Ухвала

від 06.10.2021 по справі 926/4787/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 926/4787/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Денисюк І.Г.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Гавловської А.В.,

Міністерства оборони України - Дашківської О.В., Ярусевича Д.Ю.,

Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці - не з`явився,

Магальської сільської ради

Новоселицького району Чернівецької області - не з`явився,

Фізичної особи-підприємця Сорочана Івана Омельяновича -Тарновецького В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 (у складі колегії суддів: Кравчук Н.М. (головуючий), Мирутенко О.Л., Скрипчук О.С.)

та рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.12.2020 (суддя Проскурняк О.Г.)

у справі № 926/4787/16

за позовом Військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці

до Магальської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області, Фізичної особи-підприємця Сорочана Івана Омельяновича

про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Військовий прокурор Чернівецького гарнізону (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці (далі - КЕВ м. Чернівці) до Рідківської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області (правонаступником якої є Магальська сільська рада Новоселицького району Чернівецької області), Фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Сорочана Івана Омельяновича про визнання недійсним і скасування рішення Рідківської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області від 27.01.2006 № 6-33с про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на умові викупу ФОП Сорочану І.О. для будівництва та обслуговування торгово-культурно-побутового комплексу по вул. Леніна, 2, у частині передачі у власність ФОП Сорочану І.О. земельної ділянки площею 0,3262 га.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення Рідківської сільської ради від 27.01.2006 № 6-33с прийнято з порушенням норм земельного законодавства України, оскільки рада за відсутності достатніх правових підстав розпорядилася земельною ділянкою, яка належить до земель оборони, чим порушено майнові права та інтереси держави у сфері земельних відносин.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 18.12.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.06.2021, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у липні 2021 року Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, просив скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.08.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 926/4787/16 за касаційною скаргою Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06.10.2021.

ФОП Сорочану І.О. у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін.

Міністерство оборони України у письмових поясненнях просить про задоволення позову прокурора.

КЕВ м. Чернівці, Магальська сільська рада Новоселицького району Чернівецької області в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі В`ячеслав Корчагін проти Росії , те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що рішенням Рідківської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області (правонаступником якої є Магальська сільська рада Новоселицького району Чернівецької області) від 24.09.2004 № 16-18с надано дозвіл на виготовлення проекту відведення ФОП Сорочану І.О. з передачі у власність земельної ділянки площею 0,4969 га для реконструкції з добудовою, незавершеної будівництвом нежитлової будівлі під торгівельно-культурно-побутовий комплекс по вул. Леніна, 2, із земель запасу Рідківської сільської ради.

Рішенням Рідківської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області від 17.06.2005 № 31-26с ФОП Сорочану І.О. надано дозвіл на збір матеріалів погодження на виготовлення технічної документації з передачі у власність (шляхом викупу) земельної ділянки площею 0,4969 га для реконструкції з добудовою, незавершеної будівництвом нежитлової будівлі під торгівельно-культурно-побутовий комплекс.

27.01.2006 рішенням Рідківської сільської ради № 6-33с затверджено проект землеустрою, експертно-грошову оцінку земельної ділянки та передано її у власність ФОП Сорочану І.О., встановлено ціну продажу 42 982,00 грн.

На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, 06.06.2006 відділом Держгеокадастру у Новоселицькому районі Чернівецької області зареєстровано земельну ділянку загальною площею 0,4969 га на праві приватної власності за Сорочану І.О. та присвоєно кадастровий номер 7323086300:01:009:0024.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 754200, виданого 06.06.2006 Рідківською сільською радою, Сорочану І.О. на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення ВСР № 110729, 110730 від 17.02.2006 є власником земельної ділянки площею 0,4969 га, розташованої по вул. Леніна 2 у с. Рідківці, Новоселицького району Чернівецької області.

Також судами установлено, що Сорочану І.О. на праві приватної власності належить будівля торгівельно-побутового комплексу за адресою: Чернівецька область, Новоселицький район, с. Рідківці, вул. Леніна, 2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

29.08.2016 комісією в складі працівників КЕВ м. Чернівці здійснено перевірку використання земельної ділянки, будівель та споруд, за результатами якої складено акт та встановлено, що на території військового містечка без дозволу Міністерства оборони України захоплено частину земельної ділянки орієнтовною площею 0,36 га та без відповідних дозволів Міністерства оборони України зведено торговий центр.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Чернівці про визнання недійсним і скасування рішення Рідківської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області від 27.01.2006 № 6-33с про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на умові викупу ФОП Сорочану І.О. для будівництва та обслуговування торгово-культурно-побутового комплексу по вул. Леніна, 2, у частині передачі у власність ФОП Сорочану І.О. земельної ділянки площею 0,3262 га, обґрунтував свої вимоги тим, що частина спірної земельної ділянки входить до складу земель, що належить до земель оборони, на підтвердження чого надано державний акт на право користування землею серії Б № 037549 від 1978 року, який посвідчує, що за Чернівецькою Квартирно-експлуатаційною частиною району (правонаступником якої є КЕВ м. Чернівці) закріплено у безстрокове і безоплатне користування 4,78 га землі в межах згідно з планом землекористування для потреб господарства. За твердженням прокурора, Міністерство оборони України чи уповноважені ним органи дозволу на передачу спірної земельної ділянки площею 0,3262 га у комунальну власність не надавали; ця земля не відчужувалася, тому рішення органу місцевого самоврядування від 27.01.2006 № 6-33с у частині передачі зазначеної земельної ділянки у власність ФОП Сорочану І.О. є незаконним, оскільки прийнято з порушенням земельного законодавства, тому підлягає скасуванню.

Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, погодився з висновками місцевого суду про те, що прокурором та позивачами належними і допустимими доказами не доведено обставин накладення частини земельної ділянки, з кадастровим номером 7323086300:01:009:0024, площею 0,4969 га, яка належить на праві приватної власності ФОП Сорочану І.О., та земельної ділянки, права на які посвідчено державним актом на право користування землею Б № 037549. За відсутності доказів того, що при прийнятті оскаржуваного рішення сільська рада розпорядилася частиною земельної ділянки, яка належить до земель оборони, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання рішення від 27.01.2006 № 6-33с незаконним і його скасування.

У поданій касаційній скарзі Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону послався на те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме не застосовано до спірних правовідносин положення пункту 5 статті 116 Конституції України, статей 13, 77, 84 Земельного кодексу України, статей 1, 4 Закону України Про Збройні Сили України , пунктів 44, 45 Положення про порядок надання в користування земель для потреб Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 22.12.1997 № 483, та не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 11.09.2019 у справі № 924/174/18, від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15, щодо приналежності земель оборони до земель державної власності, обов`язковості надання Кабінетом Міністрів України як органом, що здійснює розпорядження цими землями, згоди на відчуження земельних ділянок, що відносяться до земель оборони, а також у постанові від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 щодо визначення окремого способу захисту порушених прав шляхом визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним без заявлення вимоги щодо визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цього рішення, щодо права користування земельною ділянкою. Також прокурором зазначено про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо оцінки доказів.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі Гарсія Манібардо проти Іспанії від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі Monnel and Morris v. the United Kingdom , серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі Helmers v. Sweden , серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду . При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

У касаційній скарзі Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтував висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.09.2019 у справі № 924/174/18, від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15, від 30.05.2018 у справі № 923/466/17.

Так, у справі № 924/174/18 (постанова від 11.09.2019) Велика Палата Верховного Суду залишила без змін судові рішення попередніх інстанцій, якими задоволено позов КЕВ щодо визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу територіальній громаді на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель із земель житлової забудови, оскільки за встановлених у цій справі обставин такі дії відповідача були передчасними та не могли здійснюватися без з`ясування позиції позивача з огляду на наявні у останнього акти на право постійного користування земельними ділянками, а також докази про належність цих земельних ділянок до земель оборони. Зважаючи на правовий режим спірних земельних ділянок оборонного значення, судами встановлено порушення оскарженим рішенням органу місцевого самоврядування охоронюваних законом прав позивача на користування такими земельними ділянками та спрямованість цього рішення на подальше вилучення цих земельних ділянок і передачу їх у власність іншим особам.

У справі № 916/3727/15 (постанова від 12.06.2018) Велика Палата Верховного Суду залишила без змін судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її витребування з незаконного володіння товариства (відповідача) на користь держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України. Висновки Суду про задоволення позову ґрунтуються на встановлених у справі обставинах належності спірної земельної ділянки до земель оборони, відсутності доказів надання Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України згоди на відчуження цієї земельної ділянки, перевищення органом місцевого самоврядування своїх повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою та відсутністю правових підстав для припинення позивачу права землекористування.

У справі 923/466/17 Велика Палата Верховного Суду постановою від 30.05.2018 залишила в силі рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов прокурора в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, державного університету та визнано недійсним рішення органу місцевого самоврядування про припинення вищому навчальному закладу права постійного користування земельною ділянкою, її вилучення із земель державної власності та переведення до земель запасу селищної ради. Такі висновки ґрунтуються на встановлених у цій справі фактичних обставинах порушення селищною радою установленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній власності.

Натомість у справі № 926/4787/16, яка розглядається, судами попередніх інстанцій на підставі поданих сторонами доказів не встановлено обставин належності спірної земельної ділянки до земель оборони, що також підтверджено висновками двох судових експертиз, які оцінено судами у сукупності з іншими доказами відповідно до положень статті 86 ГПК та якими не підтверджено факт накладення частини земельної ділянки, з кадастровим номером 7323086300:01:009:0024, площею 0,4969 га, яка належить на праві приватної власності ФОП Сорочану І.О., на земельну ділянку, права на яку посвідчено державним актом на право користування землею Б № 037549, виданим Чернівецькій Квартирно-експлуатаційній частині району, правонаступником якої є КЕВ м. Чернівці. Водночас судами попередніх інстанцій установлено, що спірна земельна ділянка надавалася відповідачу для реконструкції з добудовою, незавершеної будівництвом нежитлової будівлі під торгівельно-культурно-побутовий комплекс, із земель запасу сільської ради. Також судами не встановлено порушення права держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Чернівці щодо цієї земельної ділянки. Отже, у зв`язку з недоведеністю обставин, якими обґрунтовано позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним і скасування рішення Рідківської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області від 27.01.2006 № 6-33с.

Таким чином, аналіз висновків, зроблених у судовому рішенні у справі № 926/4787/16, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 924/174/18, від 12.06.2018 у справі № 916/3727/15, від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на постанову Західного апеляційного господарського суду від 15.06.2021 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 18.12.2020 у справі № 926/4787/16.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко