Постанова

від 27.10.2021 по справі 826/5984/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 826/5984/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Багай Н.О., Берднік І.С.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Гапон В.С.

відповідача - не з`явився,

третіх осіб - Богдан І.О. (АТ "Українська залізниця")

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Сбербанк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021 (у складі колегії суддів: Кропивна Л.В. (головуючий), Руденко М.А., Поляк О.І.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2020 (суддя Картавцева Ю.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Сбербанк"

до Державного реєстратора Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Панкової Олександри Євгенівни

треті особи:

1. Печерська районна у місті Києві державна адміністрація,

2. Акціонерне товариство "Українська залізниця",

3. Державне підприємство "Донецька залізниця"

про визнання протиправними дій та скасування запису,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" (далі - ПАТ "Сбербанк", Позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державного реєстратора Печерської районної в м. Києві державної адміністрації Панкова О.Є. (далі - Реєстратор, Відповідач), в якому просило:

- визнати протиправними дії Відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) змін до відомостей про юридичну особу ПАТ "Українська залізниця", а саме запису № 10701070033060039 від 02.12.2016;

- скасувати вказаний запис, розміщений в розділі "Інформація про здійснення зв`язку з юридичною особою" наступного змісту: "Правонаступництво щодо ДП "Донецька залізниця" (01074957), ДЗ "Дорожня лікарня станції Ясинувата ДП "Донецька залізниця" (01112451), ДЗ "Дорожня лікарня станції Донецьк ДП "Донецька залізниця" (01112161), ДП "Донецький проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту України" (01095770) настає згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 604 від 12.11.2014 після внесення майна до статутного капіталу правонаступника".

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний запис перешкоджає Позивачу реалізації його прав та інтересів у правовідносинах з АТ "Українська залізниця", як правонаступника ДП "Донецька залізниця".

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.02.2018 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

2.2. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018 скасовано вищезазначене рішення та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними дії Державного реєстратора Печерської районної в місті Києві державної адміністрації Панкової Олександри Євгенівни щодо внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань змін до відомостей про юридичну особу Публічне акціонерне товариство Українська залізниця та скасовано відповідний запис.

2.3. Постановою Верховного Суду від 29.04.2020 вищезазначені судові рішення скасовано та закрито провадження у адміністративній справі. Роз`яснено, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

2.4. Ухвалою Верховного Суду від 07.07.2020 заяву АТ "Сбербанк" задоволено та справу № 826/5984/17 передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

2.5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.12.2020 у справі № 826/5984/17 відмовлено у задоволенні позову.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що Позивач обрав неналежний спосіб захисту прав.

2.6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021 у справі № 826/5984/17 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського судом про відмову в позові, проте, в якості підстави для відмови в позові зазначив, що позов пред`явлено до неналежного Відповідача, а обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права є неефективним та не призведе до поновлення прав останнього.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі АТ "Сбербанк" просить скасувати рішення місцевого господарського суду від 08.12.2020 та постанову суду апеляційної інстанції від 09.06.2021 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

3.2. Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням господарськими судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 918/158/20 та від 01.07.2021 у справі № 912/1625/20 щодо визначення належного відповідача у правовідносинах про визнання протиправними та скасування реєстраційних дій/записів, вчинених державним реєстратором.

3.3. Також скаржник посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц зазначає, що встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу АТ "Українська залізниця" просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

4. Обставини встановлені судами

4.1. Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 № 604 установлено, що майно (активи, власний капітал та зобов`язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції (далі - майно), не включається до переліків і зведених актів інвентаризації майна, що затверджуються Міністерством інфраструктури відповідно до пункту 5 зазначеної постанови, а відображається в балансі (крім зобов`язань підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на тимчасово окупованій території) і закріплюється в частині активів за публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" на праві господарського відання до проведення його інвентаризації та оцінки відповідно до пункту 2 цієї постанови.

4.2. Комісії з утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" разом з Міністерством інфраструктури після завершення тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та завершення проведення антитерористичної операції доручено провести інвентаризацію та оцінку майна і за результатами подати пропозиції щодо зміни статутного капіталу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" згідно із законодавством (пп. 2 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 № 604).

4.3. 21.10.2015 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №10701340000060039 про проведення державної реєстрації юридичної особи ПАТ "Українська залізниця" (ідентифікаційний код юридичної особи 40075815).

4.4. У подальшому, до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис від 02.12.2016 №10701070033060039, яким внесено зміни до відомостей про юридичну особу ПАТ "Українська залізниця" наступного змісту: правонаступництво щодо ДП "Донецька залізниця", ДЗ "Дорожня лікарня станції Ясинувата ДП "Донецька залізниця", ДЗ "Дорожня лікарня станції Донецьк ДП "Донецька залізниця", ДП "Донецький проектно-вишукувальний інститут залізничного транспорту України" настає згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.11.2014 № 604 після внесення майна до статутного капіталу правонаступника.

4.5. Не погоджуючись з правомірністю вказаної реєстраційної дії, АТ "Сбербанк" звернулося до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.3. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

5.4. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

5.5. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

5.6. Суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

5.7. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

5.8. Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

5.9. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

5.10. Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Отже, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен "відштовхуватись" від тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.

5.11. Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому, обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

5.12. Виходячи з приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

5.13. При визначенні способу захисту слід ураховувати положення частини першої статті 14, пункт 4 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, тому суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивача у спосіб, який ця особа не просить застосувати.

5.14. За загальним правилом (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України) суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Викладене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачено нормою матеріального права або договором. При цьому позивач, обираючи спосіб захисту, який він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може обирати між кількома способами захисту (передбаченими законом або договором), якщо це не заборонено законом. Якщо ж законом або договором не передбачено способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (частина друга статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

5.15. Наведене, з урахуванням положень частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, означає, що спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства, у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, і дає змогу забезпечити реальне поновлення у порушених правах.

5.16. Матеріали справи свідчать, що позовними вимогами у даній справі є визнання протиправними і скасування реєстраційних дій державного реєстратора, пов`язаних із внесенням до Реєстру відомостей про АТ "Українська залізниця", які, за твердженням Позивача перешкоджають реалізації його прав та інтересів у правовідносинах з АТ "Українська залізниця", що є правонаступником ДП "Донецька залізниця", як кредитора ДП "Донецька залізниця".

5.17. Звертаючись із касаційною скаргою АТ "Сбербанк" наголошує, зокрема, на неврахуванні судами попередніх інстанцій правового висновку Верховного Суду сформованого у постанові від 01.07.2021 у справі № 912/1625/20 щодо того, що державний реєстратор відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" є належним відповідачем у справах про визнання протиправними та скасування реєстраційних дій.

5.18. У справі № 912/1625/20 спірні правовідносини склалися між акціонером приватного акціонерного товариства та державним реєстратором щодо визнання протиправними та скасування реєстраційних дій/записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, вчинених щодо юридичної особи, акціонером якої є позивач.

5.19. Розглядаючи зазначену справу Верховний Суд дійшов висновку про те, що процедура оскарження реєстраційних дій, відмови в державній реєстрації, бездіяльності державного реєстратора, умови відповідальності у сфері державної реєстрації визначені у розділі V Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

5.20. Порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації встановлений у статті 34 цього Закону, відповідно до частини першої якої рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів або до суду.

5.21. Отже зазначена норма Закону визначає осіб, які можуть бути відповідачами у такому спорі, та передбачає можливість оскарження до суду рішення, дій або бездіяльності, зокрема і державного реєстратора.

5.22. З огляду на викладене державний реєстратор у разі оскарження його рішень, дій або бездіяльності є належним відповідачем у таких спорах, оскільки відповідно до частини 1 статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" він є відповідальною особою за пред`явленими до нього позовними вимогами про скасування проведених ним реєстраційних дій.

5.23. Однак, суд апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо належного відповідача у справі не застосував до спірних правовідносин положення частини першої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", не досліджував зазначеної вище умови для визнання відповідача неналежним, зокрема не досліджував обставини того, чи є державний реєстратор, визначений позивачем відповідачем у справі, відповідальною особою за цим позовом.

5.24. При цьому, суди дійшли висновку про те, що позов у цій справі поданий з метою захисту корпоративних прав акціонера, порушених внаслідок вчинення державним реєстратором спірних реєстраційних дій та внесення спірних реєстраційних записів, а отже спірні правовідносини з огляду на їх суть та суб`єктний склад є правовідносинами, що виникли у сфері державної реєстрації юридичних осіб, та є корпоративними, оскільки звернення до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту корпоративних прав позивачки.

5.25. В такий спосіб, саме в контексті характеру спору, його предмету та підстав, обраного позивачем способу захисту, а також визначення відповідача у справі, Верховний Суд з урахуванням приписів Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", встановлених обставин справи, а також правової природи спірних (корпоративних) відносин дійшов висновку, що державний реєстратор є належним відповідачем та до нього можуть бути заявлені вимоги щодо скасування реєстраційних дій/записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

5.26. Натомість у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17 вказав на те, що АТ "Українська залізниця", як правонаступник ДП "Донецька залізниця" в силу універсального правонаступництва, набуло з 21.10.2015 статусу сторони у договорах. При цьому, апеляційна інстанція дійшла висновку про неефективність, як обраного способу захисту, так і про те, що за наявності спору щодо правонаступництва державний реєстратор не є належним відповідачем у справі.

5.27 . Господарський суд апеляційної інстанції врахував те, що вирішуючи виключну правову проблему щодо питання правонаступництва АТ "Українська залізниця" за боргами державних підприємств залізничної галузі, шляхом злиття яких воно було утворене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 (справа № 910/5953/17) дійшла висновку, що оскільки відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, правонаступництво не пов`язується з державною реєстрацією припинення підприємства залізничного транспорту, а датою виникнення універсального правонаступництва АТ "Українська залізниця" щодо підприємств залізничної галузі, які припиняються шляхом злиття, слід вважати дату його державної реєстрації - 21.10.2015, з якої воно є правонаступником.

5.28. В такий спосіб, апеляційний господарський суд правомірно відхилив твердження Позивача про перешкоджання реалізації його прав та інтересів у правовідносинах з АТ "Українська залізниця", що є правонаступником ДП "Донецька залізниця", як кредитора ДП "Донецька залізниця", оскільки заміна сторони в зобов`язанні відбулася автоматично, в силу правонаступництва АТ "Українська залізниця" та не залежала від наявності оспорюваного запису в реєстрі.

5.29 . При цьому, Верховний Суд у постанові від 29.04.2020 у справі № 826/5984/16-ц звернув увагу, що належним способом захисту прав кредитора у грошовому зобов`язанні, зокрема тих прав, які випливають із кредитного договору, є примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України) шляхом стягнення з боржника грошових сум. Якщо строк сплати боргу ще не настав, але боржник заперечує наявність боргу, то належним способом захисту прав кредитора є визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).

5 . 30 . За наведених обставин Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про обрання Позивачем неефективного способу захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови в позові.

5.31. Додатково апеляційний господарський суд, оцінюючи доводи апелянта про те, що оскаржуваний запис перешкоджає реалізувати позивачу право як кредитору у позовах про стягнення заборгованості за кредитними договорами з АТ "Українська залізниця" як правонаступником ДП "Донецька залізниця" дійшов висновку про те, що оскільки позивач пред`явив позовні вимоги виключно до державного реєстратора, то він, з огляду на підстави заявленого позову та суть порушеного права позивача є неналежним відповідачем у цій справі .

5.32. Подібна правова позиція щодо правового статусу відповідача - державного реєстратора у справах в яких наявний спір про право сформована, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 369/14294/17.

5.33. В такий спосіб, доводи скаржника щодо неврахування правового висновку Верховного Суду сформованого у постанові від 01.07.2021 у справі № 912/1625/20 не знайшли свого підтвердження з огляду на те, що у ній та справі, що розглядається, хоча є подібним предмет позову, однак, відмінні його підстави та встановлені судами обставини справи.

5.34. Інші доводи заявника, зокрема, щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, наведених у постановах від 17.02.2021 у справі № 918/158/20 та від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц судова колегія вважає також необґрунтованими з огляду на таке.

5.35. У справі № 918/158/20 предметом розгляду були вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а позов спрямований на захист права власника земельної ділянки на розпорядження такою ділянкою. При цьому, Верховний Суд дійшов висновку про те, що спір слід розглядати як спір, пов`язаний із захистом права власника земельної ділянки на розпорядження такою ділянкою, оскільки позов заявлено Позивачем для захисту прав та законних інтересів саме на земельну ділянку, на якій розташовано зареєстроване як об`єкт нерухомості майно. Тобто, предметом спору є порушення права землевласника з боку Відповідачів, а не сам навіс, як об`єкт речового права, а тому відсутні підстави вважати, що даний спір пов`язаний з порушенням цивільних прав на цей об`єкт. В даному випадку, Позивачем не оспорюється право на майно, а тому вирішення питання щодо визначення подальшої долі майна (в тому числі скасування рішення про державну реєстрацію права власності), залежить від вирішення питання по суті спору, зокрема, встановлення обставин, пов`язаних з віднесенням спірного майна до нерухомості або до переліку об`єктів, які не підлягають державній реєстрації, що буде наслідком для визначення правомірності здійснення реєстраційних дій щодо цього майна.

5.36. Отже, у вказаній справі в контексті способу захисту сформовано висновок щодо питання застосування статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Натомість у справі, яка переглядається позовні вимоги стосуються реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а отже спірні правовідносини виникли за відмінного правового регулювання, а також на підставі норм різних законів.

5.37. Посилання ж скаржника на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, у якій зроблено висновок, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи має загальний характер, стосується процесуальних питань та не впливає на обґрунтованість висновків суду щодо встановлених обставин справи.

5.38. В такий спосіб, судова практика, наведена скаржником, не є релевантною до спірних правовідносин, а отже її неврахування не могло мати наслідком неправильне вирішення спору.

5.39 . Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень попередніх судових інстанцій.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

6.2. Згідно із статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 309 Господарського процесуального кодексу України).

6.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Сбербанк" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 08.12.2020 у справі № 826/5984/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Н. О. Багай І. С. Берднік