Постанова

від 28.10.2021 по справі 569/1649/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 569/1649/17

провадження № 61-18305св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Рівненська міська рада,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Дяденчуком АнатоліємІвановичем, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 серпня 2020 року у складі судді Ковальова І. М. та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Хилевича С. В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Рівненської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Рівненської міської ради від 26 червня 2012 року № 2122 в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0391 га за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним державного акту серії ЯМ № 367680 на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:028:0532, за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовано тим, що вона є співвласником квартири АДРЕСА_2 , на підставі договорів дарування від 31 липня 2013 року.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 є власником квартири в„– 1 за вказаною адресою, проте Рівненська міська рада передала їй у власність земельну ділянку більшого розміру, ніж її частка у домоволодінні, та ніж встановлено мировою угодою, визнаною судом, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 серпня 2020 року позовні вимоги задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Рівненської міської ради від 26 червня 2012 року в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0391 га за адресою АДРЕСА_1 . Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 367680 з кадастровим номером 5610100000:01:028:0532.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що до складу спірної земельної ділянки включена частина земельної ділянки, на якій розміщені приміщення належної позивачці квартири, що порушує її право на користування цією земельною ділянкою, а приватизація ОСОБА_2 земельної ділянки у розмірі 0,0391 га суперечить вимогам цивільного та земельного законодавства, оскільки не відповідає її частці на право власності у будинковолодінні та мировій угоді, укладеній при вирішенні спору про користування земельною ділянкою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її адвокатом Дяденчуком А. І., залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 серпня 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 з порушенням статей 88, 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), є порушенням законних прав позивачки щодо володіння та користування приватною власністю, а також права на користування земельною ділянкою, що перебуває у спільному користуванні співвласників будинку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року ОСОБА_5 (суддя-доповідач),

Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2021 року № 1766/0/226-21 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 вересня 2021 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_5 справу призначено судді-доповідачеві Сакарі Н. Ю., судді: Білоконь О. В., Осіян О. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Дяденчук А. І., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що:

- апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року в справі № 21-493а14, від 09 грудня 2014 року в справі № 21-308а14, від 13 квітня 2016 року в справі

№ 6-253цс16, від 01 листопада 2017 року в справі № 334/2465/14-ц, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, Верховного Суду від 15 серпня 2019 року в справі № 1340/4630/18, від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/1, від 03 липня 2019 року в справі № 467/1637/16-ц, від 03 червня 2020 року в справі № 318/89/18, від 01 липня 2020 року в справі № 452/1520/16-ц, від 30 липня 2020 року в справі № 357/7734/18, від 03 серпня 2020 року в справі № 477/1499/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України);

- суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що наслідком визнання мирової угоди між сторонами про встановлення порядку користування земельною ділянкою є припинення права спільної сумісної власності на земельну ділянку, і з цього моменту кожен співвласник будинку отримав речове право на земельну ділянку як окремо індивідуально визначене майно. Позивач ОСОБА_1 набула право власності на відповідну земельну ділянку на тих самих умовах, які мав попередній власник, - ОСОБА_6 , а тому прийняття рішення Рівненською міською радою від 26 червня 2012 року № 2122 про передачу ОСОБА_2 земельної ділянки площею 391 кв. м не вплинуло на зміну площі земельної ділянки позивача, яка залишилася незмінною і становить 0,0543 га. Збільшення площі земельної ділянки відповідачки (на 6,2 кв. м) відбулося за рахунок земель житлової та громадської забудови, а не за рахунок земельної ділянки ОСОБА_6 , а в подальшому - позивачки ОСОБА_1 . Позивачкою при укладенні договору дарування від 31 липня 2013 року з ОСОБА_6 і під час оформлення державного акта на право власності на земельну ділянку не оспорювалися частки земельних ділянок, визначені мировою угодою. Також відповідачка зазначала, що судами не було досліджено правомірність набуття нею права власності на спірну земельну ділянку та не наведено підстав для визнання незаконним та скасування рішення міської ради від 26 червня 2012 року № 2122, чим порушено її право на мирне володіння майном.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що частина спірної земельної ділянки, передана у власність відповідачки оскаржуваним рішенням міської ради, завжди перебувала у спільному користуванні співвласників житлового будинку, оскільки має місце накладення приміщень 1-го поверху будинку, які належать ОСОБА_2 , та 2-го поверху будинку, які належать ОСОБА_1 , що підтверджується планом земельної ділянки з інвентарної справи на житловий будинок. Згідно умов мирової угоди відповідачці переходить земельна ділянка площею 384,8 кв. м шириною 5,00 м, в той час як оспорюваним рішенням міської ради їй передано земельну ділянку площею 391 кв. м шириною 5,74 м, а відповідно до висновку експерта від 24 січня 2020 року № 8501-8504 фактичний розмір земельної ділянки ОСОБА_2 становить 393,6 кв.м. Крім того, у тексті оспорюваного рішення Рівненської міської ради від 26 червня 2012 року № 2122 було вказано, що земельна ділянка, яка передається ОСОБА_2 , обліковується за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 і у них не вилучалась, що спростовує доводи відповідачки про те, що збільшення площі її земельної ділянки відбулось за рахунок громадської та житлової забудови.

Також у березні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу, в якому він просив касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами попередніх інстанцій правильно встановлено порушене право ОСОБА_1 і можливість його захисту шляхом задоволення позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами попередніх інстанцій встановлено, що житловий будинок з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 є двоквартирними будинком.

Квартира в„– 1 з надвірними будівлями, що становить 21/100 частину будинку, належить ОСОБА_2 . Право власності ОСОБА_2 зареєстровано у Державному реєстрі права власності на нерухоме майно на підставі договору дарування від 15 грудня 2002 року, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала в дар від ОСОБА_8 21/100 частину будинковолодіння в АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці для будівництва та обслуговування будинковолодіння. В договорі дарування зазначено, що на земельній ділянці розташований один дерев`яний житловий будинок, житловою площею 48,2 кв.м.

Квартира в„– 2 з надвірними будівлями, що становить 79/100 частини будинку, належить на праві спільної часткової власності по 1/2 частки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 31 липня 2013 року, відповідно до якого ОСОБА_6 подарував ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 . В договорі дарування зазначено, що житлова площа подарованої квартири за договором дарування складає 40,8 кв. м, загальна площа - 89,1 кв. м.

Також 31 липня 2013 року ОСОБА_6 на підставі договору дарування подарував ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних долях по 1/2 ідеальної частки кожному належну йому на праві власності земельну ділянку, загальною площею 0,0543 га, за адресою АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер № 5610100000:01:028:0537.

Рішенням Рівненської міської ради від 26 червня 2012 року № 2122 громадянці ОСОБА_2 безоплатно передано у власність земельну ділянку площею 391 кв. м на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель житлової та громадської забудови, які згідно із земельно-обліковими документами міста Рівного обліковувалися за громадянами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

06 листопада 2012 року ОСОБА_2 на підставі рішення Рівненської міської ради від 26 червня 2012 року видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №367680 площею 0,0391 га з кадастровим номером 5610100000:01:028:0532 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Також судами встановлено, що ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 30 червня 2011 року було визнано мирову угоду у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , Рівненської міської ради про визначення порядку користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , згідно із додатком № 1 до мирової угоди. Зазначений додаток передбачає, зокрема, що в користування ОСОБА_2 як власника квартири в„– 1 переходить земельна ділянка площею 384,8 кв. м, а у користування ОСОБА_6 - 543,2 кв. м.

Висновком експертів Українського незалежного інституту судових експертиз за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної і будівельно-технічної експертизи від 04 жовтня 2017 року

№ 05/08-2017, встановлено, що приміщення 2-8 квартири в„– 2 (станом на 19 січня 2006 року та станом на 23 липня 2015 року), що належать ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , розташовані над приміщеннями квартири в„– 1 ОСОБА_2 .

Накладення приміщення квартири в„– 2 , що належить позивачці на приміщення квартири в„– 1 , що належить ОСОБА_2 , підтверджується також матеріалами технічної інвентаризації КП РМБТІ та встановлено під час огляду земельної ділянки та житлового будинку судом першої інстанції при виїзному судовому засіданні від 18 червня 2019 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, четвертої статті 120 ЗК України, в редакції, що діяла на час прийняття міською радою оскаржуваного рішення, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду кількома особами право власності на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності житлового будинку, будівлі або споруди.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули право власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17, провадження № 14-47цс20.

Володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташований належний співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок, слід брати до уваги цю угоду (статті 88 ЗК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 набула право власності на квартиру в„– 1 на підставі договору дарування від 15 грудня 2002 року. Попередньому власнику ОСОБА_8 земельна ділянка, на якій розміщена квартира, належала на праві користування.

Загальний розмір земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 становить 1066 кв. м, фактичний розмір земельної ділянки станом на 24 березня 2011 року складав 928 кв. м.

Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 30 червня 2011 року визнано мирову угоду між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , відповідно до якої в користування ОСОБА_2 як власника квартири в„– 1 переходить земельна ділянка площею 384,8 кв. м, а у користування ОСОБА_6 - 543,2 кв. м.

Разом з тим, рішенням Рівненської міської ради від 26 червня 2012 року ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку за вказаною адресою площею 0,0391 га , тобто яка на 6,2 кв. м перевищує розмір земельної ділянки, користування якою було визначено сторонами в мировій угоді.

З огляду на вказане, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що маючи у власності 79/100 частин будинковолодіння попередній власник квартири в„– 2 ОСОБА_6 при укладанні мирової угоди погодив право користування відповідачкою земельної ділянки площею 384,8 кв. м, тому інша частина земельної ділянки, яка не була ним приватизована і не перейшла за його згодою у користування ОСОБА_2 , перебуває у спільному користування співвласників будинку.

При цьому апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи відповідачки про те, що оскаржуваним рішенням міської ради від 26 червня 2012 року їй додатково передано 6,2 кв. м за рахунок земель житлової та громадської забудови, оскільки з цього рішення міської ради вбачається, що надана їй земельна ділянка згідно із земельно-обліковими документами міста Рівного обліковується за громадянами ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Підставою для ухвалення вказаного рішення міської ради зазначено договір дарування від 15 грудня 2002 року, однак останній стосувався дарування житлових приміщень, конкретний розмір земельної ділянки в ньому зазначений не був, оскільки на момент його укладання спірна земельна ділянка не перебувала у власності дарувальника.

Отже правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскаржуване рішення міської ради про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0391 га, що складає 41,86/100 частки всієї фактичної земельної ділянки для обслуговування будинку, суперечить вимогам земельного законодавства, оскільки передача такого розміру земельної ділянки не відповідає її частці у праві власності на будинковолодіння (21/100) та встановленому між співвласниками будинку порядку користування земельною ділянкою, затвердженого судом у мировій угоді.

Враховуючи скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке було підставою для одержання документів на право власності, суди правильно визнали недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_2 , відповідно до вимог статті 155 ЗК України.

Доводи касаційної скарги про те, що оскаржуваним рішенням міської ради ніяким чином не порушуються права позивачки, оскільки у її власності розмір земельної ділянки залишився незмінний, є необґрунтованими, оскільки прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2 з порушенням вимог статей 88, 120 ЗК України є порушенням законних прав позивачки щодо володіння та користування приватною власністю, а також права на користування земельною ділянкою, що перебуває у спільному користуванні співвласників будинку.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року в справі № 21-493а14, від 09 грудня 2014 року в справі

№ 21-308а14, від 13 квітня 2016 року в справі № 6-253цс16, від 01 листопада 2017 року в справі № 334/2465/14-ц, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, Верховного Суду від 15 серпня 2019 року в справі № 1340/4630/18, від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/1, від 03 липня 2019 року в справі № 467/1637/16-ц, від 03 червня 2020 року в справі № 318/89/18, від 01 липня 2020 року в справі № 452/1520/16-ц, від 30 липня 2020 року в справі № 357/7734/18, від 03 серпня 2020 року в справі № 477/1499/17, на які посилається заявниця в касаційній скарзі, а також спростовують її доводи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що в силу вимог частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Дяденчуком Анатолієм Івановичем, залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 03 серпня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:Н. Ю. Сакара О. В. Білоконь О. М. Осіян