Рішення

від 15.10.2019 по справі 452/888/19

САМБІРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 452/888/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"15" жовтня 2019 р. м.Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючого судді Казана І.С.,

при секретарі Кафтан О.Ю.,

із участю: позивача-відповідача ОСОБА_1 ,

представника позивача-відповідача адвоката Дик С.І.,

відповідачів-позивачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника відповідачів-позивачів адвоката

Захарко Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Самборі Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 12.03.2019 року звернулася до місцевого суду із цивільним позовом до Бабинської сільської ради Самбірського району про визнання права власності у порядку спадкування. 29.07.2019 року позивач уточнила позовні вимоги в частині заміни неналежного відповідача належними та порушила спір із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У підтвердження заявлених позовних вимог посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 , після її смерті відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 , котрий належав їй на підставі Свідоцтва про право власності на житловий будинок від 09.07.1993 року. Позивач ОСОБА_1 вважає, що оскільки померла спадкодавець ОСОБА_4 за життя заповіту не склала, то її майно спадкується за законом по 1/3 частці спадкоємцями першої черги, якими є вона та її брати ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , - відповідачі у цивільній справі. Позивач зверталася до державного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак їй відмовлено у видачі такого через відсутність оригіналу правовстановлюючого документу на спадкове майно. А тому просить у судовому порядку визнати за нею право власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у свою чергу 12.08.2019 року подали зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно. Обидва вважають, що житловий будинок АДРЕСА_2 до суспільної групи колгоспний двір; членами двору були ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , котрі кожен мали право 1/3 частки у цьому майні, відповідно після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина лише на 1/3 частину спірного майна і, так як позивач за первісним позовом втративши право на частку у майні колгоспного двору, має право лише на спадкування 1/9 частини після смерті матері. Тому позивачі за зустрічним позовом просять визнати за ними право власності за кожним на 1/3 частину житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 , як на частку у майні колишнього колгоспного двору, та 2/9 частини за ОСОБА_2 у порядку спадкування після смерті матері, а також визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності на 2/9 та 1/3 частини відповідно на земельну ділянку площею 0,2049га, призначену для обслуговування цього житлового будинку.

Позивач-відповідач ОСОБА_1 власний позов підтримала, просила його задовольнити, відповідно зустрічний позов визнала частково, а саме пункти 2, 6 та частково 5 позовних вимог, у решті частині зустрічного позову просила відмовити. Аналогічну позицію висловила її представник адвокат Дик С.І., зіславшись на відзив на зустрічний позов.

Відповідачі-позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позов ОСОБА_1 заперечили повністю, посилаючись на обставини викладені у зустрічному зверненні до місцевого суду, котрий відповідно просили задовольнити. Їхній представник адвокат Захарко Ю.Ю. висловила аналогічну позицію.

З`ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду та перевіривши їх доказами, суд дійшов до наступного висновку:

У відповідності до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Главою 5 Цивільного-процесуального Закону регламентовано поняття доказів, їх належність та допустимість; обов`язок доказування і подання доказів.

Відповідно до передбачених Цивільним Законом засад захисту права власності держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів прав власності.

Судом установлено, що згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Береги Самбірського району Львівської області.

Відповідно до Свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 09.07.1993 року житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами у АДРЕСА_2 вцілому належить селянському двору, головою якого є ОСОБА_4 та зареєстрований за нею на праві особистої власності.

Згідно виданої Самбірським МБТІ довідки №57 від 11.01.2019 року житловий будинок АДРЕСА_2 зареєстрований на праві особистої власності вцілому за ОСОБА_4 , як головою селянського двору.

Постановою Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року №20 роз`яснено, що вирішуючи спори про право приватної власності на майно, суди повинні виходити з того, що відповідно до ст. 13 Закону Про Власність об`єктами права приватної власності є жилі будинки. Положення статей 17, 18 цього Закону щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору.

Як вбачається із Свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 було набуто ОСОБА_4 09.07.1993 року, тобто після 15.04.1991 року в період дії Закону Про Власність .

Із доданих сторонами даних до власних позовів визначено, що спірний будинок є 1970 (1975 із характеристики до технічного паспорта) року побудови, тип двору в АДРЕСА_2 був колгоспним і зареєстрованими станом на 01.07.1990р. були ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , - згідно запису з погосподарської книги 1986-1990р.р.; спадкодавець ОСОБА_4 працювала у колгоспі та отримувала заробітну плату.

Отже, як установлено із наведеного та в судовому засіданні, домогосподарство за адресою в АДРЕСА_2 було селянським двором і одноосібним титульним його власником була ОСОБА_4 .

Кожен із сторін після смерті матері ОСОБА_4 виявив намір спадкувати майно; заповіту спадкодавцем складено не було; у Свідоцтві про право особистої власності на житловий будинок АДРЕСА_2 від 09.07.1993 року суперечливо вказано про власність ОСОБА_4 вцілому на це майно, що було селянським двором, головою котрого була остання; нотаріусами кожному із сторін було відмовлено у спадкуванні та запропоновано звернутись до суду.

Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Однаково у судовому засіданні з`ясовано, що між братами ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та їх рідною сестрою ОСОБА_1 виник спір та значно складні відносини з приводу спадкування майна, бо остання стверджувала, що матір їй усно обіцяла після власної смерті спірний будинок; напротивагу цьому відповідачі-позивачі пояснили, що саме вони здійснювали догляд за матір`ю, що сестра вже не правдами отримала будинок баби де по сьогодні фактично проживає, а тому спадкування після смерті ОСОБА_4 мало б бути по закону лише ними двома.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Також відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Беручи до уваги зазначені норми Законів у сукупності з наведеними представленими сторонами доказами, складені між ними несприятливі родинні відносини, суд прийшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 і часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . виходячи у тому числі з наступного:

Відповідно до ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Ст. 1223 ЦК України передбачає, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Також у ст. 1258 ЦК України зазначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. За ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. За ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

Відповідно до 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

За ст. 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Згідно з ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Тому, беручи до уваги наведені норми Цивільного Закону, суд прийшов до переконання, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як спадкоємці майна померлої матері ОСОБА_4 за законом першої черги, мають право кожен на спадкування рівнозначної частки житлового будинку; а оскільки відповідачами-позивачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 заявлено вимогу про спадкування ще земельної ділянки для обслуговування цього житлового будинку, то суд також ухвалює про це вирішити та присудити відповідно у частках по 1/3 кожному з них.

Напротивагу цьому та у зв`язку із таким висновком суду про задоволення первинного позову, суд вважає, що зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольняється частково у тому числі виходячи з того, що ОСОБА_4 за життя була одноосібним власником житлового будинку, що стверджується Свідоцтвом на право особистої власності на житловий будинок, а тому після її смерті відкрилася спадщина на це майно вцілому.

Ураховуючи все раніше наведене, суд прийшов до такого вирішення спору виходячи із засад змагальності щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості, диспозитивності цивільного судочинства, аналізуючи пояснення сторін, подані ними суду матеріали; також із опитаних осіб - сторін у справі; оцінивши докази в їх сукупності.

Керуючись ст. ст. 7, 10, 12, 13, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити; зустрічний позов ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН -НОМЕР_2 , - право власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_2 ;

визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН -НОМЕР_3 , за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН -НОМЕР_4 , - право власності за кожним на 1/3 частину житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою по АДРЕСА_2 та, відповідно, право власності за кожним на 1/3 частку земельної ділянки із кадастровим №4624280300 :03 :00:0738 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_2 , - в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_4 , котра згідно Свідоцтва серії НОМЕР_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення 25 жовтня 2019 року повного судового рішення.

Суддя