Постанова

від 01.11.2021 по справі 522/10333/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 522/10333/19

провадження № 61-8434св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Заїкіна А. П.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року громадянка Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який неодноразово уточнювала, до громадянина Сполучених Штатів Америки ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя та визнання недійсними договорів.

В обґрунтування уточнених позовних вимог посилалася на те, що ОСОБА_1 , 1973 року народження (дівоче прізвище ОСОБА_4 ) з 2002 року проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 , 1955 року народження. 06 лютого 2002 року між ОСОБА_1 та першим чоловіком, ОСОБА_6 був розірваний шлюб. З цього періоду позивач та відповідач проживали сумісно, як сім`я. За час сумісного проживання у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народилося троє дітей: 1) ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2) ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 3) ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Родина проживає за адресою: АДРЕСА_1 , веде спільне господарство, має спільний бюджет, фактично виконує права та обов`язки подружжя, проживає однією сім`єю, як чоловік та дружина. Відповідно до довідки (виписки з домової книги про склад сім`ї та реєстрації). виданої дільницею № 1 КП ЖКС Порто-Франківський від 11 лютого 2019 року, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та діти ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 . За указаною адресою отримують поштову кореспонденцію. Родинні стосунки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , їх спільне проживання, проведення часу у сімейному колі, з дітьми, підтверджують численні фотографії за різні періоди, починаючи з початку спільного проживання і до сьогодні. Всі роки спільного проживання сторони пов`язані спільним побутом мали довготривалі шлюбні стосунки, взаємні права та обов`язки. Проживаючи як подружжя, придбавали нерухомість, робили спільні покупки, проводили обстеження та лікування у одному й тому ж медичному закладі. Вказані факти та обставини, на які посилається позивач, у судовому засідання можуть підтвердити свідки: - ОСОБА_10 , - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Шлюб ОСОБА_1 з ОСОБА_5 не був зареєстрований. Однак, у зв`язку із погіршенням стосунків сторін у 2019 році, позивач має необхідність встановлення факту спільного проживання у судовому порядку.

Зазначає, що сторонами в період подружніх відносин придбано нерухоме майно. Вказує на те, що дії відповідача були направлені на зменшення обсягу права спільної сумісної власності та порушення права власності позивача, оскільки договори купівлі-продажу садових будинків позивач власноруч не підписувала, вони були підписані довіреними особами, грошові кошти вона за договорами купівлі-продажу не отримувала, об`єкти нерухомості вибули з її власності проти її волі.

Позивач вказує на те, що грошові кошти на її поточний рахунок не надходили і вона не була обізнана з тим, що від її імені будуть укладатися договори купівлі-продажу належного їй майна. Позивач стверджує, що вона не уповноважувала свого представника ОСОБА_14 на підписання заяви про те, що майно не є спільно сумісною власністю подружжя.

На думку представника позивача оспорюванні договори купівлі-продажу не відповідають вимогам статті 59 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та статті 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та нормативним актам, що регламентують вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та здійснення розрахунків між сторонами правочину. Крім цього, в обґрунтування позову зазначено про те, що згідно декларації про готовність об`єкта до експлуатації № ОД 182131620258 від 11 червня 2013 року та декларації № ОД 182131620242 від 11 червня 2013 року садові будинки АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 були збудовані позивачем в період проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому підпадають під режим спільної власності подружжя. Земельні ділянки, на яких розташовані садові будинки, кадастровий номер 5122755400:002:0081 та 5122755400:01:002:0080 перебувають в оренді у позивача. З наведених у позові доводів, вважає, що її право, як власника майна, неодноразово порушено і захистити його можливо лише у судовому порядку.

Таким чином, на підставі частин першої, другої статті 74 СК України, з урахуванням уточнених позовних вимог позивач просила:

- 1) встановити факт проживання з 01 січня 2004 року до травня 2019 року ОСОБА_1 , 1973 року народження, однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 1955 року народження;

- 2) визнати недійсним договір купівлі-продажу садового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , укладений 30 січня 2019 року між ОСОБА_1 , від імені якої діяв представник ОСОБА_14 , та ОСОБА_2 , від імені якого діяв представник ОСОБА_15 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу (далі - ОМНО) Руденко Г. О., номер в реєстрі 90;

- 3) визнати недійсним договір купівлі-продажу садового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , укладений 08 листопада 2018 року між ОСОБА_1 , від імені якої діяв представник ОСОБА_14 та ОСОБА_2 , від імені якого діяв представник Димовчі М. І.І, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Руденко Г. О., номер в реєстрі 883;

- 4) визнати недійсним договір купівлі-продажу 163/1000 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 , укладений 25 вересня 2017 року між ОСОБА_1 , від імені якої діяв представник ОСОБА_14 та ОСОБА_2 , від імені якого діяв представник ОСОБА_15 , посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Руденко Г. О., номер в реєстрі 671;

- 5) визнати недійсним договір дарування 324/1000 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 , укладений 05 грудня 2011 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_2 , від імені якого діяв представник ОСОБА_14 , посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Кірнас І. В., номер в реєстрі 2537;

- 6) визнати недійсним договір дарування 64/1000 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 , укладений 02 квітня 2012 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_2 , від імені якого діяв представник ОСОБА_14 , посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Ластівкою В. М., номер в реєстрі 206;

- 7) визнати об`єктами права спільної сумісної власності подружжя на нерухоме майно:

- квартиру АДРЕСА_5 ;

- 163/1000 частини домоволодіння АДРЕСА_6 ;

- 78/1000 частини домоволодіння АДРЕСА_6 ;

- 324/1000 частини домоволодіння АДРЕСА_6 ;

- 64/1000 частини домоволодіння АДРЕСА_6 ;

- садовий будинок АДРЕСА_7 ;

- садовий будинок АДРЕСА_8 ;

- квартиру АДРЕСА_9 площею 118 кв. м у будинку АДРЕСА_10 ;

- підвальне приміщення площею 80,5 кв. м, на АДРЕСА_11 ;

- нежитлові приміщення офісу № 550 площею 107,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 ;

- квартиру АДРЕСА_12 площею 128,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_13 ;

- нежиле приміщення першого поверху площею 116,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_10 ;

- нежиле підвальне приміщення № 501 площею 114,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_13 ;

- 8) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини нерухомого майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме на:

- 1/2 частини квартири АДРЕСА_5 ;

- 163/2000 частини домоволодіння площею 706,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_4 ;

- 78/2000 частини домоволодіння площею 706,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 ;

- 324/2000 частини домоволодіння площею 706,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_4 ;

- 64/2000 частини домоволодіння площею 706,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_4 ;

- 1/2 частини садового будинку площею 119,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 ;

- 1/2 частини садового будинку площею 367 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 ;

- 1/2 частини квартири АДРЕСА_9 площею 118 кв. м за адресою: АДРЕСА_10 ;

- 1/2 частини підвального приміщення площею 80,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_11 ;

- 1/2 частини нежитлових приміщень офісу № 550 площею 107,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 ;

- 1/2 частини квартири АДРЕСА_12 площею 128,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_13 ;

- 1/2 частини нежилого приміщення першого поверху площею 116.1 кв. м за адресою: АДРЕСА_10 ;

- 1/2 частини нежилого підвального приміщення № 501 площею 114,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_13 ;

- 9) стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження факту її проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу на час придбання спірного нерухомого майна та придбання цього майна за спільні кошти, при цьому подані позивачем докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо.

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені 74 СК України вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою. Суд не знайшов підтвердження постійного проживання сторін в Україні. Так, установлено, що в Окружному суді округу Кларк, штат Невада, знаходилась в провадженні справа № D-19-585133-С за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про юридичну та фізичну опіку над неповнолітніми дітьми та пов`язані з цим питання. У рамках цієї справи ОСОБА_1 зазначала, що вона до початку цієї справи була справжньою мешканкою округу Кларк, штат Невада, фактично й фізично проживаючи в ньому протягом усіх відповідних періодів часу, що передує початку цієї справи.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу садових будинків суд виходив з того, що інтереси позивача під час укладення спірних договорів представляв ОСОБА_14 на підставі довіреності, якою позивач уповноважила останнього на розпорядження всім її майном, в тому числі і на купівлю-продаж такого майна. Правом на скасування довіреності в порядку передбаченому статтею 249 ЦК України позивач не скористалася.

Постановою Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишено без задоволення; рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 липня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції є обгрунтованими, оскільки лише показаннями свідків, за відсутності інших доказів, не може бути встановлений факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Жодних інших належних письмових доказів, які б підтверджували доводи позивача щодо існування між ним та відповідачем відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та побуту, та придбання спірного нерухомого майна за їх спільні сумісні кошти або спільною працею, матеріали справи не містять.

Надавши оцінку доводам апеляційної скарги позивача щодо позбавлення її судом першої інстанції можливості на подання доказів у суді, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що надані позивачем до суду англомовні тексти документів з перекладом на українську мову не мають підтверджень їх нотаріального посвідчення перекладу цих текстів та джерела їх походження, апелянтом не надано оригінали цих документів для порівняння з копіями, з метою визначення судом їх достовірності. У листі, адресованому за місцем вимоги на англійській мові з перекладом на українську мову, ОСОБА_16 дає пояснення, однак, суд був позбавлений можливості встановити цю особу, опитати її у відкритому засіданні та попередити про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_17 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасуватипостанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтована тим, що представником позивача після закриття підготовчого засідання були надані до суду першої інстанції докази, однак суд першої інстанції при їх оцінці не прийняв до уваги такі докази з тих підстав, що їх було подано на стадії судового розгляду по суті. Апеляційним судом такі докази взагалі не досліджувалися, оскільки суд в ході судового засідання 09 квітня 2021 року заслухав особисті пояснення позивача, після чого перейшов до судових дебатів без дослідження доказів.

Позивач у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України як на підставу для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд, оскільки вважає, що суд не дослідив зібрані у справі докази.

Вказує що для прийняття правильного рішення по суті необхідно застосовувати правову позицію, висловлену у постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15, а також у постанові великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), яка зводиться до того, що в процесі розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім`єю з метою поділу майна до предмета доказування входить: ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, виконання (реалізація) взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, придбання спірного майна в період проживання однією сім`єю внаслідок спільної праці в інтересах сім`ї, що в свою чергу дозволяє надати такому майну правовий статус спільної сумісної власності.

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У серпні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_15 , подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просив залишити рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Зазначає, що доводи касаційної скарги щодо неповноти дослідження доказів є помилковими, оскільки оскаржувана постанова містить детальну оцінку всіх доказів та обставин справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, щопозивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце народження Росія, є громадянкою Сполучених Штатів Америки.

Позивач має закордонний паспорт громадянина Російської Федерації, виданий громадянину Російської Федерації ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , № НОМЕР_1 та паспорт громадянина Російської Федерації на ім`я ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виданий відділом внутрішніх справ Ленінського району міста Іваново 03 липня 2003 року № 372-005. Місце проживання позивача зареєстровано 03 липня 2003 року за адресою: АДРЕСА_14 .

Згідно даних тимчасової посвідки на постійне проживання в Україні (серії НОМЕР_2 , виданої ВГІРФО ОМУ ГУМВС України в Одеській області 13 вересня 2006 року) громадянка Росії ОСОБА_19 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_15 . Після цього, 24 липня 2009 року реєстрація місця проживання позивача була змінена на: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 народився у ОСОБА_20 , є громадянином Сполучених Штатів Америки, що підтверджується паспортом громадянина Сполучених Штатів Америки рипу: Р № НОМЕР_3 від 24 травня 2004 року. Має посвідку на постійне проживання в Україні № 217-И/2004 від 07 червня 2004 року, реєстрація місця проживання в Україні: АДРЕСА_1 .

Відповідач є засновником товариства з обмеженою відповідальністю Конкорд Лімузін 1 № НОМЕР_4 , округ Кінгс Нью Йорк, Сполучені Штати Америки. Згідно протоколу зборів засновників торгово-інвесторської корпорації Конкорд Інтернешнл від 22 квітня 2002 року, що відбулися в м. Бруклін Сполучені Штати Америки, засновником ОСОБА_2 прийнято рішення про заснування в Україні дочірнього підприємства Олімнік та призначення директором ОСОБА_14 .

Сторони мають спільних дітей:

1. ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: Медичний центр Ріверв`ю , місто Ред Банк, округ Монмут Сполучені Штати Америки. Згідно свідоцтва про народження, виданого Департаментом охорони здоров`я та обслуговування осіб похилого віку Нью Джерсі № 0087954 від 18 квітня 2017 року мати: ОСОБА_19 , батько: ОСОБА_2 .

2. ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце народження: Медичний центр Ріверв`ю , місто Ред Банк, округ Монмут Сполучені Штати Америки. Згідно свідоцтва про народження, виданого Департаментом охорони здоров`я та обслуговування осіб похилого віку Нью Джерсі № 0080203 від 18 квітня 2017 року мати: ОСОБА_19 , батько: ОСОБА_2 .

3. ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Місце народження: Україна, м. Одеса. Згідно свідоцтва про народження виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції Серії НОМЕР_5 від 15 травня 2010 року батько: ОСОБА_2 , громадянин Сполучених Штатів Америки, мати: ОСОБА_19 , громадянка Російської Федерації.

Згідно довідки (виписки з домової книги про склад сім`ї та реєстрації) від 11 лютого 2019 року, виданої на ім`я відповідача виробничою дільницею № 1 комунального підприємства ЖКС Порто-франківський , за підписом начальника Іваницького Г. В. та головного бухгалтера ОСОБА_21 , в тому, що відповідач зареєстрований на АДРЕСА_1 і на цій площі зареєстровані 5 членів сім`ї: ОСОБА_22 (відповідальний), зареєстрований 18 червня 2004 року; ОСОБА_8 (син) 2005 року народження, зареєстрований 24 липня 2009 року; ОСОБА_9 (син) 2010 року народження, зареєстрований 28 липня 2010 року; ОСОБА_7 (син) 2003 року народження, зареєстрований 22 липня 2009 року та ОСОБА_23 (мати дітей) 1973 року народження, зареєстрована 24 липня 2009 року.

Згідно ліцензії та свідоцтва про розлучення Департаменту здоров`я штату Вермонт Сполучені Штати Америки № 02000340 від 09 червня 2016 року подружжя: ОСОБА_6 , молодший, та ОСОБА_24 розлучилися 06 лютого 2002 року.

Наказом про зміну прізвища окружного суду округу Кларк, штат Невада, США, по справі № D-12-469303-N від 29 жовтня 2012 року для позивача ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка народилася в м. Іваново, Росія, змінено прізвище з ОСОБА_25 на ОСОБА_26 .

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 30 травня 2019 року по справі № 522/3384/19 цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу - залишено без розгляду. Дане рішення обґрунтоване наявністю спору про право, оскільки в провадженні Восьмого окружного суду округу Кларк, штат Невада, Сполучені Штати Америки, перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення юридичної та фізичної опіки над неповнолітніми дітьми: ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та ОСОБА_29 . Також, ОСОБА_26 подала зустрічний позов в обґрунтування якого зазначила, що від стосунків між заявником та заінтересованою особою є діти, без жодного посилання на проживання однією сім`єю та ведення спільного господарства.

16 січня 2020 року наказом судді Чарльза Дж. Хоскіна окружного суду Округу Кларк, штат Нєвада, по справі № D-19-585133-С затверджена угода між сторонами про участь у вихованні та утриманні дітей, відповідно до умов якої, позивач не зобов`язана оплачувати відповідачу утримання дітей. Відповідач завжди ніс основну відповідальність за забезпечення фінансових потреб дітей, включаючи всі витрати на їх освітні, медичні та позашкільні потреби, та він має намір продовжувати виконання цього зобов`язання.

Згідно довідки комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради від 27 січня 2020 року № 514626.36.20, за підписом директора ОСОБА_30 , право власності за відповідачем на квартиру АДРЕСА_5 зареєстровано з 19 березня 2002 року по 02 лютого 2005 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою одеською державною нотаріальною конторою 25 лютого 2002 року № 7-551 (в книзі 379 пр, стор. 49, р. № 237) продавець: ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 ; з 02 лютого 2005 року та станом на 31 грудня 2012 року на підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 12 січня 2005 року (в книзі 528 пр, стор. 182, р. № 237).

02 квітня 2012 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_5 , в особі представника по довіреності ОСОБА_14 укладено договір дарування 64/1000 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 . Договір посвідчено приватним нотаріусом ОМНО Ласітівкою В. М., зареєстровано в реєстрі за № 206.

Відповідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_6 від 04 грудня 2013 року позивачу належить садовий будинок АДРЕСА_16 .

Відповідно до свідоцтва про право власності № НОМЕР_6 від 04 грудня 2013 року позивачу належить садовий будинок площею 367 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 10 квітня 2009 року укладеного між ОСОБА_34 та відповідачем, останній купив підвальне приміщення площею 80,5 кв. м за адресою: АДРЕСА_11 .

Згідно свідоцтва про право власності від 23 січня 2012 року, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 15 грудня 2011 року, відповідачу належить на праві власності квартира АДРЕСА_17 . загальною площею 128,9 кв. м.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 18 березня 2004 року, укладеного між Одеською міською радою, в особі представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та ОСОБА_2 , останній купив нежитлове підвальне приміщення № 501 площею 114,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_13 .

25 вересня 2017 року між громадянкою Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 , в особі представника по довіреності ОСОБА_14 та громадянином Сполучених Штатів Америки ОСОБА_2 , в особі представника по довіреності ОСОБА_15 укладено договір купівлі-продажу 163/1000 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_18 Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Руденко Г. О., зареєстровано в реєстрі за № 871.

08 листопада 2018 року між громадянкою Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 , в особі представника по довіреності ОСОБА_14 та громадянином Сполучених Штатів Америки ОСОБА_2 , в особі представника по довіреності ОСОБА_15 укладено договір купівлі-продажу садового будинку за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 367,0 кв. м. Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Руденко Г. О., зареєстровано в реєстрі за № 883.

30 січня 2019 року між громадянкою Сполучених Штатів Америки ОСОБА_1 , в особі представника по довіреності ОСОБА_14 та громадянином Сполучених Штатів Америки ОСОБА_2 , в особі представника по довіреності ОСОБА_15 укладено договір купівлі-продажу садового будинку за адресою: АДРЕСА_3 загальною площею 119,9 кв. м. Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нот ареального округу Руденко Г.О., зареєстровано в реєстрі за № 90.

Розділом Актуальна інформація про об`єкт нерухомого майна інформаційної довідки № 156564095 від 18 лютого 2019 року, доданої позивачем до позову встановлено, що відповідачу належить:

- на праві спільної часткової власності 163/1000 домоволодіння загальною площею 706,6 кв. м в будинку АДРЕСА_6 (№ об`єкта РПВН: 6361183) на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 671, виданого 25 вересня 2017 року приватним нотаріусом ОМНО Руденко Г. О.;

- садовий будинок загальною площею 199,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 90, виданого 30 січня 2019 року приватним нотаріусом ОМНО Руденко Г.О.;

- садовий будинок загальною площею 367 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 883, виданого 08 листопада 2018 року приватним нотаріусом ОМНО Руденко Г. О.

З судового аналізу наданої позивачем інформаційної довідки не вбачається відомостей щодо іншого нерухомого майна за відповідачем, переліченого в позові.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексу, шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову виходили з того, що позивач не надала суду належних і допустимих доказів на підтвердження факту її проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу на час придбання спірного нерухомого майна та не надала доказів що майно придбано за спільні кошти, при цьому подані позивачем докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо. Тому, за відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що для визнання майна спільною власністю на підставі статті 74 СК України, потрібно підтвердити факт проживання осіб однією сім`єю без шлюбу - у той період, коли було придбане спірне майно. Для цього важливе підтвердження фактів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, а також придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди мають встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Відповідно до статей 77, 78, 81 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суди попередніх інстанцій дослідивши докази у справі дійшли висновків про те, що копії фотографій сторін та дітей, показання свідків не підтверджують факт спільного проживання однією сім`єю. А наявність у сторін спільних дітей не може свідчити про наявність у сторін по справі спільного бюджету, ведення спільного господарства, спільних витрат та придбання іншого майна в інтересах сім`ї, вказане свідчить лише про те, що сторони мали відносини як чоловік та жінка, проте не свідчить про утворення родини та спільність побуту. Відповідний правовий висновок з аналогічних спірних правовідносинах викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 квітня 2020 року у справі № 738/1452/17 (провадження № 61-13412св19).

Не містять матеріали справи доказів на підтвердження придбання спірного нерухомого майна саме за спільні кошти сторін.

Досліджуючи обставини справи суди встановили, що доводи позивача щодо постійного проживання разом з відповідачем за місцем реєстрації у м. Одесі не узгоджуються з іншими доказами, оскільки в Окружному суді округу Кларк, штат Невада, Сполучені Штати Америки знаходилась в провадженні справа № D-19-585133-С за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про юридичну та фізичну опіку над неповнолітніми дітьми, та пов`язані з цим питання.

У зазначеній справі ОСОБА_1 стверджувала про те, що вона до початку цієї справи була справжньою мешканкою округу Кларк, штат Невада, фактично й фізично проживаючи в ньому протягом усіх відповідних періодів часу, що передує початку цієї справи. У межах даної справи № D-19-585133-С між сторонами була підписана угода про участь у вихованні та утриманні дітей від 16 січня 2020 року, затверджена Наказом судді Чарльза Дж. Хоскіна окружного суду округу Кларк, Нєвада, яким встановлено, що сторони вказують на себе як біологічні батьки, не доводячи суду стосунки, притаманні подружжю.

Встановлені іноземним судом обставини справи мають значення, оскільки спростовують доводи позивача про проживання сторін в Україні однією сім`єю чоловіка ті жінки без реєстрації шлюбу. Судом також враховано, що сторони вирішують спірні питання за законодавством і в судових органах Сполучених Штатів Америки, громадянами якої вони є.

Отже без належного доведення позивачем факту ведення сторонами спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, відсутні правові підстави для визнання об`єктами права спільної сумісної власності сторін нерухомого майна та визнання за позивачем права власності на 1/2 частину такого майна.

Суди попередніх інстанцій установили, що оспорювані договори дарування частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 , не стосуються предмету даного спору та предмету доказування в цьому спорі, оскільки позивач не була учасником цих договірних відносин і вказані договори не можуть впливати на її права та інтереси.

Крім того, не знайшли свого підтвердження і доводи позивача про дії відповідача, направлені на зменшення обсягу права спільної сумісної власності, у зв`язку з укладенням договорів купівлі-продажу садових будинків. Під час укладення спірних договорів ОСОБА_14 представляв інтереси позивача на підставі довіреності, якою остання уповноважила свого повіреного розпоряджатися всім її майном, у тому числі купувати та продавати майно, а при виникненні сумнівів щодо порядності довіреної особи, позивач не скористалася правом скасувати довіреність.

Отже обгрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для визнання спірних договорів недійсними.

Доводи касаційної скарги про необхідність застосування правової позиції, викладеної у постановах в постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15, а також у постанові великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), яка зводиться до того, що в процесі розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім`єю з метою поділу майна до предмета доказування входить: ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, виконання (реалізація) взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, придбання спірного майна в період проживання однією сім`єю внаслідок спільної праці в інтересах сім`ї, що в свою чергу дозволяє надати такому майну правовий статус спільної сумісної власності не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 спір стосувався поділу спільного сумісного майна подружжя, а саме будинку який перейшов у власність одного з подружжя на підставі договору довічного утримання. Суд виклав висновок про те, що конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Однак, на відміну від справи № 6-843цс17, у справі, що переглядається позивач звернувся з позовом до суду про встановлення факту проживання однією сім`єю та про поділ спільного майна подружжя. А похідна вимога про поділ майна залежить від доведення позивачем первісної вимоги, що позивачем у судовому порядку зроблено не було. Отже, правовідносини у справах № 6-843цс17 не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.

У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15зроблено висновок, що за правилами статті 74 СК України (у редакції, чинній до 16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти .

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Слід зазначити, що указані висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 не суперечать висновками, викладеним в оскаржуваних рішеннях. Так, у справі, що переглядається суди не встановили спільне проживання сторін, пов`язаність спільним побутом і взаємність прав та обов`язків, що характеризувало б відносини сторін як сімейні, а тому немає підстав дійти висновку, що майно про яке позивач вказувала у позові є спільним.

Звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою, представник позивача вказував на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги докази з тих підстав, що їх було подано на стадії судового розгляду по суті, апеляційний суд такі докази взагалі не досліджував.

Апеляційним судом було надано оцінку таким доводам апеляційної скарги та зазначено, що надані позивачем до суду англомовні тексти документів з перекладом на українську мову не мають підтверджень нотаріального посвідчення перекладу цих текстів та джерела їх походження, апелянтом не надано оригінали цих документів для порівняння з копіями, з метою визначення судом їх достовірності. У листі, адресованому за місцем вимоги англійською мовою з перекладом на українську мову, ОСОБА_16 давала пояснення, однак, суд був позбавлений можливості встановити цю особу, опитати її у відкритому засіданні та попередити про кримінальну відповідальність за лжесвідчення. Крім цього, при судовій оцінці долучених апелянтом доказів судом було встановлено, що вказані у доказах події відбулися у США, що прямо спростовує доводи апелянта про сумісне проживання сторін в Україні.

Отже суди попередніх інстанцій оцінили подані учасниками справи докази у взаємному зв`язку, та дійшли обгрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною третьою статті 401 та статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення,а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 09 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук