Постанова

від 27.10.2021 по справі 566/1302/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 566/1302/19

провадження № 61-2018св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М .,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач -Сектор культури і туризму Млинівської районної державної адміністрації,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 24 лютого 2020 року у складі судді Лободзінського А. С. та постанову Рівненського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Шимків С. С.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Сектору культури і туризму Млинівської районної державної адміністрації про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до наказу № 47 від 19 серпня

2011 року, починаючи з 19 серпня 2011 року працювала на посаді бухгалтера по зарплаті централізованої бухгалтерії відділу культури і туризму Млинівської районної державної адміністрації Рівненської області. 20 травня 2019 року була звільнена з займаної посади на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України,

у зв`язку з ліквідацією установи, в якій працювала, проте на момент звільнення перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років, в яку вибула

20 вересня 2016 року.

З урахуванням зазначеного, вважає своє звільнення незаконним та просила поновити її на роботі на займаній посаді, на посаді бухгалтера по зарплаті централізованої бухгалтерії сектору (відділу) культури і туризму Млинівської районної державної адміністрації або на рівнозначній посаді, що відповідає її фаху та спеціальності, а також стягнути з відповідача середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 12 518,88 грн.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Млинівського районного суду Рівненської області від 24 лютого

2020 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач виконав свій обов`язок щодо працевлаштування ОСОБА_1 у зв`язку з ліквідацією централізованої бухгалтерії відділу культури і туризму Млинівської РДА та скороченням штату працівників. Однак ОСОБА_1 відмовилась від запропонованого працевлаштування, тобто відповідачем дотримано положення статті 184 КЗпП України щодо забезпечення гарантій по працевлаштуванню ОСОБА_1 , тому відсутні правові підстави для визнання звільнення ОСОБА_1 за пунктом частини першої статті 40 КЗпП України незаконним.

Аргументи учасників справи

05 лютого 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції .

Касаційну скаргу мотивовано тим, що її звільнення було здійснено після завершення дії попередження про майбутнє звільнення, повідомлення про звільнення та необхідність отримання трудової книжки було здійснено фактично до видання відповідного наказу, а пропозиції щодо наявних вакантних посад надіслано після видання наказу про звільнення.

Оскаржені рішення зводяться до того, що у зв`язку із ліквідацією структурного підрозділу відповідача, а також позбавлення його певних функцій її звільнення відбулося в повній відповідності до чинного законодавства. Однак така позиція не узгоджується із статтею 40 КЗпП України. Відповідно до частини другої цієї статті не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника

у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Норма статті 184 КЗпП України чітко передбачає, що звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років можливо лише при повній ліквідації підприємства, установи, організації.

Суди повністю проігнорували той факт, що не відбуло ліквідації відділу культури

і туризму Млинівської районної державної адміністрації. Поза увагою суду було залишено досліджене в судовому засіданні Положення про централізовану бухгалтерію при відділі культури райдержадміністрації, де в пункті 2 вказано, що централізована бухгалтерія утворюється як структурний підрозділ при відділі культури і туризму Млинівської райдержадміністрації.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц зазначив, що з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Водночас аргументація відповідача щодо предмету спору зводилась лише до застосування строків позовної давності.

Рішення судів оскаржується в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Сектору культури і туризму Млинівської районної державної адміністрації про поновлення на роботі (в цій частині рішення суду оскаржувалось та переглянуте апеляційним судом), тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від

01 квітня 2015 року (провадження № 6-40цс15), від 01 липня 2015 року (провадження № 6-491цс15), від 25 травня 2016 року (провадження

№6-3048цс15), від 18 жовтня 2017 року (провадження № 6-1723цс17),

у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц,

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі

№ 800/538/17).

У постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі

№ 6-40цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-491цс15, від 25 травня

2016 року у справі № 6-3048цс15 викладений правовий висновок, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

У постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року у справі

№ 6-1723цс17 зазначено, що: оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення .

У постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18 вересня

2018 року у справі № 800/538/17 зроблено висновок, що ліквідація структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи,

а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України виключно з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з такими змінами при умові дотримання власником вимог частини другої статті 40, статей 42, 43, 492 КЗпП України .

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Судами встановлено, що відповідно до наказу № 47 від 19 серпня 2011 року ОСОБА_1 працювала на посаді бухгалтера по зарплаті централізованої бухгалтерії відділу культури і туризму Млинівської районної державної адміністрації Рівненської області.

В період з 20 вересня 2016 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

26 березня 2018 року розпорядженням голови Млинівської райдержадміністрації № 20-к Про впорядкування структури Млинівської районної державної адміністрації припинено юридичну особу - відділ культури і туризму Млинівської РДА шляхом перетворення у сектор культури і туризму Млинівської райдержадміністрації із визначенням штатної чисельності у кількості -

2 одиниці.

На підставі вказаного розпорядження 30 березня 2018 року та 11 лютого

2019 року начальником відділу культури видано накази № 6 та № 2 Про ліквідацію централізованої бухгалтерії відділу культури і туризму райдержадміністрації та ОСОБА_1 попереджена про скорочення та наступне вивільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

30 березня 2018 року попереджено працівників бухгалтерії, в тому числі

і ОСОБА_1 , про скорочення посад, і їй запропоновано посаду бібліотекаря

в КЗ Млинівська централізована система публічних шкільних бібліотек .

Листом начальника відділу культури і туризму Млинівської РДА від 12 травня 2019 року № 32 ОСОБА_1 повідомлено про наявні у відділі посади: головного спеціаліста відділу культури і туризму Млинівської райдержадміністрації та провідного спеціаліста відділу культури і туризму Млинівської райдержадміністрації.

Листом від 15 травня 2019 року ОСОБА_1 в черговий раз повідомлено про припинення юридичної особи - відділу культури і туризму Млинівської РДА та скороченням штату працівників через ліквідацію централізованої бухгалтерії, запропоновано посади головного та провідного спеціалістів у відділі на умовах конкурсу, про що позивача повідомлено письмово поштовим відправленням.

Однак, на пропозиції щодо можливого працевлаштування ОСОБА_1 не відповіла, тобто не погодилась, про що складені акти від 11 лютого 2019 року, від 11 квітня 2019 року, від 20 травня 2019 року.

Згідно з наказом від 20 травня 2019 року ОСОБА_1 звільнена з займаної посади бухгалтера по зарплаті централізованої бухгалтерії відділу культури

і туризму Млинівської райдержадміністрації на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Листом від 22 травня 2019 року ОСОБА_1 повідомлена про необхідність отримання трудової книжки і ознайомлення з наказом про звільнення. Відповідно до акта від 27 травня 2019 року зафіксовано її неприбуття.

У частині шостій статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У частині першій статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до частини третьої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частина перша статті 40 КЗпП України).

У пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці,

в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених

у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення

з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування жінок зазначених категорій здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Результат аналізу частини третьої статті 184 КЗпП України дає підстави для висновку, що зазначена норма встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, зокрема, які мають дітей віком до трьох років, і передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.

Згідно з частиною четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 202/3682/18 (провадження № 61-7754св20) зроблено висновок, що указана норма встановлює пряму заборону на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця , проте така норма унеможливлює припинення трудових відносин із зазначеною категорією працівників взагалі. Підстави для припинення розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця визначені статтею 40 КЗпП України, а додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов - статтею 41 КЗпП України .

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині третій статті 89 ЦПК України зазначено, що суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК Україниу мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним

з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Суди встановили, що на момент звільнення позивача на підставі пункту

1 частини першої статті 40 КЗпП України вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, повної ліквідації відділу культури і туризму Млинівської РДА не було, а відбулась припинення цієї юридичної особи шляхом перетворення у Сектор культури і туризму Млинівської РДА.

За таких обставин суди не врахували обмеження за ініціативою роботодавця жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Оскільки встановлено підстави для скасування судових рішень, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від

01 вересня 2021 року у справі № 202/3682/18 (провадження № 61-7754св20), дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку

з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, судові рішення в оскарженій частині скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 24 лютого

2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року в частині відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Сектору культури і туризму Млинівської районної державної адміністрації про поновлення на роботі скасувати.

Справу № 566/1302/19 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Млинівського районного суду Рівненської області від 24 лютого 2020 року та постанова Рівненського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року в скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук