Постанова

від 01.11.2021 по справі 295/12227/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/12227/19 Головуючий у 1-й інст. Перекупка І. Г.

Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Талько О.Б, Галацевич О.М.

з участю секретаря

судового засідання Дяченко Ю.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №295/12227/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Перлина Полісся , ОСОБА_3 про визнання договорів іпотеки припиненими та скасування записів про обтяження

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Перлина Полісся , ОСОБА_3 про розірвання договору

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 жовтня 2020 року, яке ухвалене суддею Перекупка І.Г.

встановив:

У серпні 2019 року позивач звернулась до суду з позовом, на обґрунтування якого зазначила, що 28 березня 2013 року між ТОВ ВКФ Перлина Полісся та ПАТ Ерсте Банк (правонаступником якого є ПАТ Фідобанк ) було укладено Генеральну кредитну угоду №010/14.2.0/001, в рамках якої було укладено кредитні договори № 011/ZB82Х9/10/001 від 28.03.2013 на суму 328000,00 грн, №012/ZB82Х9/1/001 від 28.03.2013 на суму 350000,00 грн, №2144Ю від 10.11.2014 на суму 328000,00 грн. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаними кредитними договорами, 28 березня 2013 року та 10 листопада 2014 року між Банком та ОСОБА_1 були укладені договори іпотеки № 010/14.2.0/001/1 та № 2144Ю/1, за умовами яких в іпотеку були передані житловий будинок, загальною площею 227,5 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, на якій розташований житловий будинок, площею 0,0643 га, кадастровий номер 1810136300:07:033:0047.

14 грудня 2017 року між ПАТ Фідобанк та ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого ОСОБА_2 набув право вимоги нового кредитора до позивальника і іпотекодавця за вказаними кредитними договорами та договорами іпотеки.

В подальшому, 20 грудня 2017 року між ОСОБА_2 , ТОВ ВКФ Перлина Полісся , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено угоду № 20/12/17 про підтвердження виконання зобов`язання. Умовами даної угоди було передбачено, що сплата коштів у розмірі 231 987,28 грн. в термін до 31 березня 2018 р. буде являтися погашенням у повному обсязі суми боргових зобов`язань боржника перед новим кредитором за кредитними договорами №2144Ю від 10.11.2014, №012/ZB82Х9/1/001 від 28.03.2013 та генеральною кредитною угодою №010/14.2.0/001 від 28.03.2013. Позивач зазначає, що оскільки вказані зобов`язання за вказаною угодою від 20.12.2017 були виконані в повному обсязі, вказана сума була сплачена на рахунок ОСОБА_2 , а тому у відповідності до ст. 17 Закону України Про іпотеку вищевказані договори іпотеки є припиненими.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що ОСОБА_2 не визнає, що боржником виконані зобов`язання в повному обсязі, просив суд визнати припиненим іпотечний договір №010/14.2.0/001/1, який укладений між Публічним акціонерним товариством Ерсте Банк та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я, за реєстровим № 2834; визнати припиненим Договір іпотеки № 2144Ю/1, укладений між ПАТ Фідобанк та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я, за реєстровим № 11422; скасувати записи про обтяження, а саме заборону на нерухоме майно, що зареєстровані приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

У березні 2020 року ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву, в якій просив розірвати угоду № 20/12/17 про підтвердження виконання зобов`язань від 20.12.2017, яка укладена між ОСОБА_2 , ТОВ ВКФ Перлина Полісся , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

В обґрунтування зустрічного позову зазначив, що за договором про відступлення прав вимоги від 14.12.2017 ОСОБА_2 набув права вимоги на отримання грошових коштів від ТОВ ВКФ Перлина Полісся за кредитними договорами та став іпотекодержателем майна за договорами іпотеки, якими було забезпечено виконання зобов`язань за кредитними договорами. В свою чергу, між ОСОБА_2 , ТОВ ВКФ Перлина Полісся , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено угоду № 20/12/17 про підтвердження виконання зобов`язання, істотними умовами якої є сплата коштів на суму 231987,28 грн. в термін до 31 березня 2018 року. При цьому зазначає, що боржником було порушено обов`язкову умову вказаного договору, а саме порушено термін повернення коштів, що завдало ОСОБА_2 значної шкоди на суму 80000,000 грн. через прострочення виконання зобов`язань перед ОСОБА_4 за договором позики, яка була укладена між ними 14 грудня 2017 року.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 08 жовтня 2020 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договорів іпотеки припиненими та скасування записів про обтяження було відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ТОВ ВКФ Перлина Полісся , ОСОБА_3 задоволено. Розірвано угоду № 20/12/17 про підтвердження виконання зобов`язань від 20.12.2017 року, яка укладена між ОСОБА_2 , Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Перлина Полісся , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Також скасовані заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Богунського районного суду міста Житомира від 14 серпня 2020.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подалаапеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення районного суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити в повному обсязі первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договір іпотеки припиненими, скасування записів про обтяження та відмовити у задоволенні зустрічних вимог ОСОБА_2 про розірвання угоди №20/12/17 про підтвердження виконання зобов`язань від 20.12.2017. При цьому апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що ОСОБА_2 на момент спливу кінцевого строку розрахунку за угодою №20/12/17 від 20.12.2017, отримав більшу частину коштів на суму 132000,00 грн. Інша частина боргу в сумі 99987,28 грн, хоча і була сплачена з порушенням строків, але з доодержанням суми, що визначена угодою. Таким чином, ОСОБА_2 взагалі не був позбавлений того, на що розраховував, тобто істотної шкоди інтересам кредитора завдано не було. Крім того, судом при розгляді справи не було взято до уваги відсутність належних доказів, які б свідчили про дійсну сплату коштів за договором позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , оскільки стороною відповідача не були надані документи про сплату податкових зобов`язань за таким правочином. Також вважає, що поза увагою суду залишились ті обставини, що ОСОБА_2 перебував на посаді виконавчого директора з правом підпису фінансових документів, рахунків на оплату, документів щодо особового складу та господарської діяльності. Таким чином, останній мав усі можливості та повноваження щодо забезпечення розрахунку за угодою №20/12/17 про підтвердження виконання зобов`язань від 20.12.2017. Однак, ОСОБА_2 не виконав наказу про переказ коштів на власний рахунок, як фізичної особи, у зв`язку з чим йому була винесена догана за неналежне виконання своїх обовязків. Апелянта також вважає, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні первісного позову допустив порушення ст.17 Закону України Про іпотеку , яка зазначає, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Враховуючи ту обставину, що вказані зобов`язання за угодою від 20.12.2017 були виконані в повному обсязі, а тому вищевказані договори іпотеки є припиненими і як наслідок зумовлює скасування записів про обтяження предмету іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 просив апеляційну скаргу позивача відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. При цьому зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки прийняте у повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, а твердження апелянта безпідставними як такі, що не ґрунтуються на чинному законодавстві та доказах наданих сторонами.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 , який також представляє інтереси ТОВ ВКФ Перлина Полісся ,просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення первісного позову та про відмову у задоволенні зустрічного.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судове засідання не з`явилися. В черговий раз надіслали до суду клопотання про відкладення розгляду справи. З урахуванням положень ст.372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе визнає неявку відповідача та його представника в судове засідання без поважних причини та розглянути справи за їх відсутності.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи було встановлено, що 28 березня 2013 року між ПАТ Ерсте Банк (правонаступником якого є ПАТ Фідобанк ) та ТОВ ВКФ Перлина Полісся було укладено генеральну кредитну угоду № 010/14.2.0/001, в рамках якої було укладено кредитні договори № 011/ZB82Х9/10/001 від 28.03.2013 на суму 328000,00 грн, №012/ZB82Х9/1/001 від 28.03.2013 на суму 350000,00 грн, №2144Ю від 10.11.2014 на суму 328000,00 грн.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаними кредитними договорами, 28 березня 2013 року та 10 листопада 2014 року між Банком та ОСОБА_1 були укладені договори іпотеки № 010/14.2.0/001/1 та № 2144Ю/1, за умовами яких в іпотеку були передані житловий будинок, загальною площею 227,5 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, на якій розташований житловий будинок, площею 0,0643 га, кадастровий номер 1810136300:07:033:0047.

14 грудня 2017 року між ПАТ Фідобанк (правонаступником Ерсте Банк) та ОСОБА_2 було укладено договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого ОСОБА_2 набув право вимоги нового кредитора до позивальника і іпотекодавця за вказаними кредитними договорами та договорами іпотеки на загальну суму 392721,65 грн.

20 грудня 2017 року між ОСОБА_2 , ТОВ ВКФ Перлина Полісся , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено угоду № 20/12/17 про підтвердження виконання зобов`язання, за умовами якої було передбачено, що сплата коштів у розмірі 231 987,28 грн. в термін до 31 березня 2018 року буде являтися погашенням у повному обсязі суми боргових зобов`язань боржника перед новим кредитором за кредитними договорами №2144Ю від 10.11.2014, №012/ZB82Х9/1/001 від 28.03.2013 та генеральною кредитною угодою №010/14.2.0/001 від 28.03.2013.

На виконання вказаної угоди про підтвердження виконання зобов`язань боржникомТОВ ВКФ Перлина Полісся були сплачені ОСОБА_2 наступні суми: 65000,00 грн. - 27 грудня 2017 року, 67000,00 грн. - 28 грудня 2017 року, 5000,00 грн. - 04 червня 2018 року, 94987,28 грн. - 10 липня 2018 року.

01 серпня 2019 року ОСОБА_2 було направлено вимогу іпотекодавцю ОСОБА_1 про усунення порушень за кредитними договорами, де вказано, що станом на 13 грудня 2017 року загальний розмір заборгованості за вказаними кредитними договорами становить 392721,65 грн.

Також судом під час розгляду справи було встановлено, що 14 грудня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 був укладений договір позики, за умовами якого позичальник ОСОБА_2 отримав від позикодавця ОСОБА_4 в борг кошти в сумі 400000,00 грн, що на день передачі коштів відповідача еквівалентно сумі 15000,00 доларів США та зобов`язувався їх повернути не пізніше 02 квітня 2018 року. Даний договір мав процентний характер, а також передбачав додаткові санкції у випадку порушення виконання зобов`язання.

Згідно з розпискою № 2 до договору позики, ОСОБА_2 через прострочення виконання зобов`язання за вказаним договором позики сплатив ОСОБА_4 штрафну санкцію - пеню у розмірі 80000 грн. При цьому сума пені в розмірі 57000,00 грн. була прощена позикодавцем на підставі п.5 договору позики.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову та відмовляючи у задоволенні первісного, суд першої інстанції, з урахуванням наданих сторонами доказів, дійшов висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між обов`язком боржника ТОВ ВКФ Перлина Полісся здійснити виплати за угодою про виконання зобов`язання № 20/12/17 від 20 грудня 2017 року та обов`язком ОСОБА_2 за договором позики від 14 року 2017 року повернути позичені кошти у домовлений строк. Відтак, суд вважав, що порушення боржником істотної умови угоди № 20/12/17 від 20.12.2017, невиконання обов`язку в обумовлений сторонами строк, завдало ОСОБА_2 значної шкоди у вигляді реальних збитків, що є підставою для розірвання угоди про виконання зобов`язань. При цьому задоволення зустрічного позову повністю виключає можливість задоволення первісного позову.

Такий висновок суду є помилковим виходячи з наступного.

Згідно з частинами першою-третьою статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з положеннями частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-75цс13 та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво).

Так ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову, суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що за умовами угоди № 20/12/17 про підтвердження виконання зобов`язань від 20.12.2017 року, ОСОБА_2 жодним чином не був позбавлений того, на що він розраховував при укладенні даної угоди.

Як встановлено під час розгляду справи, більшу частину коштів за вказаним зобов`язанням в сумі 132000,00 грн. ТОВ ВКФ Перлина Полісся сплатила до 31 березня 2018 року. Інша частина коштів в розмірі 99987,28 грн. дійсно була сплачена із простроченням терміну виконання зобов`язань більше ніж на три місяці, проте сплачена була в повному обсязі. При цьому дана оплата була прийнята ОСОБА_2 без будь-яких зауважень, і останній не відмовився від прийняття виконання зобов`язань від боржника. Отже, в даному випадку прострочення виконання частини зобов`язання жодним чином не позбавило ОСОБА_2 на те, що він розраховував при укладення вказаного договору, а саме на отримання даної суми оплати. Крім того, колегія суддів вважає, що відповідачем не надано було жодних належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що внаслідок прострочення виконання зобов`язання він зазнав істотної шкоди.

При цьому, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що порушення боржником умови угоди № 20/12/17 від 20.12.2017, невиконання обов`язку в обумовлений сторонами строк, завдало ОСОБА_2 значної шкоди у вигляді реальних збитків в розмірі 80000,00 грн, які він поніс за несвоєчасне повернення коштів ОСОБА_4 за договором позики від 12.07.2018 року. Так отримання коштів за договором позики та визначення умов договору відбулося до підписання угоди № 20/12/17 про підтвердження виконання зобов`язань від 20.12.2017. Отже визначення ОСОБА_2 умов договору позики жодним чином не було пов`язано із визначенням умов між сторонами угоди № 20/12/17. Крім того, обставини цивільно-правової відповідальності ОСОБА_2 за будь-якими його іншими зобов`язаннями, не мають жодного стосунку до оспореної угоди і наявність даного взаємозв`язку відповідачем не доведено жодними доказами.

Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 не довів обставин, що дають підстави для розірвання договору відповідно до частини другої статті 651 ЦК України, а саме: істотність порушення ТОВ ВКФ Перлина Полісся умов договору; завдання відповідачу шкоди, внаслідок якої він позбавився того, на що розраховував при укладенні саме договору про підтвердження виконання зобов`язань, враховуючи, що вказана угода була виконана боржником в повному обсязі, колегія судів дійшла висновку про те, що у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що первісний позов про припинення договорів іпотеки та скасування записів про обтяження предметів іпотеки до задоволення також не підлягає виходячи з наступного.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року у справі № 686/4303/18 (провадження № 61-2882св19) та від 11 серпня 2021 року у справі № 363/3686/18 (провадження № 61-3946св21) вказано, що:

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження № 12-80гс20) вказано, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду про те, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (статті 11 ЦК України). Тобто договірні правовідносини виникають саме на підставі договорів. Водночас поняття правочину (зокрема поняття договору) і поняття правовідносин не є тотожними. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Правовідносинами є відносини, змістом яких є права та обов`язки сторін. Зокрема, змістом зобов`язальних правовідносин є обов`язок однієї сторони (боржника) вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії та кореспондуюче право кредитора вимагати від боржника виконання цього обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком про наявність тісного зв`язку між договорами та договірними правовідносинами, оскільки такі правовідносини виникають саме з договорів, а подальший розвиток правовідносин може бути зумовлений, у тому числі (але не виключно), умовами договору. Водночас подальші зміни правовідносин, зокрема припинення прав та обов`язків з договору, не обов`язково пов`язані зі зміною чи припиненням договору... ; Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком про те, що припинення обов`язку за договором тісно пов`язане з припиненням самого договору. Щодо посилань на статті 997, 1008, 1044 ЦК України, якими передбачено право припинення відповідних договорів, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке. За змістом частин другої - шостої статті 997 ЦК України цією статтею передбачені випадки односторонньої відмови від договору страхування страхувальником або страховиком. Така відмова здійснюється шляхом вчинення одностороннього правочину управленою стороною, а не за рішенням суду. Отже, зазначена стаття не встановлює способів захисту. Статтею 1008 ЦК України передбачені випадки припинення договору доручення внаслідок таких юридичних фактів: відмови довірителя або повіреного від договору; визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; смерті довірителя або повіреного. Зазначена стаття не встановлює випадків припинення договору за рішенням суду, а тому і не встановлює способів захисту. Статтею 1044 ЦК України також не встановлено випадків припинення договору управління майном за рішенням суду, отже, не встановлено способів захисту. Передбачений законом спосіб захисту у вигляді припинення судом існуючого правовідношення на майбутнє (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України) за своєю правовою суттю відрізняється від способу захисту у вигляді визнання судом припиненим договору в минулому, який законом не передбачений .

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

За таких обставин позовна вимога про визнання іпотечного договору припиненим не підлягає задоволенню з тих підстав, що не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим .

У справі, що переглядається, позивач просив визнати припиненим іпотечний договір №010/14.2.0/001/1, який укладений між Публічним акціонерним товариством Ерсте Банк та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я, за реєстровим № 2834, та визнати припиненим договір іпотеки №2144Ю/1, укладений між ПАТ Фідобанк та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я, за реєстровим №11422.

За таких обставин позовна вимога про визнання іпотечних договорів припиненими не підлягає задоволенню з тих підстав, що не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим. У зв`язку із цим необхідно відмовити у задоволенні похідних вимог про скасування записів про обтяження.

Таким чином, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, призвело до ухвалення у справі незаконного рішення, а тому останнє підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову в задоволенні первісного та зустрічного позовів з вищевказаних підстав (п.3, п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України).

Керуючись ст.367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 08 жовтня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Перлина Полісся , ОСОБА_3 про визнання договорів іпотеки припиненими, скасування записів про обтяження та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційна фірма Перлина Полісся , ОСОБА_3 про розірвання договору .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 листопада 2021 року.

Головуючий Судді