Рішення

від 26.10.2021 по справі 910/6316/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.10.2021Справа № 910/6316/21 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСМАТИК

до Товариства з обмеженою відповідальністю МАГНОЛІЯ-ТВ

про захист честі, гідності та ділової репутації і спростування інформації,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судового засідання Федорова С.М.

Представники учасників справи:

від позивача: Матвійчук Д.В., Лучинська А.М.;

від відповідача: Сидоренко О.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ТРАНСМАТИК (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю МАГНОЛІЯ-ТВ , в якому просить суд визнати недостовірною інформацію розповсюджену відповідачем в телевізійному спецрепортажі На Київщині власники СТО не віддають таксисту його авто та не пізніше семи календарних днів після набрання рішенням законної сили спростувати вказану недостовірну інформацію у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.30 Закону України Про інформацію , ст.277 Цивільного кодексу України, мотивовані тим, що відповідачем на сайті https://magnolia-tv.com/ та youtube.com 10.06.2020 о 22.45 розміщено відеосюжет На Київщині власники СТО не віддають таксисту його авто . Інформація розміщена в сюжеті, як зазначає позивач, є недостовірною та завдає шкоди честі, гідності і ділової репутації позивача, через оприлюднення невизначеному колу осіб інформації, що не відповідає дійсності, принижує авторитет підприємства в очах контрагентів та споживачів послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

05.05.2021 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2021 відкрито провадження в справі №910/6316/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.06.2021.

01.06.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти позову та, зокрема, зазначає, що в сюжеті не загадується найменування позивача і позивачем не доведено, що поширена інформація стосується саме його та не надано доказів, що його змогли ідентифікувати треті особи, не пов`язані із ним жодними відносинами. Також вказує, що позивачем не конкретизовано, яка саме інформація є недостовірною та не зазначено, як саме спірний сюжет вплинув на честь, гідність та ділову репутацію.

07.06.2021 від представника позивача надійшло клопотання про дослідження та долучення відео на диску до матеріалів справи.

У підготовче засідання 09.06.2021 з`явився представник позивача, відповідач у засідання не з`явився, повідомлений належним чином. Представник позивача в засіданні заявив клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з матеріалами справи та надання відповіді на відзив, яке судом протокольно задоволено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 13.07.2021.

14.06.2021 від представника позивача надійшли заперечення на клопотання представника позивача про дослідження доказів.

13.07.2021 від представника позивача надійшло клопотання про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та оголошення перерви в підготовчому засіданні.

У підготовче засідання 13.07.2021 з`явились представники позивача та відповідача. Суд, з урахуванням думки сторін, прокольною ухвалою долучив клопотання представника позивача про дослідження відео до матеріалів справи та залишив без розгляду клопотання представника позивача про дослідження відео на диску. Також судом у підготовчому засіданні досліджено відео розміщене на сайті та протокольною ухвалою відкладено підготовче засідання на 20.07.2021.

У підготовче засідання 20.07.2021 з`явились представники позивача та відповідача. Суд протокольною ухвалою відмовив у задоволені клопотання представника позивача про продовження строку підготовчого засідання. Також представник позивач заявив клопотання про приєднання до матеріалів справи клопотань про приєднання доказів, проведення лінгвістичної експертизи усного мовлення та лінгвістичної експертизи з проведенням семантичного дослідження усного мовлення. Представник відповідача заявив клопотання про відкладення підготовчого засідання для ознайомлення з вказаними вище клопотаннями. Суд, з урахуванням думки сторін, протокольною ухвалою відмовив у задоволені клопотання представника позивача про приєднання доказів до матеріалів справи, задовольнив клопотання представника позивача про долучення клопотань про проведення експертиз до матеріалів справи та відклав підготовче засідання на 31.08.2021.

13.08.2021 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та заперечення на клопотання представника позивача про призначення експертиз.

27.08.2021 від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та про поновлення строку для їх подання.

Засідання призначене на 31.08.2021 не відбулося, в зв`язку з перебуванням судді Карабань Я.А. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2021 підготовче засідання призначено на 29.09.2021.

У підготовче засідання 29.09.2021 з`явились представники позивача та відповідача. Суд протокольно відмовив у задоволенні клопотань представника позивача про долучення доказів до матеріалів справи і про поновлення строку для їх подання та про проведення експертиз. Також враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, суд протокольною ухвалою закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 26.10.2021.

Представники позивача в судовому засіданні 26.10.2021 надали пояснення по суті позовних вимог та просили позов задовольнити, представник відповідача заперечував проти задоволення позову.

У судовому засіданні 26.10.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, відповідачем на сайті https://magnolia-tv.com/ та youtube.com 10.06.2020 о 22.45 розміщено відеосюжет: На Київщині власники СТО не віддають таксисту його авто . Вказані обставини щодо розміщення зазначено відеосюжету також визнаються відповідачем, а тому відповідно до положень ч.1 ст.75 Господарського кодексу України доказуванню не підлягають.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що інформація розміщена в зазначеному вище сюжеті є недостовірною та завдає шкоди честі, гідності і ділової репутації позивача, через оприлюднення невизначеному колу осіб інформації, що не відповідає дійсності, оскільки принижує авторитет підприємства в очах контрагентів та споживачів послуг, так як дискредитує послуги, які надаються позивачем. Окрім того від перегляду вказаного відео сюжету в глядачів створюється враження нібито позивач має відношення до незаконної діяльності.

Відповідач, у свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає, що в сюжеті не згадується найменування позивача (ні повне, ні скорочене) та позивачем не зазначено за якими ознаками він ідентифікував себе, як особу про яку було поширено інформацію. Вказує, що відповідачем було вжито достатньо заходів, щоб треті особи не змогли ідентифікувати особу позивача та встановити станцію технічного обслуговування автомобілів, про яку мова йшла в сюжеті. Також зазначає, що позивачем не конкретизовано, яка саме інформація є недостовірною, оскільки в сюжеті також повідомляється про умови роботи працівників правоохоронних органів. Окрім того, в сюжеті представлено не лише позицію особи, яка звернулася до СТО за проведенням ремонту автомобіля, але й оприлюднено точку зору представника станції технічного обслуговування, тобто в одному й тому ж самому матеріалі представлено позиції різних сторін. Зазначає, що наведена в сюжеті інформація є оціночними судженнями, які не можуть бути самі по собі підставою для спростування інформації, а також та позивачем не доведено, що розповсюджена інформація завдала шкоди його особистим немайновим правам.

Відповідно до частини першої статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Частиною першою статті 94 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

За змістом статей 94, 277 Цивільного кодексу України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Частиною другою статті 34 Господарського кодексу України передбачено, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 48, статті 64 Закону України Про телебачення та радіомовлення усі передачі, які телерадіоорганізація транслювала чи ретранслювала або забезпечувала їх трансляцію чи ретрансляцію у повній та незмінній формі третьою особою (оператором телекомунікацій), повинні бути записані і зберігатися протягом 14 днів від дати їх розповсюдження, якщо у цей строк не надійшло скарги щодо їхнього змісту. У разі подання скарги щодо змісту передачі, її записи зберігаються до того часу, поки скаргу не буде розглянуто і рішення стосовно неї не буде прийнято у визначеному порядку.

Громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи. Заяву з вимогою спростування має бути подано до телерадіоорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради. На вимогу заявника телерадіоорганізація зобов`язана надати йому можливість безкоштовного прослуховування (перегляду) відповідного фрагменту програми чи передачі або надати копію запису фрагменту з відповідною оплатою.

При вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації забезпечується баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто, позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто, такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто, або завдає шкоди особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачами, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Тобто для розгляду даної категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачем інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.

Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Відповідно до позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про авторське право і суміжні права , власник вебсайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостингу.

Відповідно до частини одинадцятої статті 52-1 Закону України Про авторське право і суміжні права , власники вебсайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних вебсайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім`я або найменування власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника вебсайту та постачальника послуг хостингу; в) контактну інформацію власника вебсайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв`язатися. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на вебсайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника вебсайту, передбачену пунктом в цієї частини.

Відповідачем не заперечується факт розміщення спірного відеосюжету На Київщині власники СТО не віддають таксисту його авто .

Разом тим, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України Про інформацію ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Отже, за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об`єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини у справі ТОВ Інститут економічних реформ проти України від 02.06.2016 зазначено, що суд у своїй практиці розрізняє твердження щодо фактів та оціночні судження. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу довести правдивість оціночних суджень неможливо виконати і вона порушує свободу вираження поглядів як таку, що є фундаментальною частиною права, що охороняється статтею 10 Конвенції (рішення у справі Лінгенс проти Австрії , п. 46). Однак навіть у разі, якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання може залежати від того, чи існує достатнє фактологічне підґрунтя для оспорюваного висловлювання, в іншому випадку воно буде надмірним (рішення у справі Ліндон, Очаковський-Лоран та Жулі проти Франції , п. 55). Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення у справі Бразільє проти Франції , заява № 71343/01, п. 37, від 11 квітня 2006 року), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення Патурель проти Франції , заява № 54968/00, п. 37, від 22 грудня 2005 року).

Отже, чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, так як вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Оціночні судження не підлягають спростуванню. Позивач має можливість захистити свої права через надане йому законодавством право на відповідь. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 18.09.2019 у справі № 359/8847/16-ц.

Дослідивши в засіданні спірний телевізійний відеосюжет На Київщині власники СТО не віддають таксисту його авто , суд зазначає, що в ньому не згадується найменування позивача та відсутні будь-які інші відомості, які б дозволили чітко встановити особу позивача - станцію технічного обслуговування автомобілів, про яку мова йде в сюжеті.

У засіданні 13.07.2021 на питання головуючого представник позивача Матвійчук Д.В. зазначив, що на документі, який відтворений у відео не може прочитати жодного слова лише знайоме йому прізвище ОСОБА_1 (яка є позивачкою), другий представник позивача Цокур В.В. зазначив, що взагалі не може ідентифікувати жодного символу, окрім цифри 1. Вказане підтверджується протоколом судового засідання та технічним записом судового засідання від 13.07.2021.

Також суд вважає необґрунтованими посилання позивача на те, що в глядачів при перегляді сюжету створюється враження, що ТОВ ТРАНСМАТИК має відношення до незаконної діяльності, оскільки в сюжеті, як зазначено судом вище, взагалі не згадується вираз/слово/словосполучення із найменуванням особи-позивача - ТОВ ТРАНСМАТИК . У сюжеті представлено позицію особи, яка зверталася до станції технічного обслуговування та представника вказаної станції. Суд враховує мету поширеної інформації, яка не спрямована на образу конкретної особи, а фактично носить дискусійний характер: в сюжеті обговорюються проблемні питання щодо роботи слідчих органів, наводиться відповідна статистика, коментарі посадових осіб, адвоката.

При цьому ані позивачем, ані його представниками не конкретизовано, яка саме інформація чи конкретне висловлювання не відповідають дійсності або принижують честь і гідність, а заявлено вимогу про спростування всього сюжету взагалі.

З аналізу мовних висловлювань у сукупності із сюжетом, вбачається, що інформація, яка міститься в сюжеті має характер та ознаки оціночних суджень і не містить відомостей, які б негативно впливали на ділову репутацію позивача. Доказів протилежного матеріали справи не містять та позивачем, у порядку, передбаченому Господарського процесуального кодексу України таких доказів суду не надано.

Суд наголошує, що підставою для задоволення позову в справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи є сукупність усіх обставин юридичного складу правопорушення, а саме: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

При цьому, при вирішенні спору про визнання недостовірною та спростування інформації підлягають застосуванню загальні приписи ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору має бути встановлено не лише наявність підстав визнання недостовірною та спростування інформації, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року в справі № 910/1255/20.

Дослідивши матеріали справи з метою вирішення питання, чи поширення інформації, завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право суд дійшов висновку, що позивач не довів що відомості (дані), з приводу яких виник спір, є інформацією, що принижує репутацію позивача та не надав доказів того, що внаслідок викладеної інформації відбулося зниження ділової активності позивача у сфері його діяльності, отже не довів негативного впливу інформації, яка містилася в сюжеті, на його ділову репутацію.

Судом враховано, що згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. У свою чергу, національна влада може втрутитися у процес реалізації норми статті 10 Конвенції, якщо, зокрема, це передбачено законом, направлено на захист репутації або інших прав осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.

Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачено статтею 10 Конвенції (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц).

З урахуванням наведених норм матеріального права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, належним чином дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що поширена відповідачем у телевізійному спецрепортажі На Київщині власники СТО не віддають таксисту його авто інформація є його власним судженням і оцінкою отриманої інформації, зокрема, оцінкою діяльності органів поліції та є оціночним судженням відповідача, яке ґрунтується на його особистому трактування отриманої з інших джерел інформації, а не твердженням, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАНСМАТИК .

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 08.11.2021.

Суддя Я.А.Карабань