Постанова

від 03.11.2021 по справі 362/1169/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 362/1169/18

провадження № 61-12502св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касaційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Васильківська районна державна адміністрація Київської області, Калинівська державна нотаріальна контора Київської області, Васильківська районна державна нотаріальна контора Київської області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2018 року, ухвалене у складі судді Корнієнка С. В., та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Ящук Т. І., Немировської О. В., Чобіток А. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання договорів дарування недійсними.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина після смерті її матері ОСОБА_3 . За життя ОСОБА_3 належали житловий будинок загальною площею 52,6 м 2 та земельна ділянка площею 0,1613 га, які знаходились за адресою: АДРЕСА_1 . Однак після звернення до Васильківської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини позивачу стало відомо, що 26 грудня 2017 року право власності на вказані житловий будинок та земельну ділянку зареєстроване за її братом - ОСОБА_2 на підставі договорів дарування, укладених 15 грудня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

На думку позивача відповідач, скориставшись потребою матері у постійному догляді, пообіцяв їй такий догляд та допомогу і шляхом обману переконав оформити спірні договори дарування.

Підписуючи договори дарування, ОСОБА_3 ототожнювала їх з договорами довічного утримання, оскільки очікувала від відповідача належного догляду, уваги та турботи.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила визнати недійсними укладені 15 грудня 2009 року ОСОБА_3 і ОСОБА_2 та посвідчені державним нотаріусом Калинівської державної нотаріальної контори Київської області Плахотньою О. Г. договір дарування житлового будинку загальною площею 52,6 м 2 за адресою: АДРЕСА_2 , та договір дарування земельної ділянки площею 0,1613 га за зазначеною адресою (реєстровий № 2277), а також скасувати їх державну реєстрацію.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішуючи справу суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що обставини, якими позивач обґрунтовувала свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Додатковим рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2019 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на оплату правової допомоги в розмірі 20 000 грн.

Вирішуючи питання про стягнення вказаних витрат, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до умов укладеного ОСОБА_2 та адвокатом Габрієлєм Я. В. договором від 18 червня 2016 року про надання правової допомоги ОСОБА_2 сплатив адвокату гонорар у розмірі 20 000 грн, що підтверджується рахунком № 14/18 від 26 грудня 2018 року, Актом № 14/18 приймання-передачі виконаних робіт від 26 грудня 2018 року та квитанцією від 26 грудня 2018 року № 4291884 про оплату.

Постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2018 року, постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухваленні з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Зокрема, заявник указує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору не врахували правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 21 жовтня 2005 року в справі № 6-202цс15.

Також зазначає, що ОСОБА_2 , не набув право власності на отримані за договорами дарування житловий будинок та земельну ділянку, оскільки протягом дев`яти років від дня укладення договорів дарування не відбулась державна реєстрація оспорюваних договорів та державна реєстрація права власності на отримане за договорами нерухоме майно, тому відповідач вважається таким, що не прийняв дарунок. Житловий будинок та земельна ділянка, які були предметом дарування, не вибули з власності дарувальника - ОСОБА_3 , та були зареєстровані за нею на час відкриття спадщини, тому, на думку заявника, право власності на вказане нерухоме майно увійшло до складу спадщини після ОСОБА_3 .

Крім того, на думку заявника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на оплату послуг з надання правової допомоги.

Посилаючись на викладені обставини, просить касаційну скаргу задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що 15 грудня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договори дарування, за умовами яких ОСОБА_3 (дарувальник) передала, а ОСОБА_2 (обдаровуваний) прийняв у дар житловий будинок загальною площею 52,6 м 2 та земельну ділянку площею 0,1613 га, кадастровий № 3221480401:01:001:0017, за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані договори посвідчені державним нотаріусом Калинівської державної нотаріальної контори Київської області Плахотньою О. Г. та зареєстровані в реєстрі за №№ 2274 та 2277 відповідно.

Відповідно до пунктів 8, 9 договору дарування житлового будинку та пунктів 10, 11 договору дарування земельної ділянки сторони стверджують, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, укладення договорів відповідає їх інтересам, умови договорів зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договори не приховують іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які ними обумовлені. Дарувальник стверджує, що дарування здійснюється нею за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства як фізичного, так і морального.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

За життя, у період від дня укладення оспорюваних договорів дарування і до дня смерті ОСОБА_3 не зверталась до суду з вимогою про визнання договорів дарування недійсними та не уповноважувала на це інших осіб.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460 IХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Пунктом 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 5 січня 2020 року № 460 IХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України у тій же редакції суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом статей 717-719 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтею 722 ЦК України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Дарувальник, який передав річ підприємству, організації транспорту, зв`язку або іншій особі для вручення її обдаровуваному, має право відмовитися від договору дарування до вручення речі обдаровуваному. Якщо дарунок направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, дарунок є прийнятим, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Частиною другою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частина перша статті 203 ЦК України регламентує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказувала, що ОСОБА_3 , підписуючи договори дарування, помилялась щодо природи правочину, тому оспорювані договори дарування мають бути визнані недійсними.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пленум Верховного Суду України у пункті 19 Постанови від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз`яснив, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що волевиявлення ОСОБА_3 під час укладення договорів дарування від 15 грудня 2009 року було вільним та відповідало її внутрішній волі і доказів протилежного не надано, а також не надано доказів укладення ОСОБА_3 вказаних договорів під впливом помилки, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними та обґрунтовано відмовили у позові.

Верховний Суд не погоджується з доводами касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду України, що викладена у постанові від 21 жовтня 2005 року в справі № 6-202цс15, оскільки фактичні обставини, встановлені у цій справі, не є тотожними фактичним обставинам у справі, що переглядається. У справі, що переглядається, спір про визнання договорів дарування недійсними виник через дев`ять років від дня їх укладення і після смерті дарувальника. Дійсність договорів дарування оспорила спадкоємець дарувальника, звернувшись до суду з відповідним позовом, тоді як за життя дарувальник до суду з вимогою про визнання договорів дарування недійсними не зверталась та не уповноважувала на це інших осіб. Натомість, у справі, на яку посилається заявник, дійсність договору дарування оспорював сам дарувальник. За таких обставин правовідносини у цих двох справах не є подібними, тому доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду України є необґрунтованими.

Також Верховний Суд не погоджується з доводами касаційної скарги про те, що житловий будинок та земельна ділянка, які були предметом дарування, не вибули з власності дарувальника - ОСОБА_3 , оскільки протягом дев`яти років від дня укладення договорів дарування не відбулась державна реєстрація оспорюваних договорів та державна реєстрація права власності на отримане за договорами нерухоме майно, тому ОСОБА_2 , вважає заявник, є таким, що не прийняв дарунок, та не набув права власності на нього, з огляду на таке.

Момент набуття права власності за договором визначений статтею 334 ЦК України.

За змістом частин третьої, четвертої статті 334 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Згідно з положеннями статті 722 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдарованим документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Відповідно до пункту 11 договору дарування житлового будинку від 15 грудня 2009 року право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття та державної реєстрації. Обдаровуваний свідчить, що він дарунок приймає. Прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення.

У пункті 13 договору дарування земельної ділянки від 15 грудня 2009 року передбачено, що обдаровуваний свідчить про прийняття дарунку. Прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення. Право власності на вказану земельну ділянку виникає у обдаровуваного з моменту державної реєстрації цього права у територіальному органі Держкомзему за місцем знаходження земельної ділянки.

Отже одержання ОСОБА_2 оригінальних примірників договорів дарування від 15 грудня 2009 року свідчить про прийняття ним у дар житлового будинку та земельної ділянки та, відповідно, про вибуття зазначеного майна з власності ОСОБА_3 .

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (абзаці 1 пункту 37) документами, які підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, зокрема, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно.

За правилами Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671, чинного на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація правочинів проводиться відповідно до вимог ЦК України шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру правочинів. Реєстратори - державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси (далі - нотаріуси), які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, проводять державну реєстрацію правочинів, змін, внесених до них, відомостей про припинення їх дії, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції, передбачені цим Порядком. Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.

За таких обставин доводи касаційної скарги про те, що житловий будинок та земельна ділянка, які були предметом дарування, не вибули з власності дарувальника - ОСОБА_3 , оскільки право власності на вказане нерухоме майно було зареєстроване за нею на час відкриття спадщини і тому увійшло до складу спадщини, є безпідставними.

Доводи касаційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про стягнення витрат на оплату послуг з надання правової допомоги, касаційний суд залишає без розгляду, оскільки вказане питання було вирішене додатковим рішенням суду, яке може бути оскаржене відповідно до положень частини п`ятої статті 270 ЦПК України, однак клопотання про скасування додаткового рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2019 року в касаційній скарзі не заявлено. Крім того, як убачається з матеріалів справи, додаткове рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2019 року не переглядалось в апеляційному порядку.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і такі заявник не вказала.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді першої, апеляційної та касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтею 400 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук