Рішення

від 25.10.2021 по справі 456/1019/20

СТРИЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 456/1019/20

Провадження № 2/456/7/2021

РІШЕННЯ

іменем України

25 жовтня 2021 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Яніва Н. М. ,

з участю секретаря Сунак Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Стрий справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про реальний розподіл будинку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просить здійснити реальний розподіл часток будинковолодіння між співвласниками за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що після смерті дружини ОСОБА_4 він успадкував 1/2 частину житлового будинку разом із належними до нього господарськими спорудами по АДРЕСА_1 . Друга частина будинку належить відповідачці ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 12.09.2009. Таким чином, будинковолодіння є спільною частковою власністю сторін. Позивач звернувся до нотаріуса з метою укладення договору дарування належного йому майна, однак у зв`язку з невизначеністю часток у спільному майні йому було відмовлено в укладенні такого.Крім того, з метою досудового врегулювання спору та збереження добросусідських відносин позивачем на адресу відповідачки направлялась письмова претензія-пропозиція щодо укладення нотаріально посвідченого договору розподілу часток будинковолодіння, однак відповіді на неї не отримав. Додатково інформує, що його будинок збудовано швидше, а батько відповідачки ОСОБА_3 здійснив прибудову до його несучої стіни та, як наслідок, став претендувати на суміжну несучу стіну їх будинку, ослаблюючи її шляхом виведення відтоку, витяжки від котла опалення. Частина будинку в якому він проживає відповідає технічному плану, а земельна ділянка під будинковолодінням розміщена у точній відповідності до системи координат, погодженій технічною документацією, відповідає плану забудови та технічному паспорту. Даний будинок вже давно фактично розділений між власниками на два окремі домоволодіння з обладнаними окремими входами та підведеними до кожного з них окремо всіма комунікаціями. Проте, договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна неможливо укласти у зв`язку з відмовою відповідачки та порушенням норм добросусідства.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Наконечний І.В. позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, просить виділити в приватну власність ОСОБА_1 1/2 частину будинку площею 237,2 кв.м шляхом виділення зі спільної часткової власності 1/2 частини згідно з експертним висновком № 3870 від 27.08.2021 за результатами будівельно-технічного дослідження проведеного за заявою ОСОБА_1 .

Представник відповідачки ОСОБА_3 адвокат Турчин Ю.І. позовні вимоги заперечила, пояснила, що з пропозицією щодо укладення договору розподілу часток будинковолодіння позивач до відповідачки не звертався, технічної можливості розділити об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 немає у зв`язку із виконанням самочинних будівельних робіт по добудові, надбудові та переплануванні, що призвело до значного збільшення площі житлового будинку в цілому, просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився надіслава на адресу суду заяву в якій просив розгляд справи проводити в його відсутності.

Суд, заслухавши пояснення осіб, що брали участь в справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до переконання, що у задоволені позову слід відмовити виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Так, судом встановлено, що рішенням виконкому Моршинської селищної Ради депутатів трудящих Львівської області від 24.10.1972 №20 Про відвід земельних ділянок житлово-будівельним кооперативам під будівництво двоквартирних житлових будинків в селищі Моршин було відведено земельну ділянку під будівництво двоквартирного будинку житлово-будівельному колективу в складі: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 по АДРЕСА_2 розміром 523 кв.м /а.с. 72/.

Згідно з договором про надання житлово-будівельному колективу в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва житлового багатоквартирного будинку від 08.12.1972 виконком Моршинської селищної Ради депутатів трудящих, відповідно до рішення Моршинської селищної Ради депутатів трудящих №20 від 24.10.1972, надав житлово-будівельному колективу в складі: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 земельну ділянку на правах безстрокового користування для будівництва багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 загальною площею 523 кв.м згідно з планом земельної ділянки. На даній земельній ділянці колектив забудовників зобов`язався збудувати жилий двоповерховий будинок з кількістю квартир - 2 /а.с. 66-71/.

Рішенням виконкому Моршинської селищної ради депутатів трудящих Львівської області від 03.12.1974 №23 Про дозвіл продажу фундаменту під житловий будинок ОСОБА_6 вирішено

вивести з членів житлово-будівельного колективу двоквартирного житлового будинку в АДРЕСА_4 ОСОБА_6 , та ввести в члени житлово-будівельного колективу по будівництву житлового будинку ОСОБА_3 , земельна ділянка 900 кв.м /а.с. 73/.

Згідно з договором від 11.12.1974 після закінчення будівництва багатоквартирного будинку і прийняття його в експлуатацію, члени колективу забудовників ОСОБА_5 та ОСОБА_3 набувають право особистої власності на квартиру АДРЕСА_5 та квартиру АДРЕСА_6 , а також на 1/2 ідеальну частину в спільній власності багатоквартирного будинку, що належить кожному із членів колективу забудовників відповідно до фактичної вартості його квартири /а.с. 74-75/.

В 1975 році було розроблено проект на газопостачання житлового будинку, відповідно до якого в спільній стіні передбачено вентиляційні та димові канали.

Відповідно до акту №77 повторної перевірки та прочищення димових і вентиляційних каналів квартири АДРЕСА_7 димові та вентиляційні канали відповідають проектному рішенню та придатні до експлуатації /а.с. 62/.

Згідно з актом про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 18.02.1978 квартира по АДРЕСА_4 була здана в експлуатацію /а.с. 76-77/.

Рішенням виконкому Моршинської селищної Ради народних депутатів Львівської області Про затвердження акту про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння, належного ОСОБА_3 №4 від 24.02.1978 затверджено акт про закінчення будівництва і введення в експлуатацію індивідуального домоволодіння, належного ОСОБА_3 , яке знаходиться в АДРЕСА_8 , житловою площею 65,9 кв.м, корисна площа 130,6 кв.м /а.с. 78/.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.10.2014 ОСОБА_1 успадкував після смерті своєї дружини ОСОБА_4 1/2 частину житлового будинку разом із частиною належних до нього господарських споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Житловий будинок А-2 складається з двох кухонь та десяти житлових кімнат площею 164,0 кв.м, загальною площею 515,7 кв.м, до якого належать такі господарські споруди: цегляний гараж Б, цегляний сарай В, бетонне вимощення І, огорожі (мет. сітка) №1, №3, металеві ворота №2, №4 /а.с. 11/.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.10.2014 ОСОБА_1 успадкував після смерті своєї дружини ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0496 га, в межах згідно з планом, яка надана для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4610700000:01:001:0080, яка розташована на території АДРЕСА_9 , номер запису про право власності 7250682 від 07.10.2014 /а.с. 12, 89/.

Згідно з договором дарування частини житлового будинку та земельної ділянки від 12.09.2009 ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_2 прийняла у власність 1/2 частину житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 454 кв.м (0,0454 га), в межах згідно з планом, надану для обслуговування житлового будинку, кадастровий номер якої 4625350100:01:001:0081, яка знаходиться по АДРЕСА_10 . Житловий будинок в цілому складається з десяти житлових кімнат та двох кухонь, житловою площею 164,3 кв.м, загальна площа становить 502,5 кв.м. До житлового будинку примикають: гараж літ. Б , сарай літ. В , огорожа №1, ворота №2, огорожа №3, ворота №4, замощення №1, замощення №ІІ /а.с. 61/.

Право власності на майно, визначене зазначеним договором дарування, зареєстроване за ОСОБА_2 у встановленому законом порядку, про що свідчить Витяг про реєстрацію права власності №24118100 від 13.10.2009 /а.с. 51/.

Відповідно до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_10 , виготовленого Стрийським міжрайонним бюро технічної інвентаризації станом на 16.12.2008 на замовлення ОСОБА_3 , загальна площа будинку становить 278,5 кв.м, житлова - 82,5 кв.м, інвентаризаційна вартість 306 637 грн. /а.с. 53-58/.

Відповідно до технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленого Стрийським міжрайонним бюро технічної інвентаризації станом на 08.06.2018 на замовлення ОСОБА_1 , двоповерховий житловий будинок з цокольним

поверхом побудований в 1978 році та складається з двох суміжних квартир, загальна площа будинку 515,7 кв.м, житлова - 164,0 кв.м, інвентаризаційна вартість 1 764 488 грн. /а.с. 17-24/.

Згідно з висновком про вартість майна від 04.10.2019, наданим Стрийським МБТІ, ринкова вартість житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 становить 2 088 698 грн., в т.ч. 1/2 частини - 1 044 349 грн. /а.с. 5/.

Згідно з довідкою відділу архітектури та містобудування №206 від 23.07.2021 будівельний паспорт на реконструкцію житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 відділом архітектури та містобудування Моршинської міської ради за період з 2012 по 2021 роки не видався/а.с. 142/.

Право особи на судовий захист гарантованостаттею 55 Конституції України.

Так, згідно з ч. 1ст. 15 ЦК України кожен має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа, як слідує зі змісту ч. 1ст. 4 ЦПК України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 2постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності , судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про поділ спільного майна або виділ з нього частки.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченихзаконом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ч. 1ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

За змістом ч. 1ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Як слідує зі змісту ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

За змістом частин 1, 2статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а також має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 7 ст. 319 ЦК України діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом, що передбачено ч.ч. 1, 2ст. 321 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Згідно з ч. 1ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

При цьому, відповідно до вимог ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За змістом ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності відповідно до ч. 2 ст. 355 ЦК України.

Як встановлено ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Частинами 3, 4 ст. 357 ЦК України передбачено, що співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна; співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Частиною 1 ст. 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Відповідно до ч.2 ст. 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Враховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна у порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Згідно зі ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007 №55(далі - Інструкція).

Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції передбачено, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ст.ст. 316,317, ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України.

Враховуючи те, що за змістом статей 316,317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364,367 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.

Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до ч. 1ст. 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (ч. 2ст. 376 ЦК України).

У розумінні ч.1 ст. 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Таким чином, норма ч. 1 ст. 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої об`єкт набуває нових якісних характеристик (зміна кількості приміщень, створення нових, втручання в несучі конструкції).

За змістом ч.1 ст. 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України у справі № 750/4445/17 від 04.04.2019.

В ході судового розгляду представником позивача було заявлено клопотання про призначення в справі будівельно-технічної експертизи, з метою вирішення питання про технічну можливість відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва розділити об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до правовстановлюючих документів та технічної документації.

Згідно з ч. 1 ст. 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах № 8 від 30.05.1997 призначення експертизи в цивільних справах допускається як під час судового розгляду, так і в процесі підготовки до нього. У разі коли необхідність експертного висновку обумовлена обставинами, викладеними у позовній заяві, чи поданими доказами, суддя має призначати експертизу, як правило, при підготовці справи до судового розгляду, враховуючи при цьому думку осіб, які беруть участь у справі.

Так, ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 08.10.2020 клопотання представника позивача задоволено та призначено по справі судову будівельно-технічну експертизу, виконання якої доручено Львівському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №7102 від 09.07.2021, наданим Львівським науково-дослідним інститутом судових експертиз, визначити чи є технічна можливість розділити об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до правовстановлюючих документів та технічної документації не надається за можливе у зв`язку із виконанням будівельних робіт по добудові, надбудові та переплануванні, що призвело до значного збільшення площі житлового будинку в цілому, а саме: з 109,64 кв.м до 515,7 кв.м, а у наданих судовому експерту матеріалах справи відсутня дозвільна документація на проведення таких робіт /а.с. 105-122/.

Таким чином, будинковолодіння по АДРЕСА_1 не підлягає поділу (виділу), оскільки до його складу входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

При цьому, суд не приймає до уваги висновок експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 3870 від 27.08.2021 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження, виконаного на замовленням позивача ОСОБА_1 , та не покладає його в основу даного рішення, з наступних підстав.

Позивач ОСОБА_1 у своїй позовній заяві просить здійснити реальний розподіл часток будинковолодіння між співвласниками за адресою: АДРЕСА_1 згідно з Державними актами на земельні ділянки.

Як вбачається з висновку експерта № 3870 від 27.08.2021, позивач ОСОБА_1 просив провести будівельно-технічне дослідження щодо технічної можливості виділу в натурі 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями у АДРЕСА_1 .

Розподіл означає передачу власнику певної ізольованої частини будинку, що відповідає його частці. Поділ житлового будинку вважається технічно можливим, якщо ізольовані його частини відповідатимуть вимогам будівельних норм та правил.

Юридичне значення виділу полягає в тому, що учасник отримує в натурі певне майно, яке відповідає його частці у власність, а у разі неможливості - компенсацію за нього. Виділ частки має наслідком припинення права спільної часткової власності тільки для того учасника, який реалізував право на виділ.

Відтак, даний висновок виходить за межі позовних вимог, визначених самим же позивачем, оскільки питання виділу частки в позовній заяві не ставилося,чим порушується принцип диспозитивності цивільного судочинства.

За нормами ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Проте у висновку експерта будівельно-технічного дослідження №3870 від 27.08.2021 не зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду.

Окрім цього, суд звертає увагу, що висновок експерта № 3870 від 27.08.2021 складено за заявою ОСОБА_1 на підставі обмеженої кількості документів, наданих ним на власний розсуд, дослідження проводилось документальним методом (за допомогою наданих на дослідження документальних матеріалів).

Крім того, такий висновок поданий представником позивача з порушенням вимог ст. 83 ЦПК України, згідно з якою позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Натомість, висновок експерта № 7102 від 09.07.2021 складений за результатами дослідження матеріалів даної цивільної справи, дослідження проводилося методами огляду, проведенням обмірів, фотографуванням з фотофіксацією результатів огляду, співставленням результатів огляду з наданими на дослідження матеріалами даної цивільної справи та подальшими розрахунками, а тому суд вважає даний висновок належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом у справі.

Суд звертає увагу на те, що вищезазначена експертиза була проведена за клопотанням сторони

позивача, в межах поставлених ним запитань та згідно з вимогами цивільно-процесуального законодавства щодо призначення експертизи у справі.

Як встановлено ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Водночас стаття 129 Конституції України як одну із основних засад судочинства визначає змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Так, з урахуванням імперативних вимог ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відтак, обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України до обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказами в розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як визначено положеннями статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно п. п. 1 - 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінюєналежність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Таким чином, судом встановлено, що квартири в двоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_1 є суміжними, мають спільну стіну в якій проходять вентиляційні та димові канали, мають ізольовані житлові приміщення з самостійними виходами і використовуються як окремі квартири, а також мають окремі входи, в`їзди та окремі земельні ділянки. За період з 1972 по 2021 роки площа спірного будинку постійно збільшувалася з 109,64 кв.м до 515,7 кв.м, тобто в квартирах позивача та відповідачки здійснювалися будівельні роботи по добудові, надбудові та переплануванні, при тому, що із початку будівництва передбачені дві квартири, які мають одну спільну стіну з окремими входами. Дозвільна документація на проведення таких робіт відсутня, що свідчить про те, що такі здійснені самочинно, без будь-яких дозволів, передбачених законодавством, проектів тощо, доказів протилежного матеріали справи не містять і таких в судовому засіданні не здобуто. Внаслідок самочинного будівництва (реконструкції, перебудови) спірний будинок втратив тотожність з тим, які сторони отримали у власність, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позивачем ОСОБА_1 позовних вимог.

Відтак, враховуючи принцип змагальності та диспозитивності в цивільному процесі, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 та про відсутність існування правових підстав для їх задоволення.

Окрім того, у відповідності ч.1, 2, 6 ст. 141 ЦПК України , судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задовлені позову вимога про стягнення з відовідача сплаченого судового збору у відповідності до ст. 141 ЦПК України задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.12,13, 76,81,242,259, 264-265 ЦПКУкраїни, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про реальний розподіл будинку - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Стрийський міськрайонний суд Львівської області шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення виготовлено - 4.11.2021

Головуючий суддя Н. М. Янів