Постанова

від 04.11.2021 по справі 357/10155/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 357/10155/20

провадження № 61-6829св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Обслуговуючий кооператив Житлово-будівельний кооператив Опера 2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Малиневським Павлом Петровичем, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 грудня 2020 року у складі судді Орєхова О. І., постанову Київського апеляційного суду від 22 березня 2021 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Невідомої Т. О., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Опера 2 (далі - ОК ЖБК Опера 2 ) про захист прав споживачів.

Позов мотивовано тим, що 08 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОК ЖБК Опера 2 укладено договір № 12, відповідно до умов якого, відповідач зобов`язався організувати будівництво багатоповерхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями на АДРЕСА_1 за рахунок внесків учасників та внесків інших асоційованих членів ЖБК, здати його в експлуатацію, передати учаснику приміщення в об`єкті будівництва, обумовлене цим договором, та всі документи, необхідні учаснику для реєстрації права власності на нього, а учасник зобов`язувався сплатити до ЖБК внески у розмірах та в порядку, встановленому договором та додатками до нього.

09 листопада 2017 року позивач оплатив на користь відповідача суму в розмірі 480 165 грн, з яких 9 603,30 грн - вступний внесок розміром 2%, 14 404,95 грн - пайовий внесок розміром 3% та 456 156,75 грн - майновий внесок (пай) за будівництво самої квартири.

Крім того, 31 липня 2020 року, на підставі повідомлення ЖБК від 22 липня 2020 року № 22/07, ОСОБА_1 здійснив доплату за 1,45 кв. м різниці між фактичною площею (за результатами технічної інвентаризації) та проектною площею квартири у сумі 17 255 грн.

Позивач зазначає, що виконав свої зобов`язання вчасно, у повному обсязі та належним чином.

02 липня 2020 року житловий будинок було введено в експлуатацію, про що Відділом державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради було видано сертифікат серії КС №162201842326.

18 серпня 2020 року рішенням Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 474 житловому будинку присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що кінцевий строк передачі приміщення сплив 10 вересня 2020 року, проте, своїх зобов`язань відповідач не виконав, приміщення і документи, необхідні для реєстрації права власності, йому не передав.

При таких обставинах ОСОБА_1 вважає, що за несвоєчасну передачу квартири, відповідач повинен йому сплатити пеню у розмірі 66 475,28 грн.

Враховуючи викладене ОСОБА_1 просив визнати за ним майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , згідно з договором про сплату внесків у ОК ЖБК Опера 2 № 12 від 08 листопада 2017 року; стягнути з відповідача на його користь неустойку (пеню) в розмірі 66 475,28 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач вчинив дії, спрямовані на передачу житлового приміщення і всіх відповідних документів, та не заперечує проти підписання акту приймання-передачі та передання всіх документів та ключів позивачу, а позивач ухиляється від цього.

Не погодившись з таким рішенням місцевого суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Постановою Київського апеляційного суду від 22 березня 2021 року рішення місцевого суду залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У квітні 2021 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Малиневського П. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, уточнивши вимоги, просить постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції скасувати, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення необґрунтовано, з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування існуючих правових позицій Верховного Суду, неповно та неправильно встановили обставини, які мають значення для справи, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК Українипередбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

11 червня 2021 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 08 листопада 2017 року між ОК ЖБК Опера 2 та ОСОБА_1 укладено договір № 12 про сплату внесків, умовами якого передбачено, що ОК ЖБК Опера 2 бере на себе зобов`язання щодо організації будівництва багатоповерхового житлового будинку на АДРЕСА_1 , здати об`єкт в експлуатацію та передати учаснику приміщення в об`єкті будівництва, обумовленого цим договором (квартиру АДРЕСА_3 ), що знаходиться на другому поверсі, проектною площею 40,35 кв. м, а також всі документи необхідні для реєстрації права власності.

Відповідно до пункту 4.2.2. договору, відповідач зобов`язався не пізніше 15 календарних днів з моменту введення будинку в експлуатацію, отримання відповідачем документу, що підтверджує присвоєння будинку адреси та сплати внеску (за наслідками технічної інвентаризації) передати позивачу за актом прийому-передачі приміщення.

Також відповідач зобов`язався передати позивачу довідку про внесення пайового внеску у повному обсязі та всі інші документи необхідні для оформлення права власності на приміщення (п.1.1., 2.9., 3.1.7., 8.2. договору).

Встановлено, що разом з обов`язком передачі квартири відповідачем позивачу, договором встановлено обов`язок прийняти нежитлове приміщення від відповідача за актом прийому-передачі згідно з пунктом 4.1.13 договору.

Відповідно до пункту 8.6 договору, вказано про обов`язок сторін досягати згоди по всіх спірних моментах, зокрема в даному випадку до форми та змісту акту прийому-передачі, і лише після недосягнення згоди, вирішувати спір в судовому порядку.

Позивач взяв на себе зобов`язання не пізніше 09 листопада 2017 року сплатити 480 165,00 грн, з яких 9 603,30 грн - вступний внесок розміром 2 %, 14 404,95 грн - пайовий внесок розміром 3% та 456 156,75 грн. - майновий внесок (пай) за будівництво самої квартири (п.1.4. та додаток № 1 до договору).

09 листопада 2017 р. позивач оплатив на користь відповідача суму в розмірі 480 165 грн.

На підставі повідомлення відповідача від 22 липня 2020 року № 22/07, позивач 31 липня 2020 року здійснив доплату за 1,45 кв. м різниці між фактичною площею (за результатами технічної інвентаризації) та проектною площею квартири на суму 17 255 грн.

02 липня 2020 року житловий будинок було введено в експлуатацію, про що Відділом державного архітектурно-будівельного контролю Білоцерківської міської ради було видано сертифікат серії КС № 162201842326.

18 серпня 2020 року рішенням Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 474 житловому будинку присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Установлено, що разом з обов`язком передачі квартири відповідачем позивачу, договором встановлено обов`язок позивача прийняти нежитлове приміщення від відповідача за актом прийому-передачі згідно пункт 4.1.13 договору.

Суди попередніх інстанцій встановили, що дії відповідача, спрямовані на передачу квартири позивачу, підтверджуються в листах позивача від 11 серпня 2020 року та відповідача № 16/09 від 16 вересня 2020 року відповідно.

В листі відповідача № 16/09 від 16 вересня 2020 року, зокрема, зазначено про готовність передачі об`єкта та готовність до розгляду будь-яких варіантів актів прийому-передачі приміщення.

Зазначений акт приймання-передачі житлового приміщення по договору про сплату внесків у ОК ЖБК Опера 2 від 27 липня 2020 року, що був запропонований позивачу, не був підписаний останнім.

Так, в листі від 09 жовтня 2020 року позивач зазначає, що не погоджується з запропонованими відповідачем проектами актів приймання-передачі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з їх безпідставності, оскільки матеріалами справи підтверджується, що відповідач вчинив дії, спрямовані на передачу житлового приміщення і всіх відповідних документів, та не заперечує проти підписання акта приймання-передачі та передання всіх документів та ключів позивачу.

При цьому суди вірно взяли до уваги положення пункту 8.6 договору № 12 від 08 листопада 2017 року, в якому вказано про обов`язок сторін досягати згоди по всіх спірних моментах, зокрема в даному випадку - до форми та змісту акту прийому-передачі, і лише після недосягнення згоди, вирішувати спір в судовому порядку.

Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи вказані вище норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивач не надав суду належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували що відповідач відмовляється від виконання своїх обов`язків щодо передачі йому квартири, всіх необхідних документів та ключів.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які правильно застосували до правовідносин норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач не може передати квартиру, всі необхідні документи та ключі, оскільки одним з необхідних документів для цього, згідно з Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, є акт приймання-передачі, який позивач підписувати відмовляється.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованого та правильного висновку судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги не впливають на правильність судових рішень, не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником- адвокатом Малиневським Павлом Петровичем, залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 грудня 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 22 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов