Постанова

від 28.10.2021 по справі 643/3347/16-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

іменем України

28 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 643/3347/16-к

провадження № 51-2370км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Московського районного суду м. Харкова від 26березня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 2 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015220000001053, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт Пісочин Харківського району Харківської області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Згідно з вироком суду 23 грудня 2015 року приблизно о 18:00 ОСОБА_7 , керуючи автомобілем «ГАЗ 3307» (державний номерний знак НОМЕР_1 ), рухався по вул. Гвардійців Широнінців зі сторони вул. Героїв Праці в напрямку вул.Механізаторської в м. Харкові. Виконуючи правий поворот на вул. Блюхера, в порушення п. 16.2 Правил дорожнього руху не надав дороги пішоходу ОСОБА_8 , який переходив вул. Блюхера по нерегульованому пішохідному переходу зі сторони вул. Героїв Праці в напрямку вул.Механізаторської, в результаті чого допустив на нього наїзд. В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілому заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть останнього.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги прокурора та захисника. Задовольнив апеляційну скаргу потерпілих та змінив вирок в частині вирішення цивільного позову. В решті вирок залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на те, що сторона обвинувачення не довела винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, а рішення судів не відповідають вимогам ст.370КПК. Зазначає, що в основу вироку покладено недопустимі докази, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Також вказує на те, що суди не в повній мірі врахували загальні засади призначення покарання, обставини, що його пом`якшують та особу винного, що призвело до призначення суворого покарання. Крім цього зазначає, що ОСОБА_7 є суб`єктом Закону України «Про амністію 2016 року».

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.

З касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Разом із тим, у результаті касаційного перегляду було встановлено, що висновок суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами.

Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу показань:

- засудженого ОСОБА_7 , який вину у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні не визнав, разом з тим, не заперечуючи факту наїзду на пішохода, пояснив, що 23 грудня 2015 року приблизно о 18:00 керував автомобілем «ГАЗ-3307» та рухаючись по вул. Гвардійців Широнінців в м.Харкові, на зелене світло світлофора приступив до виконання правого повороту на вул. Блюхера, на регульованому перехресті. Не зупинячись перед перехрестям, пропустив пішоходів, які рухалися по пішохідному переходу в обох напрямках та продовжуючи рух почув удар у правий бік автомобіля, по дверцятам, та наїзд одним колесом на щось. Зупинившись за пішохідним переходом, вийшов з машини та побачив чоловіка, який лежав на асфальті, на відстані приблизно 1 метр від пішохідного переходу;

- свідка ОСОБА_9 , який пояснив, що у грудні, точну дату не пам`ятає, приблизно о 18:00, він знаходячись приблизно за 10 метрів від перехрестя вулиць Гвардійців Широнінців та Блюхера в м. Харкові, побачив, як автомобіль ГАЗ, повільно рухався, та почав повертати з вул. Гвардійців Широнінців в бік вул.Блюхера, пропускаючи пішоходів, які рухалися зліва на право, а потерпілий почав рух з правого боку, намагався обійти автомобіль попереду по пішохідному переходу, в результаті чого вдарився в бокову частину кабіни автомобіля та впав на асфальт, а автомобіль переїхав його. Водій зупинився за пішохідним переходом.

Крім того, суд проаналізував фактичні дані, що містяться у:

- протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди та схемі до нього, згідно якого встановлено місце пригоди, детально описано місцезнаходження автомобіля та трупа;

- висновку судово-медичної експертизи, щодо причин смерті ОСОБА_8 ;

- протоколі проведення слідчого експерименту та схемі до нього за участю свідка ОСОБА_9 , згідно якого останній показав, що автомобіль ГАЗ на зелений сигнал світлофора виконуючи правий поворот з вул. Гвардійців Широнінців на вул. Блюхера, виїхавши на пішохідний перехід, допустив наїзд на пішохода. Контакт останнього з автомобілем був правою боковою частиною автомобіля в районі середини даного автомобіля;

- висновку судової автотехнічної експертизи, згідно якого в діях водія ОСОБА_7 , в даній дорожній обстановці, вбачаються невідповідності вимогам п. 16.2 Правил дорожнього руху, які, з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної пригоди;

- протоколі огляду предмету, відповідно до якого було оглянуто диск з відеозаписом на якому зафіксовано обставини дорожньо-транспортної пригоди, котрий було безпосередньо відтворено в судовому засіданні;

- постанові про визнання речовим доказом диску з відеозапису дорожньо-транспортної пригоди за участю пішохода ОСОБА_8 та водія ОСОБА_7 .

Суд першої інстанції, з`ясувавши передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування, встановив факт наявності суспільно небезпечного діяння й обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК. Кваліфікація дій засудженого є правильною.

Фактичні дані, які покладено в основу вироку і на яких ґрунтується обвинувачення отримано в порядку, визначеному КПК, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення. Тому ці дані в силу ст.84КПК є доказами у кримінальному провадженні. Переконливих аргументів, які би свідчили про протилежне та про істотне порушення судом вимог ст. 94 КПК, у касаційній скарзі не наведено.

Крім того, доводи захисника, аналогічні за змістом доводам, викладеним у його касаційній скарзі, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином розглянув їх та визнав неспроможними, навівши обґрунтування прийнятого рішення.

Зокрема суд зазначив, що версія та доводи сторони захисту про незгоду з оскаржуваним вироком, а також щодо суперечливості та відсутності достовірних доказів на підтвердження вини ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, мають суто суб`єктивний та безпідставний характер, пов`язаний з обраним способом захисту.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі захисника. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим доказам.

Твердження захисника про недотримання апеляційним судом вимог ст. 404 КПК щодо безпосередності дослідження всіх доказів, є неспроможними виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Переглядаючи справу за апеляційною скаргою захисника, суд дійшов переконання, що всі докази у кримінальному провадженні досліджено судом з дотриманням засад безпосередності, таким доказам надано відповідну правову оцінку. Відтак підстави для повторного дослідження доказів були відсутні.

Крім цього, як убачається з матеріалів провадження, клопотання про повторне дослідження доказів ніким з учасників судового провадження не заявлялось.

Доводи касаційної сторони захисту про недопустимість як доказу диску з відеозаписом дорожньо-транспортної пригоди, колегія суддів вважає безпідставними виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вказаний відеозапис слідчому було надано потерпілою під час досудового розслідування. Згідно протоколу огляду предметів, слідчим було оглянуто диск, на якому встановлено наявність відеозапису. Постановою слідчого вказаний диск з відеозаписом визнано речовим доказом, приєднано до матеріалів кримінального провадження та, в порядку ст. 290 КПК, відкрито сторонам провадження.

Вказаний відеозапис було безпосередньо досліджено під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції. При цьому жодних клопотань про визнання його недопустимим доказом, від учасників судового провадження не надійшло.

Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, є необґрунтованими виходячи з нижченаведеного.

Відповідно до ст. 65 КК при призначенні покарання суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Як вбачається з вироку, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й розміру покарання та призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є необережним тяжким злочином, особу винного, котрий раніше не судимий, має постійне місце проживання, на його утриманні знаходиться матір похилого віку, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання судом не встановлено.

Враховавши конкретні обставини справи, зокрема порушення засудженим Правил дорожнього руху, а також думки потерпілих, суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_7 основного покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке є мінімальним у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК та з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

При цьому суд обґрунтовано зазначив, що поведінка обвинуваченого в суді не свідчить про те, що він виявив щире каяття, а надані суду докази з приводу надсилання потерпілим грошових коштів в рахунок відшкодування завданої шкоди, з врахуванням його позиції в суді та позиції потерпілих, що були озвучені в судовому засіданні, не містять переконливих відомостей про добровільне відшкодування шкоди.

Таким чином, суд першої інстанції дотримався вимог статей 50, 65-67 КК та обґрунтовано не знайшов підстав для застосування положень статей 69, 75 КК.

Призначене засудженому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, підстав визнати його надмірно суворим, Суд не знаходить.

З приводу посилання захисника на те, що ОСОБА_7 є суб`єктом Закону України «Про амністію 2016 року», колегія суддів зазначає наступне.

Вказані доводи захисник мотивує тим, що тим, що у ОСОБА_7 на утриманні знаходиться матір 1934 року народження, а його рідна сестра перебуває тривалий час за межами України і будь-який зв`язок з нею відсутній. Відтак він є єдиною працездатною дитиною по догляду за матір`ю.

Однак матеріали кримінального провадження не містять таких відомостей і ці доводи не були предметом длослідження в судах першої та апеляційної інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції з огляду на вимоги ст. 433 КПК не наділений повноваженнями встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, то колегія суддів позбавлена можливості розглянути питання щодо застосування до засудженого Закону України «Про амністію 2016 року».

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 1 ст. 539 КПК питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. ст. 539 КПК клопотання (подання) про вирішення питання, пов`язаного із виконанням вироку, подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання.

З огляду на викладене колегія суддів вважає за необхідне роз`яснити засудженому та його захиснику право звернутися з клопотанням про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2016 році» до відповідного суду за місцем відбування призначеного судом покарання.

Отже, Суд вважає, що захисник у касаційній скарзі не навів переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність постановлених у кримінальному провадженні судових рішень.

Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК, у них зазначено відповідні підстави та положення закону, якими керувалися ці суди при постановленні своїх рішень.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні судом не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги захисника і скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Московського районного суду м. Харкова від 26 березня 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 2 березня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_10 ОСОБА_3