Постанова

від 28.10.2021 по справі 520/8303/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 520/8303/19

адміністративне провадження № К/9901/12855/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Усенко Є.А., суддів: Гімона М.М., Яковенка М.М.,

розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області (правонаступник Головного управління ДФС у Харківській області; далі-ГУ ДПС у Харківській області) на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2020 (головуючий суддя Любчич Л.В., судді: Спаскін О.А., Присяжнюк О.В.),

УСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте ГУ ДФС у Харківській області 2 липня 2019 року № 0010022306, згідно з яким йому збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 481011,25 грн, в тому числі: за податковими зобов`язаннями - 384 809,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 96 202,25 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на те, що контролюючий орган безпідставно, недивлячись на наявність первинних документів, які у повній мірі підтверджують придбання ним сільськогосподарської техніки та запчастин у ТОВ Трінідад Фінанс Груп , а також зерна пшениці у ТОВ Лайт Сенс , суми ПДВ в ціні яких він включив до податкового кредиту, зробив висновок, що зазначені господарські операції не мали реального змісту.

ГУ ДПС у Харківській області заперечувало проти позову, посилаючись на обґрунтованість висновків за результатами документальної перевірки, які стали підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року відмовлено у задоволенні позову повністю.

Постановою від 16 березня 2020 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 2 липня 2019 року № 0010022306 в частині визначення податкових зобов`язань у сумі 305 657, 14 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 76 414,29 грн, а всього на 382 071 ,43 грн.

В цій частині позовних вимог прийнято нове судове рішення, яким вимоги позивача задоволено. Рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в частині позовних вимог щодо суми податкових зобов`язань 79 151,86 грн та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 19787,96 грн (ці суми грошових зобов`язань визначені позивачу внаслідок виключення з податкового кредиту за квітень, серпень 2016 року ПДВ в сумах 69 206,44 грн та 9945,42 грн за операціями з ТОВ Трансвей Україна та ТОВ Татнафта-АЗК-Україна ) залишено без змін.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог ФОП ОСОБА_1 , ГУ ДПС у Харківській області 12 травня 2020 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову в зазначеній частині та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Підставою касаційного оскарження відповідач зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС), пославшись на не врахування апеляційним судом всупереч приписів частини п`ятої статті 242 КАС висновку Верховного Суду, зробленого у постанові від 30 липня 2018 року у справі №810/5312/15 у подібних правовідносинах, внаслідок чого апеляційним судом неправильно застосовані норми пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК).

Дійшовши висновку, що доводи відповідача щодо підстав касаційного оскарження постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року підлягають перевірці під час касаційного перегляду справи, Верховний Суд ухвалою від 4 червня 2020 року відкрив касаційне провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС.

Позивач не реалізував право надати заперечення на касаційну скаргу.

Перевіривши обґрунтованість доводів відповідача у касаційній скарзі, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ГУ ДФС у Харківській області з 3 по 21 грудня 2018 року провело документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2017 у (далі - перевірка).

За результатами перевірки 29 грудня 2018 року складений акт №5442/20-40-13-06-07/2668220399 (далі-акт перевірки), в якому, серед іншого, зазначено про допущені платником податків порушення вимог статті 180, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1 198.2, 198.3 статті 198 ПК внаслідок завищення суми податкового кредиту з ПДВ за 2017 рік на 305657,14 грн (в тому числі: за лютий 2017 року на 177331,06 грн, за березень 2017 року на 7 530,00 грн та за серпень 2017 року на 120 796, 08 грн) за операціями з придбання сільгосптехніки (жниварки, ґрунтового агрегату) та запчастин у ТОВ Трінідад Фінанс Груп (лютий, березень 2017 року) та зерна пшениці 2-го класу у ТОВ Лайн Сенс (серпень 2017 року).

Такі висновки в акті перевірки зроблені з посиланням на встановлені заходами податкового контролю обставини щодо нереальності (безтоварності) господарських операцій з постачання товарів ТОВ Трінідад Фінанс Груп та ТОВ Лайт Сенс , які значились у базі даних ІС Податковий блок - Суб`єкти фіктивного підприємництва через встановлені обставини щодо проведення фінансово-господарської діяльність без відома їх засновників та керівників виконавчих органів. Згідно з отриманою від слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Харківській області інформацією від 10 серпня 2018 року щодо діяльності ТОВ Лайт Сенс триває досудове розслідування у кримінальному провадженні №42017220000000196 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 215 та частиною 1 статті 205-1 Кримінального кодексу України ( далі-КК).

Відповідно до пояснень директора, головного бухгалтера та співзасновника ТОВ Трінідад Фінанс Груп (в одній особі) ОСОБА_2 та показань директора ТОВ Лайт Сенс ОСОБА_3 у процедурах кримінального провадження (протокол допиту від 22.12.2017) фінансово-господарська діяльність цих товариств велась без їх відома, що слугувало підставою для висновку в акті перевірки, що первинні документи від імені зазначених товариств видані невідомими особами.

На підставі акта перевірки та рішення ДФС України від 15 травня 2019 року № 22242/6/99-99-11-05-01-25, прийнятого за результатами розгляду скарги позивача, ГУ ДФС у Харківській області прийнято спірне податкове повідомлення-рішення .

В судовому процесі ГУ ДФС на підтвердження висновків перевірки надало також податкову інформацію щодо досудового розслідування у кримінальному провадженні №42017220000000196 стосовно діяльності ТОВ Трінідад Фінанс груп , протоколи допиту свідка ОСОБА_3 від 22.12.2017 та свідка ОСОБА_2 від 22 травня 2017 року в межах цього провадженні, в яких зафіксовані їх свідчення, що вони не мають жодного відношення до діяльності ТОВ Трінідад Фінанс Груп та ТОВ Лайт Сенс (а.с. 187-190, т.1-й; а.с. 81-86, т.2-й).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абзац другий цього пункту).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (абзац перший пункту 198.6 статті 198 ПК).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

У межах цього обов`язку платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів (підпункт 16.1.2 пункту 16.1. статті 16 ПК).

Для підтвердження даних, визначених платником податку у податковій звітності, чинне законодавство зобов`язує платника податку вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абзаци перший, другий пункту 44.1 статті 44 ПК).

Таким чином, ведення бухгалтерського обліку господарської діяльності є складовою податкового обов`язку платника податку, пов`язаного з обчисленням податку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначаються Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-XIV (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі-Закон № 996-XIV).

Згідно з цим Законом бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга статті 3 Закону № 996-XIV ).

Обліку підлягають господарські операцій, тобто дії або події, які викликають зміни у структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (абзац п`ятий статті 1 Закону № 996-XIV).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які містять відомості про такі операції та підтверджують факти їх здійснення (абзац одинадцятий статті 1, частина перша статті 9 Закону № 996-XIV).

Серед інших, основним принципом, якому має відповідати ведення бухгалтерського обліку, є превалювання сутності над формою, що означає - облік операцій має здійснюватися відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (абзац восьмий статті 4 Закону № 996-XIV).

Закон № 996-XIV також визначає порядок складення первинних документів, на підставі яких здійснюється бухгалтерський облік, та їх обов`язкові реквізити.

Правила оформлення первинних документів, згідно з якими такі документи мають бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (частина перша статті 9 Закону№ 996-XIV), та містити відомості: про назву документа (форму); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис (інші дані, що можуть ідентифікувати особу) (частина друга статті 9 Закону № 996-XIV), направлені на забезпечення відображення платником податку у бухгалтерському обліку фактичної господарської діяльності.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що формування грошових вимірників у бухгалтерському обліку, як джерелі фінансового та податкового обліків, має здійснюватися платником податку на підставі оформлених у встановленому порядку документів, які підтверджують здійснення господарських операцій за їх сутністю.

В іншому разі не можна вважати, що платник податку виконав податковий обов`язок належним чином.

Встановлюючи обов`язкове підтвердження платником податків задекларованих показників податкового обліку належними документами, законодавець презюмує, що ці документи мають відображати реальний стан речей щодо задекларованих об`єктів оподаткування. При цьому сама по собі наявність або відсутність окремих документів, так само, як помилки у їх оформленні, не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо встановлено фактичний рух активів або зміни в активах.

Превалювання сутності над формою (операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми), як один із принципів бухгалтерського обліку (цей принцип закріплено статтею 4 Закону №996-XIV) відповідає сутності податкового обліку, який, згідно з частиною другою статті 3 цього ж Закону, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Обов`язковою умовою для визнання документів доказом у адміністративній справі відповідно до вимог статті 75 КАС є їх достовірність. Якщо документи складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва, вони не можуть бути підставою бухгалтерського та/чи податкового обліку, оскільки статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках не може надавати встановлені законом податкові вигоди.

Верховний Суд України неодноразово висловлювався щодо такого правозастосування у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 20.01.2016 (справа №21-4953а15 (826/11531/14), від 24.05.2016 (справа №21-5332а15), від 14.06.2016 (справа №21-1318а16), від 22.11.2016 (справа №21-2430а16).

Висновок Верховного Суду України полягає у тому, що надання платником податків податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім випадку, якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірними. Така обставина як наявність кримінального провадження, зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, стосовно фіктивності підприємства - контрагента покупця, має бути врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Первинні документи, які виписані фіктивним підприємством, не можуть вважатися належно оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення сум ПДВ до податкового кредиту та формування витрат є безпідставним.

У справах №21-421а11, №826/8465/14, №21-5332а15, №21-1318а16, №21-2430а16 Верховний Суд України зазначив, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів (послуг), а тому включення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Сам факт наявності у позивача податкової накладної та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах. Для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Наведені висновки Верховного Суду України в силу норм частини п`ятої статті 242, підпункту 8 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС підлягають врахуванню судом при застосуванні норм права до подібних правовідносин. Відступу від такої правової позиції Велика Палата Верховного Суду не зробила.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд у ряді постанов, зокрема в постановах від 24.01.2018 (справа №2а-19379/11/2670), від 28.10.2019 (справа №280/5058/18), від 26.02.2020 (справа №826/1308/18), від 06.05.2020 ( справа №640/4687/19). Такий же підхід щодо оцінки первинних документів у цілях встановлення у адміністративній справі обставин щодо здійснення господарської операції, фінансові показники якої відображені в податковому обліку, Верховний Суд застосував і в постанові від30.07.2018 у справі № 810/5312/15, на яку посилається ГУ ДПС в обґрунтування підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

Якщо контролюючий орган обґрунтовує правомірність прийнятого рішення відсутністю документального підтвердження облікованих господарських операцій, обов`язок довести протилежне згідно з частиною першою статті 77 КАС України покладається на платника податку.

Разом з цим, контролюючий орган в силу вимог частини другої статті 77 КАС має довести у суді відповідність прийнятого рішення критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС, які встановлені законодавцем як запобіжники свавіллю суб`єкта владних повноважень при прийнятті рішень та вчинення дій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог повністю, суд першої інстанцій виходив з того, що позивач не довів належними доказами зміни у майновому стані за результатами господарських операцій із ТОВ Лайт Сенс та ТОВ Трінідад Фінанс Груп , оскільки не надав документи про проведення розрахунків із цими контрагентами та про використання придбаних товарів у своїй господарській діяльності (доказів щодо володіння складськими приміщеннями, оприбуткування товару на складі та його списання у зв`язку з використанням у господарській діяльності).

З огляду на це доводи позивача про подальшу реалізацію придбаного у ТОВ Лайт Сенс зерна на адресу ТОВ КВФ Рома з посиланням на виписані на операції з постачання ним зерна видаткові, податкові, товарно-транспортні накладні, суд першої інстанцій визнав недостатніми для встановлення факту постачання позивачу зерна ТОВ Лайт Сенс .

Не визнавши порушення кримінального провадження беззаперечним доказом нереальності всіх господарських операцій з участю ТОВ Трінідад Фінанс Груп та ТОВ Лайт Сенс (зокрема і з позивачем), суд першої інстанції при оцінці протоколів допитів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та нотаріально засвідчених заяв цих осіб, в яких вони свідчили про протилежні наведеним у протоколах допитів відомості, надав перевагу першим, пославшись на не відповідність зазначених заяв критеріям, яким повинні відповідати докази згідно зі статтями 73,76 КАС.

Не погоджуючись з висновками суду першої інстанції про доведеність контролюючим органом завищення позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ Трінідад Фінанс Груп та ТОВ Лайт Сенс , суд апеляційної інстанції відхилив довід відповідача про відсутність у позивача документів про оплату придбаних товарів, вказавши, що ця обставина, так само, як і не підтвердження руху товару по ланцюгу постачання, відповідно до акта перевірки не була підставою прийняття податкового повідомлення-рішення. Апеляційний суд зазначив, що в акті перевірки визнано, що позивач з 2012 року орендує складським приміщенням за адресою АДРЕСА_1 , транспортом та сільськогосподарською технікою, використовує найману працю, суми якої відображені у звітах форми 1ДФ.

Доказом використання запчастин в процесі експлуатації техніки та їх списання апеляційний суд визнав надані позивачем під час апеляційного перегляду справи акти встановлення запасних частин.

Податкову інформацію стосовно кримінального провадження суд апеляційної інстанції відхилив як таку, що не доводить обізнаність та узгодженість дій позивача та його контрагентів на отримання незаконної податкової вигоди за результатами господарської діяльності, яка досліджувалась як контролюючим органом під час перевірки, так і була предметом судового розгляду у цій справі.

Керуючись положеннями частини першої та другої статті 341 КАС, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи наведені норми, зважаючи на встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи, колегія суддів звертає увагу на таке.

Суд першої інстанції дав детальну оцінку доказам і дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не підтвердив зміну своїх активів за результатами господарських операцій із ТОВ Трінідад Фінанс Груп та ТОВ Лайт Сенс , враховуючи не надання позивачем документів щодо оплати вартості придбаних ним товарів (сільськогосподарської техніки та зерна).

Той факт, що наведена обставина не була підставою згідно з актом перевірки для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, як про це зазначив суд апеляційної інстанції, не спростовує того, що оплати не було.

Водночас, згідно з актом перевірки (а.с. 24 т.1) позивач не включив витрати з придбання зерна пшениці до витрат при визначення доходу за 2017 рік, оскільки зерно пшениці не була реалізоване та залишилося у залишках станом на 31 грудня 2017 року.

Наведений факт спростовує доводи позивача про реалізацію зерна пшениці ТОВ КВФ Рома 22 та 23 серпня 2017 року і відповідно спростовує факт реальності руху зерна по ланцюгу від продавця (ТОВ Лайт Сенс ) до покупця (позивача) та його використання позивачем у господарській діяльності.

Суд апеляційної інстанції визнав товарно-транспортні накладні, в яких вантажовідправниками зазначені ТОВ Трінідад Фінанс Груп та ТОВ Лайт Сенс доказами здійснення операцій з постачання товарів позивачу, проте не взяв до уваги, що товарно-транспортні накладні не містять відомостей про місце навантаження (зазначено лише Харківська область, м. Харків).

Суд першої інстанції у цій справі дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав документи щодо використання придбаної ним у ТОВ Трінідад Фінанс Груп сільськогосподарської техніки та деталей у власній господарській діяльності, оскільки матеріали справи не містять доказів використання сільськогосподарської техніки за укладеними договорами, оприбуткування запчастин на складі, наявності складських приміщень (власних, орендованих), використання їх в процесі експлуатації техніки, їх списання у зв`язку з цим або обліку на складі позивачем.

Додані позивачем на стадії апеляційного розгляду акти встановлення запасних частин не спростовують цих висновків суду першої інстанції.

До того ж, відповідно до положень частини четвертої статті 308 КАС докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи доведе неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи за доказ зазначені акти, не обґрунтував винятковість випадку. Визнання судом апеляційної інстанції достатнім довід позивача, що акт встановлення запасних частин не є обов`язковим обліковим документом для фізичної особи-підприємця і що судом першої інстанції такі акти не були витребувані, не відповідає правовому навантаженню норми частини четвертої статті 308 КАС щодо об`єктивно незалежних від учасника справи причин ненадання ним доказів до суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина друга цієї статті).

Згідно зі статтею 90 КАС суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, третя цієї статті).

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд першої інстанції встановив обставини у справі з дотриманням наведених процесуальних норм, дав їм правову оцінку, правильно застосувавши норми матеріального права, у зв`язку з чим установлених частиною першою статті 317 КАС підстав для скасування рішення суду першої інстанції не було.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 349, частиною першою статті 352 КАС касаційний суд має право за наслідками касаційного розгляду скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області задовольнити.

Скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року в частині задоволення позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 2 липня 2019 року № 0010022306 в частині визначення податкових зобов`язань у сумі 305 657,14 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 76 414,29 грн, (всього 382 071,43 грн).

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЄ.А. Усенко М.М. Гімон М.М. Яковенко