Постанова

від 04.11.2021 по справі 320/6597/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/6597/19

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.

За участю секретаря: Шевченко Е.П.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 березня 2021 року, суддя Панова Г.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради, в якому просив:

- визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу та видачі посвідчення інваліда війни протиправними;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради прийняти рішення та встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, є особою яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та позивачу була встановлена друга група інвалідності внаслідок захворювання яке пов`язане з роботою по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19 березня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради оформлену листом № 6098 від 16.09.2019 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни" та видачі "посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни". Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 31.07.2019 року.

Рішенням МСЕК ОСОБА_1 з 12.11.2008 довічно була встановлена ІІ група інвалідності у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серія КИО-І № 330123 виданою 19.11.2008.

Як вбачається з експертного висновку Київської регіональної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв`язку захворювання і інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварій на Чорнобильській АЕС і їх професійного характеру МЗ України, Мінчорнобиля від 28.10.2008 №718 захворювання ОСОБА_1 пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

З трудової книжки ОСОБА_1 01.07.1986 року слідує, що він прийнятий водієм Військторг №418 МО України.

Відповідно до відомостей довідки Київської філії №1 Концерну "Військторгсервіс" №292 від 02.11.2009, згідно наказу Міністра оборони України №402 від 16.10.2000 Військторг №418 МО України перейменований в Державне підприємство Міністерства оброни України "Київський військовий торг №1". На підставі наказу Міністра оборони України №147 від 5.04.2007 "Про реорганізацію ДП МОУ "Київський військовий торг №1" з 01.10.2007 ДП МОУ "Київський військовий торг №1" реорганізовано у Київську філію №1 Концерну "Військторгсервіс".

Згідно відомостей маршрутного листа виданого Київською філією №1 Концерну "Військторгсервіс" Міністерства оборони України" ОСОБА_1 на підставі наказу №201 від 10.07.1986 відряджений з 10.07.1986 по 12.07.1986 року до м.Чорнобиль для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема для перевезення особового складу на будівельні роботи, що також підтверджується посвідченням для відрядження 201, де відображені відмітки про вибуття з міста Київ та прибуття до м. Чорнобиль.

Як вбачається з листа начальника Військторгу 418 на виконання вимог директиви Міністра Оборони СРСР від 08.05.1986 №Д-017 і наказу Командуючого військами Червонозоряного Київського військового округу від 06.06.1986 №063, управління торгівлі КВО з воїнкомами в тому числі з заново створеними формуванням-960 відділом торгівлі, з 28.04.1986 було залучене до виконання спеціальних заходів в зоні аварії на Чорнобильській АЕС.

06.09.2019 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Ірпінської міської ради із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачу відповідного посвідчення на підставі пункту 1 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Листом від 16.09.2019 № 6098 відповідачем було відмовлено позивачеві у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, посилаючись на відсутність підстав для встановлення вищевказаного статусу у зв`язку із невідповідність довідки МСЕК серії КИО-1 № 330123 положенням пункту 1 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Правовий статус ветеранів війни, гарантії щодо створення належних умов для їх життєзабезпечення визначено у Законі України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993 року №3551-XII (далі по тексту - Закон №3551-XII).

Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.

До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначений у статті 7 Закону № 3551-XII.

Так, п. 9 ч.2 статті 7 Закону №3551-XII передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

У свою чергу, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ, є:

1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони (далі по тексту - ЦО).

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991р. №796-XII (далі по тексту - Закон № 796-ХІІ) учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року №90, було передбачено, що формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Однак, крім формувань ЦО, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Згодом, ч .2 ст. 7 Закону №3551-XII було доповнено пунктом 9 згідно із Законом №1770-IV від 15.06.2004 року.

В пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 року №1770-IV зазначено наступне:

З перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Перелік робіт, які провадились цими загонами, включає: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань. Є усі архівні документи на підтвердження цих фактів.

Проте при виконанні тих же робіт, що й особи мобілізовані військкоматами до інших військових формувань, інваліди з цієї малочисельної категорії ліквідаторів не прирівняні до інвалідів війни Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту . Пояснити це можна лише тим, що на час прийняття спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства оборони України 1 грудня 1997 року про прирівняння інвалідів-ліквідаторів з числа призваних через військкомати до інвалідів війни загони Цивільної оборони вже були виведені зі складу Міністерства оборони і випали з поля зору законотворців.

За час, що пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим.

Враховуючи не чисельність цієї категорії інвалідів, а також вимоги Бюджетного кодексу України, витрати на зазначені пільги пропонується включити до видатків Державного бюджету України на 2004 рік та ввести в дію цей Закон з 1 січня 2004 року .

Отже, до категорії осіб, на яких поширюється дія вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII законодавець мав на меті віднести близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність.

Зокрема, перелік робіт, які провадились цими загонами, включав проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань, при цьому усі архівні документи на підтвердження цих фактів збереглись.

Метою внесення відповідних змін до Закону №3551-XII, відповідно до вказаної пояснювальної записки, було надати вказаним особам ( інвалідам з цієї малочисельної категорії ліквідаторів ) тих самих соціальних гарантій, що і особам, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військових формувань, оскільки характер виконуваних такими особами робіт та їх негативний вплив на здоров`я були співрозмірними.

Таким чином, право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог п. 9 ч.2 статті 7 Закону №3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань ЦО за умови надання відповідних підтверджуючих документів.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю, отриманою внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв`язку з цим, на позивача поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

Доказів, які б підтверджували безпосередню участь ОСОБА_1 у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, а саме: у складі формувань Цивільної оборони, останній не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів зазначає, що ця обставина є істотною, оскільки у протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширювався б на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що не відповідає меті Закону № 3551-ХІІ та Закону №1770-IV.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду, зокрема, від 10.10.2019 року в справі №278/1320/17, від 07.10.2019 року в справі №676/1505/17, від 03.10.2019 року в справі №753/7304/17, від 07.08.2019 року в справі №826/11163/18, від 15.05.2019 року в справі №816/851/18 та від 10.07.2019 року в справі №360/2690/17.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що обов`язковими умовами, за якими особу можна віднести до осіб з інвалідністю внаслідок війни згідно п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону, є наявність в особи сукупності таких обов`язкових умов: залучення такої особи до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Наведений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною, зокрема, у постановах від 27.02.2019 року у справі №818/26/18 та № 149/3307/16-а, від 20.02.2019 року у справі № 817/237/18, від 13.02.2019 року у справі № 676/1827/17, від 27.04.2020 року у справі № 826/15761/17, від 14.05.2020 року у справі № 686/20301/16-а.

Як свідчать матеріали справи, позивач 01.07.1986 року прийнятий водієм Військторг №418 МО України.

Відповідно до відомостей довідки Київської філії №1 Концерну "Військторгсервіс" №292 від 02.11.2009, згідно наказу Міністра оборони України №402 від 16.10.2000 Військторг №418 МО України перейменований в Державне підприємство Міністерства оброни України "Київський військовий торг №1". На підставі наказу Міністра оборони України №147 від 5.04.2007 "Про реорганізацію ДП МОУ "Київський військовий торг №1" з 01.10.2007 ДП МОУ "Київський військовий торг №1" реорганізовано у Київську філію №1 Концерну "Військторгсервіс".

Згідно відомостей маршрутного листа виданого Київською філією №1 Концерну "Військторгсервіс" Міністерства оборони України" ОСОБА_1 на підставі наказу №201 від 10.07.1986 відряджений з 10.07.1986 по 12.07.1986 року до м.Чорнобиль для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема для перевезення особового складу на будівельні роботи, що також підтверджується посвідченням для відрядження 201, де відображені відмітки про вибуття з міста Київ та прибуття до м. Чорнобиль.

Як вбачається з листа начальника Військторгу 418 на виконання вимог директиви Міністра Оборони СРСР від 08.05.1986 №Д-017 і наказу Командуючого військами Червонозоряного Київського військового округу від 06.06.1986 №063, управління торгівлі КВО з воїнкомами в тому числі з заново створеними формуванням-960 відділом торгівлі, з 28.04.1986 було залучене до виконання спеціальних заходів в зоні аварії на Чорнобильській АЕС.

Отже, документи, які є в наявності у позивача та які були долучені до заяви останнього щодо встановлення йому статусу інваліда війни, адресованої відповідачу, підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності, проте, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивачем надано не було.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у відповідача законних підстав для встановлення позивачу статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення та необхідність задоволення позовних вимог.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року у справі №732/470/17 (адміністративне провадження №К/9901/20342/18).

Також правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни встановлені Положенням № 302.

Згідно з пунктом 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-ХІІ, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Абзацом першим п. 10 Положення № 302 встановлено, що посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Відповідно до п. 16 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 (далі - Положення № 1317) комісія визначає ступінь втрати здоров`я, групу і час настання інвалідності та їх причинний зв`язок з Чорнобильською катастрофою на підставі експертного висновку, визначеного в установленому порядку МОЗ лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я, міжвідомчої експертної ради чи постанови військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювання з Чорнобильською катастрофою.

Особи, що належать до категорії постраждалих із числа тих, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї або постраждали за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, подають, крім посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції з відміткою про перереєстрацію або посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та посвідчення потерпілої дитини серії "Д" та вкладишу до нього для потерпілих дітей-інвалідів при досягненні ними 18 років, відповідний експертний висновок уповноваженого лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я, міжвідомчої експертної ради чи постанову військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювання, що призвело до інвалідності, з іншими ядерними аваріями, ядерними випробуваннями або військовими навчаннями із застосуванням ядерної зброї, порушенням правил експлуатації обладнання з радіаційною речовиною, порушенням правил зберігання і поховання радіоактивних речовин (пункт 17 Положення № 1317).

Пунктом 26 Положення № 1317 визначено, що причинами інвалідності можуть бути: загальне захворювання; інвалідність з дитинства; нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров`я); професійне захворювання; поранення, контузії, каліцтва, захворювання: одержані під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язані з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, що визнані такими згідно із законодавством, в районі воєнних дій на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю у бойових діях у мирний час; одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди; одержані в районах бойових дій у період Великої Вітчизняної війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період, а також під час виконання робіт, пов`язаних з розмінуванням боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни незалежно від часу їх виконання; одержані у неповнолітньому віці внаслідок воєнних дій громадянських і Великої Вітчизняної воєн та в повоєнний період; пов`язані з участю у бойових діях та перебуванням на території інших держав; пов`язані з виконанням службових обов`язків, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; одержані внаслідок політичних репресій; пов`язані з виконанням обов`язків військової служби або службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій; одержані під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 р. по 21 лютого 2014 р. за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (у Революції Гідності); захворювання: отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях; пов`язані з впливом радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв`язку.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що для віднесення особи вільнонайманого складу до інвалідів війни в розумінні п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ та отримання відповідного посвідчення, законодавець пов`язує настання інвалідності з такою підставою, як поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання обов`язків військової служби, пов`язаних, зокрема, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, про що має бути зазначено у висновку МСЕК.

Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові № 806/5085/15 від 25.09.2018 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що у відповідача були відсутні законодавчі підстави для встановлення статусу та видачі позивачу посвідчення інваліда війни, з огляду на те, що документи надані позивачем, у тому числі довідка МСЕК, не містили відомостей про причино-наслідковий зв`язок між виконанням обов`язків військової служби особою вільнонайманого складу та ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

З урахуванням вищевикладених доводів та встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а тому рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 березня 2021 року є помилковим та підлягає скасуванню з ухваленням постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 19 березня 2021 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради про визнання протиправним дій та зобов`язання вчинити певні дії відмовити в повному обсязі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Мєзєнцев Є.І.

Файдюк В.В.