.4 ст. 40 КЗпП України та зобов`язано поновити її на роботі, на посаді бухгалтера в ТзОВ «Будорг», та зобов`язано стягнути на її користь 902,78 грн. невиплаченої заробітної плати, 4527,18 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу по день поновлення на роботі, 5962,32 грн. у зв`язку з вагітністю та пологами та 1500 грн. моральної шкоди, умисно не виконала судове рішення, хоча повинна була і мала реальну можливість його виконати.

Таким чином, ОСОБА_5 , обвинувачується в тому, що своїми умисними і протиправними діями, що виразились в умисному невиконанні рішення суду, що набрало законної сили, вчинені службовою особою, вчинила кримінальне правопорушення, передбачене частиною 2 статтею 382 КК України.

В судовомузасіданні обвинувачена ОСОБА_5 у вчиненні нею кримінального правопорушення вину не визнала, та суду пояснила, що вона є приватним підприємцем та займає посаду директора ТзОВ «Будорг» в цей час в неї на ТзОВ «Будорг» було вакантною посада бухгалтера, а тому їй із центру зайнятості в травні 2015 року скерували ОСОБА_6 і вона погодилася її прийняти на дану посаду та роз`яснила, що входить в її посадові обов`язки про що склали трудову угоду, а трудова книжка ОСОБА_6 залишилася в центрі зайнятості. Винесла наказ про прийняття на роботу, прийняла із випробувальним терміном та платила за неї податки. Згодом ОСОБА_6 перестала виходити на роботу і з приводу цього вона звернулася в центр зайнятості. Однак 10.07.2015 року Кріль прийшла на роботу в стані вагітності і просила виплатити їй заробітну плату і вона їй заплатила. Згодом Кріль подала в суд цивільний позов до неї про поновлення на роботі. Судом винесено рішення про поновлення ОСОБА_6 на роботі. Однак 08 жовтня 2015 року під час оголошення вищезазначеного рішення вона особисто не була присутня, інтереси ТзОВ « Будорг», а не її особисто представляли представники, які їй не повідомили про прийняте рішення. Про прийняте Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області рішення вона дізналася лише після того, як були заарештовані рахунки ТзОВ « Будорг». І тільки 16.01.2016 року вона ознайомилася з матеріалами виконавчого провадження. Надалі вона оскаржувала постанови державного виконавця про накладення арешту, які в подальшому були скасовані. З рішенням суду про поновлення на роботі та з матеріалами справи вона ознайомилася лише 22.01.2016 року, і того ж дня винесла наказ про поновлення на роботі потерпілої ОСОБА_6 . Крім того суду пояснила, що рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08.10.2015 року містить дві вимоги (два виконавчі листи) майнову (стягнення коштів на користь потерпілої ОСОБА_6 та немайнову (поновлення на роботі) яке підлягало негайному виконанню. Першу вимогу вона виконала одразу, як тільки їй стало відомо про наявність такого рішення. Водночас виконати другу вимогу у ТзОВ « Будорг» не було можливості, так як заарештовані рахунки ТзОВ « Будорг». З приводу ознайомлення з наказом від 22.01.2016 року про поновлення на роботі вона неодноразово телефонувала ОСОБА_6 щоб та з`явилася на роботу. Вважає, що не ухилялася від виконання рішення суду , а в частині поновлення на роботі вона його виконала одразу як тільки їй стало відомо про наявність такого , тому просить визнати її невинуватою і виправдати у зв`язку з недоведеністю в її діянні складу кримінального правопорушення.

На підтвердження вини ОСОБА_5 в пред`явленому їй обвинуваченні зачастиною 2 статті 382 КК України, стороною обвинувачення суду були надані письмові докази, та допитані потерпіла та свідки.

Так, потерпіла ОСОБА_9 , в судовому засіданні пояснила, що центр зайнятості скерував її на роботу в ТзОВ «Будорг» на посаду бухгалтера. Флюнт, яка є директором ТзОВ «Будорг» прийняла її на посаду бухгалтера про що винесла наказ. Вони погодили умови роботи і вона розпочала працювати. Вона старанно виконувала свої обов`язки та ходила на роботу. Коли завагітніла то повідомила Флюнт, однак вона сказала їй звільнятися, так як не буде їй нічого виплачувати. Розмова відбулася на повишених тонах. Після того вона потрапила на стаціонарне лікування за скеруванням гінеколога по збереженню вагітності. На лікуванні перебувала з 22.06.15 по 17.07.15 рік про що теж повідомила Флюнт і сказала, що по закінченню лікування надасть листок непрацездатності на що Флюнт їй повідомила, що вона вже звільнена з роботи і з яких причин все надішле їй поштою. Вона офіційно написала до Флюнт листа, але відповідь так і не отримала. Згодом по пошті їй прийшов Наказ №5 про її звільнення з роботи за прогул. З приводу поновлення на роботі подала в суд позовну заяву і суд їй задоволив позов та поновив на роботі із виплатою середньомісячної заробітної плати. Так як Флюнт добровільно не виконала рішення суду згідно виконавчого листа, вона звернулася в поліцію, де порушили кримінальну справу. Особисто вона, жодних дій щодо поновлення її на роботі вона не вчиняла. Вона чекала дій від Флюнт, яка повинна була її повідомити про наказ про поновлення. Також пояснила, що трудова книжка була у неї на руках. Цивільний позов підтримує повністю так як діями Флюнт їй завдана як матеріальна шкода так і моральна. Щодо міри покарання покладається на думку суду.

Свідок ОСОБА_10 , ( на даний час ОСОБА_11 ) в судовому засіданні пояснила, що працює старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції. Їй в провадження на виконання надійшло два виконавчі листи, один з них про поновлення на роботі Кріль, а другий про стягнення заробітної плати за прогул. Винесла постанову про відкриття виконавчого провадження та відправлено рекомендованою поштою боржнику ТзОВ «Будорг», який зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , директором якого є ОСОБА_5 . Після закінчення добровільного терміну на виконання рішення суду, представник стягувача ОСОБА_12 їй повідомив, що рішення не виконано. Флюнт не одноразово приходила у виконавчу службу та ознайомлювалася з виконавчим провадженням. Оскаржувала дії державного виконавця та постанови у судовому порядку. Чи були скасовані штрафи державного виконавця їй не відомо. Тоді вона звернулася у відділ поліції щодо порушення кримінального провадження, щодо не виконання рішення суду. Виконавче провадження щодо виконання поновлення на роботі закрито у зв`язку із неможливістю виконання і скеровано до суду. Тобто в межах виконавчого провадження рішення суду не було виконано. За не виконання рішення суду вона як виконавець виносила постанови про накладення штрафу і направила подання в поліцію. Флюнт необхідно було винести наказ про поновлення на роботі ОСОБА_13 та внести відповідні записи в трудову книжку. Також зазначила, що акти про невиконання рішення суду складалися в приміщенні державної виконавчої служби в присутності свідків та адвоката ОСОБА_12 .

Свідок ОСОБА_14 , в судовому засіданні пояснив, що він є працівником поліції та проводив перевірку чи по зверненню громадянки Кріль чи за поданням ДВС Дрогобицького МРУЮ, точно пригадати не зміг, про притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 382 КК України. Опитав ОСОБА_15 , яка ствердила, що дійсно звільнила Кріль з роботи за порушення трудової дисципліни, однак ОСОБА_13 звернулася в суд про поновлення на роботі. Пояснення, які він відбирав відповідають дійсності. Ним складено висновок про відмову в порушення кримінальної справи. Крім цього, він повідомив, що при відібранні пояснення 26.01.2016 року у ОСОБА_5 , остання про наказ №7 від 22.01.2016 «Про скасування наказу №5 від 06.06.2015 та поновлення ОСОБА_6 на роботі на посаді бухгалтера» йому нічого не повідомляла та його не надавала.

Стороною обвинувачення надано, належним чином посвідчені документи з матеріалів виконавчого провадження № 48980177 з примусового виконання виконавчого листа №442/5198/15ц, виданого Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області 08.10.2015 року, в частині поновлення ОСОБА_6 на роботі на посаді бухгалтера в ТзОВ « Будорг», матеріали перевірки ЄО № 519 від 20.01.2016 року, які були безпосередньо досліджені судом, а саме:

- рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 08.10.2015 року, яким визнано незаконним та скасовано наказ, виданий директором ТзОВ «Будорг» ОСОБА_5 №5 від 05.06.2015, яким ОСОБА_6 була звільнена з роботи, з 05.06.2015 за прогули згідно п.4 ст. 40 КЗпП України та зобов`язано поновити її на роботі, на посаді бухгалтера. Крім цього, вказаним рішенням зобов`язано стягнути з ТзОВ «Будорг» в користь ОСОБА_6 902,78 грн. невиплаченої заробітної плати, 4527,18 грн. заробітної плати за час вимушеного прогулу по день поновлення на роботі, 5962,32 грн. у зв`язку з вагітністю пологами, які мають бути виплачені у передбаченому законом порядку та 1500 грн. моральної шкоди. (т1. а.с. 58-61);

- рішення апеляційного суду Львівської області від 02.03.2016 року, яким колегією суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08.10.2015 залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_5 без задоволення. (т1. а.с.62-63);

- виконавчі листи Дрогобицького міськрайонного суду від 08.10.2015, які видані на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду та на підставі чого старшим державним виконавцем ОСОБА_10 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 12.10.2015 року (т.1 а.с.64-66);

- матеріалами виконавчого провадження, згідно яких старшим державним виконавцем ОСОБА_10 вчинялися всі заходи, щодо виконання провадження про поновлення ОСОБА_6 на роботі, а саме: складено акт державного виконавця від 13.10.2015, про те, що рішення суду про поновлення на роботі не виконано, винесено постанову про накладення штрафу від 16.10.2015 за невиконання рішення суду та вимог державного виконавця без поважних причин, складено акт державного виконавця від 21.10.2015, про те, що рішення суду про поновлення на роботі не виконано, винесено постанову про накладення штрафу від 21.10.2015 за невиконання рішення суду та вимог державного виконавця без поважних причин, винесено постанову про закінчення виконавчого провадження від 25.12.2015 у зв`язку із не можливістю виконати виконавчий лист, також долучено рекомендовані листи з повідомлення про вручення, що стверджує, те, що державний виконавець належним чином повідомляв про свої дії боржника ОСОБА_5 та інформацію по виконавчому провадженню (т.1 а.с.67-74, 81-84);

- Наказ №5 від 05.06.2015 року, згідно якого ОСОБА_5 звільнила ОСОБА_6 із займаної посади бухгалтера з 05.06.2015 року згідно п.4 ст. 40 КЗпП України. Бухгалтерії провести остаточний розрахунок за період роботи з 28.04.2015 року по 06.06.2015 року з розрахунку 24 календарні дні.(т.1 а.с.75);

- Наказ №4 від 28.04.2015 року, згідно якого ОСОБА_5 , як директор ТзОВ «Будорг» прийняла на постійну роботу бухгалтера ОСОБА_6 з 28.04.2015 року з оплатою праці згідно тарифної ставки та пропорційно відпрацьованому часу та скеровано дану інформацію в директору Дрогобицького міськрайонного центру зайнятості. (т.1 а.с.76-77);

- повідомлення державного виконавця від 20.05.2016 року з якого вбачається, що вони надавали відповідь в Дрогобицький відділ поліції Головного управління національної поліції у Львівській області, щодо невиконання рішення суду ОСОБА_5 про поновлення на роботі ОСОБА_6 (т1. а.с.78);

- витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з якого вбачається, що ТзОВ «Будорг» (ЄРДПОУ 39482313) не перебуває в стані ліквідації та припинення. (т1. а.с.79-80);

- статут ТзОВ «Будорг», який затверджений рішенням засновника товариства №1 від 06.11.2014, зареєстрований у Дрогобицькому міськрайонному управлінні юстиції 07.11.2014 за №1414102000003286, відповідно до якого ОСОБА_5 є засновником та працює на посаді директора товариства з обмеженою відповідальністю «Будорг» (далі ТзОВ «Будорг») (ЄРДПОУ 39482313), яке зареєстроване за адресою: Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Є.Коновальця, 15/4 кв. 32, та є службовою особою, уповноваженою відповідно до п. 15.4.3. ст. 15 вказаного статуту здійснювати прийом та звільнення персоналу товариства, на яку покладено виконання адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій, умисно не виконала рішення суду, що набрало законної сили. (т.1 а.с.85-95);

- відповідь Дрогобицької міськрайонної філії Львівського обласного центру зайнятості від 22.01.2018 №740/44/06-18 згідно якої ОСОБА_6 28.04.2015 була працевлаштована за направленням центру зайнятості в ТзОВ «Будорг» бухгалтером. (т.1 а.с.96-97);

- відповідь Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області від 11.04.2018 №87/10/13-09-08-00-17 згідно якої, у трудових відносинах з ТзОВ «Будорг» за 2015 рік задекларовано 2 осіб ОСОБА_16 та ОСОБА_6 . За період 2016-2017 років податковий розрахунок сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників і сум утриманих з них податків за ф. №1ДФ не подавався. (т.1 а.с.98);

- відповідь Дрогобицького об`єднаного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області від 29.06.2016 №4471/11-22 згідно якої, за даними Державного реєстру застрахованих осіб (форма ОК-5) на ОСОБА_6 є наявні відомості про заробітну плату, з якої сплачено страхові внески, за період 28.04.2015 по 05.06.2015 по ТзОВ «Будорг». Також, відповідно до даних Звіту про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до фіскальних органів (Додаток 4) за червень 2015 в таблиці 5 «Відомості про трудові відносини осіб» є інформація про припинення трудових відносин ОСОБА_6 з 05 червня 2015 по ст. 40 п.4 КЗпПУ. (т.1 а.с.99);

- світлокопією трудової книжки ОСОБА_6 (т.1 а.с.100-105);

- світлокопією апеляційної скарги ОСОБА_5 на рішення суду від 08.10.2016. (т.1 а.с.111-117);

- світлокопією заяви ОСОБА_5 від 13.01.2016 про отримання нею копії ухвали суду від 08.10.2016. (т.1 а.с.120);

- світлокопією заяви ОСОБА_5 від 11.03.2016 про отримання нею копії ухвали апеляційного суду від 02.03.2016. (т.1 а.с.119);

Таким чином органом досудового розслідування дії ОСОБА_5 кваліфіковані за частиною 2статті 382 КК України, як умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили, вчинене службовою особою.

Разом із тим, вказане обвинувачення не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду у звязку з наступним.

Відповідно дост. 337 КПК Українирозгляд справи проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Так,Конституція Українивстановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Ці положення також відображені у статтях1,11 Закону України «Про судоустрій України», із уточненням по колу осіб, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об`єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Відповідно достатті 5 Закону України "Про виконавче провадження"(в редакції на час проведення виконавчих дій) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначеніЗаконом України "Про державну виконавчу службу".

Необхідно зазначити, що невиконання судового акта - це бездіяльність, що полягає у незастосуванні передбачених законом і судовим актом заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт. Форми (способи) невиконання судового акта можуть бути різними, наприклад, пряма і відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати. Невиконання може мати і завуальований характер, коли зобов`язана особа хоча відкрито і не відмовляється від виконання судового акта, але вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання (умисно не розпечатує пошту, не приймає державного виконавця, направляє документ не за адресою тощо). Виходячи із формального складу злочину, останній вважається закінченим при невиконанні вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, з моменту закінчення строку, відведеного на виконання відповідного судового акта.

Згідност. 62 Конституції Україниобвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Диспозиція частини 2статті 382 КК Українипередбачає умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили, вчинене службовою особою.

Невиконання судового рішення полягає у невжитті службовою особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду, що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання. Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно або письмово небажання службової особи виконати судове рішення.

Ухилення - та сама відмова, яка має завуальоване небажання особи виконати судове рішення, тобто фактично є тією ж відмовою, але яка не здійснюється відкрито.

Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації вимог, які у ньому містяться, з метою недопущення його реалізації.

Така протидія може виражатися у прямому невиконанні вимог державних виконавців державної виконавчої служби, погрозі застосувати до певних осіб, у тому числі і службових, насильства, спробі підкупити чи обманути їх з метою недопущення виконання судового рішення.

Відповідальність за частинами 1 і 2 статті 382 КК України настає у випадку невиконання рішення лише одного органу державної влади - суду.

Злочин є закінченим з моменту відмови виконати судове рішення (з початку ухилення від виконання судового рішення) або з моменту перешкоджання його виконанню.

Для визначення моменту закінчення цього злочину важливим є встановлення моменту надходження судового рішення до особи, яка повинна його виконувати та/або отримання вимоги державного виконавця про необхідність його виконання і строку виконання судового рішення, який встановлено законом або судом.

Але, за умови, що судове рішення не вдалося виконати на підставі Закону України «Про виконавче провадження», який, як раз і покликаний забезпечити умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Суб`єктом злочину може бути лише особа, яка повинна була вчинити дії по виконанню судового рішення.

При цьому, суб`єктивна сторона цього злочину характеризується лише прямим умислом, тобто, винна службова особа, вчиняючи дії або бездіяльність прямо переслідує основну метуне виконати рішення суду. При цьому, така особа повинна мати реальну можливість його виконати.

Згідно досліджених матеріалів виконавчого провадження, вбачається що до відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції надійшли виконавчі листи від 08.10.2020 року щодо примусового виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_6 на роботі на посаді бухгалтера в ТзОВ « Будорг» . На підставі чого старшим державним виконавцем ОСОБА_10 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 12.10.2015 року.

Однак в матеріалах виконавчого провадження доказів в підтвердження отримання обвинуваченою ОСОБА_5 постанови про відкриття виконавчого провадження відсутні. Ксерокопії відстежень пересилання поштових відправлень, в матеріалах виконавчого провадження не містяться, які б підтверджували той факт, що відправлення адресату було вручено особисто.

Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_5 пояснила, що вона не отримувала постанови ДВС про відкриття виконавчого провадження.

Так, згідно частини 1статті 28 Закону України «Про виконавче провадження»(в редакції на час проведення виконавчих дій, далі Закон України «Про виконавче провадження»), копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Так, Верховний Суд України у своїй Постанові від 31.07.2019 року по справі

№554/13475/15ц зокрема зазначив, що держвиконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, а й встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду.

А тому, вважати, що ОСОБА_5 отримала постанову про відкриття виконавчого провадження, не можна, твердження сторони обвинувачення, що ОСОБА_5 була обізнана про відкриття виконавчого провадження, є сумнівні.

Доводи сторони обвинувачення, що державному виконавцю виконати рішення суду не надалось можливим, у зв`язку з тим, що ОСОБА_5 умисно не виконала рішення суду, штрафи, які були накладені державним виконавцем, не сплатила, є також сумнівні, оскільки, як суд зазначив вище, вважати, що ОСОБА_5 отримала постанову про відкриття виконавчого провадження та постанови про накладення штрафів не можна.

Необхідно зазначити, що відповідно до частини 1статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостоюстатті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

Відповідно до частини 2 статті 63 вищезгаданогоЗакону, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.

Відповідно до частини 3статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Тобто,закономпередбачено, що у випадку невиконання законних вимог державного виконавця без поважних причин, останній зобов`язаний вчинити передбаченіЗакономвиконавчі дії, як от накладення штрафу, накладення арешту на майно та кошти, розшук майна тощо. Невиконання вимог державного виконавця може проявлятись або у вигляді ухилення від виконання, або шляхом перешкоджання.

25.12.2015 року старшим державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції при примусовому виконанні виконавчого листа № 442/5198/15-ц було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки без участі боржника ТзОВ «Будорг» в особі директора ОСОБА_5 неможливо виконати вище вказаний виконавчий лист.

Та на виконання вимог закону 25.12.2015 року виконавець надіслав до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Однак з дослідженого в судовому засіданні висновку Старшого інспектора Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_14 від 26.01.2020 року , вбачається , що перевірку по факту не виконання ОСОБА_5 рішення Дрогобицького міськрайонного суду про поновлення на роботі на посаді бухгалтера в ТзОВ « Будорг» громадянку ОСОБА_6 , припинено у зв`язку з відсутності ознак кримінального правопорушення.

Крім того дослідивши акти державного виконавця від 13.10.2015, про те, що рішення суду про поновлення на роботі не виконано та винесено постанову про накладення штрафу від 16.10.2015 за невиконання рішення суду та вимог державного виконавця без поважних причин та акт від 21.10.2015, про те, що рішення суду про поновлення на роботі не виконано і винесено постанову про накладення штрафу від 21.10.2015 за невиконання рішення суду та вимог державного виконавця без поважних причин, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженоїнаказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012№ 512/5, визначає окремі питання організації виконання судових рішень, що відповідно доЗакону України «Про виконавче провадження»підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 8 зазначеної Інструкції, діючої на момент вчинення державним виконавцем ОСОБА_17 виконавчих дій, акт це документ, що підтверджує певні встановлені факти або події. Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об`єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин.

У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім`я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт.

У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції. У кінці акта (перед підписами) зазначаються відомості про кількість примірників акта та кому вони надаються (надсилаються).

Акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка "від підпису відмовився" проставляється напроти прізвища особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта.

Судом встановлено, що дані акти не відповідають вимогам вище вказаної інструкції, складалися вони в приміщенні відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції тільки за участю понятих, без присутності боржника та стягувача. А факт не виконання рішення суду ОСОБА_5 підтвердужувався з пояснень адвоката потерпілої ОСОБА_18 , що стверджується і поясненнями наданими в судовому засіданні свідком ( державним виконавцем ) ОСОБА_17 .

Відповідно достатті 20. Закону України «Про виконавче провадження»(місце виконання рішення), виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання міжкількомаорганами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Виконання рішення, яке зобов`язує боржника вчинити певні дії, здійснюється державним виконавцем за місцем проведення таких дій.

Оскільки боржник юридична особа ТзОВ « Будорг» і адреса місця знаходження АДРЕСА_1 , що підтверджується виконавчим листом №442/5198/15ц, виданого Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області 08.10.2015 року, в частині поновлення ОСОБА_6 на роботі на посаді бухгалтера в ТзОВ « Будорг», тому відповідно виконавчі дії повинні були проводитись за місцем знаходження боржника, і де повинні були бути встановлені факти невиконання рішення суду.

Таким чином, визначення в обвинувальному акті місця вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_5 не відповідає встановленим обставинам у справі.

Самі по собі вище вказані матеріали виконавчого провадження не свідчать про умисне невиконання обвинуваченою ОСОБА_5 рішення суду, оскільки остання під час судового розгляду, пояснила, що не ухилялася від виконання рішення суду в частині поновлення на роботі, і виконала його одразу як тільки їй стало відомо про наявність такого, так як особисто під час оголошення вищезазначеного рішення присутня не була. Після ознайомлення з матеріали справи та матеріалами виконавчого провадження, остання 22.01.2016 року видала наказ про поновлення на роботі потерпілої ОСОБА_19 .

Жоден зі свідків обвинувачення, зокрема і державний виконавець ОСОБА_17 не підтвердили факт умисного невиконання ОСОБА_5 судового рішення та не доводять наявності у останньої інкримінованого органом досудового розслідування прямого умислу в невиконанні судового рішення так і наявність субєктивної сторони цього злочину, як то відмови виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання.

Необхідно зазначити, що не виконання судового рішення, передбаченогостаттею 382 КК України, є злочином із преюдицією, під яким розуміють таке посягання, кримінальна відповідальність за які настає за умови попереднього притягнення цієї ж особи до юридичної відповідальності іншого виду (наприклад, цивільно-господарської, адміністративної, дисциплінарної).

А тому суд приходить до висновку, що державним виконавцем не виконано всіх необхідних дій для примусового виконання рішення суду, не попереджено ОСОБА_5 про кримінальну відповідальність застаттею 382 КК України, не вжито достатніх заходів щодо притягнення до відповідальності особи за невиконання рішення суду, відповідно до вимогстатті 75 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим не може наступати кримінальна відповідальність за умисне невиконання рішення суду.

Також, з огляду на вищезазначене, стверджувати, що ОСОБА_5 була зобов`язана виконати певні дії та навмисно ухилялась від їх виконання, не можна, такі твердження є тільки припущенням, як встановлено вище судом, оскільки будь - які належні та допустимі докази в підтвердження того, що остання отримала будь-які постанови державного виконавця, в справі відсутні.

Суд, аналізуючи пред`явлене ОСОБА_5 обвинувачення та його доведеність наданими суду доказами, зазначає, що суб`єктивна сторона злочину, передбаченого частиною 2 статті 382 КК Українихарактеризується прямим умислом, тобто винний, якому необхідно виконувати судове рішення, усвідомлює характер своїх обов`язків, але не виконує цього рішення за наявності можливості виконати його або перешкоджає такому виконанню. При цьому мотиви злочину можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають.

Отже, суд приходить до переконливого висновку, про відсутність належних та допустимих доказів того, що у ОСОБА_5 був умисел на вчинення дій (бездіяльності), направлених на ухилення або протидію (перешкоджання) виконання судового рішення та, відповідно, законних вимог державного виконавця. Стороною обвинувачення не надано жодного допустимого доказу в підтвердження того, що ОСОБА_5 умисно не виконувала рішення суду та мала реальну можливість виконати судове рішення.

Доводи сторони обвинувачення про відсутність особистої законослухняності та зневажливе ставленням ОСОБА_5 до встановленого в Україні порядку виконання судових рішень не підтверджені жодним доказом.

Крім того, стороною обвинувачення не надано доказів, що ОСОБА_5 діяла умисно, в своїх особистих інтересах, демонструючи явну неповагу до суду.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

Тобто, жодний із наданих стороною обвинувачення доказів як сам по собі, так і в сукупності з іншими, з точки зору достатності та взаємозв`язку, не дає достатніх підстав стверджувати поза розумним сумнівом про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, наявність у діях ОСОБА_5 умислу на невиконання рішення суду

Більш того, з тексту обвинувачення неможливо встановити суть обвинувачення, яке, виходячи із визначених законом ознак та форми вини злочину за частиною 2статті 382 КК України, є неконкретним. Оскільки рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08.10.2015 року містить дві вимоги (два виконавчі листи) майнову (стягнення коштів на користь потерпілої ОСОБА_6 та немайнову (поновлення на роботі) яке підлягало негайному виконанню. При цьому ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду від 06.12.2019 року, під час скасування вироку Дрогобицького міськрайоного суду Львівської області від 15.02.2019 року стосовно ОСОБА_5 , на це зверталася увага, а саме відсутність конкретизації рішення суду, що набрало законної сили у невиконанні якого ОСОБА_5 обвинувачується. Однак ці недоліки стороною обвинувачення під час судового розгляду повною мірою усунуті не були.

Обвинувальний акт фактично не містить формулювання обвинувачення за частиною 2статті 382 КК України, а містить лише викладення деяких епізодів фактичних подій без визначення ознак злочину, що відобразилось на кваліфікації дій обвинуваченої, які також фактично в обвинувальному акті не розкриті. У акті взагалі не викладено об`єктивної сторони невиконання судового рішення, яке може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в ухиленні від його виконання. Зазначена обставина, на думку суду, викликає обґрунтований сумнів в доведеності обвинувачення.

Крім того, сумнів в доведеності обвинувачення викликає також та обставина, що у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, інкримінованого обвинуваченій ОСОБА_5 , органом досудового розслідування не вказано, коли саме ОСОБА_5 вчиняля дії, спрямовані на невиконання рішення суду із зазначенням конкретного місця, способу вчинення кримінального правопорушення, враховуючи, що відповідно до викладу фактичних обставин, які зазначені в обвинувальному акті ОСОБА_5 вчиняла такі дії неодноразово.

Відповідно до частиною 3статті 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Європейський суд з прав людини у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» вказував, що рівень впевненості, якого має досягти суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», є важливим для постановлення справедливого рішення.

Отже, обвинувачення повинно довести «кожний факт», пов`язаний із злочином, щоб «не існувало жодної розумної підстави для сумнівів». Правило про тлумачення сумнівів на користь обвинуваченого по суті означає, що жодна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувальних тез по справі, тобто воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення.

А тому, суд враховуючи те, що відповідно до частини 2 статті 17КПК України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до ч.4ст.17 КПК України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Отже обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Відповідно до статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

За нормою статті 25КПК України прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Тобто, саме на них законом покладається обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до статті 9 КПК України.

Згідно частини 2 статті 19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

А, обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених статтею 91КПК Українипокладається на прокурора (статті 92 КПК України).

Частина 5ст.9 КПК Українипередбачає, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Зокрема, суд, оцінюючи всі докази за даним кримінальним провадженням в їх сукупності, враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п.53 рішення Європейського Суду з прав людини від 20.09.2012 року у справі «Федорченко та Лозенко проти України»).

Також має враховуватися якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (п.86 рішення Європейського Суду з прав людини від 11.07.2013 року у справі «Вєренцов проти України»).

Крім того, у п.25 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Капо проти Бельгії» (Capeau v Belgium), №42914/98 від 13 січня 2005 року, зазначено, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6 Конвенції, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини»передбачено, що «при розгляді справ суди застосовуютьКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 р. та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права».

Суд же відповідно до статті 26КПК України у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень.

Суд вважає, що, усі докази сторони обвинувачення є такими, що залишать місце сумнівам, тобто не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту.

Тобто, не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).

. Так, згідно частини 2 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Стаття 2КПК України передбачає, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до статті 7КПК України зміст та форма кримінального провадження повинна відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких між іншим, відносяться: верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Так, зокрема, згідно з статтей 8,9,17КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

А, відповідно до частини 3 статті 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

При цьому, суд в черговий раз наголошує на тому, що будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачений КПК України, суду надано не було.

За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про те, що вини ОСОБА_5 в обсязі висунутого їй обвинувачення не було здобуто, недоведеним є наявність в діях обвинуваченої складу кримінального правопорушення - умисного невиконання рішення суду, що набрало законної сили, а саме кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 382 КК України. Належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_5 умисно не виконала судове рішення стороною обвинувачення суду не надано та в обсязі предявлених доказів такі докази відсутні.

Згідно положень частини 7 статті 284 КПК України- якщо обставини, передбачені пунктами 1, 2 частини першої статті 284КПК Українивиявляються під час судового розгляду, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок. Однією із таких обставин, яка передбачена пунктом 2 частини 1 статті 284КПК України є встановлення відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 373 КПК України- виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Аналіз наведених обставин дозволяє суду зробити висновок про те, що органом досудового розслідування та прокурором у суді не доведено поза розумним сумнівом наявність в діях обвинуваченої ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 382 КК України, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про необхідність визнання невинуватою ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення і її слід виправдати у зв`язку з недоведеністю в її діянні складу кримінального правопорушення та ухвалити виправдувальний вирок.

Запобіжний захід обвинуваченій не обирався.

Арешт на майно по кримінальному провадженню не накладався.

Речові докази та процесуальні витративідсутні.

У звязку з виправданнямцивільний позов потерпілої ОСОБА_6 задоволенню не підлягає

Керуючись ст. ст.17,368,369-371,373-376 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 визнати невинуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2статті 382 КК України, тавиправдати ОСОБА_5 , оскільки не доведено, що в діянні обвинуваченої є склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 382 КК України.

В задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_6 відмовити.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, мають право на ознайомлення з журналом судового засідання та подання на нього письмових зауважень.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя ОСОБА_1