Постанова

від 02.11.2021 по справі 420/7037/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 420/7037/19

адміністративне провадження № К/9901/18281/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №420/7037/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тефф" до Головного управління Державної податкової служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 (суддя Єфіменко К.С.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2020 (головуючий суддя Коваль М.П., судді: Домусчі С.Д., Кравець О.О.),

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Тефф" звернулось до адміністративного суду з позовом Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, у якому позивач просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.11.2019 №0003440514, №0003791307, №0003801307, №0003781307.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2020, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2020, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Державної податкової служби в Одеській області звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07.09.2020 відкрито касаційне провадження у справі №420/7037/19.

Ухвалою суду від 01.11.2021 касаційний розгляд справи призначено у попередньому судовому засіданні на 02.11.2021.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування вимог касаційної скарги податковий орган посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, відповідач вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано посилання контролюючого органу на податкову звітність, не враховано відомості АІС Податковий блок , залишено поза увагою запити щодо надання первинних документів та інші відомості щодо контрагентів позивача. Відповідач зазначає про відсутність у контрагентів необхідних умов для здійснення господарських операцій (відсутні власні чи орендовані основні фонди, трудові ресурси, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби тощо), інформація, враховуючи об`єми задекларованих операцій, встановлено неможливість здійснення переліком контрагентів робіт та постачання товарно-матеріальних цінностей на адресу позивача, номенклатура яких відображена в податкових накладних. Оскільки реальність вчинення господарських операцій відсутня, а наслідком для податкового обліку є лише рух активів задекларований на папері, таким чином, у ТОВ ТЕФФ не було підстав для податкового обліку вказаних операцій. Як вважає відповідач, додані до перевірки документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту в розумінні приписів податкового законодавства. Крім того, на думку відповідача, оскаржувані судові рішення не відповідають актуальній практиці Верховного Суду. У касаційній скарзі податковий орган на підтвердження своєї позиції зазначає обставини, які викладені в акті перевірки та просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Натомість, позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про фактичне виконання договорів, укладених між позивачем та контрагентами, що підтверджується наданими суду належними та допустимими доказами. Позивач вказує, що в цілому, в обґрунтування своєї позиції відповідач бере за основу податкову інформацію. З відзиву слідує, що як вважає позивач, рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням вимог чинного законодавства України, а тому підстав для їх скасування не вбачається.

Касаційний суд вважає, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи, з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ ТЕФФ зареєстровано Одеським юридичним департаментом Одеської міської ради від 15.02.2012 та взято на облік в контролюючих органах. Перебуває на обліку в ГУ ДПС в Одеській області, Північне управління у м. Одесі, Суворовська ДПІ.

Основним видом діяльності ТОВ ТЕФФ є з виробництва духових шаф, печей і пічних пальників (28.21).

На підставі направлень посадовими особами ГУ ДПС в Одеській області проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ ТЕФФ податкового законодавства за період з 01.07.2018 по 30.06.2019, валютного за період з 01.07.2018 по 30.06.2019, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2018 по 30.06.2019, іншого законодавства за період з 01.07.2018 по 30.06.2019.

За результатами перевірки складено акт від 10.10.2019 №117/15-32-05-14/38110834 Про результати документальної планової виїзної перевірки ТЕФФ , код ЄДРПОУ 38110834, номер телефону №7786776, e-mail:ttff1@ukr.net , яким встановлено порушення Позивачем:

пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України; статті 1, пункту 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ; пунктів 2.1, 2.4, 2.7 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704; Наказу Міністерства фінансів України від 23.09.2014 №966 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 23.01.2015 №13) Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість , в результаті чого податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету занижено на 3' 061' 657грн.

підпунктів 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 119.2 статті 119, пункту 176.2 статті 176 Податкового Кодексу України та порядку заповнення Розділу І, II Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 за № 4.;

підпунктів 14.1.180, 14.1.54 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 162.1.1., 162.1.3 пункту 162.1 статті 162, підпунктів 163.1.1, 163.1.2. пункту 163.1, підпунктів 163.2.1., 163.2.2. пункту 163.2. статті 163, підпунктів 164.1.1, 164.1.2 пункту 164.1, підпункту 164.2.1 пункту 164.2, пункту 164.5 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпунктів 168.1.1, 168.1.4 пункту 168.1, пункту 168.3, підпунктів 168.4.1, 168.4.2, 168.4.7. пункту 168.4 статті 168, пункту 171.1, абзацу а пункту 171.2 статті 171, абзацу а пункту 176.2. статті 176 Податкового кодексу - підприємство не утримало та перерахувало податок на доходи фізичних осіб у періоді з 01.01.2017 по 31.12.2018 на загальну суму - 11039,18грн.;

підпунктів 162.1.1., 162.1.2., 162.1.3 пункту 162.1 статті 162, підпунктів 163.1.1, 163.1.2. пункту 163.1, підпунктів 163.2.1., 163.2.2. пункту 163.2. статті 163, статті 168, пункту 171.1 статті 171, пункту 176 Податкового кодексу України - не сплачено військовий збір за період з 01.07.2018 по 30.06.2019 на загальну суму 819,94грн.

01.11.2019 ГУ ДПС в Одеській області на підставі акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0003440514, яким збільшено ТОВ ТЕФФ суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість 4' 592' 485грн. (за податковим зобов`язанням 3' 061' 657грн. та штрафними санкціями 1' 530' 828'грн.);

№0003791307, яким збільшено ТОВ ТЕФФ суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 19318,56грн. (за податковим зобов`язанням 11039,18грн. та штрафними санкціями 8279,38грн.);

№0003801307, яким збільшено ТОВ ТЕФФ суми грошового зобов`язання з військового податку на суму 1434,89грн. (за податковим зобов`язанням 819,94грн. та штрафними санкціями 614,95грн.);

№0003781307, яким застосовано до ТОВ ТЕФФ штрафні санкції в сумі 510грн. за платежем одаток на доходи фізичних осіб, що сплачуються початковими агентами, із доходів платника податку у вигляді з/п.

Не погоджуючись прийнятими рішеннями, ТОВ ТЕФФ звернулося до суду з адміністративним позовом про їх скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень. Суди посилались на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, контролюючим органом не доведено, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені сторонами.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ ТЕФФ (Замовник) та ТОВ БУДМАКСТРОЙ (Підрядник) укладено Договір підряду за №10 від 20.08.2018. та №11 від 21.08.2018, відповідно до яких Підрядник зобов`язується своїми та залученими силами, на умовах Договору, виготовити обладнання з матеріалів Замовника, перелік яких вказується в Специфікаціях (Додатках) до Договору, а Замовник, в свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити виконані Роботи на умовах Договору.

З матеріалів слідує, що ТОВ БУДМАКСТРОЙ (Підрядником) виконано роботи з виготовлення каркасу камери змішування; виготовлення рам камери змішування; виготовлення рами опорної до пальника та загальна вартість виконаних ТОВ БУДМАКСТРОЙ (Підрядником) робіт склала 1' 863' 000грн. з ПДВ.

Суди вказали, що на підтвердження здійснення господарської операції до матеріалів справи позивачем надано: договори підряду зі специфікаціями до них, акти здачі-приймання виконаних робіт; акти прийому-передачі давальницької сировини; акти прийому-передачі готової продукції; податкові накладні, платіжні доручення. Розрахунки між сторонами проводились у безготівковій формі. За даними бухгалтерського обліку за рахунком 631 дебіторська/кредиторська заборгованість по взаємовідносинам з ТОВ БУДМАКСТРОЙ відсутня.

Також, ТОВ ТЕФФ (Замовник) з ТОВ МЕЛІНЕС (Підрядник) 02.10.2018 між зазначеними сторонами укладено Договір підряду №02/10, відповідно до якого Підрядник зобов`язується своїми та залученими силами, на умовах Договору, виготовити обладнання з матеріалів Замовника, перелік яких вказується в Специфікаціях (Додатках) до Договору, а Замовник, в свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити виконані Роботи на умовах Договору.

На підтвердження виконання умов цього Договору надано документи, а саме: договір підряду зі специфікаціями; акти здачі-приймання виконаних робіт; акти прийому-передачі давальницької сировини; акти прийому-передачі готової продукції; податкові накладні, платіжні доручення, відповідно до яких ТОВ МЕЛІНЕС (Підрядник) виконано роботи з виготовлення газоходів; виготовлення камер змішування; виготовлення пальника ПВГ(а)-3500 номінальною потужністю 10.0 МВт; виготовлення бункера приймання-вивантаження. Загальна вартість виконаних ТОВ МЕЛІНЕС (Підрядником) робіт склала 2' 388' 960грн. з ПДВ. Розрахунки між сторонами проводились у безготівковій формі. За даними бухгалтерського обліку за рахунком 631 дебіторська/кредиторська заборгованість по взаємовідносинам з ТОВ МЕЛІНЕС відсутня.

Між ТОВ ТЕФФ (Довіритель, Замовник) і ТОВ ІНЕКС БУД (Комерційний агент, Підрядник) укладено агентський договір № 01/05-2018 від 01.05.2018, відповідно до якого Комерційний агент в порядку та на умовах, визначених Договором, за агентську винагороду зобов`язується надавати Довірителю послуги із сприяння в укладенні Довірителем угод з продажу обладнання (устаткування), що виготовляється Довірителем. Також, між сторонами укладено договір підряду №01/10/2018 від 01.10.2018, відповідно до якого Підрядник зобов`язується своїми та залученими силами, на умовах Договору, виготовити обладнання з матеріалів Замовника, перелік яких вказується в Специфікаціях (Додатках) до Договору, а Замовник, в свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити виконані Роботи на умовах Договору.

На підтвердження виконання умов агентського договору в матеріалах справи містяться: агентський договір, акт здачі-приймання виконаних робіт, звіт комерційного агента за жовтень 2018 року; податкові накладні; платіжні дорученні, відповідно до яких ТОВ ІНЕКС БУД (Комерційний агент) надав послуги з пошуку клієнтів на продаж промислового обладнання, виготовленого Довірителем, а також здійснив дії, пов`язані з належним оформленням договорів поставки (підряду) від імені Довірителя з Покупцями. Загальна вартість наданих ТОВ ІНЕКС БУД послуг склала 640000грн. з ПДВ. Розрахунки між сторонами проводились у безготівковій формі. За даними бухгалтерського обліку за рахунком 631 дебіторська/кредиторська заборгованість по взаємовідносинам з ТОВ ІНЕКС БУД відсутня.

Суди констатували, що на підтвердження виконання умов договору підряду в матеріалах справи містяться: договір підряду, акт здачі приймання виконаних робіт, акт прийому-передачі давальницької сировини, податкові накладні, платіжні доручення, відповідно до яких ТОВ ІНЕКС БУД (Підрядник) виконано роботи із виготовлення пальника ПВГ(а)-3500 номінальною потужністю 10.0 МВт та загальна вартість виконаних ТОВ ІНЕКС БУД (Підрядником) робіт склала 1' 194' 960грн. з ПДВ. Розрахунки між сторонами проводились у безготівковій формі. За даними бухгалтерського обліку за рахунком 631 дебіторська/кредиторська заборгованість по взаємовідносинам з ТОВ ІНЕКС БУД відсутня.

Крім того, ТОВ ТЕФФ укладено з ТОВ КАВІСТА договори підряду №04/01/2019 від 04.01.2019, №20/01 від 20.01.2019. та № 18/12/2018 від 01.12.2018, згідно яких Підрядник зобов`язується своїми та/або залученими силами, на умовах Договору, провести монтажні роботи промислового обладнання котельні ТОВ АЯКС ДНІПРО на базі 2 котлів Е-35-40-440Д, а також провести капітальний ремонт обладнання фільтрувального залу ХВО з заміною фізично зношеного насосного парку з використання сучасного насосного обладнання та арматури, що вказані Локальному кошторисі, Специфікаціях (Додатках) та Договірній ціні на будівельні роботи до Договору, а Замовник, в свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити виконані Роботи на умовах Договору.

На підтвердження виконання умов Договорів підряду в матеріалах справи містяться: Договори підряду (Додаткова угода до Договору підряду) зі специфікаціями до них, договірні ціни, локальні кошториси, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, акти прийому-передачі давальницької сировини; податкові накладні, платіжні доручення. Загальна вартість виконаних ТОВ КАВІСТА (Підрядником) робіт склала 4' 749' 432грн. з ПДВ. Розрахунки між сторонами проводились у безготівковій формі. За даними бухгалтерського обліку за рахунком 631 дебіторська/кредиторська заборгованість по взаємовідносинам з ТОВ КАВІСТА відсутня.

Між ТОВ ТЕФФ (Замовник) із ТОВ БУД-СТРОМ (Підрядник) укладено договори підряду №08/02 від 08.02.2019, №19/02 від 19.02.2019, №04/03 від 04.03.2019, №11/03 від 11.03.2019 та №15/04 від 15.04.2019, відповідно до яких Підрядник зобов`язується своїми та/або залученими силами, на умовах Договору, виконати поставку металоконструкцій та провести монтажні роботи промислового обладнання котельні ТОВ АЯКС ДНІПРО на базі 2 котлів Е-35-40-440Д, що вказані в Специфікаціях, а Замовник, в свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити виконані Роботи на умовах Договору.

На підтвердження виконання умов договорів підряду до матеріалів справи позивачем додано: договори підряду зі специфікаціями до них, договірні ціни, локальний кошторис, довідка про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, платіжні доручення. Загальна вартість виконаних ТОВ БУД-СТРОМ робіт склала 6' 016' 800грн. з ПДВ. Розрахунки між сторонами проводились у безготівковій формі. За даними бухгалтерського обліку за рахунком 631 дебіторська/кредиторська заборгованість по взаємовідносинам з ТОВ БУД-СТРОМ відсутня.

Щодо взаємовідносин ТОВ ТЕФФ із ТОВ ТРИІРТА судами встановлено, що між ТОВ ТЕФФ (Покупець) із ТОВ ТРИІРТА (Постачальник) укладено Договір на поставку продукції №08-04 від 08.04.2019, згідно якого Постачальник зобов`язується за попередньою заявкою поставити в 2019 році, а Покупець прийняти та оплатити, вогнетривку продукцію в кількості і номенклатурі, зазначеним у доданих до Договору специфікаціях, які являються невід`ємною частиною даного Договору.

На підтвердження виконання умов цього Договору в матеріалах справи містяться документи, а саме: Договір на поставку продукції зі специфікацією до нього, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні; податкові накладні, платіжні доручення, відповідно до яких ТОВ ТРИІРТА (Постачальник) на адресу ТОВ ТЕФФ (Покупець) було поставлено суху бетонну суміш СБСНЦ-1750 у загальній кількості 25,5т та загальна вартість поставленої ТОВ ТРИІРТА продукції склала 5' 549' 760грн. з ПДВ. Розрахунки між сторонами проводились у безготівковій формі. За даними бухгалтерського обліку за рахунком 631 дебіторська/кредиторська заборгованість по взаємовідносинам з ТОВ ТРИІРТА відсутня.

Таким чином, суд першої інстанції та за наслідками оскарження - суд апеляційної інстанцій дійшли висновку, що у позивача в наявності первинні документи щодо здійснення господарських операцій з контрагентами.

Суд апеляційної інстанції відзначив, що як вбачається зі змісту Акту перевірки, податковий орган, фактично не дослідивши наявні у Позивача первинні документи щодо формування податкового кредиту, вважає його формування неправомірним з посиланням на податкову інформацію щодо контрагентів позивача.

Проте, суд зауважив, що податкова інформація може бути лише підставою для проведення перевірки, проте ніяк не для висновків щодо порушення ним податкового законодавства, оскільки саме позивачем дотримано вимог податкового законодавства по господарським операціям з вказаними контрагентами.

Посилання контролюючого органу на результати контрольних заходів щодо контрагентів позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, правомірно не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених поставки, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, посадовими особами податкового органу під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Сама по собі наявність або відсутність у контрагентів основних фондів, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником. При цьому залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Касаційний суд зауважує, що підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання вказаних товарів у власній господарській діяльності. Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Водночас, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичне виконання договорів підтверджується належними та допустимими доказами, договори не містять ознак фіктивності (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами). Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій матеріалами справи підтверджено наявність підстав для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а оскільки дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту є необґрунтованим, що виключає наявність висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Дослідивши надані позивачем на підтвердження реального здійснення господарських операцій документи, копії яких містяться у матеріалах справи, суди дійшли висновку, що вони повністю відображають зміст та обсяги господарських операцій, складені і підписані сторонами у відповідності із Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

У свою чергу, контролюючим органом не наведено обґрунтованих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Платник податків (покупець товару) не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням виконавцем послуг вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Суд касаційної інстанції зазначає, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право особи на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент порушив податкове законодавство, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому дані порушення не можуть бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. зміст господарських зобов`язань що виникають з укладеного договору не суперечить вимогам національного законодавства, а складені на його виконання фінансово-господарські документи містять необхідні дані, що підтверджують об`єкт і базу оподаткування ПДВ, що не заперечується відповідачем.

Крім того, порушення, встановлені податковим органом в діяльності контрагентів платника податків, не можуть бути самостійною підставою для визнання недійсними господарських відносин з поставки товару (робіт та послуг) на адресу позивача, яку з боку позивача в повному обсязі підтверджено наданими первинними документами. Натомість, наявність у позивача належно оформлених первинних документів, відповідачем не спростовано, жодних свідчень того, що спірні угоди та/або їх виконання спричинило заниження чи приховування об`єктів оподаткування у відповідних господарських операціях з боку їх учасників, у справі не встановлено.

Верховний Суд приходить до висновку, що доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Крім того, касаційний суд враховує, що обґрунтування, наведені відповідачем у касаційній скарзі, містять вимоги здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також додатково перевірити докази, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2020 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2020 у справі №420/7037/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду