Постанова

від 03.11.2020 по справі 569/1649/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2020 року

м. Рівне

Справа № 569/1649/17

Провадження № 22-ц/4815/1163/20

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Хилевича С. В., Шимківа С. С.,

секретар судового засідання - Тхоревський С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , Рівненська міська рада,

треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її адвокатом Дяденчуком Анатолієм Івановичем, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 3 серпня 2020 року у складі судді Ковальова І. М., ухвалене в м. Рівне о 10 годині 11 хвилин повним текстом, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Рівненської міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та скасування, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку

в с т а н о в и в :

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Рівненського міського суду з позовом до ОСОБА_2 , Рівненської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Рівненської міської ради № 2122 від 26.06.2012 р. в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0391 га за адресою АДРЕСА_1 , визнання недійсним Державного акту серії ЯМ № 367680 на право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:028:0532 за адресою АДРЕСА_1 .

Судом першої інстанції в якості третіх осіб без самостійних вимог за їх клопотаннями до участі у розгляді справи залучено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 3 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасувано рішення Рівненської міської ради від 26 червня 2012 року в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0391 га за адресою АДРЕСА_1 . Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 367680 з кадастровим номером 5610100000:01:028:0532 за ОСОБА_2 .

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення незаконне через неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. При ухваленні рішення судом першої інстанції не враховано, що порядок користування суміжною земельною ділянкою було встановлено ухвалою апеляційного суду від 30 червня 2011 року про затвердження мирової угоди між сторонами відповідно до погодженої Схеми розподілу земельної ділянки. Таким чином, на її думку, умовами мирової угоди було детально визначено та регламентовано порядок користування та розмежування домоволодіння між сторонами. Оскаржуваним рішенням Рівненської міської ради від 26 червня 2012 року передано у власність ОСОБА_2 391 кв. м. земельної ділянки в АДРЕСА_1 і у рішенні зазначено, що 6,2 кв. м. передано за рахунок земель житлової та громадської забудови, а не за рахунок земельної ділянки ОСОБА_5 . Тому, рішення міської ради ніяким чином не вплинуло на зміну розмежування між ділянками ОСОБА_5 (а в подальшому ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 . Як наслідок попередній власник ОСОБА_5 не оспорював рішення Рівненської міської ради від 26 червня 2012 року. За загальним правилом, закріпленим у ст. 120 ЗК України, особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. Рішення Рівненського міського суду ставить під сумнів ухвалу апеляційного суду від 30.06.2011 року, якою було визначено порядок користування земельною ділянкою. Судом не враховано правомочність набуття відповідачем ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку. Законність набуття права власності ОСОБА_2 підтверджується договором дарування 21/100 частини будинку, що розташований на спірній земельній ділянці, умовами мирової угоди, рішенням міської ради від 26 червня 2012 року. В своєму рішення суд першої інстанції не обґрунтував з яких підстав та на основі яких доказів визнав незаконним рішення міської ради. Розподіл земельної ділянки відповідно до мирової угоди є розподілом будинковолодіння, а тому, такий розподіл є підставою для отримання права власності на земельну ділянку. Право власності є непорушним, а рішення суду першої інстанції порушує право відповідача на мирне володіння своїм майном. Суд не врахував рішення ЄСПЛ щодо вирішення спорів про право власності. Визнання судом недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку є втручанням у право власності особи на мирне володіння майном за відсутності об`єктивної необхідності та аргументованих підстав. Із зазначених підстав просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 3 серпня 2020 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга безпідставна, тому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із слідуючого.

Судом встановлено: житловий будинок з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 є двохквартирними будинком.

Квартира АДРЕСА_2 з надвірними будівлями, що становить 21/100 частину будинку, належить ОСОБА_2 . Право власності ОСОБА_2 зареєстровано у Державному реєстрі права власності на нерухоме майно на підставі договору дарування від 15.12.2002 року, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала в дар від ОСОБА_6 21/100 частину будинковолодіння в АДРЕСА_1 , яке розташоване на земельній ділянці для будівництва та обслуговування будинковолодіння. В договорі дарування зазначено, що на земельній ділянці розташований один дерев`яний житловий будинок, житловою площею 48,2 м.кв.

Квартира АДРЕСА_3 з надвірними будівлями, що становить 79/100 частини будинку, належить на праві спільної часткової власності по Ѕ частці ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 31 липня 2013 року, відповідно до якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по Ѕ частці квартири АДРЕСА_4 . В договорі дарування зазначено, що житлова площа подарованої квартири за договором дарування складає 40,8 м. кв., загальна площа - 89,1 м.кв.

31 липня 2013 року ОСОБА_5 на підставі договору дарування подарував ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних долях по 1/2 ідеальній частці кожному належну йому на праві власності земельну ділянку, загальною площею 0,0543 га, за адресою АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер № 5610100000:01:028:0537.

Рішення Рівненської міської ради від 26 червня 2012 року ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,0391 га за адресою АДРЕСА_1 та видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 367680 з кадастровим номером 5610100000:01:028:0532 за ОСОБА_2 .

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Рівненської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Рівненської міської ради від 26 червня 2012 року в частині передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зазначаючи, що про оскаржуване рішення дізналась в суді у 2016 році при розгляді справи за позовом ОСОБА_2 до неї про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Свої позовні вимоги про незаконність рішення органу місцевого самоврядування ОСОБА_1 мотивує тим, що рішення суперечить вимогам цивільного та земельного законодавства з огляду на те, що у двохквартирному житловому будинку частка співвласника квартири АДРЕСА_3 складає 21/100 частини будинку, а оспорюваним рішенням відповідачці передали у власність 41,86/100 частки земельної ділянки, хоча її право на приватизацію земельної ділянки має відповідати її частці права власності на будинковолодіння, а частина земельної ділянки має бути у спільному користуванні співвласників будинку. Враховуючи, що на земельній ділянці, переданій у власність ОСОБА_2 , знаходиться його нерухоме майно, а також те, що співвласнику житлового будинку не може бути передана земельна ділянка, частка якої перевищує його право на частину будинку, просив позов задовольнити.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що до складу спірної земельної ділянки включена частина земельної ділянки, на якій розміщені приміщення квартири, належної позивачці, і це порушує право позивачки на користування цією земельною ділянкою, а приватизація ОСОБА_2 земельної ділянки у розмірі 0,0391 га, суперечить вимогам цивільного та земельного законодавства, оскільки не відповідає її частці на право власності у будинковолодінні та мировій угоді, яку сторони укладали при вирішенні спору про користування земельною ділянкою.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 120 Земельного кодексу, в редакції, що діяла на час прийняття міською радою оскаржуваного рішення, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду кількома особами право власності на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності житлового будинку, будівлі або споруди.

Згідно Довідки про кількісну характеристику земельної ділянки, видану Головним управлінням Держкомзему у м. Рівному № Г-11-3935/04 у жовтні 2011 року, та відповідно до Схеми експлікації земельної ділянки Рівненського міського управління земельних ресурсів за 1994 рік площа земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 становить 1066 м.кв.(а.с 123 зворот т.1, а.с. 224 т. 1).

Відповідно до Схеми земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 фактичний розмір земельної ділянки, що перебував у користуванні співвласників будинковолодіння, станом на 24.03.2011 року складав 928 м.кв.(а.с.10 т.1).

Матеріали справи не містять інших даних щодо розміру земельної ділянки, що виділялась для будівництва та обслуговування житлового будинку з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 15.12.2002 року. Попередньому власнику ОСОБА_6 земельна ділянка, на якій розміщена квартира, належала на праві користування.

Частка спірної земельної ділянки, площею 543 м. кв., на підставі рішення Рівненської міської ради від 20 вересня 2012 року № 2406 передана у приватну власність попередньому власнику квартири АДРЕСА_3 - ОСОБА_5 .

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 30.06.2011 року було визнано мирову угоду у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , Рівненської міської ради про визначення порядку користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 , згідно із Додатком №1 до мирової угоди, зокрема, що в користування ОСОБА_2 , як власника квартири АДРЕСА_2 , переходить земельна ділянка площею 384, 8 кв.м., а у користування ОСОБА_5 - 543,2 кв.м.

Норми ч. 1,4 ст. 120 Земельного кодексу України закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правових підстав переходу прав на земельну ділянку перебуває у прямій залежності від переходу права власності на будівлю і споруду і визначення часток на право власності на земельну ділянку залежить від частки права власності у будинку.

Окрім цього, володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташований належний співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок, слід брати до уваги цю угоду( статті 88 ЗК України).

Постановляючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції вірно виходив з того, що прийняте Рівненською міською радою рішення № 2122 від 26.06.2012 р. про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0391 га, що складає 41,86/100 частки всієї фактичної земельної ділянки для обслуговування будинку, суперечить вимогам земельного законодавства, з огляду на те, що передача такого розміру земельної ділянки не відповідає її частці у праві власності на будинковолодіння (21/100), а також не відповідає встановленому між співвласниками будинку порядку користування земельною ділянкою, який затверджений судом у мировій угоді.

Можливість користування належною на праві власності часткою нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці, прямо залежить від законного розподілу між співвласниками майна такої земельної ділянки.

Судом встановлено, що загальний розмір земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 становить 1066 м. кв. Фактичний розмір земельної ділянки станом на 24.03.2011 року складає 928 м.кв. Земельна ділянка, площею 543 м. кв., за цією адресою приватизована ОСОБА_5 .

Маючи у власності 79/100 частин будинковолодіння попередній власник квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_5 погодив право користування відповідачкою 384,8 м. кв. Зазначене дає підстави для висновку, що решта земельної ділянки, яка не була приватизована ОСОБА_5 і не перейшла за його згодою у користування ОСОБА_2 , перебуває у спільному користування співвласників будинку.

Такі обставини справи спростовують аргументи апеляційної скарги про те, що передачею у власність земельної ділянки розмірі 391кв.м. для ОСОБА_2 , ніяким чином не порушують права позивачки, оскільки у її власності розмір земельної ділянки залишився незмінний.

Між сторонами виник спір з приводу приватизації земельної ділянки відповідачкою. ОСОБА_1 має майновий інтерес щодо цієї земельної ділянки, оскільки з відповідачкою вона є співвласником будинковолодіння, що розташоване на цій земельній ділянці і її частка будинковолодіння значно перевищує частку відповідачки. Отже, прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_2 з порушенням ст.. ст.. 88, 120 Земельного кодексу України є порушенням законних прав позивачки щодо володіння та користування приватною власністю, а також права на користування земельною ділянкою, що перебуває у спільному користуванні співвласників будинку.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує на те, що умовами мирової угоди було визначено та регламентовано порядок користування та розмежування домоволодіння. Такі доводи спростовуються матеріалами справи, а саме конфігурація земельної ділянки за кожним із співвласників будинку, що зазначена на схемі, доданій до заяви про укладення мирової угоди, не відповідає опису меж земельної ділянки, що підлягає передачі ОСОБА_7 , зробленій у технічній документації із землеустрою.

Аргументи апеляційної скарги про те, що рішенням міської ради для ОСОБА_2 додатково 6,2 кв. м. передано за рахунок земель житлової та громадської забудови, є безпідставні, оскільки оскаржуване рішення Рівненської міської ради від 26 червня 2012 року таких відомостей не містить.

За нормими земельного законодавства право власності на земельну ділянку виникає на підставі рішення органу місцевого самоврядування з подальшим одержанням її власником Державного акту на право власності. Зазначене дає підстави вважати, що скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке було підставою для одержання документів на право власності, є підставою для визнання недійсними виданих на їх підставі документів.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її адвокатом Дяденчуком Анатолієм Івановичем, відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 3 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 3 листопада 2020 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Хилевич С. В.,

Шимків С. С.,