Постанова

від 02.11.2021 по справі 200/4333/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2021 року справа №200/4333/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сіваченка І.В.,

за участю секретаря судового засідання Сізонова Є.С.,

представника третьої особи Шукайло О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції України на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 р. у справі № 200/4333/20-а (головуючий І інстанції Бабаш Г.П.) за позовом ОСОБА_1 до Державної Азовської морської екологічної інспекції, третя особа: Державна екологічна інспекція України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 08.10.2020 року по справі №200/4333/20-а позов ОСОБА_1 до Державної Азовської морської екологічної інспекції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Державна екологічна інспекція України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Державної Азовської морської екологічної інспекції щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічних відпусток за 2008-2011 роки в кількості 92 календарних дні. Зобов`язано Державну Азовської морську екологічну інспекцію нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток за 2008-2011 роки в кількості 92 календарних дні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення із займаної посади - 26.03.2020 року.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2021 року апеляційну скаргу Державної Азовської морської екологічної інспекції залишено без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08.10.2020 року по справі №200/4333/20-а без змін.

17 червня 2021 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшла заява позивача про заміну сторони виконавчого провадження з Державної Азовської морської екологічної інспекції України у зв`язку з її ліквідацією на Державну екологічну інспекцію України (т.3, а.с. 170-171).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 року заяву задоволено. Замінено сторону виконавчого провадження у справі №200/4333/20-а з Державної Азовської морської екологічної інспекції (ЄДРПОУ 37989735) на Державну екологічну інспекцію України (ЄДРПОУ 37508533) (т.3, а.с. 224-225).

Не погодившись з судовим рішенням, Державна екологічна інспекція України подала апеляційну скаргу, вважає судом неправильно застосовано норми процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог заяви в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що питання виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток не відноситься до компетенції Державної екологічної інспекції України, оскільки відповідно до п.5 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017р. №275, яким передбачено Держекоінспекція з метою організації своєї діяльності здійснює добір кадрів в апарат Держекоінспекції та на керівні посади в її територіальні органи. Наголошує, що Державна екологічна інспекція України не є правонаступником Державної Азовської морської екологічної інспекції ні з точки зору фактичного правонаступництва, ні з точки зору процесуального правонаступництва, що також підтверджується єдиним достатнім та достовірним документом наказом Державної екологічної інспекції України від 27.05.2020 №169 Про передачу матеріальних цінностей (т.3, а.с. 236-241).

Під час апеляційного розгляду представник третьої особи в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника третьої особи, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Рішенням суду від 08.10.2020 року зобов`язано Державну Азовської морську екологічну інспекцію нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток за 2008-2011 роки в кількості 92 календарних дні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення із займаної посади - 26.03.2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 11.02.2021 року №09/01-22/1300 Державною Азовською морською екологічною інспекцією за підписом Голови Комісії з ліквідації повідомлено позивача, що на даний час проходить завершальна стадія ліквідації Державної Азовської морської екологічної інспекції, а саме передача справ до трудового архіву м. Маріуполь.

Крім того, Державною Азовською морською екологічною інспекцією повідомлено, що всі матеріальні і нематеріальні цінності передані до визначених інспекцій, так як і приміщення, яке було у користуванні Державної Азовської морської екологічної інспекції. Всі працівники звільнені, проведені відповідні перевірки діяльності інспекції Фондом соціального страхування, Пенсійним фондом, Податковою службою та знято Державну Азовську морську екологічну інспекцію з їх обліку. Будь-яке майно або кошти в Державній Азовській морській екологічній інспекції відсутні, ніяких бюджетних асигнувань на 2021 рік не виділялось та не передбачено, розрахунковий рахунок в органі казначейства закритий.

Таким чином, Державна Азовська морська екологічна інспекція не має можливості виконати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08.10.2020 року по справі №200/4333/20-а (т.3, а.с. 47).

Судом встановлено, що згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Державна Азовська морська екологічна інспекція, яка є відповідачем по справі, припинена 13.05.2021, про що внесено запис 1010021110021002354 (т.3, а.с. 245).

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2020 року №39 Про ліквідацію територіального та міжрегіонального органу Державної екологічної інспекції прийнято рішення про ліквідацію Державної Азовської морської екологічної інспекції як юридичної особи публічного права.

Відповідно п. 4 Постанови КМУ від 29.01.2020 року №39 Державній екологічній інспекції постановлено здійснити в установленому порядку заходи пов`язані з ліквідацією Державної Азовської морської екологічної інспекції (т.3, а.с. 50).

Як вбачається з публічного звіту Т.в.о. Голови Державної екологічної інспекції України за 2019 рік на виконання постанови КМУ від 29.01.2020 року №39 видано наказ від 06.02.2020 року №26 Про ліквідацію Державної Азовської морської екологічної інспекції та здійснюються заходи з ліквідації територіального та міжрегіонального територіального органу Держекоінспекції, для вивільнення працівників територіальних органів.

Також, вище вказаною постановою збільшено граничну чисельність працівників Держекоінспекції на 20 штатних одиниць, за рахунок територіального і міжрегіонального органу, які ліквідуються (т.3, а.с. 55-57).

Відповідно п.7 Положення про Державну екологічну інспекцію України, що затверджено постановою КМУ від 19 квітня 2017 року №275 Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно п.5.3 Положення Держекоінспекція з метою організації своєї діяльності організовує планово-фінансову роботу в апараті Держекоінспекції, її територіальних органах, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку в установленому законодавством порядку.

Наказом Державної екологічної інспекції України № 169 від 27.05.2020 року голові ліквідаційної комісії Державної Азовської морської екологічної інспекції наказано забезпечити передачу належного інспекції майна до Державних екологічних інспекцій у Донецькій, Херсонській та Запорізькій областях (т.3, а.с. 90-91).

Отже з наведених документів у їх сукупності вбачається, що відсутній єдиний орган, який в повному обсязі є правонаступником всіх прав та обов`язків відповідача.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. За статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» під виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) розуміється сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частин першої та другої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Положення частини п`ятої статті 15 цього Закону передбачають, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім`я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.

Згідно з частиною першою статті 379 КАС України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Статтею 52 КАС України визначено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

З аналізу наведених вище норм, суд вправі замінити сторону виконавчого провадження виключно у випадках вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року №2-р(ІІ)/2019 зазначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України/абзац п`ятнадцятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002); право на

судовий захист є гарантією реалізації інших конституційних прав і свобод, їх утвердження й захисту за допомогою правосуддя (абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10- р/2018). Отже, як випливає з наведеного, держава повинна повною мірою забезпечити реалізацію гарантованого статтею 55 Конституції України права кожного на судовий захист.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11- рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року№ 5-рп/2013).

Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 2 червня 2016 року № 1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Також, Конституційний Суд України, взявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Конституційний Суд України наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи державам-членам Про виконання адміністративних рішень і судових рішень в області адміністративного права, в розділі II Рекомендацій Виконання судових рішень, що стосуються адміністративних органів зазначено, що Держави-члени повинні забезпечити, щоб адміністративні органи виконували судові рішення в розумні терміни. Щоб повністю виконати судові рішення, адміністративні органи повинні вживати всіх необхідних заходів відповідно до законодавства (пункт а). У випадку невиконання адміністративним органом судового рішення, повинна бути передбачена відповідна процедура забезпечення виконання даного рішення (пункт Ь).

Пунктом 54 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень передбачено, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини, право на справедливий суд, зафіксоване в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Справді, Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.

Також колегія суддів враховує практику застосування Європейським судом з прав людини Конвенції про захист прав людини і основних свобод, так Суд зазначив про неможливість особою домогтися виконання судового рішення, винесеного на її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини (справа Жовнер проти України, заява №56848/00, пункт 33).

Суд також відзначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

Суд звертає увагу на пілотне рішення Європейського суду з прав людини у справі Юрій Миколайович Іванов проти України (заява №40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання.

Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу ( Бурдов проти Росії , заява №589498/00, пункт 34).

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Hornsby v. Greece (заява №18357/91, пункт 40), Деркач та Палек проти України (заяви № 34297/02 та №39574/02, пункт 18): право на суд, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок ( Immobiliare Saffi v. Italy , заява № 22774/93, пункт 74).

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі Золотас проти Греції стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09, пункт 39). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі Капітал Банк АД проти Болгарії (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява №49429/99, пункт 52).

У пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини Матківська проти України від 12 березня 2009 року (заява №38683/04) зазначено про те, що судовий розгляд і виконавче провадження - це перша та друга стадії загального провадження, які стосуються тривалості провадження; виконання рішення є другим етапом судового провадження, а також що реалізоване право знаходить свою ефективну реалізацію саме у момент виконання.

У низці випадків ЄСПЛ визнавав державу відповідальною за борги підприємств незалежно від їх формальної класифікації у внутрішньодержавному праві ( Михайленки та інші проти України , пункт 45, Лисянський проти України , пункт 19, Кооперативу Агрікола Слобозія- Ханесей проти Молдови , пункти 18,19, Григор`єв та Какаурова проти Російської Федерації , пункт 35, Р. Качапор та інші проти Сербії . Внутрішньодержавний правовий статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах Конвенції.

Варто також згадати, що у 2019 році Судом також винесено ряд рішень, у яких констатовано порушення пункту й статті 6 Конвенції у зв`язку тривалим невиконанням або неповним виконанням рішень національних судів та відсутність у зв`язку із цим ефективного засобу правового захисту, зокрема, Gasanov and Nikulin v, Russia (№16941/07, 59053/11), Besleaga and Vankay v. Romania (№35723/03, 45096/09), Anankin and Others v. Russia (№79757/12), Hodzic and Sirco v. Bosnia and Herzegovina (№34526/15, 34530/15), Balic and others v. Bosnia and Herzegovina (№ 44080/16), Katie and others v. Bosnia and Herzegovina (№ 50972/16).

Той факт, що держава не забезпечила належну організацію роботи органу державної влади, не врегулювала на законодавчому рівні питання правонаступництва Державної Азовської морської екологічної інспекції, не може впливати на права позивача, гарантовані Основним Законом держави.

Відтак, оскільки Державна екологічна інспекція України організовує планово-фінансову роботу в апараті Держекоінспекції, її територіальних органах, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, що визначено її Положенням, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме цей орган має виконати рішення суду в умовах, що склалися.

Враховуючи вищевикладене, з метою ефективного захисту прав позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення заяви позивача про заміну сторони виконавчого провадження.

За унормуванням ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини у справі, рішення ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки суду не спростовуються, що є підставою для залишення без змін ухвали суду першої інстанції та відмови в задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної екологічної інспекції України на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 р. у справі №200/4333/20-а - залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2021 р. у справі №200/4333/20-а - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 02 листопада 2021 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: Т.Г. Гаврищук

Судді: А.А. Блохін

І.В. Сіваченко