Рішення

від 19.03.2021 по справі 320/6597/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2021 року м. Київ № 320/6597/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач ОСОБА_1 ) з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради (далі по тексту - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу та видачі посвідчення інваліда війни протиправними;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради прийняти рішення та встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та є особою яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та позивачу була встановлена друга група інвалідності внаслідок захворювання яке пов`язане з роботою по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Позивач зазначив, що він звернулася до відповідача з заявою про встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення. Проте, відповідач листом від 16.09.2019 вих.№6098 відмовив позивачу у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та отримання відповідного посвідчення у зв`язку з тим, що надана довідка МСЕК не відповідає вимогам пункту 1 статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Позивач не погоджується з такими діями відповідача тому звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами. Крім того, вказаною ухвалою суд запропонував відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, де зазначив про те, що відповідно до пункту 9 статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту до інвалідів війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Згідно документів, які додані до адміністративного позову, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії та має статус особи постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи. Проте, зазначив відповідач, у довідці МСЕК позивача про причину та групу інвалідності сер. КИО-1 № 330123, зазначено, що захворювання пов`язане з роботами по ліквідації наслідків ЧАЕС, однак дане формулювання не містить даних щодо залучення заявника до формувань Цивільної оборони під час ліквідаційних робіт на ЧАЕС.

Відтак, зазначив відповідач, документи надані позивачем до заяви про набуття статусу інваліда війни, належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Документального підтвердження своєї участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.

Позивач не погоджуючись з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позові подав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що згідно з п. 16 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 (далі Положення №1317) комісія визначає ступінь втрати здоров`я, групу і час настання інвалідності та їх причинний зв`язок з Чорнобильською катастрофою на підставі експертного висновку, визначеного в установленому порядку МОЗ лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я, міжвідомчої експертної ради чи постанови військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювання з Чорнобильською катастрофою та за наявності: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції з відміткою про перереєстрацію або посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Пунктом 17 Положення №1317 передбачено, що особи, які належать до категорії постраждалих із числа тих, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї або постраждали за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, подають, крім посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції відміткою про перереєстрацію або посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та посвідчення потерпілої дитини серії "Д" та вкладишу до нього для потерпілих дітей-інвалідів при досягненні ними 18 років, відповідний експертний висновок уповноваженого лікувально- профілактичного закладу охорони здоров`я, міжвідомчої експертної ради чи постанову військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювання, що призвело до інвалідності, з іншими ядерними аваріями, ядерними випробуваннями або військовими навчаннями із застосуванням ядерної зброї, порушенням правил експлуатації обладнання з радіаційною речовиною, порушенням правил зберігання і поховання радіоактивних речовин.

Згідно з п. 26 Положення №1317 причинами інвалідності є пов`язані з виконанням службових обов`язків, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Відповідно до п. 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 №302 посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

З огляду на викладене, позивач вважає, що наявні підстави для надання йому статусу інваліда війни, оскільки у довідці сер. КИО-І №330123 чітко зазначена причина інвалідності - захворювання пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС .

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 31.07.2019 року.

Рішенням МСЕК ОСОБА_1 з 12.11.2008 довічно була встановлена ІІ група інвалідності у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серія КИО-І № 330123 виданою 19.11.2008.

Як вбачається з експертного висновку Київської регіональної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв`язку захворювання і інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварій на Чорнобильській АЕС і їх професійного характеру МЗ України, Мінчорнобиля від 28.10.2008 №718 захворювання ОСОБА_1 пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 01.07.1986 року прийнятий водієм Військторг №418 МО України.

Відповідно до відомостей довідки Київської філії №1 Концерну Військторгсервіс 292 від 02.11.2009, згідно наказу Міністра оборони України №402 від 16.10.200 Військторг №418 МО України перейменований в Державне підприємство Міністерства оброни України Київський військовий торг №1 . На підставі наказу Міністра оборони України №147 від 5.04.2007 Про реорганізацію ДП МОУ Київський військовий торг №1 з 01.10.2007 ДП МОУ Київський військовий торг №1 реорганізовано у Київську філію №1 Концерну Військторгсервіс .

Згідно відомостей маршрутного листа виданого Київською філією №1 Концерну Військторгсервіс Міністерства оборони України ОСОБА_1 на підставі наказу №201 від 10.07.1986 відряджений з 10.07.1986 по 12.07.1986 року до м.Чорнобиль для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема для перевезення особового складу на будівельні роботи, що також підтверджується посвідченням для відрядження 201, де відображені відмітки про вибуття з міста Київ та прибуття до м. Чорнобиль.

Як вбачається з листа начальника Військторгу 418 на виконання вимог директиви Міністра Оборони СРСР від 08.05.1986 №Д-017 і наказу Командуючого військами Червонозоряного Київського військового округу від 06.06.1986 №063, управління торгівлі КВО з воїнкомами в тому числі з заново створеними формуванням-960 відділом торгівлі, з 28.04.1986 було залучене до виконання спеціальних заходів в зоні аварії на Чорнобильській АЕС.

06.09.2019 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Ірпінської міської ради із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачу відповідного посвідчення на підставі пункту 1 частини другої статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Листом від 16.09.2019 № 6098 відповідачем було відмовлено позивачеві у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, посилаючись на відсутність підстав для встановлення вищевказаного статусу у зв`язку із невідповідність довідки МСЕК серії КИО-1 № 330123 положенням пункту 1 частини другої статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Не погоджуючись з вказаними діями відповідача щодо відмови у встановленні статусу інваліда війни, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, визначений Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту (далі Закон № 3551-XII, в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

Стаття 4 Закону № 3551-XII визначає, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

До осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час ( ч.1 ст. 7 Закону № 3551-XII)

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Статтею 10 Закону України від 28.09.1991 № 796-XII Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівників державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, особи вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, належать до інвалідів війни та має право на отримання відповідного посвідчення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач під час перебування на роботах, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, входив до осіб вільнонайманого складу та згідно з експертним висновком у нього виявлені захворювання, пов`язані з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у зв`язку з цим суд вважає достатньо підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.

Відповідно до експертного висновку Київської регіональної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв`язку захворювання і інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварій на Чорнобильській АЕС і їх професійного характеру МЗ України, Мінчорнобиля від 28.10.2008 №718 захворювання ОСОБА_1 пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Таким чином, отримана інвалідність позивача безпосередньо пов`язана з виконанням нею службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

У даному випадку позивачеві було відмовлено у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав невідповідності довідки МСЕК серії КИО-1 № 330123 положенням пункту 1 частини другої статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту . При цьому відповідачем не враховано, що на підставі статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб вільнонайманого складу.

В той же час, положення пункту 1 частини другої статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту не містять жодних застережень щодо відповідності або не відповідності довідки МСЕК вимогам вказаних положень Закону

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що довідка МСЕК серії КИО-1 № 330123 від 19.11.2008 відповідає вимогам Інструкції про порядок заповнення Виписки із акта огляду МСЕК, Довідки до акта огляду МСЕК, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.05.2003 № 224 (в редакції, чинній на момент заповнення довідки МСЕК серії КИО-1 № 30123 від 19.11.2008) та містить усі необхідні реквізити, зокрема, причини інвалідності (захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків ЧАЕС), підпис голови МСЕК, засвідчений печаткою тощо.

У листі Міністерства праці та соціальної політики України від 13.04.2001 № 03-3/1652-018-2 "Про оплату праці у зоні відчуження ЧАЕС у 1986-1990 років осіб, які виконували роботи, пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС і запобіганням забрудненню навколишнього середовища" зазначено, що листом Держкомпраці УРСР від 13.06.1989 № 10-769 повідомлено, що Рада Міністрів СРСР зняла гриф "секретно" з постанов ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 07.05.1986 № 524-156, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 05.06.1986 № 665-195, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 29.12.1987 № 1497-378, розпоряджень від 03.09.1986 № 1767-рс і від 11.12.1986 № 2488-рс. Повідомлялось також, що розсекречуються прийняті до виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 08.05.1986 № 168-5, від 10.06.1986 № 207-7, розпорядження Ради Міністрів УРСР від 10.09.1986 № 530-рс, від 16.12.1986 № 694-рс, від 06.01.1988 р. № 12-рс та листи Держкомпраці УРСР, якими доводились зазначені рішення Ради Міністрів УРСР: № 4с від 09.05.1986, № 58с від 11.06.1986, № 132с від 16.09.1986, № 179с від 25.12.1986, № 8с від 22.01.1988. Знято гриф секретності з низки інших нормативних актів, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

У вищеназваних нормативно-правових актах йдеться про умови оплати праці і матеріального забезпечення робітників підприємств, організацій і закладів, які брали участь на роботах пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, дія яких поширюється як на військовослужбовців та військовозобов`язаних запасу, яких було призвано на військові збори та які в 1986-1990 роках виконували роботи в зоні відчуження, пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Згідно відомостей довідки №222 від грудня 1992, виданої Військторгом 418 ОСОБА_1 за роботу в м. Чорнобиль за період з 10.06.1986 по 12.06.1986, з 15.07.1986 по 16.07.1986 року по місцю основної роботи Воїнторг 418 виплачена заробітна плата в сумі 1 крб.74 коп.

В ході судового розгляду справи встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та отримав інвалідність у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у ліквідації цих наслідків. На підтвердження участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та встановлення інвалідності, позивачем до позову додано: посвідчення серії НОМЕР_1 особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, експертний висновок від 28.10.2008 №718, довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії КИО-1 №330123, довідку про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії КИО-1 №3302123 від 19.11.2008, маршрутний лист від 02.11.2009 №291, відрядне посвідчення 201 від 10.07.1986; довідки від 02.11.2009 № 292, №351 від 18.08.2008; № 22 від 12.1992, видані Київською філією №1 Концерну Військторгсервіс Міністерства оборони України та Військторг 418, згідно яких позивач був безпосередньо зайнятий на роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зокрема перевезення особового складу на будівельні роботи.

Ці обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи . Водночас наявні підстави для набуття ним статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 1 частини другої статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , оскільки, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме як особа вільнонайманого складу.

Таким чином, судом встановлено, що позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС як особа вільнонайманого складу. Відповідачем встановлені судом обставини жодним чином не спростовані.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302, у редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. № 632, яка набрала чинності з 31.08.2018, було внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни та від 2 січня 1995 р. № 1 Про доповнення постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302.

Так, згідно приписів абзацу 2 пункту 7 Положення № 302 (у редакції від 31.08.2018) Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни , Посвідчення учасника війни і відповідні нагрудні знаки, Посвідчення члена сім`ї загиблого видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Відповідно до пункту 10 Положення № 302 Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Особам з інвалідністю внаслідок війни, у яких групу інвалідності встановлено без терміну перегляду, видаються безтермінові посвідчення, іншим - на період встановлення групи інвалідності. У разі продовження медико-соціальною експертною комісією терміну чи зміни групи інвалідності в посвідчення (на правій внутрішній стороні) вклеюється новий бланк, до якого вносяться відповідні записи. Записи в бланку завіряються відповідно до пункту 8 цього Положення.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для отримання посвідчення інваліда війни є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності, а уповноваженою особою щодо видачі останнього є структурний підрозділ місцевої держадміністрації з питань соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Тобто, необхідність надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено.

Таким чином, надані позивачем документи відповідачу підтверджують його участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та внаслідок чого ним отримана інвалідність захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже він має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з видачею посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Як було встановлено судом, позивач є особою з інвалідністю у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

При цьому, надані позивачем відповідачу документи підтверджують участь позивач у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи як вільнонайманої особи та внаслідок чого ним отримана інвалідність захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже він має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з видачею посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

При цьому суд зауважує, що вищевказані обставини відповідачем жодним чином не спростовані.

В силу положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини у контексті розгляду даної справи суд також враховує висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 у справі Щокін проти України та від 07.07.2011 у справі Сєрков проти України позицію в частині необхідності застосування національного законодавства у разі допущення можливості його неоднозначного тлумачення у найсприятливіший для заявника спосіб.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що позивач як вільнонаймана особа брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже має право на встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни із видачею посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у встановленні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни і видачі відповідного посвідчення є необґрунтованою та такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов`язаного з ним соціального захисту.

Водночас, слід зауважити, що позивач при зверненні до суду просив визнати протиправним дії Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу та видачі посвідчення інваліда війни протиправними.

Однак, слід зазначити, що позивачем не правильно обрано спосіб судового захисту, оскільки самі по собі дії відповідача не створюють правових наслідків для позивача, а зокрема, відмова Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради - порушує право позивача на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Таким чином, вимога про визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу та видачі посвідчення інваліда війни задоволенню не підлягає.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, суд дійшов висновку, що з метою належного захисту прав позивача слід вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради оформлену листом № 6098 від 16.09.2019 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни .

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідачем як суб`єктом владних повноважень суду не надано, а отже правомірності прийнятого рішення суду не доведено.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача прийняти рішення та встановити позивачу статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення, суд зазначає про таке.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з приписами абзацу 2 вказаної норми у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд також враховує, що у Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, зазначено, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Разом з цим, суд зазначає, що у прохальній частині позовної заяви позивач просить суд зобов`язати відповідача встановити йому статус інваліда війни видати відповідне посвідчення та нагрудний знак.

Як було встановлено судом, позивачем надано як відповідачу, так і суду докази наявності підстав для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 1 частини другої статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , а отже позовні вимоги щодо зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради прийняти рішення та встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженню. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, у яких обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

При цьому суд, обираючи спосіб захисту порушеного права, звертає увагу на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, а рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання чи обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання - пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (CASE OF RYSOVSKYY v. UKRAINE) суд визнав незаконне та непропорційне втручання у права заявника, гарантовані статтею 1 Першого протоколу Конвенції. Суд у цьому рішенні підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Принцип "належного урядування" покладає на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку.

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За змістом положень частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, а саме без проявлення неупередженості; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє певні дій чи утримується від їх вчинення.

Порушення хоча б одного із зазначених вище критеріїв є підставою для визнання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень протиправними.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своєї позиції, відтак суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як встановлено судом, позивач відповідно до пункту 10 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір (у редакції, чинній на момент звернення до суду) звільнений від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати присудженню на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради оформлену листом № 6098 від 16.09.2019 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни .

3. Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Ірпінської міської ради (ідентифікаційний код 03317252; місцезнаходження: 08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Дем`яна Попова, 26-Б) встановити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панова Г. В.