Постанова

від 27.10.2021 по справі 703/4689/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 703/4689/18

провадження № 61-14976св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Смілянська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Шполянського районного нотаріального округу Черкаської області Курінний Анатолій Васильович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 травня 2021 року в складі судді: Кирилюк Н. А., та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року в складі колегії суддів: Гончар Н. І., Нерушак Л. В., Сіренка Ю. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав позов до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3 , у зв`язку з цим відкрилась спадщина: право власності на земельну ділянку площею 2,66 га, розташовану в межах Мельниківської сільської ради Смілянського району Черкаської області. В установлений законом строк ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Інші спадкоємці за законом у померлого були відсутні. З повідомлення державного нотаріуса Швець Є. А. дізнався, що із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернувся ОСОБА_2 , як спадкоємець за заповітом, та надав примірник заповіту.

Позивач стверджував, що його батько постійно зловживав алкоголем та наркотичними речовинами, його неадекватна поведінка та психічні розлади на фоні алкогольної залежності стали підставою для неодноразового лікування в КЗ Черкаська обласна психіатрична лікарня , проте спроби покращити його психічний стан не мали успіху. Психічний стан його батька ОСОБА_3 на момент складення заповіту на ім`я ОСОБА_2 , про якого позивач, як син, не знав і не чув, не давав змоги спадкодавцю розуміти значення своїх дій або керувати ними.

ОСОБА_1 просив:

визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 від 13 вересня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу Черкаської області Курінним А.В., за реєстром № 622, на користь ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 травня 2021 рокупозов ОСОБА_1 задоволено повністю.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що посвідчений 13 вересня 2016 року приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу Черкаської області Курінним А. В. за реєстровим номером 622 на користь ОСОБА_2 ..

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач, посилаючись на підставу недійсності заповіту зазначав, що заповідач в момент укладення заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. За клопотанням сторони позивача та для встановлення спроможності померлого усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними суд допитав свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . За клопотанням сторони відповідача на підтвердження своїх заперечень з приводу заявленого позову судом було допитано свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Судом також було досліджено медичну документацію ОСОБА_3 та встановлено, що згідно довідки КНП ЧОПЛ він двічі проходив лікування в цій установі - в 2011 та 2012 роках з діагнозом Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю. Стан відміни ускладнений судомами . З медичної документації судом не встановлено, що померлий перебував на обліку у лікаря психіатра. В ході розгляду справи були досліджені також надані стороною відповідача копії вироку Смілянського міськрайонного суду Черкаської області за 2014 рік, яким ОСОБА_3 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та очного консультативного висновку від 14 жовтня 2014 року, відповідно до якого не вбачалось необхідності у проведенні психіатричної експертизи, оскільки його лікування від алкогольної залежності носило тимчасовий характер і не потягло розладів психіки та поведінки і не вплинуло на його здатність в повній мірі розуміти значення своїх дій і керувати ними. За клопотанням представника позивача по справі була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза. Згідно отриманого висновку експерта на час складання заповіту ОСОБА_3 виявляв ознаки хронічного психічного захворювання, що позбавляло його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. В судовому засіданні експерт ОСОБА_10 , який приймав участь у складенні висновку, на уточнюючі запитання сторін пояснив, що ОСОБА_3 робив тільки те, що дозволяла йому хвороба. У нього були проблеми зі здоров`ям на фоні алкогольної залежності, однак він не лікувався. Наявність у нього судом свідчило про ураження головного мозку. Щодо очного консультативного висновку, то йому нічого не відомо про походження цього документу, жодним нормативним актом такий документ не передбачений. Єдиним документом, що може підтвердити чи спростувати осудність особи є висновок експерта.

Суд першої інстанції зазначив, що оцінюючи висновок посмертної судово-психіатричної експертизи в сукупності з іншими доказами, суд вважав, що стороною позивача доведено факт неспроможності ОСОБА_3 на час складення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними. Заперечення сторони відповідача щодо цього спростовуються в тому числі висновком експерта, з дослідницької частини якого вбачається, що його висновки щодо психічного стану ОСОБА_3 та можливості останнього розуміти значення своїх та керувати ними на момент складання заповіту повністю ґрунтуються на досліджених в ході розгляду справи доказах, наданих як стороною позивача, так і відповідача, в тому числі з урахуванням показань допитаних в ході розгляду справи свідків. А тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Черкаського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 травня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Апеляційний суд вказав, що вважає правильним висновок суду першої інстанції, що позивачем надано належні та допустимі докази, які підтверджують факт неспроможності спадкодавця ОСОБА_3 на час вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними. Такий висновок судом зроблено на підставі повно та всебічно досліджених обставин справи та наданих сторонами доказів в їх сукупності.

Апеляційний суд відхилив посилання в апеляційній скарзі на необґрунтованість висновку судово-психіатричного експерта № 435 від 05 листопада 2020 року, оскільки під час проведення експертизи експертом було в сукупності досліджено наявні в матеріалах справи докази (пояснення свідків), а також відповідну медичну документацію, копія якої також міститься в матеріалах справи, на підставі яких зроблено висновок, що ОСОБА_3 був позбавлений здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час складення заповіту на користь відповідача - 13 вересня 2016 року.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що висновку експерта суперечить очний консультативний висновок № 33 від 14 жовтня 2014 року, вирок Смілянського міськрайонного суду від 17 листопада 2014 року та відповідь ДУ Центру пробації філії ДУ Центру пробації в Черкаській області Смілянського міськрайонного відділу, апеляційний суд вважав безпідставними, оскільки вказані документи були досліджені та враховані експертом. Крім того, очний консультативний висновок та вирок суду були винесені у 2014 році, а оспорюваний заповіт складено 13 вересня 2016 року, тобто, через два роки, за які стан здоров`я померлого ОСОБА_3 міг погіршитись.

Апеляційний суд відхилив твердження ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про те, що у день посвідчення заповіту 13 вересня 2016 року померлого ОСОБА_3 бачили приватний нотаріус та свідок ОСОБА_11 , які підтверджують здоровий психічний стан ОСОБА_3 , тому що не є достатніми доказами для встановлення факту того, що ОСОБА_3 усвідомлював значення своїх дій під час складення заповіту, оскільки спростовуються іншими належними та допустимими доказами у справі (висновок експерта, пояснення інших свідків, медична документація).

Аргументи учасників справи

01 вересня 2021 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, в якій просив: оскаржені судові рішення скасувати; справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19). Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував вищевказану норму матеріального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19).

Вказує, що суди не надали оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів) який міститься у справі, не мотивували відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), та не дослідили зібрані у справі докази, які містяться в матеріалах справи, необґрунтовано відхилив клопотання про призначення посмертної повторної судово-психіатричної експертизи, яка має значення для правильного вирішення справи, що не відповідає позиціям Верховного Суду, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року справа № 615/947/18-ц та 16 вересня 2020 року справа № 638/6835/17-ц.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 05 жовтня 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 06 травня 2020 року у справі № 615/947/18 (провадження № 61-4217св20); від 16 вересня 2020 року у справі № 638/6835/17 (провадження № 61-8211св20); від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19); судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Мельниківка Смілянського району Черкаської області помер батько позивача ОСОБА_3 .

Відповідно до довідки Мельниківської сільської ради від 30 березня 2017 року ОСОБА_3 був зареєстрований і постійно проживав в АДРЕСА_1 . Як на день смерті, так і по день видачі довідки в господарстві були зареєстровані, але не проживали його син ОСОБА_1 та дружина ОСОБА_12 .

ОСОБА_3 був власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,66 га в межах Мельниківської сільської ради Смілянського району Черкаської області.

Заповітом, посвідченим 13 вересня 2016 року приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу Черкаської області Курінним А. В. та зареєстрованим і реєстрі за № 622, ОСОБА_3 заповів ОСОБА_2 належну йому на праві приватної власності земельну ділянку, площею 2,66 га, яка розташована за адресою: Черкаська область, Смілянський район, с. Мельниківка, що належить йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 170244.

23 травня 2018 року ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом після ОСОБА_3 .

Згідно довідки КНП ЧОПЛ ОСОБА_3 двічі проходив лікування в цій установі - в 2011 та 2012 роках з діагнозом Розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю. Стан відміни ускладнений судомами . Відповідно до довідки КНП Смілянська багатопрофільна лікарня ім. Софії Боринської від 03 червня 2019 року ОСОБА_3 перебував на обліку у лікаря-нарколога з 2012 року, отримував лікування в Черкаській обласній психіатричній лікарні з 23 червня 2011 року по 05 липня 2011 року та з 27 квітня 2012 року по 11 травня 2012 року. В 2013 році оглядався лікарем наркологом та був направлений на лікування до Черкаського наркологічного центру.

Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 435 від 05 листопада 2020 року під час укладення заповіту від 13 вересня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу в Черкаській області за реєстром № 622, померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 виявляв ознаки хронічного психічного захворювання - органічного психічного розладу, набутого внаслідок багаторічної алкогольної інтоксикації, з вираженими психопатоподібними проявами збудливого типу, вираженими інтелектуально-мнестичними, емоційно-вольовими розладами, з транзиторними психотичними включеннями та стійкою соціальною дезадаптацією на тлі розладів психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю з синдромом залежності та постійною формою вживання, з судомними нападами на висоті алкогольної абстиненції, що позбавляло його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на юридично значимий момент - 13 вересня 2016 року.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або вражати договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ .

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою текстуальної недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах нікчемний , є недійсним . Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не породжує (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (частина перша статті 225 ЦК України).

Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається:

(а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними;

(б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частина друга статті 1257 ЦК України).

Тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України свідчить, що для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити юридичну долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19)вказано, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України). Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.Суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, взявши за основу висновки комплексних судових психолого-психіатричних експертиз, згідно з якими на час укладення оспорюваних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Доказів того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надав, що є його процесуальним обов`язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України (статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року). Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, наведеного не врахував, не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Апеляційний суд на зазначене уваги також не звернув. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову .

У справі, що переглядається:

для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними;

згідно висновку судово-психіатричного експерта № 435 від 05 листопада 2020 року під час укладення заповіту від 13 вересня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Шполянського районного нотаріального округу в Черкаській області за реєстром № 622, померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 виявляв ознаки хронічного психічного захворювання - органічного психічного розладу, набутого внаслідок багаторічної алкогольної інтоксикації, з вираженими психопатоподібними проявами збудливого типу, вираженими інтелектуально-мнестичними, емоційно-вольовими розладами, з транзиторними психотичними включеннями та стійкою соціальною дезадаптацією на тлі розладів психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю з синдромом залежності та постійною формою вживання, з судомними нападами на висоті алкогольної абстиненції, що позбавляло його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на юридично значимий момент - 13 вересня 2016 року;

суди встановили, що під час проведення експертизи експертом було в сукупності досліджено наявні в матеріалах справи докази (пояснення свідків), а також відповідну медичну документацію, копія якої також міститься в матеріалах справи, на підставі яких зроблено висновок, що ОСОБА_3 був позбавлений здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час складення заповіту на користь відповідача - 13 вересня 2016 року.

за таких обставин, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову, який не суперечить висновкам зробленим в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) .

Доводи касаційної скарги про те, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про призначення посмертної повторної судово-психіатричної експертизи, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам) (частина друга статті 113 ЦПК України).

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 травня 2021 року відмовлено представнику відповідача адвокату Здоровко Л. В. у задоволенні клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що згідно висновку судово-психіатричного експерта № 435 від 05 листопада 2020 року, за результатами проведення судової-психіатричної експертизи висновок містить дані про факти, які отримані при дослідженні поданих на експертизу матеріалів, що стосуються стану ОСОБА_3 . Зокрема, експертами було проаналізовано матеріали справи, медичну документацію. Вказаний висновок містить дані про методи дослідження, відповіді на поставлені питання, обґрунтування висновків. Висновок містить як підпис експерта, так і штамп та печатку установи та повідомлення експерта про кримінальну відповідальність. Відтак, висновок судово-психіатричного експерта № 435 від 05 листопада 2020 року узгоджується з його дослідницькою частиною, містить обґрунтування висновків і відомості про аналіз усіх матеріалів наданих на дослідження та буде оцінений судом в сукупності з усіма доказами по справі, у відповідності до статей 115, 229 ЦПК України. З огляду на зазначені обставини, відсутність фактичних даних про необґрунтованість чи сумнів у правильності висновку, суд вважає, що підстави, визначені статтею 113 ЦПК України для призначення повторної експертизи, відсутні, у зв`язку із чим клопотання представника відповідача не підлягає до задоволення.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року клопотання ОСОБА_2 про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи залишено без задоволення. Апеляційний суд зазначив, що дослідивши висновок судово-психіатричного експерта № 435 від 05 листопада 2020 року колегія суддів не вбачає підстав для визнання його неповним, неясним, необґрунтованим або таким, що суперечить матеріалам справи чи викликає сумнів у його правильності, що давало б суду підстави, передбачені статтею 113 ЦПК України для призначення повторної судової експертизи .

Суди встановили, що відповідач не надав доказів необґрунтованості, суперечності чи наявності сумнівів у висновку судово-психіатричного експерта № 435 від 05 листопада 2020 року . За таких обставин суди обґрунтовано відмовили у проведенні повторної експертизи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку із наведеним, колегія суддів вважає, що; касаційну скаргу слід залишити без задоволення; оскаржені судові рішення без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 травня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук