Ухвала

від 26.10.2021 по справі 589/4653/19

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №589/4653/19 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/816/811/21 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2021 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6 ,

потерпілої ОСОБА_7 ,

представника потерпілої адвоката ОСОБА_8

захисника ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_10

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в м. Суми матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 , потерпілої ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18.03.2021 року, відносно

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

До Сумського апеляційного суду надійшли апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 , потерпілої ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_10 в яких:

- прокурор просив вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18.03.2021 року відносно ОСОБА_10 , скасувати у зв`язку з істотним порушенням судом вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення особі обвинуваченого чрез м`якість. Просив ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_10 вважати засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобом теж на 3 роки. Крім цього, прокурор просив врахувати характеризуючі особу обвинуваченого дані, а також ступінь тяжкості злочину, обставини його вчинення (місце, час, спосіб), наслідки, які від нього настали та факт вживання ОСОБА_10 спиртного. Новим вироком прокурор просив вирішити питання щодо арешту майна та долю речових доказів;

- потерпіла просила вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18.03.2021 року відносно ОСОБА_10 , змінитиу у зв`язку із суворістю призначеного йому покарання. Просила до призначеного ОСОБА_10 вироком суду покарання у виді 3 років позбавлення волі застосувати ст. 75 КК України і звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки. Просила задовольнити її позов до ОСОБА_10 і стягнути з нього на її користь 280 400 грн моральної шкоди та 42 317,5 грн матеріальної шкоди. Також, потерпіла просила скасувати накладений арешт на мопед д.н.з НОМЕР_1 , належний потерпілому ОСОБА_12 , і просила його їй повернути тим самим дозволивши ним користуватись і розпоряджатись;

- обвинувачений просив вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18.03.2021 року відносно нього змінити, у зв`язку із суворістю призначеного йому покарання. Просив застосувати відносно нього ст. 75 КК України та звільнити від призначеного вироком суду покарання у виді 3 років позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком в 3 роки. Крім цього, просив скасувати накладені арешти на автомобіль д.н.з НОМЕР_2 та на мопед д.н.з НОМЕР_1 .

Даним вироком ОСОБА_10 визнано винним у вчиенні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначено йому покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

Запобіжний захід, до вступу вироку в законну силу, ОСОБА_10 визначено не обирати.

Стягнуто з ОСОБА_10 на користь фінансового управління Шосткинської міської ради 8 924,99 гри, витрачених закладом охорони здоров`я на лікування потерпілого.

Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 130 324 грн моральної шкоди.

Долю речових доказів вирішено у відповідності до ст. 100 КПК України.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор вказував, що не погоджується з вироком суду лише в частині додаткового покарання, вважаючи що суд мав призначити його ОСОБА_10 у виді не 2 років, а 3 років позбавлення права керувати транспортним засобом. Звертав увагу, що від дій обвинуваченого настала смерть людини, та що після ДТП обвинувачений замість сприяння розкриттю злочину вживав спиртне.

Вподальшому прокурор, в порядку ст.403 КПК України відмовився від поданої апеляційної скарги.

Потерпіла зазначала, що суд не правильно вказав у вироці про її думку щодо міри і виду призначення обвинуваченому покарання «слід застосувати дотатнє покарання для виправлення», такого вона суду не повідомляла. Переконана, що призначене судом ОСОБА_10 покарання 3 роки позбавлення волі, надто суворе для нього, оскільки від його відбування обвинувачений може бути звільнений з випробуванням, згідно ст. 75 КК України. Звертала увагу, що ОСОБА_10 частково відшкодував завдану їй шкоду, щиро розкаявся, просив вибачення та допомагав з лікування і похованням чоловіка. Також, просила вирішити питання щодо речового доказу мопеду, який вироком суд визначив повернути для користування, однак наклаледний на нього арешт не зняв. Просила потерпіла переглянути вирок суду і в частині стягнення на її користь з обвинуваченого завданої шкоди. Просила її позов задовольнити повністю, а не частково, оскільки через втрату чоловіка постійно переживає і страждає, втрачає психологічну рівновагу та перебуває в депресії. Крім цього, вона втратила опору і підтримку. Щодо відшкодувань матеріальної шкоди, то вона полягає в придбанні ліків, вартості мопеду та поминальному обіді.

Обвинувачений стверджував про порушення судом ст. 349 КПК України, оскільки в судовому засіданні 17.03.2021 року о 10.51 год після виконаня дій, передбачених ст. 348 КПК України, суд відразу перейшов до з`ясування обсягу доказів та порядку їх дослідження. На перконання обвинуваченого, суд мав надати сторонам вступне слово для обґрунтування своєї правової позиції. Крім цього, обвинувачений не погоджувався з рішенням суду в частині вирішення долі речових доказів, та звертав увагу, що вироком суд визначив автомобіль та мопед повернути власникам і дозволити ними користуватись на власний розсуд. Натомість, наклаледний на них арешт суд не зняв. Щодо призначеного йому покарання, то обвинувачений також з ним не погоджувався, вважав суворим. Звертав увагу, що раніше до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується, має сім`ю, міцні соціальні зв`язки, хворіє сам та допомагає хворій матері, злочин вчинив з необережності, частково відшкодував кошти в рахунок моральної та матеральної шкоди (на лікування та на поховання), перед потерпілою вибачився, щиро розкаявся, працевлаштований, активно сприяв слідству у розкритті злочину (погодився на слідчий експеримент, вказав про всі обставини ДТП, весь час був на місці події, самостійно пригнав авто на штрафмайданчик), спиртне вжив після ДТП, для зняття психологічного напруження, про те, що за це може бути відповідальність його ніхто не попереджував. Звертав увагу, що постановою судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 16.12.2019 року провадження відносно нього за ч. 4 ст. 130 КУпАП закрито, у звязку з відсутністю в його діях складу правопорушення. Щодо думки потерпілої, щодо виду і міри покарання, то остання про нього взагалі нічого не згадувала, лише просила суд позбавити його ОСОБА_10 права керувати авто.

З огляду на викладене, а також на те що, після вчиення злочину він до будь-якої відповідальності не притягувався, виправитись може без ізоляції від суспільства, ОСОБА_10 просив застосувати відносно нього положення ст. 75 КК України і звільнити його від призначеного покарання з випробуванням.

Інші учасники кримінального провадження, а саме захисник та представник потерпілої апеляційні скарги на вирок суду не подавали.

Як встановлено судом першої інстанції ОСОБА_10 15.09.2019 року близько 15:50 год. керував автомобілем ОРEL REKORD н.з. НОМЕР_2 та рухався по проїзній частині автодороги Р-65 КПП " Миколаївка-Семенівка-Н.Сіверський -КПП "Катеринівка" 92 км (с. Богданка Шосткинського району, Сумської області) в напрямку м. Шостка.

Під час руху ОСОБА_10 перед виконанням маневру обгону не вибрав безпечної дистанції з попутним транспортним засобом, не переконався в безпеці руху, а також що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, та став виконувати маневр обгону в той час коли зустрічна смуга руху не була вільною на достатній для обгону відстані, не дотримався безпечного інтервалу з зустрічним мопедом ХGLАО ХGJ 50 Q -2F. р.н. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_12 , який рухався по своїй смузі руху, таким чином допустив зіткнення з вказаним мопедом. Внаслідок дорожньо-транспортної події ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження від яких і помер.

Відповідно до зібраних в кримінальному провадженні доказів та згідно висновку судової автотехнічної експертизи № 181 від 27.102019 ОСОБА_10 керуючи автомобілем ОРEL REKORD н.з. НОМЕР_2 . допустив порушення вимог Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, а саме: 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний- б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.

10.1. Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

11.3. На дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об`їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу.

13.1. Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

13.3. Під час обгону, випередження, об`їзду перешкоди чи зустрічного роз`їзду необхідно дотримувати безпечного інтервалу, щоб не створювати небезпеки для дорожнього руху.

14.2. Перед початком обгону водій повинен переконатися в тому, що:

в) смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані;

2.10. У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний:

є) до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих. які входять до офіційно затвердженого складу аптечки).

Допущені водієм ОСОБА_10 порушення вимог пунктів 10.1. 11.3. 14.2.в Правил дорожнього руху України знаходяться в прямому причинному зв`язку з вчиненою дорожньо-транспортною подією та смертю потерпілого ОСОБА_12 .

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_6 , яка просила вирок суду залишити без зміни, позицію потерпілої, та її представника, обвинуваченого і його захисника, які підтримували доводи поданих апеляційний скарг, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Так, на вирок суду подано три апеляційні скарги від прокурора, потерпілої та обвинуваченого.

При цьому, до початку апеляційного розгляду справи прокурор заявив, що скаргу прокурора слід залишити без розгляду з огляду на відмову від неї і просив вирок суду за її вимогами не переглядати. З огляду на вказане, вирок суду колегія суддів переглядає тільки за двома апеляційним скаргами потерпілої та обвинуваченого.

З апеляційних скарг потерпілої та обвинуваченого вбачається, що вирок суду в частині фактичних обставин справи, доведеності вини обвинуваченого та правильності правової кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, ніхто з учасників провадження не оскаржує, а тому в аналіз вироку в цій частині колегія суддів не вдається, що узгоджується з ч. 1 ст. 404 КПК України.

Водночас апелянти просили вирок суду переглянути в апеляційному пордку в частинах:

- призначеного обвинуваченому покарання, вважаючи його надто суворим та прохаючи звільнити обвинуваченого від призначеного покарання у виді 3 років позбавлення волі з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України;

- щодо заявлених потерпілою вимог про стягнення з обвинуваченого на її користь сум матеріальної та моральної шкоди, вважаючи, що суд безпідставно задовольнив її позов частково і стягнув з обвинуваченого лише моральну шкоду, і то частину, а не повний розмір, та безпідставно не стянув з нього понесену матеріальну шкоду;

- щодо вирішення питання про речові докази, оскільки суд не зняв арешт, що був накладений на автомобіль та мопед.

Так, переглядаючи вирок в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_10 покарання колегія суддів встановила наступне.

Виходячи із положень ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року передбачено, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Вказаних имог закону судом першої інстанції дотримано.

Так, з матеріалів справи вбачається, що призначаючи обвинуваченому ОСОБА_10 покарання за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України суд врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, що згідно ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких необережних злочинів, конкретні обставини злочину, а саме: особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, згідно довідок на наркологічному та психіатричному обліку не перебуває, врахував суд стан здоров`я обвинуваченого і сімейні обставини, зокрема те, що він одружений, має міцні соціальні зв`язки, а також допомогає хворій матері і що злочин скоїв з необережності.

Крім цього, судом як обставини, що пом`якшують покарання враховано щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та часткове відшкодування завданих збитків потерпілій. Обставин, які обтяжують покарання судом не встановлено.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що обвинувачений до і після скоєння злочину адміністративних правопорушень, в тому числі за порушення ПДР і злочинів не вчиняв, частково відшкодував завдані збитки, приймав участь і в похованні і в лікування померлого ОСОБА_12 , суд дійшов висновку, з яким за встановлених обставин погоджується і колегія суддів апеляційного суду, що ОСОБА_10 повинно бути призначено основне покарання у виді позбавлення волі у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, з урахуванням вимог ст. 69-1 КК України, на строк 3 роки та додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 2 роки.

Вид і міру призначеного покарання, ні обвинувачений, ні потерпіла в апеляційному порядку не оскаржували, водночас вважали безпідставним не застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України та не звільнення обвинуваченого від призначеного покарання з випробуванням.

Перевіривши матеріали кримінального провадження, враховуючи фактичні обставини спарви, а також наслідки що настали від вчиенного обвинуваченим ОСОБА_10 злочину смерть людини, колегія суддів з вказаними доводами апелянтів погодитись не може.

Відповвідно ч.1 ст.75 КК України передбачено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дав аналіз тому, чому він вважає в даному конкретному випадку не застосовувати відносно обвинуваченого ОСОБА_10 положень вказаної статті закону та не звільняти його від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Зокрема підставами цього стало те, що обвинуваченим грубо знехтувано ряд правил дорожнього руху, оскільки останній не впевнившись в безпечності маневру, проявивши самовпевненість, нехтуючи небезпекою на яку він може наразити інших учасників дорожнього руху, вчинив маневр обгону не переконавшись, що зустрічна смуга вільна, не дотримався необхідного інтервалу з зустрічним транспортом, що потягло за собою тяжкі та незворотні наслідки у виді смерті потерпілого. Разом з цим обвинувачений не зважаючи на скоєне продовжив порушувати правила ДР і вжив спиртне до проведення медичного огляду.

З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується і апеляційний суд, що для перевиховання обвинуваченого ОСОБА_10 потребується дисципліна та контроль за його поведінкою, а досягнення такої мети в повній мірі можливе в умовах ізоляції його від суспільства.

Враховуючи вказане колегія суддів не вбачає підстав змінювати вирок суду в проханій апелянтами частині, оскільки підстав для звільнення обвинуваченого від призначеного покарання з випробуванням не вбачає.

Щодо доводів апеляційних скарг потерпілої та обвинуваченого, де вони вели мову про щире каяття обвинуваченого, про його вибачення перед потерпілою, про часткове відшкодування їй матеріальної шкоди на лікування і поховання чоловіка, а токож про те, що ОСОБА_10 не судимий, позитивно характеризується, має сім`ю, міцні соціальні зв`язки, хворіє сам та допомагає хворій матері, злочин вчинив з необережності, працевлаштований, активно сприяв слідству у розкритті злочину та, що після вчинення злочину не вчинив нового, то підставами для задоволення вимог апеляційних скарг в частині звільнення обвинуваченого від покарання з випробуванням, колегія суддів визнати їх не може, оскільки всі перелічені обставини були враховані судом при призначенні ОСОБА_10 основного та додаткового виду і міри покарання, яке за ч. 2 ст. 286 КК України призначено йому в мінімальних межах 3 роки позбавлення волі, тоді як санкція вказаної частини статті кримінального кодексу України дозволяє призначити основне покарання у виді від 3 до 8 років позбавлення волі, без інших альтернативних і менш суворих покарань, та додаткове покарання у виді до 3 років позбавлення права керувати транспортним засобом, або без такого, тоді як ОСОБА_10 суд призначив лише 2 роки з 3 можливих, з урахуванням думки потерпілої, про яку сам обвинувачений вказав в своїй апеляційній скарзі «просила суд позбавити ОСОБА_10 права керувати авто».

Також колегія суддів вважає безпідставними для задоволення вимог апеляційної скарги обвинуваченого, в частині звільнення його від призначеного покарання з випробуванням, і його висновки про те, що в стані алкогольного сп`яніння на час вчинення ним ДТП він не перебував, вжив спиртне потім, та що його ніхо то не попередив про те, що цього робити не можна, оскільки по-перше стан алкогольного сп`яніння, як обтяжуюча покарання обставина не встановлена, так як факт перебування ОСОБА_10 в стані алкогольного сп`яніння саме під час вчинення ДТП свого підтвердження не знайшов, а по-друге обвинувачений ОСОБА_10 , як особа, яка вчинила ДТП могла і повнна була усвідомлювати, що безпосередньо після події встановлюються обставини її вчинення, в тому числі встановлюється і факт наявності чи відсутності у водії (як учасників ДТП) стану алкогольго чи наркотичного сп`яніння, а тому його посилання на просту необізнаність і про відсутність в його сторону попереджень зі сторони інших осіб, не виправдовують його дій та не можуть слугувати підставою для задоволення вимог його скарги.

Щодо інших вимог, одного з апелянтів - потерпілої, яка просила вирок суду першої інстанції переглянути в частині заявлених нею до обвинуваченого позовних вимог про стягнення на її користь сум матеріальної і моральної шкоди, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами, визначеними КПК України, і при цьому застосовуються норми ЦПК України.

З матеріалів кримінального провадження встановлено, що потерпілою ОСОБА_7 було подано цивільний позов, в якому з наведенням відповідного обґрунтування та долученням доказів на підтвердження вимог цивільного позову, потерпіла просила стягнути з обвинуваченого ОСОБА_10 на відшкодування матеріальної шкоди 42317,5 грн, моральної шкоди 300 000 грн (а.с. 37-38).

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Оскаржуваним вироком з обвинуваченого ОСОБА_10 визначено стягнути на користь потерпілої ОСОБА_7 лише 130 324 грн моральної шкоди.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується частково, з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З вироку суду встановлено, що в результаті злочинних дій обвинуваченого помер потерпілий ОСОБА_12 .

Потерпіла у кримінальному провадженні ОСОБА_7 (дружина ОСОБА_12 ) заявила до обвинуваченого позов про стягнення матеріальної шкоди в рахунок відшкодування понесених нею витрат на придбання ліків, поминального обіду та вартості мопеду.

Водночас, з вироку суду вбачається, що у задоволенні позову потерпілої про стягнення з обвинуваченого матеріальної шкоди в сумі 42317,5 грн, відмовлено з тих підстав, що таку шкоду повинна відшкодувати страхова компанія, При цьому, суд визнав обґрунтованими вимоги потерпілої стягнути з обвинуваченого відшкодування в рахунок матеріальної шкоди лише 25 317,5 грн, що підтверджено наданими потерпілою чеками. Відшкодування шкоди за мопед в сумі 15 000 грн суд визнав необґрунтованим.

Аналізуючи викладне, колегія суддів вважає такі висновки суду передчасними та неправильними, оскільки, як прямо вбачається з позовної заяви, потерпіла ОСОБА_7 цивільний позов заявила перед судом саме до обвинуваченого ОСОБА_10 , а тому зважаючи на вимоги позивача суд першої інстанції мав вирішити їх в тих межах до кого вони безпосередньо заявлялись.

З огляду на викладене, керуючись п.2 ч.1 ст. 407 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову потерпілої до обвинуваченого про стягнення з нього матеріальної шкоди змінити та збільшити суму, які підлягає стягненню саме з обвинуваченого та стягнути з обвинуваченого ОСОБА_10 на користь потерпілої ОСОБА_7 27315,5 грн, матеріальної шкоди, які доведена потерпілою наданими документами (крім витрат за мопед).

Щодо суми моральної шкоди, розмір якої потерпілою заявлявся в сумі 300 000 грн, а судом першої інстанції в її користь стягнуто з обвинуваченого 130 324 грн, а зі страхової компанії 50 076 грн, то колегія суддів також такий висновок суду першої інстанції вважає передчасним.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Стаття 16 ЦК України закріплює, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів кожної особи є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, окрім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

При цьому колегія суддів приймає до уваги, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Отже, на думку колегії суддів, рівень моральних страждань визначається не тільки видом правопорушення та його складністю, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.

Зі змісту цивільного позову, підтриманого потерпілою у судовому засіданні, встановлено, що потерпілою моральну шкоду, завдану злочином, оцінено у 300 000 грн та обґрунтовано тим, що через втрату чоловіка вона постійно переживає і страждає, втрачає психологічну рівновагу та перебуває в депресії. Крім цього, потерпіла втратила опору і підтримку.

Позовні вимоги потерпілої суд в цій частині задовольнив частково та вирішив стягнути зі страхової компанії 50 076 грн та з обвинуваченого ОСОБА_10 130 324 грн, враховуючи і ті 19 600 грн, що обвинувачений вже давав потерпілій, в сумі визнавши обґрунтованими моральні страждання потерпілої на загальну суму в 200 000 грн.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки, як йшлося вище, позов потерпілої до страхової компанії не заявлявся, а був заявлений безпосередньо до обвинуваченого, що суд першої інстанції і мав вирішити. Фактично, з резолютивної частини вироку вбачається, що на користь потерпілої стягується з обвинуваченого лише 130 324 грн., що колегія суддів вважає не правильним.

Висновки суду про відсутність у обвинуваченого місця роботи, наявність на утриманні хворої дружини і матері, колегія суддів, не вважає підставою для відмови потерпілій у заявленій нею сумі на відшкодування моральної шкоди, оскільки обвинувачени працездатності не позбавлений та має нести відповідальність за скоєне в дусі виконання закону україни про кримінальну відповідальність.

Тому, наведені обставини дають підстави стверджувати те, що розмір відшкодування, які вирішив стягнути суд першої інстанції з обвинуваченого в сумі 130 124 грн не відповідає ступеню моральних страждань потерпілої. Компенсацією моральної шкоди, яка б відповідала ступеню моральних страждань потерпілої, на думку колегії суддів, буде грошова сума у заявленому нею розмірі в 300 000 грн, яка підлягає стягненню з обвинуваченого на користь потерпілої у рахунок відшкодування завданої їй моральної шкоди.

Щодо вирішення питання про речові докази, а саме про арешт мопеду та автомобіля, який обвинувачений та потерпіла просили зняти і повернути, кожному окремо це майно, то це питання підлягає вирішенню в порядку сь.539 КПК України.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_7 задовольнити частково, в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_10 , відмовити.

Вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18.03.2021 року, відносно ОСОБА_10 , в частині вирішення цивільного позову, змінити.

Збільшити суму, яка підлягає стягненню, а саме стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 в рахунок відшкодування моральної шкоди 300 000 грн, та в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 27 317 грн.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4