Постанова
від 20.06.2019 по справі 362/1169/18
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц/824/4430/2019

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2019 року м. Київ

Справа № 362/1169/18

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,

за участю секретарів судового засідання Шепель К.В., Даценко М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2018 року, постановлене у складі судді Корнієнка С.В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Васильківська районна державна адміністрація Київської області, Калинівська державна нотаріальна контора Київської області, Васильківська районна державна нотаріальна контора Київської області про визнання договорів дарування недійсними та скасування рішень про реєстрацію права власності,

встановив:

У березні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 треті особи: Васильківська районна державна адміністрація Київської області, Калинівська державна нотаріальна контора Київської області, Васильківська районна державна нотаріальна контора Київської області про визнання недійсними договорів дарування від 15 грудня 2009 року, укладених між її померлою матір`ю ОСОБА_3 , та відповідачем, посвідчених державним нотаріусом Калинівської державної нотаріальної контори Київської області Плахотньою О.Г.: житлового будинку, загальною площею 52,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , за реєстровим № 2274 та земельної ділянки, площею 0,1613 га за зазначеною адресою, за реєстровим № 2277; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на зазначену нерухомість, а також стягнути з відповідача на її користь понесені витрати зі сплати судового збору.

Позовні вимоги вона обґрунтувала тим, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері сторін у справі, при оформленні своїх спадкових прав, їй стало відомо, що її брат - відповідач 20.12.2017 року зареєстрував право власності на спірну нерухомість - земельну ділянку та зазначений житловий будинок на підставі договорів дарування укладених між ним та покійною матір`ю. Вважає зазначені договори дарування недійсними та рішення про реєстрацію права власності на спірне майно за відповідачем такими, що підлягають скасуванню, оскільки мати потребувала постійного догляду та відповідач, ввівши її в оману, що буде постійно її відвідувати та надавати всю необхідну допомогу, а можливо навіть забере її на постійне проживання у свою квартиру в м .Києві , переконав її оформити спірні договори дарування.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Вказує, що з матеріалів справи, зі свідчень свідків, які виступили на стороні позивача вбачається, що ОСОБА_3 не мала наміру віддати відповідачу своє єдине, останнє житло без будь-яких зустрічних зобов`язань з боку відповідача. Вона неодноразово скаржилась сусідам, що син не надає їй належної допомоги, що підтвердили свідки.

Однак, в рішенні суду зазначено, що з пояснень відповідача вбачається, що дарування йому матір`ю будинку та земельної ділянки відповідало її волі щодо розподілу між її дітьми належного їй майна, а саме: земельні ділянки отримали позивач та ще дві їх сестри. Дане твердження не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_3 на праві власності за життя належали житловий будинок та земельна ділянка, які є предметом спору, а також земельна ділянка площею 2 га (земельний пай), яка після смерті матері буде успадковуватись усіма дітьми, у тому числі відповідачем, згідно з заповітом. Отже, висновок суду в цій частині повністю суперечить наявним у матеріалах документальним доказам.

Вказує, що у позовній заяві, доданих до неї додатках, свідченнях свідків достатньо доказів на підтвердження того, що по суті ОСОБА_3 , будучи не освіченою людиною, потребуючи догляду, постійної турботи та допомоги, підписуючи спірні договори дарування, мала на увазі відносини, які регулюються договором довічного утримання, що і було використано відповідачем на власну користь.

Судом першої інстанції не враховано, що переважна більшість свідків відповідача - члени його сім`ї (дружина, син, дружина сина, дружина брата і т.д.), а отже в даному питанні вони є зацікавленими особами і очевидно свідчитимуть на користь відповідача. До того ж, більшість свідків відповідача проживають у м. Київ, а отже вони не перебували у постійному спілкуванні із померлою ОСОБА_3

Посилається на те, що висновок суду про те, що наданому позивачем додатку - витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі, відсутні підстави відкриття спадкової справи і вона не надала доказів прийняття саме нею спадщини після смерті матері, і з клопотанням про витребуваних зазначеної спадкової справи вона до суду не зверталась є хибним, оскільки відповідно до п. 2.10. Положення про спадковий реєстр, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 07.07.2011 N 1810/5, реєстратор для підтвердження факту внесення відомостей до Спадкового реєстру готує відповідний витяг. Державна нотаріальна контора, приватний нотаріус готують витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі у двох примірниках, один з яких залишається у справах нотаріуса (державної нотаріальної контори), а другий видається заявникові: (заповідачеві, відчужувачеві, набувачеві та/або спадкоємцеві). Отже, факт видачі такого витягу є підтвердженням наявності для цього правових підстав.

Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині скасування договорів дарування, суд не оцінив належним чином надані докази і свідчення свідків, не врахував фактичні обставини та наявну судову практику, базуючи своє обґрунтування на твердженнях, які у своїй більшості не мають зв`язку із відмовою у задоволенні даних позовних вимог.

Крім того зазначає, що відповідач на момент смерті матері, не набув право власності на спірне майно (житловий будинок та земельну ділянку), уникав усі ці роки витрат по ремонту, утриманню майна та сплаті податків, приховуючи факт смерті матері, після її смерті зареєстрував право власності на спірне майно. Даний факт та наявні документальні докази були проігноровані судом, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вказує, що у своїй сукупності встановлені судом першої інстанції обставини свідчать, що ОСОБА_3 при укладенні спірних договорів дарування не помилялася щодо природи вчинюваних правочинів, оскільки сприймала їх саме як договори дарування, не очікуючи від обдаровуваного виконання будь-яких зустрічних обов`язків. Вважає, що судом першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно досліджено всі наявні у справі докази, а висновки суду щодо оцінки доказів ґрунтуються на їх взаємному зв`язку.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 вважав доводи апеляційної скарги безпідставними та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, вислухавши думку учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 26 жовтня 1954 року, позивач ОСОБА_1 є дочкою померлої ОСОБА_3 ( а.с 26)

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого Васильківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , актовий запис № 5 (а.с.14).

Згідно витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі на майно померлої ОСОБА_3 10 лютого 2018 року заведена спадкова справа № 61990372 (а.с.16).

Судом встановлено, що відомості про підстави відкриття спадкової справи у витягу відсутні, а позивачем доказів прийняття саме нею спадщини після смерті матері не надані, з клопотанням про витребування зазначеної спадкової справи позивач до суду не зверталась.

Відповідно до договору дарування житлового будинку від 15 грудня 2009 року, посвідченого державним нотаріусом Калинівської державної нотаріальної контори Київської області Плахотньою О.Г., за реєстровим № 2274, ОСОБА_3 подарувала відповідачеві житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під номером АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,161 га, кадастровий № НОМЕР_3 , на якій він розташований (а.с.87-88, 89-90), зі внесенням відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зі змісту положень п.п.8 і 9 та 10 і 11 договорів, сторони стверджують, що умови договорів відповідають реальній домовленості сторін, не приховують інших правочинів і спрямовані на реальне настання наслідків, які обумовлені в них. Дарувальник стверджувала, що дарування здійснюється нею за доброю волею, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного, так і морального. (а.с.17-18).

Як вбачається із показів свідків на стороні позивача: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , померла мати сторін скаржилася їм на неналежне виконання відповідачем своїх синових обов`язків.

Зі слів свідків на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 вбачається, що мати відповідача на час дарування йому земельної ділянки та розташованого на ній будинку розуміла значення своїх дій та керувала ними, її волевиявлення щодо дарування нерухомості було добровільним.

Свідок ОСОБА_19 - колишній нотаріус Калинівської державної нотаріальної контори, яка посвідчила спірні договори дарування, в судовому засіданні показала, що під час вчинення нотаріальних дій переконалася в дієздатності дарувальника, шляхом спілкування з нею та пересвідчилася у вільності її дій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дослідивши всі матеріали справи, надавши належну оцінку наданим доказам та врахувавши пояснення сторін та свідків, а також виходячи із принципів справедливості, добросовісності і розумності, суд першої інстанції дійшов висновку, що в судовому засіданні позивач, яка не була стороною спірних правочинів, не надала суду доказів для визнання договорів недійсними та про порушення її прав та інтересів, як спадкоємця майна померлої матері, а тому в задоволені позову необхідно відмовити.

З висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог колегія суддів погоджується, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи, зробленими з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, укладених 15 грудня 2009 року між матір`ю позивача - ОСОБА_3 та братом позивача - ОСОБА_2 , позивач у позовній заяві посилалась на те, що підписуючи договори дарування, ОСОБА_3 по суті ототожнювала їх з договорами довічного утримання, оскільки чекала належного догляду, уваги та турботи.

Коли через деякий час після укладення договорів відповідач перестав турбуватись про матір та перестав її відвідувати, мати неодноразово вимагала у відповідача повернути документи на будинок та майно, погрожувала, що звернеться до суду, на що відповідач обіцяв повернути майно.

Згідно з положеннями ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його волі (ч.3ст.203 ЦК України), є однією з вимог, необхідних для чинності правочину. Таким чином відсутність вільного вираження внутрішньої волі особи є підставою для визнання недійсним правочину.

Волевиявлення особи включає в себе вільне (без будь якого тиску) вираження її волі щодо укладення конкретного правочину (прояв ініціативи); висловлення змісту (умов) зазначеного правочину; вираження бажання щодо особливостей складання правочину; бажання настання наслідків, що обумовлені правочином; можливість ознайомитися зі змістом складено правочину; підписання правочину. Всі ці складові становлять повноцінний вияв волевиявлення особи.

Згідно з положеннями ст.44 Закону України Про нотаріат , нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.

Як вбачається з положень ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту ст.ст.203 і 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договори дарування належать до безоплатних правочинів та за їх умовами обдаровані не мають перед дарувальниками будь-яких зобов`язань матеріального характеру.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь яку дію майнового чи немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постанові від 18.06.2014 року у справі № 6-69цс14, постанові від 19.03.2014 року у справі № 6-9цс14, відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам ст. 717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі ч. 3 ст. 203 та ст. 229 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, покійна ОСОБА_3 за життя у період з 15 грудня 2009 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 2017 року не зверталась до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним, та не уповноважувала інших осіб, зокрема позивача ОСОБА_1 , звернутись від її імені до суду з такими вимогами.

Згідно з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до п. 19 вказаної Постанови, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України, мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Разом з тим, в суді апеляційної інстанції позивач пояснила, що вона була достовірно обізнана про укладення договору дарування між матір`ю та братом, оскільки мати за життя висловлювала свою волю щодо визначення одного із дітей власником будинку, щоб після її смерті було менше проблем з оформленням будинку у власність, у зв`язку з чим вона переписала хату на брата . Однією із підстав для звернення позивача до суду з даним позовом стала та обставина, що ОСОБА_2 після смерті матері виявив бажання продати будинок.

За викладених обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надала належних, достатніх та допустимих доказів в обґрунтування доводів стосовно того, що в її матері ОСОБА_3 не було волевиявлення на відчуження житлового будинку та земельної ділянки.

Проаналізувавши зміст укладених договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки, а також наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, перевіривши доводи апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог, оскільки з досліджених і оцінених судом першої інстанції показань свідків не вбачається, що померла ОСОБА_3 , укладаючи 15 грудня 2009 року договори дарування, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що договори дарування житлового будинку та земельної ділянки підписані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 особисто. Зміст оспорюваних договорів чітко містить права та обов`язки сторін, які виникають саме з договору дарування, його заголовок містить слово ДАРУВАННЯ , викладене чіткими та великими літерами, по всьому його тексту вживаються слова подарувала , дар , обдарована , дарувальник , договори не містять жодної вказівки на довічне утримання чи будь-які обов`язки з догляду за ОСОБА_3 з боку відповідача.

Зі змісту договорів дарування вбачається, що на момент їх укладення усі істотні умови договорів було передбачено, з`ясовано та перевірено вільну волю дарувальника, яка погодилася зі всіма істотними умовами договорів, укладені договори дарування житлового будинку та земельної ділянки були добровільно підписані сторонами, що свідчить про їхнє вільне волевиявлення на укладення договорів дарування, їм було роз`яснено усі наслідки підписання таких договорів ( а.с. 87-90, т. 1).

Доводи апеляційної скарги позивача, що саме вона весь період часу після укладення оспорюваних договорів піклувалась про матір, надавала їй необхідну допомогу, тоді як відповідач перестав піклуватись про матір через незначний проміжок часу після укладення договорів, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки як ст. 51 Конституції України, так і ст. 202 СК України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. А тому неналежне, на думку позивача, виконання відповідачем своїх обов`язків по відношенню до непрацездатної матері жодним чином не впливає на дійсність укладених договорів дарування.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації оспорюваних договорів дарування, які заявлені ОСОБА_1 з двох підстав: недійсності договорів дарування та не передання майна відповідачу за договорами, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки на час отримання в дар будинку, державна реєстрація речових прав не здійснювалася, а визнання прав власності на землю з переходом у власність нерухомості передбачено діючим законодавством. При цьому суд звернув увагу, що з вимогами про визнання права власності на спадкову нерухомість з визначенням правових підстав позивач до суду не зверталася.

З висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог колегія суддів також погоджується, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та нормам матеріального права.

Доводи апеляційної скарги позивача зводяться до того, що висновки суду першої інстанції в цій частині зроблені з порушенням норм матеріального права, оскільки станом на момент смерті ОСОБА_3 відповідач ОСОБА_2 не здійснив державної реєстрації права власності, отже, право власності на житловий будинок та земельну ділянку, яке на об`єкти нерухомого майна виникає з моменту державної реєстрації права власності, відповідач ОСОБА_2 не набув. А тому вважає, що державний реєстратор безпідставно здійснив реєстрацію права власності 20 грудня 2017 року, тоді як ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Проте зазначені доводи колегія суддів вважає необґрунтованими, враховуючи наступне.

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

Частинами першою та четвертою статті 722 ЦК України визначено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Відповідно до положень ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За положеннями п.1 ч.1 ст.346 ЦК України, право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до висновку, зробленого Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 604/781/16-ц, встановивши, що під час укладення договору дарування позивач отримав документи, які посвідчують право власності на спірне майно, проте право власності не зареєстрував, суди відповідно до положень ч. 1 та 4 ст. 722 ЦК України, дійшли правильного висновку, що до позивача перейшло право власності на спірний житловий будинок з надвірними будівлями на підставі договору дарування, а у дарувальника право власності на це майно припинилось.

Як встановлено з матеріалів справи та не заперечується позивачем, під час укладення договорів дарування відповідач ОСОБА_2 отримав документи, які посвідчують право власності на спірне майно, проте право власності зареєстрував лише після смерті матері ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 17).

Зі змісту договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки від 15.12.2009 року, вбачається, що прийняттям дарунку вважатиметься одержання обдаровуваним оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення.

Таким чином, відповідно до положень ст. 722 ЦК України, відповідач прийняв дарунок від дарувальника, отримавши документи, які посвідчують право власності на житловий будинок та земельну ділянку

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що відповідач не став проживати у будинку, не був зареєстрований у ньому, не переоформив на своє ім`я договори про надання житлово-комунальних послуг, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки такі обставини не впливають на виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача ОСОБА_2 .

Крім того, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми матеріального права, що були чинними станом на день укладення оспорюваних договорів 15 грудня 2009 року, відповідно до положень ч. 1 ст. 5 ЦК України.

Відповідно до положень ч.3,4 ст. 334 ЦК України в редакції на день укладення оспорюваних договорів, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Разом з тим, лише Законом України Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень та інших законодавчих актів України від 11.02.2010 року, що набув чинності 16 березня 2010 року, у частину 4 ст. 334 ЦК України було внесено зміни та викладено її в новій редакції, відповідно до якої Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону .

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України у редакції станом на 15 грудня 2009 року, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на які вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що на час укладення оспорюваних договорів момент набуття права власності на нерухоме майно за договором дарування не залежав від дня державної реєстрації права власності на таке майно, колегія суддів вважає правильним.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом було допущено порушення матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку,що судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 268 , 367 , 368 , 374 - 375, 381-383 ЦПК України , суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 22 грудня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 27 червня 2019 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Немировська О.В.

Чобіток А.О.

СудКиївський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення20.06.2019
Оприлюднено01.07.2019
Номер документу82707318
СудочинствоЦивільне

Судовий реєстр по справі —362/1169/18

Ухвала від 02.08.2022

Цивільне

Васильківський міськрайонний суд Київської області

Ковбель М. М.

Постанова від 03.11.2021

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Карпенко Світлана Олексіївна

Ухвала від 22.08.2019

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Карпенко Світлана Олексіївна

Ухвала від 21.08.2019

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Карпенко Світлана Олексіївна

Ухвала від 12.07.2019

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Карпенко Світлана Олексіївна

Постанова від 20.06.2019

Цивільне

Київський апеляційний суд

Ящук Тетяна Іванівна

Ухвала від 16.04.2019

Цивільне

Київський апеляційний суд

Ящук Тетяна Іванівна

Ухвала від 01.04.2019

Цивільне

Київський апеляційний суд

Ящук Тетяна Іванівна

Рішення від 11.03.2019

Цивільне

Васильківський міськрайонний суд Київської області

Корнієнко С. В.

Ухвала від 08.02.2019

Цивільне

Київський апеляційний суд

Ящук Тетяна Іванівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні