Постанова

від 03.11.2021 по справі 313/574/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 03.11.2021 Справа № 313/574/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 313/574/19 Головуючий у 1 інстанції: Кравцов С.О.

Провадження № 22-ц/807/3193/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Маловічко С.В.

суддів: Гончар М.С.

Подліянова Г.С.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Веселівського районного суду Запорізької області від 05 липня 2021 року про закриття провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Мелітопольської (Веселівської) районної ради Запорізької області, КП Райсількомунгосп про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Мелітопольської (Веселівської) районної ради Запорізької області, КП Райсількомунгосп про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку.

В позові просив скасувати рішення 35 чергової сесії № 21 від 27.09.2018р., поновити його на посаді директора комунального підприємства Райсількомунгосп , стягнути з комунального підприємства середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 21601 грн., допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць, стягнути з комунального підприємства моральну шкоду в сумі 50 000 грн., судові витрати покласти на відповідача.

03.11.2020р. позивачем було збільшено позовні вимоги в частині середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 93 323,00 грн.

Ухвалою Веселівського районного суду Запорізької області від 05 липня 2021 року провадження у справі закрито .

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу , в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що у травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В позові зазначав про неправомірність прийняття Веселівською районною радою рішення на 35 чергової сесії № 21 від 27.09.2018р., яке просив скасувати, та поновити його на роботі на посаді директора комунального підприємства Райсількомунгосп , стягнути з комунального підприємства середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 21 601 грн., допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць, стягнути з комунального підприємства моральну шкоду в сумі 50000 грн., судові витрати покласти на відповідача.

В ході розгляду справи позивач відмовився від позовних вимог щодо поновлення його на роботі на посаді директора комунального підприємства Райсількомунгосп , так як закінчився час дії контракту, в іншій частині позовні вимоги підтримав.

Закриваючи провадження у справі на підставі ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що спір виник між позивачем та суб`єктом владних повноважень, а тому зазначений позов повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Між тим, колегія суддів не може погодитися з вказаними висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України побудови судоустрою в Україні за принципами територіальності та спеціалізації (ст.125), так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені ст.19 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у

яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом з тим, згідно з п.1 ч.1 ст.4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, яким, зокрема, є спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Тобто, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, залишив поза увагою ту обставину, що позовні вимоги про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди були заявлені позивачем саме до співвідповідача Комунального підприємства Райсількомунгосп , який не є суб`єктом владних повноважень та з яким у позивач виникли трудові відносини.

В той час як вимоги до Мелітопольської районної ради Запорізької області заявлені позивачем лише в частині скасування рішення 35 чергової сесії № 21 від 27.09.2018р., яким ОСОБА_1 було відсторонено від обіймання посади директора КП Райсількомунгосп .

За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Тобто суд повинен з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

У даному випадку ОСОБА_1 заявлені позовні вимог до КП Райсількомунгосп про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та стягнення моральної шкоди, які не є публічно-правовими відносинами, оскільки не є пов`язаними з реалізацією публічної влади.

Зазначений спір є спором про право, а не спором між фізичною особою та суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, тому цей спір належить до цивільної юрисдикції, оскільки за змістом та характером спору, що є вирішальним під час віднесення справи до цивільної чи адміністративної юрисдикції, правовідносини між сторонами є трудовими.

Колегія враховує, що за змістом пункту 2 частини першої статті 19 КАС України, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

З аналізу вказаних норм убачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише ті, що пов`язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї.

Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Водночас до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ.

Відповідно до частини першої статті 1 КЗпП України цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 2 КЗпП України гарантовано, зокрема, право працівників на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 ставив вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що відносяться до трудових спорів, які розглядаються в порядку цивільного судочинства, оскільки діяльність директора комунального підприємства не є публічною службою у розумінні КАС України.

За таких обставин, у цій справі були відсутні правові підстави, передбачені ст. 255 ч. 1 п. 1 ЩІК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства) для закриття судом першої інстанції провадження у цій справі.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене, оскаржувана ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення суду призвели до неправильного вирішення справи, що в силу ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з наведених вище підстав.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 379, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Веселівського районного суду Запорізької області від 05 липня 2021 року у цій справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 09 листопада 2021 року.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Гончар М.С.

Подліянова Г.С.