Постанова

від 17.02.2022 по справі 922/3840/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2022 року м. Харків Справа № 922/3840/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Стойка О.В., суддя Істоміна О.А., суддя Попков Д.О.;

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Юнікон» м. Дніпро на рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2021 року у справі №922/3840/21;

за позовом - Приватного акціонерного товариства «Юнікон» м. Дніпро; до - Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» м. Харків; про - стягнення 18 128, 51 грн. ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року до Господарського суду Харківської області звернулося Приватне акціонерне товариство «Юнікон» місто Дніпро (далі-Позивач) з позовною заявою до Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» місто Харків (далі-Відповідач) про стягнення з останнього на користь Позивача 18 128,51 грн інфляційних втрат та 3% річних.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.11.2021 року у справі №922/3840/21 у задоволенні позовних вимог - відмовлено. Судовий збір у розмірі 2 270,00 грн віднесено на Позивача.

Позивач, не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить означене рішення скасувати та ухвалити у даній справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги Позивача зводяться до неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме ч. 2 ст. 625 ЦК України. Так, Позивач зазначає, що висновок суду першої інстанції, про неможливість застосування цієї норми до спірного боргового зобов`язання є помилковим, так як ст. 625 ЦК України передбачено, що єдиною і достатньої підставою її застосування є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Також Позивачем зазначено про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що заявлені до стягнення інфляційні втрати та 3% річних на стягнуті за рішення суду проценти та інфляційні втрати є повторним нарахування зазначених штрафних санкцій, оскільки ст. 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2021 року у справі №922/3840/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною Позивача та встановлено строк учасникам справи для надання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи. Вказаною ухвалою також повідомлено учасників справи про розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в світлі ч. 10 ст. 270 ГПК України, оскільки ціна позову в означеній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

До канцелярії Східного апеляційного господарського суду від Позивача надійшло клопотання про проведення розгляду означеної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, у зв`язку з тим, що обсяг загальної кредиторської заборгованості Відповідача перед Позивачем за численними судовими рішеннями, які на даний час є невиконаними - складає понад 22 393,55 тис. грн. Так, з кожним днем прострочення сплати Відповідачем грошових сум за відповідними судовими рішеннями грошові кошти Позивача фактично безповоротно знецінюються внаслідок інфляційних процесів без будь-якої на те можливості компенсувати означені втрати, що в свою чергу створює для Позивача надмірний тягар. Тому, на думку Позивача, вирішення питання чи є зобов`язання Відповідача зі сплати інфляційних втрат, відсотків річних, судового збору та втрат на професійну правничу допомогу визначених рішенням суду - грошовим зобов`язанням для Позивача має виняткове значення. Позивачем наголошено на тому, що застосування норм ч. 2 ст. 625 ЦК України має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики в подібних правовідносинах.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду у задоволенні вищезазначеного клопотання відмовлено.

За таких обставин, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

Враховуючи положення ч. ч. 13, 14 ст. 8 ГПК України, фіксація розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) не здійснюється.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.10.2020 року у справі №922/2517/20 позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 115 914,62 грн з яких: 9 461,48 грн 1% річних, 106 453,14 грн витрат від інфляції - задоволено частково, стягнуто з останнього на користь Позивача 9 461,48 грн 1 % річних та 106 450,45 грн інфляційних втрат, а також судові витрати (судовий збір) в сумі 2 101,95 грн. В іншій частині позову - відмовлено.

Додатковим рішенням означеного суду в межах вищенаведеної справи від 19.10.2020 року стягнуто з Відповідача на користь Позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 200,00 грн.

Відповідно до вимог частини 5 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На виконання вищезазначених судових рішення господарським судом Харківської області видані накази про їх примусове виконання, на підставі яких 24.11.2020 року та 27.07.2021 року відкриті виконавчі провадження за №№63703706, 66265785, за якими на момент звернення Позивача до суду жодних погашень заборгованості зі сторони Відповідача здійснено не було.

Факт наявності заборгованості за вищевказаними рішеннями господарського суду у справі №922/2517/20 став підставою звернення Позивача до Господарського суду Харківської області за захистом своїх прав із позовною заявою про стягнення 3% річних та інфляційних у відповідності до вимог статті 625 ЦК України. Позивачем надано відповідний розрахунок означених сум, відповідно до якого сума інфляційних втрат та 3% річних в період з 29.10.2020 року по 15.09.2021 року (включно) становить 18 128,51 грн.

Відповідач в суді першої інстанції проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначаючи, що заборгованість за договором поставки товару №238/10-61-ВК від 02.11.2017 року, яка була предметом розгляду у справі №922/2517/20 - відсутня, а нарахування річних та втрат від інфляції на вже нараховані та стягнуті за рішенням Господарського суду Харківської області річні та втрати від інфляції, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України є неправомірним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд зазначив, що стягнення річних та втрат від інфляції за Договором №238/10-61-ВК від 02.11.2017 року - це покладення на Відповідача відповідальність за порушення строків оплати за поставлений товар, а не нове боргове (грошове) зобов`язання. Суд погодився з доводами Відповідача, що на вже нараховані проценти та втрати від інфляції, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України не повинні вдруге нараховуватись проценти за користування чужими грошовими коштами та втрати від інфляції, що теж є відповідальністю. Таким чином, суд дійшов висновку, що дія ч. 2 ст. 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку із невиконанням рішення суду за яким вже було стягнуто з Відповідача річні та втрати від інфляції, а таке нарахування 3% річних та інфляційних втрат можливе лише на суму основного зобов`язання, яке в даному випадку є виконаним, а тому таке нарахування є безпідставним.

Судова колегія вважає зазначені висновки суду першої інстанції помилковими та такими, що прийняті в результаті неправильного застосування приписів ст. 625 ЦК України, виходячи з наступних підстав.

Предметом спору в межах даної справі є вимога Позивача про стягнення на його користь із Відповідача інфляційних втрат та 3% річних нарахованих на суму заборгованості, яка залишилася несплаченою Відповідачем за рішенням суду.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Разом із тим відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, тобто за наявності прямої вказівки про це в законі.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення.

В даному випадку, спірні правовідносини, які виникли між сторонами, пов`язані з питанням щодо можливості нарахування відповідно до статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних на суму грошових коштів, несплачених за раніше винесеними судовими рішеннями, що неодноразово досліджувалось Верховним Судом в численних постановах.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, наявність судових актів про стягнення заборгованості, не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. В розумінні положень наведеної норми Позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України у складі Касаційного господарського Суду від 23.10.2018 року у справі №913/70/18.

Враховуючи викладене, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Згідно вимог статті 509 ЦК України, статті 173 ГК України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В розумінні статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищезазначене, факт того, що станом на дату розгляду даної справи спірні суми не сплачені у повному обсязі, враховуючи факт ненадання Відповідачем будь-яких доказів сплати суми боргу Позивачу за означеними рішенням ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції, факт не спростування Відповідачем належними доказами наявності в нього заборгованості перед Позивачем, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність в дній ситуації законних та обґрунтованих підстав до задоволення позовних вимог щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача заявлених останнім сум інфляційних втрат та 3 % річних.

Посилання суду першої інстанції, що приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України не поширюються на означені в даній справі правовідносини є необґрунтованими, та такими, що спростовуються вищенаведеною позицією Верховного Суду.

Разом з тим, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог Позивача про стягнення спірних складових на підставі ст. 625 ЦК України на стягнуту за рішенням суду суму судового збору, оскільки судовий збір сплачується та розподіляється між сторонами у справі на підставі певно визначених процесуальних норм. Він є платежем до бюджету який здійснюється на виконання публічних та процесуальних зобов`язань, відшкодування його відповідної частини на підставі ст. 129 ГПК України за рішенням суду не змінює його процесуально-правової природи, отже навіть на стягнуту (розподілену) суму сплаченого судового збору за рішенням суду норми ст. 625 ЦК України не розповсюджуються.

Щодо стягнутих за рішенням суду витрат на правову допомогу, які хоча й входять до складу судових витрат, як і судовий збір, але в основі їх визначення є цивільно-правовий договір, що укладений між адвокатом та учасником справи, а також в процесі розгляду справи останній повинен довести необхідність та розмір їх понесення.

Твердження господарського суду про відсутність між сторонами договірних зобов`язань на момент вирішення даного спору по суті, так як строк дії Договору №238/10-61-ВК від 02.11.2017 року скінчився 02.11.2019 року, не спростовують законність заявлених позовних вимог.

Щодо заперечень Відповідача про те, що в даному випадку зобов`язання Відповідача перед Позивачем не є грошовим і на таке зобов`язання не можуть нараховуватись інфляційні втрати та 3% річних в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також посилання на відсутність вини через прострочення виконання означених судових рішень в силу зупинення виконавчих провадження щодо Відповідача через його включення до переліку об`єктів великої приватизації державної власності, судова колегія зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц.

Посилання суду першої інстанції та Відповідача на виконання останнім перед Позивачем в повній мірі обов`язків з оплати поставленої продукції за Договором №238/10-61-ВК від 02.11.2017 року, колегією суддів не приймаються до уваги, так як предметом розгляду в межах даної справи є стягнення відповідних коштів за неналежне виконання Відповідачем саме грошового зобов`язання підтверджуваного рішенням суду, а не умов означеного договору.

Щодо наданого Позивачем розрахунку заявлених до відшкодування сум інфляційних втрат та 3% річних у загальному розмірі 18 128,51 грн, які були безпосередньо нараховані на 9 461,48 грн 1 % річних, 106 450,45 грн інфляційних втрат та 5 200,00 грн витрат на правничу допомогу то здійснивши перевірку його обґрунтованості та арифметичної вірності, колегія суддів зазначає про його часткову необґрунтованість, оскільки в наданий загальний розрахунок включені суми нараховування на суму судового збору.

Так, вірною сумою до відшкодування є: інфляційні нарахування за період з листопада 2020 року по вересень 2021 року нараховані на 9 461,48 грн 1% річних, 106 450,45 інфляційних втрат та 5 200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу - у розмірі 11 992,07 грн; 3% річних за період з 29.10.2020 року по 15.09.2021 року нарахованих на 9 461,48 грн 1% річних, 106 450,45 інфляційних втрат - у розмірі 3 066,03 грн; 3% річних за період з 09.11.2020 року по 15.09.2021 року нарахованих на 5 200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу - у розмірі 132,86 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що законною та належним чином обґрунтованою є грошова сума у розмірі 15 190,96 грн. В решті позовних вимог варто відмовити за їх необґрунтованістю та невідповідністю.

За таких підстав на рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2021 року у справі №922/3840/21 підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог у розмірі 15 190,96 грн, а також розподілу судових витрат на підставі п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України, через неправильне застосування норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В скасованій частині слід прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в означеній частині задовольнити.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог у розмірі 2 937,55 рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2021 року у справі №922/3840/21 слід залишити без змін.

Також колегія суддів зазначає, що в мотивувальній частині позовної заяви Позивачем надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, в якому з поміж витрат по сплаті судового збору у розмірі 2 270,00 грн, зазначено про витрати на професійну правничу допомогу, проте матеріали справи не місять відповідної заяви Позивача передбаченої ч. 8 ст. 129 ГПК України, а також наданих доказів на понесення відповідних витрат.

На підставі вимог ст. 129 ГПК України судові витрати, понесені в суді першої та апеляційної інстанції у вигляді сплаченого судового збору слід покласти на сторони пропорційно задоволеним позовним та апеляційним вимогам, стягнувши з Відповідача на користь Позивача: судовий збір у розмірі 1 902,17 грн за подання позовної заяви до суду першої інстанції; судовий збір у розмірі 2 853,25 грн за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277, 282-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Юнікон» м. Дніпро на рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2021 року у справі №922/3840/21 - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 04.11.2021 року у справі №922/3840/21 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 15 190,96 грн інфляційних втрат та 3% річних, а також в частині розподілу судових витрат.

В скасованій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Юнікон» м. Дніпро до Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» м. Харків - задовольнити частково

Стягнути з Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121) на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" (49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, 28-А, код ЄДРПОУ 23647276) 15 190,96 грн інфляційних втрат та 3% річних та 1 902,17 грн судового збору.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.11.2021 року у справі №922/3840/21 в іншій частині - залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам, стягнувши з Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код ЄДРПОУ 00213121) на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" (49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, 28-А, код ЄДРПОУ 23647276) 2 853,25 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.02.2022 року.

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя О.А. Істоміна

Суддя Д.О. Попков