Ухвала

від 31.01.2022 по справі 313/1332/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

Іменем України

31 січня 2022 року

м. Київ

справа № 313/1332/20

провадження № 61-19746ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 11 червня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з додатковою відповідальністю Веселівський елеватор про визнання недійсними договору оренди землі, договору позики та розписки,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та товариства з додатковою відповідальністю Веселівський елеватор

(далі - ТДВ Веселівський елеватор ) про визнання недійсними договору оренди землі, договору позики та розписки.

На обґрунтування позову зазначав, що 22 серпня 2018 року позивач звернувся до ОСОБА_2 з проханням позичити йому 8 000,00 доларів США. Останній погодився надати йому у борг гроші за умови, що він передасть належну йому земельну ділянку площею 6,3299 га, розташовану на території Запорізької сільської ради Веселівського району Запорізької області, в оренду ТДВ Веселівський елеватор . Він погодився на такі умови та підписав договір оренди землі та договір позики.

Посилаючись на те, що грошові кошти ОСОБА_2 йому так і не передав, наміру здавати землю в оренду він не мав, протягом 2019 року самостійно обробляв землю, а вирощений на ній врожай віддав ТДВ Веселівський елеватор в рахунок повернення боргу за договором позики, а також на те, що спірні правочини були укладені ним внаслідок шахрайських дій відповідачів, просив суд визнати недійсними договір позики і договір оренди земельної ділянки з підстав, передбачених статтею 230 ЦК України.

Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 11 червня

2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду

від 02 листопада 2021 року, відмовлено у задоволенні позову.

До Верховного Суду подано касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 11 червня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 листопада 2021 року.

Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

За змістом пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою з таких підстав.

Судами встановлено, що відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку від 17 червня 2005 року серії ЗП №127421, ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 6,3299 га, кадастровий номер 2321281200:02:008:001, яка розташована на території Запорізької сільської ради Веселівського району Запорізької області.

20 серпня 2018 року між ОСОБА_1 та ТДВ Веселівський елеватор був укладений договір оренди земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_1 передав в оренду на п`ять років земельну ділянку площею 6,3299 га, кадастровий номер 2321281200:02:008:001, яка розташована на території Запорізької сільської ради Веселівського району Запорізької області.

22 серпня 2018 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, відповідно до якого останній зобов`язався надати ОСОБА_1 грошову позику, ОСОБА_1 зобов`язався прийняти її та повернути позикодавцеві у визначений договором строк.

Відповідно до пункту 2 Договору, позикою за вказаним договором є сума коштів в розмірі 8000,00 доларів США.

Згідно з пунктом 3 Договору, позикодавець зобов`язується надати визначену цим договором позику, фактичне її надання підтверджується письмовою розпискою позичальника.

Відповідно до пункту 4 договору, строк повернення позики встановлений 1 рік, тобто 22 серпня 2019 року.

Згідно з копією розписки про отримання грошових коштів ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_2 у позику грошові кошти в сумі 8 000,00 доларів США згідно договору позики від 22 серпня 2018 року.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Викладене узгоджується з правовими висновками, висловленими Верховним Судом України у постановах від 02 грудня 2015 року в справі № 6-1341цс15,

від 29 квітня 2014 року в справі № 3-11гс14 та Верховним Судом у постановах

від 11 січня 2020 року в справі № 761/22687/17, від 20 травня 2019 року в справі

№ 300/790/17, від 31 липня 2019 року в справі № 641/3861/15-ц та від 31 липня 2019 року в справі № 234/17543/16-ц.

Установивши, що оспорювані договори як позики, так і оренди земельної ділянки, підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено факт введення його в оману під час укладення оспорюваних договорів.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 11 червня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду

від 02 листопада 2021 року та відмову у відкритті касаційного провадження у даній справі на підставі пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України, оскільки Верховний Суд уже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Керуючись частиною першою, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

У Х В А Л И В :

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Веселівського районного суду Запорізької області

від 11 червня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду

від 02 листопада 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з додатковою відповідальністю Веселівський елеватор про визнання недійсними договору оренди землі, договору позики та розписки, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська