Постанова

від 04.11.2021 по справі 452/888/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

04 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 452/888/19

провадження № 61-5247св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі (позивачі за зустрічним позовом): ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Бабинської сільської ради Самбірського району, за участю третіх осіб: Самбірської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності у порядку спадкування.

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності у порядку спадкування.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав їй на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 09 липня 1993 року.

Позивач вважала, що оскільки померла спадкодавець ОСОБА_4 за життя заповіту не склала, то її майно спадкується за законом по 1/3 частці спадкоємцями першої черги, якими є вона та її брати ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , відповідачі у цій справі.

Позивач зверталася до державного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак їй відмовлено у видачі свідоцтва у зв`язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу на спадкове майно.

Просила визнати за нею право власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

У серпні 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно.

Зустрічний позов мотивований тим, що житловий будинок АДРЕСА_1 відносився до суспільної групи колгоспний двір; членами двору були ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які кожен мали право 1/3 частки у цьому майні, відповідно після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина лише на 1/3 частину спірного майна і, так як позивач за первісним позовом втративши право на частку у майні колгоспного двору, має право лише на спадкування 1/9 частини після смерті матері.

Позивачі за зустрічним позовом просили визнати за ними право власності за кожним на 1/3 частину житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , як на частку у майні колишнього колгоспного двору, та 2/9 частини за ОСОБА_2 у порядку спадкування після смерті матері, а також визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності на 2/9 та 1/3 частини відповідно на земельну ділянку площею 0,2049 га, призначену для обслуговування цього житлового будинку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 15 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено, зустрічний позов ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право власності за кожним на 1/3 частину житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 та, відповідно, право власності за кожним на 1/3 частку земельної ділянки із кадастровим № 4624280300:03:00:0738 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як спадкоємці майна померлої матері ОСОБА_4 за законом першої черги, мають право кожен на спадкування рівнозначної частки житлового будинку, а оскільки ОСОБА_2 і ОСОБА_3 заявлено вимогу про спадкування ще земельної ділянки для обслуговування цього житлового будинку, тому слід визнати за ними право власності у порядку спадкування на земельну ділянку по 1/3 частки кожному з них.

Зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягає задоволенню частково, оскільки ОСОБА_4 за життя була одноосібним власником житлового будинку, що підтверджується свідоцтвом на право особистої власності на житловий будинок, а тому після її смерті відкрилася спадщина на це майно в цілому.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково; зустрічний позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено повністю.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/9 частку житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 2/9 частки житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частку житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 , як на частку в майні колишнього колгоспного двору.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 , як на частку в майні колишнього колгоспного двору.

Визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 5/9 часток земельної ділянки, кадастровий номер 4624280300:03:00:0738, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2049 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_3 у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/3 частку земельної ділянки, кадастровий номер 4624280300:03:00:0738, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2049 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірне домоволодіння відносилось до колгоспного двору, станом на день набрання чинності Закону України Про власність 15 квітня 1991 року, в ньому були зареєстровані та проживали 3 особи: голова сім`ї - ОСОБА_4 та сини ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , а тому, виходячи з рівності часток усіх членів двору, після смерті матері ОСОБА_4 відкрилась спадщина на 1/3 частку в майні колишнього колгоспного двору;

спадкоємцями після смерті матері ОСОБА_4 є її троє дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , однак ОСОБА_3 відмовився від прийняття спадщини після смерті матері на користь ОСОБА_2 , а тому ОСОБА_2 має право на 2/3 частки від 1/3 у спірному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 ;

враховуючи частину четверту статті 120 ЗК України, ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 має право на 5/9 часток земельної ділянки, ОСОБА_3 - на 1/3 частку земельної ділянки, ОСОБА_1 має право на 1/9 частку земельної ділянки, тобто пропорційно до частки у праві власності на житловий будинок і господарських будівель.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду,ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження ОСОБА_1 зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, а саме: статей 120, 123 ЦК Української РСР, у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 687/1557/17.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що новий колгоспний двір вважається створеним з моменту його реєстрації, а не з моменту зведення будинку, оскільки чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачалось обов`язкової умови наявності житлового будинку у колгоспному дворі на момент його створення. Метою створення колгоспного двору було об`єднання сім`ї та праці її членів, з урахуванням того, що члени цієї сім`ї входять до колгоспу. Суду не надано доказів на підтвердження дати реєстрації Бабинською сільською радою колгоспного двору за адресою: АДРЕСА_1 та дати передачі присадибної ділянки та у матеріалах справи не має доказів на підтвердження того, що станом на 1970 рік існував колгоспний двір за цією адресою;

не має жодних доказів того, що саме цей колгоспний двір є власником житлового будинку із господарськими спорудами за зазначеною адресою;

власність ОСОБА_4 була особистою, а не спільною;

позивач не оспорював рішення виконкому Бабинської сільської ради від 12 березня 1993 року № 24, яким визнано право особистої власності за ОСОБА_4 на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами та свідоцтва про право особистої власності ОСОБА_4 на цей житловий будинок;

суд апеляційної інстанції визнав житловий будинок та споруди власністю колгоспного двору, а земельну ділянку для будівництва та обслуговування цього будинку визначає як особисту власність спадкодавця, хоча, керуючись законодавством, яке діяло станом на 1970 рік, колгоспний двір має право на присадибну земельну ділянку, яка надається для будівництва житлового будинку, господарських будівель, під город, сад та на інші потреби. До присадибної ділянки входить вся площа, в тому числі і зайнята будівлями.

У червні 2020 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Береги Самбірського району Львівської області (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , а. с. 6).

Після смерті ОСОБА_4 залишилося спадкове майно - будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка за цією ж адресою, кадастровий номер 4624280300:03:001:0738 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,2049 га.

З листа Самбірської державної нотаріальної контори від 25 лютого 2019 року № 408/02-14 вбачається, що нотаріальна контора повідомила ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а оригінали документів, що посвідчують право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , що належав колишньому колгоспному двору, головою якого була померла, не надано, а тому нотаріальна контора не може видати свідоцтво про право на спадщину на зазначене майно. За захистом свого права маєте право звернутись до суду (а. с. 12).

Самбірська державна нотаріальна контора у листі від 04 червня 2019 року № 1062/02-14 повідомила ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була членом колгоспного двору житлового будинку АДРЕСА_1 . Згідно з довідкою Бабинської сільської ради Самбірського району Львівської області від 18 червня 2018 року № 987, станом на 01 липня 1990 року членами колгоспного двору були: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 . Спадкоємцями за законом є ОСОБА_2 , дочка померлої ОСОБА_1 та син померлої - ОСОБА_3 , який відмовився на користь ОСОБА_2 (а. с. 60).

Будинок за адресою: АДРЕСА_1 збудований в 1970 році (а. с. 62-66).

Згідно з довідкою про технічну характеристику об`єктів нерухомого майна Самбірського міжміського бюро технічної інвентаризації від 17 вересня 2018 року № 392, рік побудови будинку та господарських будівель є 1970 і відсоток зносу становить 34 відсотки (а. с. 61).

Головою колгоспного двору була ОСОБА_4 і статус двору був колгоспним, що підтверджується виписками з по господарських книг 1986-1989 р.р., 1991-1995 р.р. (а. с. 56-59).

Членами колгоспного двору станом на 01 липня 1990 року та 15 квітня 1991 року в АДРЕСА_1 були зареєстровані такі особи: голова сім`ї - ОСОБА_4 ,1934 року народження; син - ОСОБА_3 , 1969 року народження; син - ОСОБА_2 , 1969 року народження; тип двору - колгоспний, що підтверджується довідками від 16 серпня 2018 року № 1282 та від 01 серпня 2019 року № 1342, які складені згідно з погосподарською книгою с. Береги за 1989-1990 р.р. та 1991-1995 р.р. відповідно (а. с. 7, 55).

Згідно з технічним паспортом, виданим 06 вересня 2018 року та довідкою про технічну характеристику об`єктів нерухомого майна, спірний житловий будинок позначений на плані А-1, 1970 року забудови, загальною площею 110,9 кв. м, житловою - 54,1 кв. м. До господарських будівель включені: літня кухня, позначена на плані літерою Б, стайня, позначена на плані літерою В, шопа, позначена на плані Г, стодола, позначена на плані Д, убиральня, позначена літерою Ж, криниця позначена на плані К, огорожа, позначена на плані 1-2, відмостка, позначена на плані І. Загальна інвентаризаційна вартість будинку становить 274 415,00 грн. Відсоток фактичного зносу 34 відсотків (а. с. 61-66).

ОСОБА_4 належала земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4624280300:03:00:0738, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,2049 га (свідоцтво про право власності на нерухоме майно, НОМЕР_2 , видане 15 грудня 2014 року Реєстраційною службою Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області) Вказане також підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4607258222018. Нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 139 197,90 грн (а. с. 67-76).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме: неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статей 120, 123 ЦК Української РСР, у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 687/1557/17.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно необхідно керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК Української РСР 1963 року, Законом України від 07 грудня 1990 року № 533-ХІІ Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування , Законом України від 25 грудня 1974 року Про державний нотаріат , Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5 (Вказівки № 112/5), Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним /статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5 (далі - Інструкція № 45/5), Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, та іншими нормативними актами.

За змістом зазначених вище нормативних актів, виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

Згідно з частиною першою статті 120 ЦК Української РСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

Згідно із частинами першою і другою статті 123 ЦК Української РСР частка члена колгоспного двору в майні двору визначається, зокрема при виході його з складу двору без утворення нового двору (виділ) (пункт 1 частини першої); розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

За змістом пункту 62 Інструкції № 45/5 про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у по господарських книгах.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Таким чином, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи в який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Тобто, за вказаною нормою права вимога про визнання права власності може бути пред`явлена лише власником спірного майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з статтею 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Встановивши, що спірне домоволодіння відносилось до колгоспного двору, станом на день набрання чинності Закону України Про власність 15 квітня 1991 року та в ньому були зареєстровані та проживали: голова сім`ї - ОСОБА_4 та її сини ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та виходячи з рівності часток усіх членів двору, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що після смерті матері ОСОБА_4 відкрилась спадщина на 1/3 частку в майні колишнього колгоспного двору.

Судом встановлено і не заперечується сторонами, що спадкоємцями після смерті матері ОСОБА_4 є її троє дітей ОСОБА_3 , який відмовився від прийняття спадщини після смерті матері на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а тому ОСОБА_2 має право на 2/9 (2/3 від 1/3) частки житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та 1/3 частку, як на частку в майні колишнього колгоспного двору, ОСОБА_3 має право на 1/3 частку цього житлового будинку, як на частку в майні колишнього колгоспного двору, а ОСОБА_1 має право на 1/9 частки спірного житлового будинку, в порядку спадкування за законом після смерті матері.

При цьому, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що враховуючи частину четверту статті 120 ЗК України, згідно з якою у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди, ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті матері має право на 5/9 часток земельної ділянки, кадастровий номер 4624280300:03:00:0738, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2049 га, яка розташована за адресою: за адресою: АДРЕСА_1 , а його брат ОСОБА_3 має право на 1/3 частку земельної ділянки в порядку спадкування за законом після смерті матері.

ОСОБА_1 має право на 1/9 частку земельної ділянки, тобто пропорційно до частки у праві власності на житловий будинок і господарських будівель, однак нею таких вимог заявлено не було.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, а саме: статей 120, 123 ЦК Української РСР, у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 687/1557/17, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У постанові від 29 січня 2020 року у справі № 687/1557/17, Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 563 ЦК Української РСР в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила цього розділу. Особисте майно членів колгоспного двору після їх смерті переходить до спадкоємців на загальних підставах. Правила цієї статті застосовуються також при спадкоємстві майна в господарстві громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві. Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників. Отже, застосування судами норм статей 120, 123 ЦК Української РСР без належного з`ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір є помилковим. Суди не з`ясували чи відносився спірний будинок до суспільної групи господарств - колгоспний двір, з урахуванням, зокрема, того, що суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї); не звернули увагу на те, що позивач не заявляв вимогу про оспорення рішення виконкому, яким визнано право особистої власності на житловий будинок і інші надвірні будівлі, та свідоцтва про право особистої власності на цей житловий будинок.

Проте у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що право власності в цілому на житловий будинок у АДРЕСА_1 належало селянському двору, що підтверджується свідоцтвом на право особистої власності на житловий будинок від 09 липня 1993 року, видане Виконавчим комітетом Самбірської міської Ради народних депутатів.

Головою колгоспного двору була ОСОБА_4 (а. с. 56-59), а членами колгоспного двору станом на 01 липня 1990 року та 15 квітня 1991 року в АДРЕСА_1 були зареєстровані такі особи: голова сім`ї - ОСОБА_4 ,1934 року народження; син - ОСОБА_3 , 1969 року народження; син - ОСОБА_2 , 1969 року народження; тип двору - колгоспний, що підтверджується довідками від 16 серпня 2018 року № 1282 та від 01 серпня 2019 року № 1342, які складені згідно з по господарською книгою с. Береги за 1989-1990 р.р. та 1991-1995 р.р. відповідно (а. с. 7, 55).

Враховуючи те, що господарство на АДРЕСА_1 було колгоспним двором, а виходячи з частини першої статті 120 ЦК Української РСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності, та враховуючи те, що станом на 1993 рік виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права, право власності в цілому на житловий будинок належало селянському двору, а не особисто ОСОБА_4 .

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про те, що власність ОСОБА_4 була особистою, а не спільною та позивач не оспорював рішення виконкому Бабинської сільської ради від 12 березня 1993 року № 24, яким визнано право особистої власності за ОСОБА_4 на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами та свідоцтва про право особистої власності ОСОБА_4 на цей житловий будинок, а також про те, що суд апеляційної інстанції визнав житловий будинок та споруди власністю колгоспного двору, а земельну ділянку для будівництва та обслуговування цього будинку визначає як особисту власність спадкодавця, хоча, керуючись законодавством, яке діяло станом на 1970 рік, колгоспний двір має право на присадибну земельну ділянку, яка надається для будівництва житлового будинку, господарських будівель, під город, сад та на інші потреби.

З урахуванням наведеного висновки суду апеляційної інстанції в цій справі не суперечать висновкам суду касаційної інстанції, викладеним постанові Верховного Суду, оскільки у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів встановив, що спірне домоволодіння відносилось до колгоспного двору, а тому у справі, яка переглядається підлягають застосування статті 120, 123 ЦК Української РСР, однак обставини, встановлені судом в цій справі, відрізняються від обставин, встановлених у справі, на судове рішення в якому послалася заявник. В силу вимог статті 400 ЦПК України переоцінка доказів не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

У справі, яка переглядається, колегія суддів, проаналізувавши зміст судового рішення з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, дійшла висновку, що судом було ухвалено судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

Доводи касаційної скарги про те, що новий колгоспний двір вважається створеним з моменту його реєстрації, а не з моменту зведення будинку, оскільки чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачалось обов`язкової умови наявності житлового будинку у колгоспному дворі на момент його створення, а суду не було надано доказів, які б засвідчували, що станом на 1970 рік існував колгоспний двір за цією адресою; висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська