Рішення

від 11.06.2021 по справі 313/1332/20

ВЕСЕЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 313/1332/20

Провадження № 2/313/65/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2021 р. смт. Веселе

Веселівський районний суд Запорізької області у складі: головуючого - судді Нагорного А.О., при секретарі судового засідання Кравцовій О.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Федорець В.В., представника відповідача адвоката Шубіна О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Товариства з додатковою відповідальністю Веселівський елеватор про визнання договору оренди землі, договором позики та розписки недійсними,

ВCТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 та Товариства з додатковою відповідальністю Веселівський елеватор у якому просить визнати договір оренди землі № б/н від 20.08.2018 р., що укладений між ОСОБА_1 та ТДВ Веселівський елеватор недійсним та визнати договір позики від 22.08.2018 р. з розписки до нього, що укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , недійсними.

Також позивач просить покласти на відповідача судові витрати.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що 22.08.2018 р. він звернувся до ОСОБА_2 з проханням зайняти йому грошові кошти на домашні потреби в сумі 8 000 доларів США, який для вирішення питання запропонував приїхати на його робоче місце Товариство з додатковою відповідальністю Веселівський елеватор . У позові ОСОБА_1 зазначає, що коли він приїхав у зазначене місце, то там перебували ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який є генеральним директором даного підприємства.

Зазначені особи сказали, що гроші йому займуть, але він повинен укласти з Товариством з додатковою відповідальністю Веселівський елеватор договір про оренду своєї земельної ділянки площею 6,3299 га, кадастровий номер 2321281200:02:008:001, яка розташована на території Запорізької сільської ради Веселівського району Запорізької області.

ОСОБА_2 сказав, що даний договір оренди землі буде гарантом повернення грошових коштів .

ОСОБА_1 у позові вказує, що ОСОБА_2 надав йому надрукований договір позики від 22.08.2018 р., а ОСОБА_3 надав надрукований договір оренди землі від 20.08.2018 р. Позивач вказує, що він, не читаючи, підписав договір позики та договір оренди землі, так як не міг припустити, що вони його обдурять.

Гроші у сумі 8 000 доларів США йому не дали. Також не дали йому копії договору оренди земельної ділянки від 20.08.2018 р. та копію договору позики від 22.08.2018 р.

Відповідачі сказали, що договір оренди землі потрібно зареєструвати, і лише після цього займуть йому гроші. Позивач вказує, що земельну ділянку, яка була передана в оренду за договором від 20.08.2018 р. у 2019 р. ніхто не обробляв. ОСОБА_1 стверджує, що він виростив на даній земельній ділянці 15 600 кг пшениці, яку на прохання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 здав Товариству з додатковою відповідальністю Веселівський елеватор за ціною 3 300,00 грн. за тону на загальну суму 51 480,00 грн., але гроші за договором позики йому не дали.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 сказали, що зазначена пшениця буде враховуватися при поверненні позики у сумі 8 000 доларів США.

ОСОБА_5 вважає, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 шахрайським шляхом заволоділи його пшеницею в кількості 15 600 кг та його грошима в сумі 8 000 доларів США згідно договору позики від 22.08.2018 р., які йому не надали. Розписку, яка долучена до договору позики, він не підписував.

У позові позивач просить судові витрати покласти на відповідачів.

Відповідач ОСОБА_2 на позов надав відзив, у якому просив суд відмовити у повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві (а.с.27-28).

ОСОБА_3 , який є генеральним директором Товариства з додатковою відповідальністю Веселівський елеватор також надав суду відзив, у якому просив у задоволенні позову про визнання договору оренди землі недійсним, визнання договору позики та розписки недійсними - відмовити у повному обсязі (а.с.31-32).

Присутній у судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали.

Присутні у судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 , його представник позов не визнали та просили у задоволенні позову відмовити у повному обсязі з підстав,зазначених у відзиві.

ОСОБА_3 , який є генеральним директором ТОВ Веселівський елеватор , позов не визнав та просив у задоволенні відмовити у повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві.

Вислухавши сторони та їх представників, вивчивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше, як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 81 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Суд встановив, що позивач з ТДВ Веселівський елеватор 20.08.2018 р. уклали договір оренди № б/н земельної ділянки площею 6,3299 га, кадастровий номер 2321281200:02:008:0001, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 5 років.

Позивач не заперечує факт підписання ним спірного договору оренди землі № б/н від 20.08.2018 р.

Проте, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з даним позовом, обгрунтовує свої вимоги тим, що вказаний правочин було ним підписано під впливом обману, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості однієї сторони з другою стороною (Відповідачами), що не відповідає дійсності та є безпідставними та необгрунтованими, так як відповідно до роз`яснень, що містяться у пунктах 19, 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009 р. згідно зі ст.ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок тяжкої обставини, є оспорюваним. Тлумачення ст. 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто, у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 ЦК України суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Крім того, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

Отже, враховуючи вищевикладене вбачається, що позивач своє волевиявлення на укладення спірного договору оренди землі виявив шляхом укладення договору оренди належної йому земельної ділянки. При цьому, відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту обману шляхом зловмисної домовленості між Відповідачами щодо укладення вказаного договору оренди землі. Аналогічні позиції містяться в Постановах ВС від 22.04.2019 року по справі № 623/2518/17 та від 26.09.2019 року по справі № 400/232/18.

Суд встановив, що ОСОБА_1 з часу орендних відносин жодного разу до ТОВ Веселівський елеватор з письмовими претензіями, вимогами або пропозиціями щодо розірвання вказаного договору оренди землі не звертався, що вказує на визнання позивачем даного договору.

Під час судового розгляду справи за клопотанням позивача та його представника була допитана свідок ОСОБА_6 , яка дала покази, що вона є дружиною позивача. У 2019 році її чоловік зі своєї земельної ділянки зібрав зерно пшениці, яку здав ТДВ Веселівський елеватор , але гроші її чоловік не отримав. Також свідок заявила, що її чоловік не отримав і кошти за договором позики.

Суд до показів свідка ОСОБА_6 підходить критично, так як її покази щодо неотримання позики, спростовуються підписом позивача у розписці про отримання даної суми.

Покази свідка ОСОБА_6 про те, що її чоловік у 2019 році чоловік зі своєї земельної ділянки зібрав зерно пшениці, яку здав ТДВ Веселівський елеватор , але гроші не отримав не заслуговують на увагу, так як не доводять ті обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Під час судового розгляду предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення.

Позивач, в обгрунтування заявлених позовних вимог, не довів факт введення його в оману під час укладення правочину жодним належним та допустим доказом, який би доводив вказані обставини.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги у частині визнання договору оренди земельної ділянки № 2321281200:02:008:0001 № б/н від 20.08.2018 р., задоволенню не підлягають. У частині заявлених позовних вимог про визнання договору позики та розписки недійсними, судового розгляду суд встановив, що позивач визнає факт підписання ним спірного договору позики. Підставою звернення до суду позивач вказує, що ним позика в сумі 8 000 тис. доларів США фактично отримана не була, тобто позивач вказує на безгрошовості договору позики.

Проте, згідно зі ст. 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України - на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Виходячи з вимог ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

З аналізу статей 510, 545, 1046, 1047 ЦК України вбачається, що розписка є борговим документом та може бути надана позикодавцем для підтвердження перед ним невиконаного зобов`язання за договором позики.

Згідно ч. 1 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.(ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у іншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Таким чином, оскільки боргова розписка від 22.08.2018 р. за своєю правовою природою є доказом на підтвердження обставин про укладання відповідних правочинів, то вона не може бути оспореною на підставі норм про визнання правочину (договору позики) недійсним.

Крім того, відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Верховний Суд зауважив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Фактично позивач, виходячи зі змісту позовної заяви, не заперечує факту укладення (підписання) ним договору позики, проте заперечує про отримання у борг будь-яких коштів та зобов`язання повернути їх, та зазначає, що договір позики та розписка були укладені з метою введення позивача в оману для подальшого укладення договору оренди землі між ОСОБА_1 та ТДВ Веселівський елеватор , що фактично не підтверджується жодними належними та допустимими доказами (постанова ВС від 08.07.2019 у справі № 524/4946/16-ц).

Суд вважає безпідставними посилання позивача, що при укладанні договору позики була відсутня згода його дружини, так як відповідно до висновків Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 27.11.2019 р. у цивільній справі № 133/3928/14-ц (провадження № 61 - 33048св18) суд вказав, що відповідно до положень ст. 65 СК України розпорядження спільним майном здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами. Якщо правочин щодо спільного майна укладає один з подружжя, то воля другого з подружжя, його згода на укладення правочину має бути з`ясована окремо. Поряд з цим для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя . До того як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові) в останнього не виникає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.

З приводу посилання позивача на наявність у нього сумнівів у власноручному підписанні відповідачем договору позики від 22.08.2018 р. та заявленого у складі позовної заяви клопотання про проведення у даній цивільній справі судової почеркознавчої експертизи, суд звертає увагу на те, що підпис на договорі позики від 22.08.2018 р., який укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в графі Від імені Позикодавця виконаний під час укладення вказаного договору особисто ОСОБА_2 , що знайшло своє підтвердження під час судового розгляду справи.

Тому підстави для задоволення позову у цій частині також відсутні.

Питання із судовими витратами вирішити відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст.1-13, 81, 89, 141, 258-259, 263-265,268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Товариства з додатковою відповідальністю Веселівський елеватор про визнання договору оренди земельної ділянки № 2321281200:02:008:0001 № б/н від 20.08.2018 р., що укладений між ОСОБА_1 та Товариством з додатковою відповідальністю Веселівський елеватор та договору позики від 22.08.2018 р. з розпискою до нього, що укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , недійсними - відмовити .

Судові витрати у сумі 1 681,60 грн., пов`язані зі сплатою ОСОБА_1 судового збору, залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено 22.06.2021 р.

Суддя

Веселівського районного суду

Запорізької області А.О.Нагорний

11.06.2021