Ухвала
29 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 193/1349/19
провадження № 61-16637ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства Олександро-Володимирівське про розірвання договору оренди землі, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Селянського (фермерського) господарства Олександро-Володимирівське (далі - СФГ Олександро-Володимирівське ), в якому просила суд розірвати договір оренди земельної ділянки від 01 квітня 2014 року, укладений між сторонами, зареєстрованого 16 квітня 2014 року у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Софіївського районного управління юстиції Товстухою Ю. М. за номером запису про інше речове право 5420681, скасувати його державну реєстрацію та зобов`язати відповідача повернути їй на праві власності земельну ділянку загальною площею 6,5077 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 1225284400:02:004:0422, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області.
Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2020 року позов задоволено. Розірвано договір оренди земельної ділянки від 01 квітня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та СФГ Олександро-Володимирівське , загальною площею 6,5077 га, кадастровий номер 1225284400:02:004:0422, цільове призначення - для ведення товарного - сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області, зареєстрованого 16 квітня 2014 року в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Софіївського районного управління юстиції Товстухою Ю. М. за номером запису про інше речове право 5420681 та скасовано його державну реєстрацію. Зобов`язано СФГ Олександро-Володимирівське повернути ОСОБА_1 на праві власності земельну ділянку загальною площею 6,5077 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 1225284400:02:004:0422, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Софіївського району Дніпропетровської області.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2021 року апеляційну скаргу СФГ Олександро-Володимирівське задоволено частково. Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволення позову відмовлено.
У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявниця, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства);
4) справи про розірвання шлюбу;
5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про розірвання договору оренди визначається сукупністю платежів за користування майном протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.
Предметом позову у цій справі є вимоги про розірвання договору оренди внаслідок несвоєчасної виплати орендарем орендної плати, річний розмір орендної плати за договором складав 4 012,28 грн, а також вимог немайнового характеру про скасування державної реєстрації договору оренди та повернення земельної ділянки.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
Ціна позову у цій справі становить 12 036,80 грн (4 012,28 грн х 3), яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн*100=227 200 грн).
Отже, відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України справа є малозначною.
Щодо справи в частині вимог немайнового характеру: про скасування державної реєстрації договору оренди та повернення земельної ділянки, які є похідними від вимоги про розірвання договору оренди, то вона не є справою з ціною позову, яка перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є незначної складності та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
При цьому, Верховний Суд дав оцінку та врахував: предмет позову, складність справи, значення справи для сторін і суспільства в цілому, предмет касаційного оскарження.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
У касаційній скарзі немає посилання на зазначені випадки.
Підстави для висновку про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, і що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, відсутні.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі Пелевін проти України від 20 травня 2010 року.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, є підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись частинами шостою, дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства Олександро-Володимирівське про розірвання договору оренди землі, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявниці.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Суд | Касаційний цивільний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 29.10.2021 |
Оприлюднено | 01.11.2021 |
Номер документу | 100704392 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Яремко Василь Васильович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні