Постанова

від 02.11.2021 по справі 313/1332/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 02.11.2021 Справа № 313/1332/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/3046/21 Головуючий у 1-й інстанції: Нагорний А.О.

Є.У.№ 313/1332/20 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Дашковської А.В.,

секретар: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Товариства з додатковою відповідальністю Веселівський елеватор про визнання недійсними договору оренди землі, договору позики та розписки,

за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 11 червня 2021 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та Товариства з додатковою відповідальністю Веселівський елеватор , у якому просив визнати недійсними договір оренди землі № б/н від 20.08.2018, укладений з ТДВ Веселівський елеватор , та договір позики від 22.08.2018 з розпискою до нього, укладений та ОСОБА_2 . В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказав, що 22.08.2018 він звернувся до ОСОБА_2 з проханням зайняти йому 8 000 доларів США. Останній погодився надати йому у борг гроші за умови, що він передасть належну йому земельну ділянку площею 6,3299 га, розташовану на території Запорізької сільської ради Веселівського району Запорізької області, в оренду ТДВ Веселівський елеватор . Він погодився на такі умови та підписав договір оренди землі та договір позики.

Посилаючись на те, що грошові кошти ОСОБА_2 йому так і не передав, наміру здавати землю в оренду він не мав, протягом 2019 року самостійно обробляв землю, а вирощений на ній врожай пшениці віддав ТДВ Веселівський елеватор в рахунок повернення боргу за договором позики, а також на те, що спірні правочини були укладені ним внаслідок шахрайських дій відповідачів, просив суд визнати недійсними договір позики і договір оренди земельної ділянки з підстав, передбачених ст.230 ЦК України.

Рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 11 червня 2021 року відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сторони укладали оспорювані правочини, володіючи необхідним обсягом цивільної дієздатності, повною мірою усвідомлюючи значення своїх дій та на підставі вільного волевиявлення, яке відповідало їх внутрішній волі як учасників правочинів. Позивачем не доведено, що він діяв під впливом обману, тому підстав для визнання недійсними спірних договорів відповідно до статті 230 ЦК України немає.

Не погоджуючись з рішенням суду,ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись напорушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що під час ухвалення оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи, не надана належна оцінка доказам по справі. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ТДВ Веселівський елеватор жодного разу не платив ОСОБА_1 орендну плату, а грошей від ОСОБА_2 позивач не отримував . Вказані обставини свідчать про те, що спірні правочини укладені шляхом обману та підлягають визнанню недійсними.

У своїх відзивах на апеляційну скаргу ТДВ Веселівський елеватор та ОСОБА_2 вказали, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, її доводи не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Просили залишити оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України .

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути визнання права, визнання правочину недійсним (частина друга статті 16 ЦК України).

За змістом частин другої, третьої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Нормами цивільного законодавства передбачений спосіб захисту цивільних прав та інтересів, зокрема й шляхом визнання правочину недійсним, правові засади для застосування якого врегульовані приписами статей 215-236 ЦК України .

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України ).

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15 , 16 ЦК України , а також статей 2 , 4 , 12 , 13 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності (відсутності) цивільних прав або майна в інших осіб.

Встановлено, що відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗП №127421 від 17.06.2005 ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 6,3299 га, кадастровий номер 2321281200:02:008:001, яка розташована на території Запорізької сільської ради Веселівського району Запорізької області (а.с.7)

20.08.2018 між ОСОБА_1 та ТДВ Веселівський елеватор був укладений договір оренди земельної ділянки, згідно якому ОСОБА_1 передав в оренду на п`ять років земельну ділянку площею 6,3299 га, кадастровий номер 2321281200:02:008:001, яка розташована на території Запорізької сільської ради Веселівського району Запорізької області(а.с.8-13).

22.08.2018 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, відповідно до якого останній зобов`язався надати ОСОБА_3 грошову позику, ОСОБА_3 зобов`язався прийняти її та повернути позикодавцеві у визначений договором строк (а.с.6).

Відповідно до п.2 Договору, позикою за вказаним договором є сума коштів в розмірі 8000 доларів США.

Згідно п.3 Договору, Позикодавець зобов`язується надати визначену цим Договором позику, фактичне її надання підтверджується письмовою розпискою Позичальника.

Відповідно до п.4 Договору, строк повернення позики встановлений 1 рік, тобто 22.08.2019.

Згідно копії розписки про отримання грошових коштів ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 у позику грошові кошти в сумі 8000 доларів США згідно договору позики від 22.08.2018 (а.с.6 зворот).

В своїх доводах як в позові, так і в апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказував на те, що наміру передавати свою землю в оренду ТДВ Веселівський елеватор він не мав, договір був укладений ним з метою отримання позики від ОСОБА_2 в якості забезпечення виконання ним боргового зобов`язання, проте останній гроші йому не надав. Позивач вважав, що обидва договори були укладені ним внаслідок шахрайських дій відповідачів, що є підставою для визнання їх недійсними за ст.230 ЦК України.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову в цій частині, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факт введення його в оману під час укладення договору оренди землі.

Колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке:

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 19 та 20 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними , відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов`язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Як на підставу укладання договору оренди землі із ТДВ Веселівський елеватор ОСОБА_3 посилався на те, що ОСОБА_2 пообіцяв надати йому у позику 8000 доларів США.

Проте мотиви, якими керувався ОСОБА_1 при укладанні договору оренди земельної ділянки, не мають правового значення і не є підставою для висновку про недійсність договору оренди.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що протягом 2019 року орендар не обробляв земельну ділянку, а він як власник земельної ділянки самостійно виростив на ній пшеницю та передав зібраний врожай ТДВ Веселівський елеватор в рахунок повернення боргу, що орендар жодного разу не виплачував йому орендну плату, не є підставою для висновку про недійсність договору оренди з підстав, передбачених ст.230 ЦК України.

Невиконання орендарем умов договору оренди землі, систематична несплата орендної плати можуть бути підставою для розірвання договору оренди на вимогу орендодавця, а не для визнання його недійсним за ст.230 ЦК України.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що кошти за договором позики ОСОБА_1 не отримав, договір позики і розписку про отримання коштів він підписав, так як відповідачі пообіцяли передати йому кошти після передачі землі в оренду, належними і допустимими доказами не підтверджені.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України - на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Виходячи з вимог ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Сукупний аналіз фактичних обставин справи і зібраних у справі доказ свідчить про те, що ОСОБА_3 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, доводи апеляційної скарги вже були предметом розгляду в суді першої інстанції та не спростовують правильних висновків суду.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що спірні правочини були укладені позивачем без згоди дружини, що є порушенням вимог ст.65 СК України, що іноземна валюта не може бути предметом позики, не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

З вимогами про визнання недійсними спірних правочинів з підстав їх невідповідності вимогам закону в порядку, передбаченому ст. 175 ЦПК України, ОСОБА_1 до суду не звертався, такі вимоги судом першої інстанції не розглядалися, а отже вони не можуть бути і предметом розгляду у суді апеляційної інстанції.

Допущена позивачем граматична помилка при написанні свого імені по-батькові у борговій розписці не є підставою для висновку про недійсність договору позики з підстав введення позичальника в оману.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними.

Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не знайдено.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 11 червня 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 03 листопада 2021 року.

Головуючий: І.В. Кочеткова

Судді: А.В. Дашковська

О.М. Кримська