Постанова

від 19.10.2021 по справі 761/732/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №761/732/20 Головуючий у 1 інстанції: Саадулаєв А.І.

Провадження №22-ц/824/11923/2021 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

19 жовтня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Гаращенка Д.Р.

суддів Сліпченка О.І., Сушко Л.П.

за участю секретаря Стеблиненко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Київської міської прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Мале приватне підприємство ДЖО , про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Київської міської прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Мале приватне підприємство ДЖО , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завдані незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури.

У позові просив стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу на його користь майнову шкоду (збитки у формі неотриманого доходу додаткової заробітної плати) у сумі 48 422,00 грн, що завдані незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування ГУ НП у м. Києві та Прокуратурою м. Києва; стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу на його користь моральну шкоду у розмірі 3 229 498,99 грн, що завдані незаконною бездіяльністю органу досудового розслідування ГУ НП у м. Києві та Прокуратурою м. Києва.

В обґрунтування вимог зазначив, що 25 травня 2018 року його було прийнято на роботу на посаду юриста МПП ДЖО за трудовим договором на підставі наказу №13-00013.

Прийняття позивача на вказану посаду було обумовлено, зокрема тим, що позивач має значну практику служби у підрозділах правоохоронних органів, які здійснюють діяльність по боротьбі з економічними злочинами та відшкодування завданих злочинами збитків, є фахівцем у галузі кримінального права, а МПП ДЖО є потерпілим від злочину та зазнало збитків пов`язаних із привласненням коштів підприємства в розмірі 3229498,99 грн ПАТ Банк Фінанси та Кредит (уповноваженими особами) та невиконанням вимог спеціального Закону і посадових обов`язків службовими особами відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві під час здійснення виконавчого провадження ВП №48304119 з виконання рішення Господарського суду м. Києва від 09 червня 2015 року у справі №910/11564/15 за наказом від 30 червня 2015 року, внаслідок чого збитки не відшкодовані.

За домовленістю з директором підприємства та відповідно до наказу №13-00013 на період початку трудових відносин йому встановлено лише основну заробітну плату в розмірі посадового окладу 3 743,00 грн, проте у подальшому умови оплати праці могли бути переглянуті в залежності від складності справи та інших обставин.

У червні 2018 року ним, як представником потерпілого МПП ДЖО , було подано до Солом`янського УП ГУ НП у м. Києві заяву про злочин від 14 червня 2018 року, однак у порушення вимог ст.214 КПК України відомості, викладені у заяві, до ЄРДР протягом 24 годин внесено не було і досудове розслідування не розпочато.

Протиправність такої бездіяльності органу досудового розслідування було встановлено ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва від 20 серпня 2018 року у справі №760/19120/18, згідно з якою зобов`язано орган досудового розслідування внести відповідні відомості до ЄРДР.

У подальшому позивачем, як представником потерпілої особи, було подано начальнику органу досудового розслідування два клопотання №1 від 22 серпня та №2 від 23 серпня 2019 року, у яких він повідомляв про необхідність здійснення тимчасового доступу до виконавчого провадження ВП №48304119 з вилученням оригіналів документів та зведеного виконавчого провадження про стягнення з ПАТ Банк Фінанси та Кредит заборгованості на користь фізичних та юридичних осіб з вилученням завірених копій документів, що стосуються вчинених дій та їх результатів в період з 30 липня по 01 листопада 2015 року.

У жовтні 2018 року позивач отримав лист від Солом`янського УП ГУНП у м. Києві, яким повідомлено про отриманняклопотань №1 та №2 та відмовлено у виконанні вимог ст. 220 КК України та y реалізації прав потерпілого та його прав представникапотерпілого.

06 листопада 2019 року позивач повторно подав клопотання №1 та №2 начальнику органу досудового розслідування.

У листопаді 2018 року позивачем було отримано засобами дистанційного зв`язку через мережу Інтернет, витяг з ЄРДР про кримінальне провадження №12018100090012300 з ч.2 ст.382 КК України щодо внесення відомостей за заявою директора МПП ДЖО від 14 червня 2018 року, однак жодних даних про результати розгляду клопотань №1 та №2 не отримано.

У грудні 2018 року ним отримано п`ять повідомлень слідчого Солом`янського УПГУНП у м. Києві Сивак О.Мпро погодження всіх поданих в інтересахпотерпілого клопотань.

Однак, жодного повідомлення про вчинення відповідних процесуальних дій не надійшло.

19 січня 2019 року він направив начальнику органу досудового розслідування клопотання щодо повідомлення відомостей про процесуальні дії, вчинені відповідно до клопотань №1 та №2, на що отримав відповідь від 12 лютого 2019 року, яка не містила жодної інформації у порядку ст. 56, 223 КПК України щодо вчинених процесуальних дій та заходів.

Ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 20 лютого 2019 року зобов`язано орган досудового розслідування розглянути подані ним клопотання №1 та №2.

15 квітня 2019 року він подав скаргу в порядку ст. 308 КПК України до Київської місцевої прокуратури №9 з проханням вплинути на вчинення слідчим процесуальних дій відповідно до погоджених ним клопотань №1 та №2, на що отримав відповідь від 22 квітня 2019 року, яка не містила повідомлення про вчинення конкретних процесуальних дій та заходів.

02 липня 2019 року слідчим суддею Солом`янського районного суду м. Києва розглянуто його клопотання про встановлення процесуальних строків слідчому для вчинення конкретно визначених процесуальних дій.

10 липня 2019 року слідчим суддею Солом`янського районного суду м. Києва розглянуто його клопотання про тимчасовий доступ до документів виконавчого провадження у порядку ст. 160 КПК України.

23 серпня 2019 року та 09 жовтня 2019 ним було складено та направлено керівнику Київської місцевої прокуратури скаргу в порядку ст. 308 КПК України, на що 25 листопада 2019 року отримано два листи, згідно яких процесуальному керівникові надано вказівки на проведення слідчих дій.

08 листопада 2019 року у присутності позивача був допитаний директор підприємства ОСОБА_2

19 листопада 2019 року позивач подав скарги прокурору м. Києва та керівнику Київської місцевої прокуратури №9.

Листом від 27 листопада 2019 року Прокуратура міста Києва повідомила про перенаправлення скарги для розгляду до Київської місцевої прокуратури №9.

Листами від 17 листопада та 02 грудня 2019 року Київська місцева прокуратура №9 повідомила про закриття кримінального провадження на підставі абз. 14 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Вважає, що в результаті незаконної бездіяльності органу досудового розслідування та прокуратури йому завдано матеріальну шкоду у формі не отриманої додаткової заробітної плати (одноразової премії) та моральної шкоди.

Зазначив, що директором МПП ДЖО у січні 2019 року було видано наказ про встановлення юристу підприємства додаткової заробітної плати у формі однократної премії у розмірі 1,5% від суми боргу 3 229 498,99 грн, що привласнені ПАТ Банк Фінанси та Кредит , на умовах досягнення вказаних у наказі результатів по кримінальному провадженню.

Не дивлячись на підготовлений ним обсяг процесуальних документів і ініційованих перед слідчим і прокурором слідчих та процесуальних дій, роботодавець у листопаді 2019 року відмовив йому у виплаті додаткової заробітної плати у розмірі 48 422,00 грн, оскільки не досягнуто кінцевої мети ініційованих ним процесуальних дій.

Завдана йому майнова шкода (збитки) полягає в тому, що він не отримав дохід у формі додаткової заробітної плати в сумі 48 422,00 грн, які безумовно отримав би за звичайних обставин в разі дотримання відповідачами норм КПК України та якби його права, як представника потерпілого у кримінальному провадженні, не були б порушені.

У результаті протиправної (незаконної) бездіяльності органу досудового розслідування та органів прокуратури порушено його права громадянина України, зокрема на працю та оплату праці відповідно до законодавства та домовленості з роботодавцем, а тому заподіяні йому збитки у формі не отриманої додаткової заробітної плати (одноразової премії) підлягають стягнення з відповідачів на підставі п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України.

Крім того, протиправні (незаконні) дії органу досудового розслідування та органу прокуратури завдали йому моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях, що пов`язано, зокрема: з відчуттям приниження громадянської та професійної гідності; з відчуттям несправедливості та безпідставної неспроможності досягнути результату, на який позивач мав право відповідно до норм закону - проведення слідчих дій у порядку, на умовах та на підставі Закону; із постійним стресом та постійним переживанням в наслідок неможливості отримання добросовісно заробленої грошової винагороди за виконану роботу у формі додаткової заробітної плати у сумі 48 422,00 грн.

Позивач був змушений докласти додаткових зусиль для організації свого життя, постійно доводити роботодавцю правомірність та достатність вчинених ним заходів у кримінальному провадженні задля досягнення необхідного результату - проведення слідчих дій органом досудового розслідування.

Підготовка позову та звернення до суду вимагало від нього додаткових витрат дорогоцінного часу з його особистого життя, який він міг приділити родині, близьким та відпочинку.

Отже, внаслідок незаконної бездіяльності органу досудового розслідування та органу прокуратури йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в сумі 3 229 498 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Київської міської прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Мале приватне підприємство ДЖО , про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового слідства, прокуратури залишено без задоволення.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначив, що рішення суду не ґрунтується на нормах матеріального права, ухвалено з порушенням норм процесуального права та всупереч змісту позовних вимог.

Вказував, що суд першої інстанції констатував наявність доказів, поданих позивачем, дослідив їх, заслухав пояснення позивача, однак не надав оцінки кожному окремо та / або всім у сукупності доказам.

У судовому засіданні апелянт підтримав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов у повному обсязі.

Представник Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві заперечував проти апеляційної скарги, просив її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представники Головного управління Національної поліції у місті Києві, Київської міської прокуратури та Малого приватного підприємства ДЖО у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд прийшов до наступного.

Судом першої інстанції, зі слів позивача, встановлено, що у червні 2018 року ОСОБА_1 працював на посаді юриста МПП ДЖО з посадовим окладом в розмірі 3743,00 грн.

Під час виконання своїх службових обов`язків юриста позивачем в інтересах МПП ДЖО було здійснено підготовку процесуальних документів до органів досудового розслідування, прокуратури, суду, спрямованих на захист прав та інтересів МПП ДЖО , як потерпілого у кримінальному провадженні.

Так, 14 червня 2018 року позивачем була подана начальнику Солом`янського УП ГУ НП у м. Києві заява директора потерпілого МПП ДЖО Жемелко І.В., про злочин.

У даній заяві було повідомлено про вчинення злочинів у сфері службової діяльності, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 382 КК України, службовими особами відділу ПВР УДВС ГТУЮ у м. Києві під час здійснення виконавчого провадження ВП №48304119 з виконання рішення господарського суду м. Києва від 09 червня 2015 року у справі №910/11564/15 за наказом від 30 червня 2015 року, згідно з яким ПАТ Банк Фінанси та Кредит було зобов`язано виконати платіжне доручення №18 від 18 травня 2015 року та перерахувати грошові кошти, належні МПП ДЖО , у сумі 3 229 498,99 грн з рахунку підприємства, відкритому у ПАТ Банк Фінанси та Кредит , на рахунок підприємства, відкритий у іншому банку.

Вказане рішення суду залишилось невиконаним, оскільки у грудні 2015 року державним виконавцем Бялим М.Г. було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №48304119 на підставі пункту 3-1 ч. 5 ст.49 Закону України Про виконавче провадження та у зв`язку з постановою правління НБУ від 17 грудня 2015 року і рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18 грудня 2015 року №230 про початок процедури ліквідації ПАТ Банк Фінанси та Кредит .

Також було оскаржено неправомірні дії органу досудового розслідування та органів прокуратуриякі були встановлені відповідними ухвалами суду.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не довів факту заподіяння йому шкоди діями чи бездіяльністю відповідачів у справі, її розміру та причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю і шкодою.

Суд першої інстанції вважав відсутніми підстави для висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями органів держави (в тому числі ГУ НП у м. Києві, прокуратури м. Києва) та збитками (упущеною вигодою), які позивач зазнав у зв`язку з відмовою роботодавця провести нарахування та виплату йому додаткової заробітної плати у формі однократної премії згідно з наказом від 24 січня 2019 року, зі змістом якого позивач був ознайомлений.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у рамках своїх трудових обов`язків здійснював процесуальні дії в інтересах свого роботодавця відповідно до норм КПК України.

З метою отримання додаткової заробітної плати він склав та подав на розгляд роботодавцю доповідну записку від 10 жовтня 2019 року про призначення та виплату йому у листопаді 2019 року додаткової заробітної плати у сумі 48 422,00 грн.

У нарахуванні та виплаті вищевказаної додаткової заробітної плати директором підприємства позивачу було відмовлено внаслідок невиконання умов її отримання - не досягнення кінцевої мети ініційованих юристом процесуальних дій.

Апеляційним судом встановлено, що правовідносини щодо невиплати додаткової заробітної плати, які виникли між позивачем та МПП ДЖО , стосуються трудових відносин сторін у рамках укладеного трудового договору.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було вірно зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі Юрій Миколайович Іванов проти України (пункт 64, заява № 40450/04, від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, згідно з ч. 2 статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції з тим, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

Доведення наявності цих умов є обов`язок позивача.

Під час апеляційного перегляду встановлено, що апелянту (позивачу) не було заподіяно шкоди протиправною (незаконною) бездіяльністю органу досудового розслідування та органів прокуратури майнової шкоди (збитків), оскільки він не був учасником відносин із зазначеними органами.

Неотримання апелянтом доходу у формі додаткової заробітної плати у сумі 48 422 грн - це його взаємовідносини із роботодавцем, які передбачені певним договором.

Неправомірні дії (бездіяльність) ГУ НП у м. Києві та прокуратури м. Києва, внаслідок яких (якої) позивачу, нібито, було завдано шкоди, є основним предметом доказування у даній справі.

Судом першої інстанції встановлена відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (статті 11 ЦК України).

Так, у висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 визначено, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Обґрунтовуючи свій позов позивач посилався на наявність збитків у формі упущеної вигоди за п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України, яка була наслідком неправомірних дії/бездіяльність відповідачів, в тому числі встановлених ухвалами слідчих суддів, та вказував на порушення його права громадянина України на працю та оплату праці відповідно до законодавства за домовленістю з роботодавцем.

Однак апеляційний суд вважає, що позивач не довів порушення його права на отримання додаткової заробітної плати і заподіяння йому майнової шкоди (збитків) саме через дії/бездіяльність відповідачів у справі.

Наявність ухвал слідчих суддів Солом`янського районного суду м. Києва за скаргами представника потерпілого МПП ДЖО на бездіяльність слідчого/уповноважених осіб органу досудового розслідування в рамках кримінального провадження №12018100090012300, в тому числі і за скаргами щодо невнесення відомостей про злочин до ЄДРД і щодо не розгляду клопотань у строки, визначені ст. 220 КПК України, та ін., не свідчить про порушення цивільного права чи інтересу позивача, заподіяння йому шкоди.

Відсутні підстави для висновку про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями органів держави (в тому числі ГУ НП у м. Києві, прокуратури м. Києва) та збитками (упущеною вигодою), які позивач зазнав у зв`язку з відмовою роботодавця провести нарахування та виплату йому додаткової заробітної плати у формі однократної премії згідно з наказом від 24 січня 2019 року, зі змістом якого позивач був ознайомлений.

Щодо вимоги про стягнення на його користь моральної шкоди, то апеляційний суд вважає, що зазначена вимога є похідною із вимогою про відшкодування матеріальної шкоди, а тому підстав для її задоволення не має.

За загальним правилом особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

При цьому, до істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, також є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення, а позивач має довести заподіяння йому моральної шкоди, її розмір та причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Доводи апелянта щодо ухвалення рішення суду першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права не знайшло свого підтвердження під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди із судовим рішенням суду першої інстанції, ухваленим по суті заявлених позивачем вимог.

Суд першої інстанції ретельно вивчив матеріали справи, правильно встановив обставини справи, обґрунтував недоведеність доводів позивача, надав оцінку кожній обставині.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права і правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 375, 383, 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 23 жовтня 2021 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді О.І. Сліпченко

Л.П. Сушко