Постанова

від 05.07.2022 по справі 589/4653/19

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

П

ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2022 року

м. Київ

справа № 589/4653/19

провадження № 51-5462км21

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі Суд, колегія суддів) у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18 березня 2021 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019200110001345, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Слоут Глухівського району Сумської області, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там же, несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. За вироком Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18 березня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

2. Постановлено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_7 130 324 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь фінансового управління Шосткинської міської ради 8924,99 грн витрат на лікування потерпілого.

3. Майно, визнане речовими доказами, автомобіль марки«OРEL REKORD» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) тамопедХGLАОХGJ 50 Q-2F (реєстраційний номер НОМЕР_2 ), на яке накладено арешт ухвалою слідчого судді Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 19 вересня 2019 року, вирішено повернути власникам і дозволено використовувати на власний розсуд.

4. Згідно з вироком ОСОБА_6 15 вересня 2019 року близько 15:50, керуючи автомобілем «OРEL REKORD» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись по проїзній частині автодороги Р-65 КПП «Миколаївка» Семенівка Новгород Сіверський КПП «Катеринівка» 92 км (с. Богданка Шосткинського району Сумської області) у напрямку м. Шостка, усупереч вимогам пунктів 10.1, 11.3, 14.2 Правил дорожнього руху перед виконанням маневру обгону не вибрав безпечної дистанції з попутним транспортним засобом, не переконався в безпеці руху, а також у тому, що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, та став виконувати маневр обгону в той час, коли зустрічна смуга руху не була вільною на достатній для обгону відстані, не дотримався безпечного інтервалу із зустрічним мопедом ХGLАОХGJ 50 Q-2F (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_8 , який рухався по своїй смузі руху, таким чином допустив зіткнення з указаним мопедом. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження, від яких помер у лікарні.

5. Сумський апеляційний суд ухвалою від 26 жовтня 2021 року вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18 березня 2021 року стосовно ОСОБА_6 змінив у частині вирішення цивільного позову: збільшив суму, яка підлягає стягненню з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_7 у рахунок відшкодування моральної шкоди, до 300 000 грн та постановив стягнути із засудженого на користь потерпілої у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 27 317 грн. У решті апеляційний суд залишив вирок без змін.

Вимоги касаційної скарги та узгоджені доводи особи, яка її подала

6. Засуджений ОСОБА_6 у касаційній скарзі просить скасувати вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18 березня 2021 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

7. Стверджує, що місцевий суд усупереч вимогам ч. 1 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) не надав сторонам права проголосити вступні промови, внаслідок чого учасники провадження не змогли висловити своєї позиції щодо обставин справи.

8. Вказує, що міськрайонний суд своїм вироком повернув власникам речові докази транспортні засоби і дозволив використовувати їх на власний розсуд, проте, порушуючи вимоги ч. 4 ст. 174 КПК, не вирішив питання про скасування арешту зазначеного майна.

9. Крім того, засуджений вважає, що призначене йому покарання у виді реального позбавлення волі не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про його особу, є явно несправедливим. Наголошує на тому, що, беручи до уваги вчинення ним кримінального правопорушення з необережності, ураховуючи дані про його особу: відсутність попередніх судимостей, позитивні характеристики, визнання ним своєї вини, щире каяття, сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування шкоди потерпілій, його сімейний стан і наявність міцних соціальних зв`язків, його власний стан здоров`я, стан здоров`я його матері, відсутність обставин, які б обтяжували покарання, а також взявши до уваги думку потерпілої про можливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання, суди мали підстави для звільнення його від відбування покарання з випробуванням за правилами ст. 75 КК, проте зазначену норму закону не застосували. На переконання засудженого, визначене йому покарання суперечить загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

10. Зазначає, що суд апеляційної інстанції всупереч приписам ст. 419 КПК належним чином не перевірив доводів, які містилися в його апеляційній скарзі щодо істотного порушення судом першої інстанції вимог КПК, а також безпідставного незвільнення його від відбування покарання з випробуванням. Наголошує, що апеляційний суд, залишаючи його апеляційну скаргу без задоволення, не дав мотивованої відповіді на її доводи.

11. Крім того, засуджений вважає незаконною ухвалу апеляційного суду щодо зміни вироку в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_7 . Стверджує, що рішення суду апеляційної інстанції про стягнення з нього на користь потерпілої 27317 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди не відповідає вимогам чинного законодавства і правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, який міститься в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18). Також вважає необґрунтованим рішення апеляційного суду про збільшення суми, яка підлягає стягненню з нього на користь потерпілої у рахунок відшкодування моральної шкоди, до 300 000 грн. Таке рішення, зазначає засуджений, суд апеляційної інстанції ухвалив без урахування правового висновку, викладеного в п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі

№ 752/17832/14 (провадження № 14-538цс19) про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Позиції учасників судового провадження

12. Прокурор ОСОБА_5 просила касаційну скаргу засудженого задовольнити частково, скасувати вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18 березня 2021 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_6 у частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Мотиви Суду

13. Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

14. Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зіст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

15. Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

16. За приписами ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.

17. Частиною 1 ст. 36 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII) визначено, що Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку і спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права. Частиною 6 ст. 13 цього Закону передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

18. У касаційній скарзі засуджений не заперечує доведеності своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Водночас указує, що суд першої інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є підставою для скасування вироку, не дотримався статей 50 і 65 КК під час призначення покарання, а також безпідставно не застосував до нього правил ст. 75 КК, не вирішив питання щодо скасування арешту майна, а апеляційний суд, розглядаючи його апеляційну скаргу, в якій детально зазначалося про незаконність і необґрунтованість рішення суду першої інстанції, усупереч вимогам ст. 419 КПК не відповів на її доводи, а також не звернув уваги на апеляційну скаргу потерпілої, в якій також містилися аргументи про необхідність звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. Крім того, особливу увагу засуджений звертає на те, що суд апеляційної інстанції неправильно вирішив цивільний позов, ухваливши своє рішення без урахування висновку про правозастосування, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду.

19. Вирок відповідає вимогам ст. 374 КПК. Суд навів у вироку формулювання обвинувачення, визнане доведеним, із зазначенням місця, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення.

20. Відповідно до вимог ст. 370 КПК суд обґрунтував вирок на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні.

21. Як видно з журналу і звукозапису судового засідання, суд дотримався вимог ст. 349 КПК (а. с. 9597).

22. Частиною 3ст. 349 КПК передбачено, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

23. Із матеріалів справи вбачається, що після оголошення в судовому засіданні прокурором обвинувального акта ОСОБА_6 підтвердив зрозумілість пред`явленого обвинувачення за ч. 2 ст. 286 КК. Так, у судовому засіданніОСОБА_6 повністю визнав свою вину в пред`явленому обвинуваченні у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, підтвердив обставини вчиненого нимправопорушення, які викладено в обвинувальному акті, вказавши, що всі обставини було встановлено правильно. Крім того, ОСОБА_6 щиро розкаявся у вчиненому, попросив вибачення у потерпілої, визнав позовні вимоги прокурора в повному обсязі, водночас позовні вимоги потерпілої визнав частково.

24. Прокурор запропонував скорочений порядок дослідження доказів у справі.

25. Суд на виконання вимог ч. 3 ст. 349 КПК з`ясував у ОСОБА_6 , чи правильно той розуміє суть пред`явленого обвинувачення, з`ясував думку учасників судового провадження стосовно недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися, переконався в добровільності такої позиції учасників судового провадження і правильності розуміння ними змісту цих обставин та роз`яснив їм про позбавлення права на оскарження цих обставин в апеляційному порядку. На спрощений порядок розгляду кримінального провадження погодилися як сторона обвинувачення, так і сторона захисту.

26. Підстав вважати, що суд першої інстанції допустив порушення вимог ст. 349 КПК колегія суддів не має.

27. Доводи засудженого про те, що призначене йому покарання у виді реального позбавлення волі не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та даним про його особу, є явно несправедливим, і що суди мали підстави для звільнення його від відбування покарання з випробуванням за правилами ст. 75 КК, не заслуговують на увагу.

28. Згідно з приписами ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягаєв передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

29. Загальні засади призначення покарання, визначені ст. 65 КК, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

30. При призначенні покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції дотримався зазначених вимог закону, а також принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

31. Зокрема суд урахував вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення з необережності, а також дані про його особу: відсутність попередніх судимостей, позитивні характеристики, визнання засудженим своєї вини, щире каяття, сприяння розкриттю злочину, часткове відшкодування шкоди потерпілій, його сімейний стан і наявність міцних соціальних зв`язків, стан здоров`я ОСОБА_6 і стан здоров`я його матері, відсутність обставин, які б обтяжували покарання.

32. Водночас суд першої інстанції не вбачав підстав для застосування до засудженого положень ст. 75 КК, оскільки у справі не було встановлено обставин, за яких можливе звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням.

33. Так, суд зазначив, що не має підстав для звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з іспитовим строком, оскільки обвинувачений грубо знехтував рядом правил дорожнього руху,не впевнившись вбезпечностіманевру, проявивши самовпевненість, нехтуючинебезпекою, на яку він може наразитиінших учасників дорожнього руху,вчинив маневр обгону,не переконавшись, що зустрічна смуга вільна, не дотримавсянеобхідного інтервалу з зустрічним транспортом,що потягло за собою тяжкі наслідки у видісмерті потерпілого. Крім того, суд наголосив на тому, що ОСОБА_6 , незважаючи на скоєне, продовжив порушувати ПДР і вжив спиртне до проведення медичного огляду.

34. Потерпіла в судовому засіданні вважала, що до обвинуваченого слід застосувати достатнє покарання для його виправлення, була обурена вживанням останнім алкоголюі висловила свою думку з приводу можливого повтору засудженим таких же дій та їхніх наслідків щодо інших учасників дорожнього руху за умови перебування його на волі. З огляду на зазначене, суд дійшов обґрунтованого переконання, що для перевиховання ОСОБА_6 потребується дисципліна та контроль за його поведінкою, а досягнення такої мети в повній міріможливе в умовах ізоляції його від суспільства.

35. Доводи скаржника про те, що міськрайонний суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, повернувши власникам речові докази транспортні засоби і дозволивши використовувати їх на власний розсуд, при цьому всупереч вимогам ч. 4 ст. 174 КПК не вирішив питання про скасування арешту зазначеного майна, є безпідставними.

36. За змістомч.4 ст. 174 КПК, суд вирішує питання про скасування арешту майна одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд. Зокрема, суд скасовує арешт майна у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

37. Згідно з вимогами ч. 9 ст. 100 КПК питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. При цьому, частиною 12 цієї статті передбачено, що спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства. Отже, суд вирішив питання про долю речових доказів у відповідності з вимогами чинного законодавства. Передбачених законом підстав для скасування арешту майна, на чому наполягали учасники судового провадження, суд не мав.

38. Твердження засудженого про те, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам ст. 419 КПК, належним чином не перевірив його апеляційної скарги, і, залишаючи її без задоволення, не дав мотивованої відповіді на її доводи, також є безпідставним.

39. Як видно з матеріалів провадження, апеляційний суд ретельно перевірив доводи, наведені в апеляційній скарзі засудженого ОСОБА_6 , про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного йому покарання ступеню тяжкості вчиненого правопорушення і даним про його особу та дав мотивовані відповіді на кожен із них, зазначивши, з яких підстав апеляційну скаргу засудженого визнано необґрунтованою.

40. Що стосується доводів касаційної скарги засудженого про неправильне вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_7 у цьому кримінальному провадженні, то колегія суддів зазначає таке.

41. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 127 КПК шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

42. Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння

(ч. 1 ст. 128 КПК).

43. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Під час визначення розміру відшкодування враховують вимоги розумності і справедливості.

44. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

45. Під час вирішення цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.

46. На підставі ст. 22 Закону України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 1961-IV) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

47. Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України (далі ЦК) особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

48. Суди першої та апеляційної інстанцій не дотрималися вказаних вимог закону під час вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_7 у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_6 .

49. Як установив суд першої інстанції і це видно з матеріалів справи, на момент вчинення кримінального правопорушення цивільно-правову відповідальність володільця транспортного засобу автомобіля «OРEL REKORD» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) було застраховано у ПрАТ «СК «Увроінс Україна» та був наявний поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/3570293 (а. с. 58).

50. Згідно із зазначеним полісом у разі настання страхового випадку страхова компанія зобов`язалася здійснити виплату страхового відшкодування, зокрема, за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю потерпілого та його майну, на суму завданих збитків, але не більше встановленого в договорі ліміту страхової суми: 200000 грн за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю; 100 000 грн за шкоду, заподіяну майну.

51. Ураховуючи те, що відповідальність власника транспортного засобу була застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а потерпіла в судовому засіданні підтвердила, що зверталася до страхової компанії з вимогою про виплату їй страхового відшкодування за полісом № АО/3570293, суд першої інстанції вирішив, що саме страхова компанія у разі настання страхового випадку за участю забезпеченого транспортного засобу повинна взяти на себе обов`язок із відшкодування завданої позивачу матеріальної та моральної шкоди в межах ліміту страхового відшкодування.

52. Беручи до уваги, що розмір заявленої матеріальної шкоди, яку доведено в судовому засіданні товарними чеками на суму 27 317 грн (а. с. 3947), не перевищуєвстановленого страховим полісом ліміту, суд першої інстанції відмовив позивачці ОСОБА_7 у задоволенні цивільного позову про стягнення з ОСОБА_6 матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок скоєння кримінального правопорушення.

53. Виходячи з характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала потерпіла, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення і т. ін.), стану здоров`я потерпілої, тяжкості вимушених змін у її житті та інших обставин, а разом із тимз урахуванням відповідно до вимог ст. 1193 ЦК майнового стану обвинуваченого, даних про його непрацевлаштованість і перебування на утриманні останнього хворих дружини й матері, місцевий суд вирішив, що в рахунок відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_7 підлягає стягненню 200000 грн.

54. Відповідно до п. 27.3 ст. 27 Закон № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» п. 41.1 та п. п. «в» п. 41.2 ст. 41 цього Закону, моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить

12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

55. Керуючись зазначеними нормами закону, суд дійшов висновку, що на підставі полісу страхування № АО/3570293 ПрАТ «СК «Увроінс Україна»має відшкодувати потерпілій ОСОБА_7 моральну шкоду в сумі 50076 грн (4173 грн (мінімальна заробітна плата у 2019 році) х 12 мінімальних заробітних плат = 50076 грн).

56.За таких обставин, та беручи до уваги те, що в матеріалах справи є розписка потерпілої ОСОБА_7 про отримання нею від ОСОБА_6 19600 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди (а. с. 93), суд першої інстанції ухвалив стягнути з обвинуваченого на користь потерпілої ОСОБА_7 у рахунок відшкодування моральної шкоди 130324 грн [200000 грн 19600 грн (раніше відшкодовані кошти) 50076 грн (страхова виплата)].

57. Отже, суд першої інстанції, виходячи із зазначених вимог закону, порахував, які суми підлягають стягненню на користь потерпілої з обвинуваченого, а які зі страхової компанії, що детально навів у мотивувальній частині свого рішення. Водночас, усупереч правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (провадження № 14-626цс18), який зводиться до того, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, суд першої інстанції не залучив до участі у справі як належного співвідповідача ПрАТ «СК «Увроінс Україна», якою на момент вчинення кримінального правопорушення було застраховано цивільно-правову відповідальність володільця транспортного засобу.

58. Апеляційний суд здійснив розгляд судового рішення суду першої інстанції за апеляційними скаргами засудженого і потерпілої, які просили вирок змінити, застосувати до ОСОБА_6 правила ст. 75 КК і звільнити його від відбування основного покарання з випробуванням, а потерпіла, крім того, просила задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі, стягнути на її користь із засудженого 280400 грн та 42317 грн у рахунок відшкодування моральної і матеріальної шкоди відповідно. За результатами розгляду суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга потерпілої ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга засудженого ОСОБА_6 залишенню без задоволення.

59. Як зазначив апеляційний суд, оскільки потерпіла ОСОБА_7 заявила цивільний позов саме до обвинуваченого ОСОБА_6 , а не до страхової компанії, суд першої інстанції мав вирішити його, зважаючи на те, до кого вимоги позивача безпосередньо були заявлені. Тому апеляційний суд змінив вирок стосовно ОСОБА_6 у частині вирішення цивільного позову, збільшив суму, яка підлягала стягненню із засудженого на користь потерпілої ОСОБА_7 у рахунок відшкодування моральної шкоди, до 300 000 грн та постановив стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_7 27 317 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

60. Водночас таке рішення апеляційного суду суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду про застосування норми права, який міститься в постанові від 04 липня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).

61. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду констатувала, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди в передбаченому Законом № 1961-IV порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст.38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

62. Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок із виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

63. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону № 1961-IV).

64. За таких обставин Суд не має підстав вважати законними і обґрунтованими вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів у частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_7 .

65. З огляду на викладене касаційна скарга засудженого ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а вирок та ухвала стосовно нього в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_7 скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 18 березня 2021 року та ухвалу Сумського апеляційного суду від 26 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_6 в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3