Постанова

від 03.11.2021 по справі 240/482/21

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/482/21

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва Вікторія Анатоліївна

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

03 листопада 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Шидловського В.Б. Капустинського М.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, третя особа - Вільшанська сільська рада Чуднівського (Житомирського) району Житомирської області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У січні 2021 року до суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 17.09.2020 №6-7612/14-20-СГ "Про відмову у наданні у користування", яким позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду у розмірі 6,2144 га для ведення фермерського господарства на території Кілківської сільської ради (за межами населеного пункту) Чуднівського району Житомирської області;

- зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду у розмірі 6,2144 га для ведення фермерського господарства на території Кілківської сільської ради (за межами населеного пункту) Чуднівського району Житомирської області.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що неодноразово звертався до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявами про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 6.2144 га в оренду для ведення фермерського господарства, що знаходиться на території Кілківської сільської ради Чуднівського району Житомирської області. Проте, відповідачем було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 6.2144 га в оренду з різних підстав.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як встановлено із матеріалів справи, ОСОБА_1 неодноразово звертався до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявами про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 6,2144 га в оренду для ведення фермерського господарства, що знаходиться на території Кілківської сільської ради Чуднівського району Житомирської області.

На заяву від 29 листопада 2019 року (а.с.15) відповідач наказом від 13 грудня 2019 року №6-5016/14-19-СГ відмовив у наданні земельної ділянки у власність, у зв`язку з відсутністю повноважень у Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо розпорядження даною земельною ділянкою (а.с.16).

На заяву позивача від 25 лютого 2020 року (а.с.17) відповідач наказом від 13 березня 2020 року №6-2962/14-20-СГ відмовив у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з таких підстав: невідповідність координат поворотних точок меж запроектованої земельної ділянки у відповідності до п. 3 розділу III Порядку використання Державної геодезичної референтної системи координат УСК-2000 при здійсненні робіт із землеустрою, затверджений Наказом Мінагрополітики та продовольства України від 02 грудня 2016 року №509 (а.с.18).

Зокрема, 20 липня 2020 року позивачем подано відповідну заяву разом з проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с.19, 23-63).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 17 вересня 2020 року №6-7612/1420-СГ позивачу було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства площею 6,2144 га в оренду з підстав:

- перелік обмежень у використанні земельних ділянок, що є складовою проекту землеустрою, представлений не в повному обсязі та не відповідає додатку 6 Постанови Кабінету Міністрів України №1015 від 17 жовтня 2012 року, запропоновано привести у відповідність: згідно наданих матеріалів проекту землеустрою визначено, що встановлено право сервітутного користування частиною земельної ділянки фермерського господарства, але договір на право сервітутного користування відсутній і відсутня інформація про сторони договірних відносин порядок і термін дії сервітутного користування передбачених ст. ст. 99, 100, 101 Земельного кодексу України, відсутні планово-картографічні матеріали сервітутного користування, та змісту добросусідства передбачених ст. 103 цього закону, так як при формуванні запроектованої земельної ділянки обмежуються права власників нерухомого майна на прилеглій території;

- недотримані вимоги п. 6 ст. 93 Земельного кодексу України, а саме відсутня згода на вилучення частини земельної ділянки за кадастровим номером 1825883600:04:000:0165, оскільки частина земельної ділянки площею 4,0144 га належала до земель колективної власності КСП ім. Гагаріна згідно державного акта на право колективної власності на землю серія ЖТ 06-12-000003, тобто розпорядження даною земельною ділянкою не належить до повноважень відповідача (а.с.20).

Позивач, не погоджуючись із відмовою відповідача, вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що якщо землі колективної власності не були повернуті до земель державної чи комунальної власності і право власності на них підтверджується державним актом на право колективної власності на землю, розпорядження такими землями не належить до компетенції жодного органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, визначеного статтею 122 Земельного кодексу України, а землі залишаються у колективній власності.

У той же час, в процесі реформування земельного законодавства законодавцем не передбачено ніяких перехідних положень щодо права колективної власності осіб, які набули таке право до набрання чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-3, а саме - не урегульовано питання процесу припинення права колективної власності на земельну ділянку та її подальший перехід у державну чи комунальну власність, не встановлений орган, уповноважений приймати рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність тощо.

Відсутність будь-якого законодавчого врегулювання цього питання не дозволяє дійти висновку, що землі колективної власності автоматично переходять у державну власність.

А тому, дійшов висновку, що Головне управління Держгеокадастру не є власником та розпорядником земельної ділянки, проект землеустрою якої позивач хоче затвердити, а отже і відсутні повноваження стосовно затвердження проекту землеустрою в даному випадку, так як після припинення КСП ім. Гагаріна, земля перейшла у власність відповідної територіальної громади.

Щодо вимоги зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду у розмірі 6,2144 га для ведення фермерського господарства на території Кілківської сільської ради (за межами населеного пункту) Чуднівського району Житомирської області суд вважає, що судом встановлено факт того, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області не є власником та розпорядником спірної земельної ділянки на момент прийняття рішення судом, відтак законних підстав для зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду позивачу не має.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач посилаючись на норми матеріального та процесуального права оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року.

Апеляційну скаргу представник позивача мотивує тим, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Вказує, що жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження норми статті 186-1 не містять.

Відповідач, скористався правом подати до суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Положеннями статті 14 Конституції України визначено, що земля визнана основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Питання надання земельних ділянок державної або комунальної власності в оренду для створення фермерських господарств регулюється Земельним кодексом України.

Так, частиною 1 статті 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Зі змісту статті 25 Закону України "Про землеустрій" випливає, що документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Положеннями статті 30 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Згідно з частиною 4 статті 123 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Так, частиною 1 статті 186-1 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Частиною 4 статті 186-1 ЗК України передбачено, що розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Відповідно до частини 5 статті 186-1 ЗК України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації (частина 6 статті 186-1).

Частиною 8 статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Як встановлено із матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про затвердження проекту землеустрою, проте наказом від 17.09.2020 №6-7612/14-20-СГ "Про відмову у наданні у користування" відповідач відмовив позивачу.

Щодо порушення, яке полягає в тому, що на кадастровому плані наявна інформація про встановлене право сервітутного користування частиною земельної ділянки фермерського господарства, але договір на право сервітутного користування відсутній і відсутня інформація про сторони договірних відносин, порядок і термін дії сервітутного користування передбачених ст.ст. 99, 100, 101 Земельного кодексу України.

Згідно частин 1, 3, 4 статті 98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

При цьому, відповідно до статті 102 ЗК України, коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням, вказане є підставою для скасування такого сервітуту.

Статтею 99 ЗК України встановлено види права земельного сервітуту та передбачено що, власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів: б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.

Відповідно до статті 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Позивачем доказів наявності договору щодо встановлення земельного сервітуту не надано.

Пунктом 21 розділу X Земельного Кодексу України визначено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності".

Отже, якщо землі колективної власності не були повернуті до земель державної чи комунальної власності і право власності на них підтверджується державним актом на право колективної власності на землю, розпорядження такими землями не належить до компетенції жодного органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, визначеного статтею 122 Земельного кодексу України, а землі залишаються у колективній власності.

У той же час, в процесі реформування земельного законодавства законодавцем не передбачено ніяких перехідних положень щодо права колективної власності осіб, які набули таке право до набрання чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-3 а саме - не урегульовано питання процесу припинення права колективної власності на земельну ділянку та її подальший перехід у державну чи комунальну власність, не встановлений орган, уповноважений приймати рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність тощо.

Відтак, відсутність будь-якого законодавчого врегулювання цього питання не дозволяє дійти висновку, що землі колективної власності автоматично переходять у державну власність.

Щодо порушення, яке полягає в тому, що недотримані вимоги пункту 6 статті 93 Земельного кодексу України, а саме відсутня згода на вилучення частини земельної ділянки за кадастровим номером 1825883600:04:000:0165, оскільки частина земельної ділянки площею 4,0144 га належала до земель колективної власності КСП ім. Гагаріна згідно державного акта на право колективної власності на землю серія ЖТ 06-12-000003, тобто розпорядження даною земельною ділянкою не належить до повноважень відповідача.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 26.02.2021 №14-ОТГ прийнято рішення про передачу земельної ділянки за кадастровим номером: 1825883600:04:000:0165 Вільшанській сільській раді (а.с.127).

Згідно з додатком до акту приймання передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної власності в комунальну від 26.02.2021 відбулась фактична передача, в тому числі і спірної земельної ділянки Вільшанській сільській раді (а.с.128-129).

Тобто з даної інформації вбачається, що Головне управління не володіє повноваженнями розпорядження стосовно цієї земельної ділянки. Зокрема, було встановлено, що ця земельна ділянка, належить до земель Вільшанської сільської ради, тобто земель комунальної власності.

Аналізуючи вищезазначене колегія суддів дійшла висновку, що Головне управління Держгеокадастру не є власником та розпорядником земельної ділянки, проект землеустрою якої позивач хоче затвердити, а отже і відсутні повноваження стосовно затвердження проекту землеустрою в даному випадку, так як після припинення КСП ім. Гагаріна, земля перейшла у власність відповідної територіальної громади.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, встановлених обставин та матеріалів справи, суд вважає, що відповідач довів в ході розгляду справи, що при винесенні спірного рішення він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а спірним рішенням права позивача жодним чином порушені не були.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про правомірність відмови відповідача в наданні дозволу позивачу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду у розмірі 6,2144 га для ведення фермерського господарства на території Кілківської сільської ради (за межами населеного пункту) Чуднівського району Житомирської області оформленої наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 17.09.2020 №6-7612/14-20-СГ "Про відмову у наданні у користування".

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду у розмірі 6,2144 га для ведення фермерського господарства на території Кілківської сільської ради (за межами населеного пункту) Чуднівського району Житомирської області колегія суддів зазначає, що надано докази того, що на сьогоднішній день розпорядником спірної земельної ділянки за кадастровим номером: 1825883600:04:000:0165 є Вільшанська сільська рада.

Отже, з огляду на те, що судом встановлено факт того, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області не є власником та розпорядником спірної земельної ділянки на момент прийняття рішення судом, тому законних підстав для зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду позивачу не має.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судове рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному судовому рішенні, у зв`язку з чим підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до вимог статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 червня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 03 листопада 2021 року.

Головуючий Моніч Б.С. Судді Шидловський В.Б. Капустинський М.М.