Рішення

від 04.11.2021 по справі 922/3840/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2021 р.м. ХарківСправа № 922/3840/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Юнікон" (49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, 28-А, код ЄДРПОУ 23647276) до Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121) про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

21.09.2021 до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява ПрАТ "ЮНІКОН" (Позивач) про стягнення з АТ "Завод "Електроважмаш" (Відповідач) 18 128,51 грн інфляційних втрат та 3% річних.

Також, Позивач просить покласти на Відповідача судові витрати, які складаються з 2270,00 грн судового збору, 1800,00 грн орієнтовних витрат на проїзд представника до суду та 8000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішенням господарського суду Харківської області від 08.10.2020 та додатковим рішення від 19.10.2020 у справі №922/2517/20 стягнуто з Державного підприємства Завод Електроважмаш на користь Приватного акціонерного товариства Юнікон 9 461,48 грн 1 % річних, 106 450,45 грн інфляційних втрат, сплачений судовий збір в сумі 2 101,95 грн та 5 200,00 грн витрат на правничу допомогу.

Враховуючи, що на даний час зазначені вище рішення у справі № 922/2517/20 залишаються невиконаними, Позивач, в межах цього позову просить стягнути з Відповідача втрати від інфляції та 3% річних нараховані у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України на грошові зобов`язання, встановлені цими рішеннями.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2021, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.09.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п`ятої статті 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

12.10.2021 Відповідачем надано відзив на позовну заяву в якому він заперечує проти позову зазначаючи, що заборгованість за договором поставки товару №238/10-61-ВК від 02.11.2017 відсутня, а нарахування річних та втрат від інфляції на вже нараховані та стягнуті за рішенням Господарського суду Харківської області річні та втрати від інфляції, у відповідності до ч. 2 статті 625 ЦК України є неправомірним.

02.11.2021 Позивачем надано відповідь на відзив Відповідача в якій вважає помилковою позицію Відповідача, викладену у відзиві та вказує, що грошовим є будь-яке зобов`язання.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Позивач, Приватне акціонерне товариство Юнікон , звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Державного підприємства Завод Електроважмаш , про стягнення 115 914,62 грн. з яких: 9 461,48 грн. 1% річних, 106 453,14 грн. витрат від інфляції.

08 жовтня 2020 року, рішенням господарського суду Харківської області, позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства Завод Електроважмаш на користь Приватного акціонерного товариства Юнікон 9 461,48 грн. 1 % річних та 106 450,45 грн. інфляційних втрат, а також судові витрати (сплачений судовий збір) в сумі 2 101,95 грн. В іншій частині позову - відмовлено.

Також додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 19.10.2020 р. стягнуто з Державного підприємства «Завод «Елекгроважмаш» на користь Приватного акціонерного товариства «Юнікон» витрати на професійну допомогу в сумі 5 200,00 грн.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено судом.

Під час розгляду справи №922/2517/20 встановлено, що між АТ «ЮНІКОН» та ДП «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ» було укладено договір №238/10-61-ВК від 02.11.2017 року, за умовами якого Позивач зобов`язався у 2018 році поставити продукцію, а ДП «ЗАВОД «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ» зобов`язалось - прийняти і оплатити таку продукцію. Поставка здійснюється окремими партіями. За період дії Договору Позивачем було поставлено, а Відповідачем прийнято, однак, несвоєчасно оплачено продукцію на загальну суму 6 843 962,64 грн.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №248-р від 31 березня 2021 року погоджено пропозицію Фонду державного майна щодо перетворення державного підприємства «Завод «Елекгроважмаш» (код згідно з ЄДРПОУ 00213121) в акціонерне товариство у процесі приватизації.

08.04.2021 року Фондом державного майна України видано наказ №586 «Про перетворення державного підприємства «Завод «Елекгроважмаш» в приватне акціонерне товариство.

Таким чином, 26.08.2021 року Державне підприємство «Завод «Елекгроважмаш» було перетворено в Акціонерне товариство «Завод «Елекгроважмаш» , згідно інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як зазначає Відповідач у своєму відзиві, та що не оспорюється Позивачем, заборгованість АТ «Завод «Електроважмаш» перед АТ «Юнікон» за Договором №238/10-61-ВК від 02.11.2017 р. по оплаті вартості отриманої продукції відсутня.

Для вирішення питання застосування ч. 2 статті 625 ЦК України до правовідносин, які склалися між Позивачем та Відповідачем після ухвалення судового рішення у справі 922/2517/20 перш за все слід визначити природу цих правовідносин та підстави застосування відповідальності.

Отже, стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. При цьому важливим виявляється питання, які зобов`язання є грошовими.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Така правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12). Зобов`язальні правовідносини, що можуть бути віднесені до грошових, досить різноманітні. Вони можуть бути частиною інших оплатних зобов`язань (наприклад, обов`язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов`язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу і под.).

Разом з тим не є грошовими зобов`язання, в яких грошові знаки використовуються не в якості засобу погашення грошового боргу, а виконують роль товару: зобов`язання передачі грошей, що випливають з угод обміну валюти, опціону, купівлі-продажу монет і банкнот, зобов`язання повернути грошові знаки, які перебували на зберіганні, передати перевізником банкноти за договором перевезення та ін. З огляду на це, положення ст. 625 ЦК України не застосовуються до зазначених відносин.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, тобто за наявності прямої вказівки про це в законі.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб. Отже, за загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до винесення судового рішення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства пов`язують виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду (постанова ВСУ від 18.10.2017 № 910/8318/16).

Також слід зазначити, що стягнення річних та втрат від інфляції за Договором №238/10-61-ВК від 02.11.2017 р. - це відповідальність за порушення строків оплати за поставлений товар, а не нове боргове (грошове) зобов`язання. На вже нараховані проценти та втрати від інфляції, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України не повинні вдруге нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами та втрати від інфляції, що теж є відповідальністю.

Таким чином, суд дійшов висновку, що дія ч. 2 ст. 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку із невиконанням рішення суду за яким вже було стягнуто з Відповідача річні та втрати від інфляції, а таке нарахування 3 % річних та інфляційних втрат можливо на суму основного зобов`язання, яке в даному випадку є виконаним, а тому безпідставним є і їх нарахування на стягнутий судовий збір та інші судові витрати.

У справі, яка розглядається, спір виник через тривале, на думку Позивача, невиконання саме рішень суду в господарській справі про стягнення на його користь з Відповідача втрат від інфляції, річних та судових витрат на професійну (правничу) допомогу та по спдаті судового збору.

Договірних правовідносин між сторонами, які б давали підстави стверджувати про наявність у Відповідача як боржника грошового зобов`язання перед позивачем як кредитором, у справі не встановлено, тому як термін дії Договору №238/10-61-ВК від 02.11.2017 року скінчився 02.11.2019 р., а обов`язки з оплати поставленої продукції АТ «Завод «Електроважмаш» були виконані.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних на стягнуті судом втрати від інфляції, річні та судовіх витрати є безпідставними та задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судові витрати позивача, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на позивача

Відповідачем судових витрат заявлено не було.

Керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено "04" листопада 2021 р.

Суддя С.А. Прохоров