Постанова

від 04.11.2021 по справі 128/1061/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 128/1061/21

Провадження № 22-ц/801/2299/2021

Категорія: 56

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ганкіна І. А.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2021 рокуСправа № 128/1061/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача Рибчинського В.П.,

суддів Голоти Л.О., Денишенко Т.О.,

розглянувши в письмовому провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю СОНА-ФАРМЕКСІМ - адвоката Кравченка Романа Миколайовича на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 вересня 2021 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СОНА - ФАРМЕКСІМ до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів ,

в с т а н о в и в :

У квітні 2021 року ТОВ СОНА - ФАРМЕКСІМ звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03 липня 2020 року Вінницьким районним судом Вінницької області у справі №128/187/20 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю СОНА-ФАРМЕКСІМ про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у задоволенні позовних вимог відмовлено. 29 вересня 2020 року Вінницьким апеляційним судом прийнято постанову по справі №128/187/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03.07.2020 року у справі №128/187/20 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю СОНА-ФАРМЕКСІМ про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яким: - рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 липня 2020 року скасовано й ухвалене нове судове рішення; - позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Товариства з обмеженою відповідальністю СОНА-ФАРМЕКСІМ (ідентифікаційний код юридичної особи 40130755) від 23 грудня 2019 року №К/194 про звільнення ОСОБА_1 з посади Консультанта з медичних питань з 23 грудня 2019 року за основним місцем роботи, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України; - поновлено ОСОБА_1 на посаді Консультанта з медичних питань Товариства з обмеженою відповідальністю СОНА-ФАРМЕКСІМ (ідентифікаційний код юридичної особи 40130755) з 24 грудня 2019 року; - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю СОНА-ФАРМЕКСІМ (ідентифікаційний код юридичної особи 40130755) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 грудня 2019 року по 29 вересня 2020 року в розмірі 177 363, 84 грн (сто сімдесят сім тисяч триста шістдесят три гривні вісімдесят чотири копійки) без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. На виконання вищезазначених приписів чинного законодавства, ТОВ СОНА-ФАРМЕКСІМ виконало рішення суду апеляційної інстанції, поновило на роботі Відповідача та сплатило середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 грудня 2019 року по 29 вересня 2020 року в розмірі 142777,90 (сто сорок дві тисячі сімсот сімдесят сім гривень 90 копійок) гривень з утриманням податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що підтверджується платіжним дорученням №2657 від 08 жовтня 2020 року. 16 грудня 2020 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду прийняв постанову у справі №128/187/20 за касаційною скаргою ТОВ СОНА-ФАРМЕКСІМ на постанову Вінницьким апеляційним судом від 29 вересня 2020 року у справі №128/187/20, якою: касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю СОНА-ФАРМЕКСІМ задовольнив. Постанову Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року скасував. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 липня 2020 року залишив в силі.

У зв`язку з тим, що підстава для отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 142 777,90 грн відпала, тому вважають, що зазначені кошти підлягають стягненню з відповідачки на користь ТОВ СОНА - ФАРМЕКСІМ .

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 02 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду , ТОВ СОНА - ФАРМЕКСІМ подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити .

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Сніцаренко А.А. просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскільки апелянт не навів жодних доводів, які б давали підстави для скасування оскаржуваного рішення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.

Судом встановлено, що 03 липня 2020 року Вінницьким районним судом Вінницької області у справі №128/187/20 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю СОНА-ФАРМЕКСІМ про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було відмовлено (а.с.13-26).

29 вересня 2020 року Вінницьким апеляційним судом було прийнято постанову по справі №128/187/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03.07.2020 року у справі №128/187/20 за якою рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 липня 2020 року скасовано. Ухвалене нове судове рішення, за яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Товариства з обмеженою відповідальністю СОНА-ФАРМЕКСІМ (ідентифікаційний код юридичної особи 40130755) від 23 грудня 2019 року №К/194 про звільнення ОСОБА_1 з посади Консультанта з медичних питань з 23 грудня 2019 року за основним місцем роботи, згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України, - поновлено ОСОБА_1 на посаді Консультанта з медичних питань Товариства з обмеженою відповідальністю СОНА-ФАРМЕКСІМ (ідентифікаційний код юридичної особи 40130755) з 24 грудня 2019 року, - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю СОНА-ФАРМЕКСІМ (ідентифікаційний код юридичної особи 40130755) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 грудня 2019 року по 29 вересня 2020 року в розмірі 177 363, 84 грн. (сто сімдесят сім тисяч триста шістдесят три гривні вісімдесят чотири копійки) без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів (а.с.27-40).

На виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року ТОВ СОНА-ФАРМЕКСІМ виплатило ОСОБА_1 - 142 777,90 грн (платіжне доручення № 2657 від 08.10.2020 року).

16 грудня 2020 року постановою Верховного Суду скасовано постанову Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року, та залишено в силі рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 липня 2020 року.

Відмовляючи в задоволенні позову ТОВ СОНА-ФАРМЕКСІМ про стягнення безпідставно отриманих коштів, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для повернення коштів.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки вони не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Частиною першою статті 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ СОНА-ФАРМЕКСІМ як на підставу своїх вимог посилалось на те, що постановою Вінницького апеляційного суду було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі №128/187/20, рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 липня 2020 року скасовано та ухвалене нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконним та скасовано наказ Товариства з обмеженою відповідальністю СОНА-ФАРМЕКСІМ від 23 грудня 2019 року №К/194 про звільнення ОСОБА_1 з посади Консультанта з медичних питань з 23 грудня 2019 року за основним місцем роботи, поновлено ОСОБА_1 на посаді Консультанта з медичних питань Товариства з обмеженою відповідальністю СОНА-ФАРМЕКСІМ з 24 грудня 2019 року, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю СОНА-ФАРМЕКСІМ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 грудня 2019 року по 29 вересня 2020 року в розмірі 177 363, 84 грн без утримання податку з доходу фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Постанова апеляційного суду набрала законної сили з дня її прийняття та відповідно була негайно виконана ТОВ СОНА-ФАРМЕКСІМ .

На виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року ТОВ СОНА-ФАРМЕКСІМ виплатило ОСОБА_1 - 142 777,90 грн (платіжне доручення № 2657 від 08.10.2020 року).

В подальшому Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду постановою від 16 грудня 2020 року скасував постанову Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2020 року, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 03 липня 2020 року залишив в силі.

Отже, підстава, на якій було набуто ОСОБА_1 142 777,90 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відпала.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зі змісту цієї норми вбачається, що зобов`язання у зв`язку з безпідставним набуттям майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що підстава, на якій відбулось перерахування коштів відповідачу, згодом відпала у зв`язку зі скасуванням судом вищої інстанції рішення апеляційного суду.

Помилковим є висновок суду першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин положення ст. 1215 ЦК України.

Відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; інше майно, якщо це встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України Про оплату праці , заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття заробітна плата і оплата праці , які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України Про оплату праці , за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 КЗпП України).

Припинення та розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Ураховуючи викладене, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга статті 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України Про оплату праці , тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19).

Відтак, враховуючи те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, тому положення ст. 1215 ЦК України не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах.

Разом з тим, в силу вимог ч. 2 ст. 1212 ЦК України, отримані відповідачкою грошові кошти в сумі 142 777,90 грн, виплачені їй позивачем за рішенням суду, є такими, що отримані на правовій підставі, яка згодом відпала та відповідно підлягають поверненню.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам закону, доводи апеляційної скарги його спростовують, оскільки рішення ухвалено не у повній відповідності до вимог матеріального права, недотримання норм процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до п. 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що апеляційна скарга представника ТОВ СОНА-ФАРМЕКСІМ - адвоката Кравченка Р.М . підлягає задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати понесені нею на сплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 5675,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю СОНА-ФАРМЕКСІМ - адвоката Кравченка Романа Миколайовича задовольнити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 02 вересня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю СОНА-ФАРМЕКСІМ задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СОНА-ФАРМЕКСІМ , ЄДРПОУ 40130755, грошові кошти в сумі 142 777,90 (сто сорок дві тисячі сімсот сімдесят сім гривень 90 копійок) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СОНА-ФАРМЕКСІМ , сплачений судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 5675,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 04 листопада 2021 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: Л.О. Голота

Т.О. Денишенко