Постанова

від 04.11.2021 по справі 904/6293/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2021 року м.Дніпро Справа № 904/6293/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів : Коваль Л.А., Кузнецова В.О.

секретар судового засідання Михайлова К.С.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2021 (суддя Панна С.П.)

у справі № 904/6293/20

за позовом ОСОБА_1 , м. Синельникове, Дніпропетровська область

до ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1

третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "СКОРПІОН АГРОС", с. Новогніде, Синельниківський район, Дніпропетровська область

про визнання недійсним договору купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі, акта приймання-передавання частки у статутному капіталі та скасування запису про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю СКОРПІОН АГРОС , у якому просить:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю СКОРПІОН АГРОС (ідентифікаційний код юридичної особи 42578822, місцезнаходження: 52524, вулиця Тітова, будинок 1-Б село Новогніде, Синельниківський р-н, Дніпропетровська обл., Україна) від 02 квітня 2020 року, укладений між, ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) та акт приймання - передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю СКОРПІОН АГРОС від 02 квітня 2020 року, справжність підписів на якому засвідчена державним нотаріусом Другої Синельниківської державної нотаріальної контори Мельниковим О.Ж., зареєстровано в реєстрі за № 2-496.

- скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу від 07.04.2020 08:34:15, 12341070001001388, Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, проведену державним реєстратором Виконавчого комітету Раївської сільської ради Солониною А.Л.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2021 у справі № 904/6293/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2021 у справі № 904/6293/20 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права при неповному з`ясуванні усіх обставин, що мають значення для справи.

Наголошує, що судом не враховано, що при укладенні договору купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі ТОВ Скорпіон Агрос від 02.04.2020 відчужувана частка у статутному капіталі товариства була неоплаченою та не могла бути відчужена позивачем.

За твердженням скаржника, при укладенні договору купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі ТОВ Скорпіон Агрос від 02.04.2020 не були дотримані норми цивільного законодавства, а отже він не створив для його сторін юридичних наслідків.

Апелянт зазначає, судом першої інстанції залишено поза увагою, що ОСОБА_1 не підписував довідку про сформованість та належність йому 100% статутного капіталу ТОВ Скорпіон Агрос у сумі 10 000,00 грн.

Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 додано заяву про витребування оригіналів доказів для огляду; заяву про призначення економічної експертизи; заяву про призначення комплексної експертизи.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 05.08.2021 для розгляду справи № 904/6293/20 визначена колегія у складі головуючого судді Мороза В.Ф. (доповідач), суддів: Коваль Л.А., Кузнецов В.О.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-доповідача Мороза В.Ф. для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, справу № 904/6293/20 передано колегії у складі головуючого судді Білецької Л.М. (доповідач), суддів: Коваль Л.А., Кузнецова В.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2021 у справі № 904/6293/20 залишено без руху та надано скаржнику строк 10 днів з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме надати суду докази сплати судового збору у розмірі 6 306,00 грн. та докази надсилання копії апеляційної скарги з додатками відповідачу та третій особі.

На виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2021 у справі № 904/6293/20 апелянтом до матеріалів справи надано заяву про усунення недоліків.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Коваль Л.А., для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження визначено колегію у складі головуючого судді Мороза В.Ф. (доповідач), суддів: Чередка А.Є., Кузнецова В.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2021 у справі № 904/6293/20. Розгляд апеляційної скарги призначити у судовому засіданні з викликом сторін на 07.10.2021р.

У зв`язку з відпусткою судді Кузнецова В.О., судове засідання, призначене на 07.10.2021 не відбулося.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили заміну судді-члена колегії, а саме виходом з відпустки судді Коваль Л.А., справу № 904/6293/20 передано колегії у складі головуючого судді Мороза В.Ф. (доповідач), суддів: Коваль Л.А., Кузнецова В.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.10.2021 розгляд справи № 904/6293/20 призначено на 04.11.2021 о 14 год. 30 хв.

13.10.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Також, ОСОБА_2 подано заперечення на заяву про призначення економічної експертизи, заперечення на заяву про витребування оригіналів доказів для огляду та заперечення на заяву про призначення комплексної експертизи.

04.11.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення у справі № 904/6293/21, в яких він підтримав доводи своєї апеляційної скарги. До вказаних пояснень було долучено копію висновку експерта №29/10/2021 за результатами проведення судово-економічної експертизи від 03.11.2021 року.

Третя особа своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

В судове засідання 04.11.2021 року з`явилися представник позивача (апелянта) та представник відповідача. Третя особа, будучи повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання уповноваженого представника не направила.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, зважаючи на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника третьої особи.

Апеляційним судом було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та забезпечення процесуальної можливості для висловлення учасниками справи своєї позиції щодо вимог апеляційної скарги.

Представник позивача у судовому засіданні 04.11.2021 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове - про повне задоволення позовних вимог. Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наголошував на її необґрунтованості та необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 02 квітня 2020 року між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Скорпіон Агрос", відповідно до п.1.1 якого продавець передає покупцю частину своєї частки у розмірі 75% (сімдесят п`ять відсотків) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Скорпіон Агрос", яка в грошовому еквіваленті становить 7 500 (сім тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок (надалі - "Частка") (т. 1 а.с. 17-18).

Ціна Частки, що складає 75% (сімдесят п`ять відсотків) Статутного капіталу Товариства, дорівнює її номінальній вартості і становить 7 500 (сім тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок . Оплата вартості Частки, вказаної у п.2.1. цього Договору, здійснюється Покупцем до підписання цього Договору (пункти 2.1, 2.2 договору).

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання. Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, відзначений у п. 9.1 цього Договору та закінчується днем, коли Сторонами остаточно будуть виконані всі зобов`язання за даним Договором (пункти 9.1 та 9.2).

Договір також містить положення про те, що продавцю належить Частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Скорпіон Агрос" у розмірі 100% (сто відсотків) статутного капіталу Товариства (п.1.4). Склад вкладу (внеску) продавця сформовано за рахунок внесення грошових коштів на загальну суму 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок (п. 1.5).

Згідно п.5.1 договору продавець гарантує, що відчужувана за даним договором частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Скорпіон Агрос" на момент укладання цього договору сплачена в повному обсязі, не заставлена, не продана, не подарована, іншим способом не обтяжена, в спорі та під арештом не знаходяться, претензій з боку третіх осіб щодо неї не висувається.

За достовірність документів наданих для підписання цього договору несе відповідальність сторона, яка їх надала (п.5.3).

Відповідно до п. 4.3 договору перехід права власності на частку, що складає 75% (сімдесят п`ять відсотків) статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Скорпіон Агрос", від продавця до покупця відбувається в момент укладання та підписання сторонами цього Договору. Перехід корпоративних прав учасника товариства з обмеженою відповідальністю "Скорпіон Агрос" від продавця до покупця відбувається в момент внесення відповідних змін до відомостей про товариство в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, та державної реєстрації вказаних змін в відповідних органах державної влади та/або органах місцевого самоврядування.

02 квітня 2020 року між сторонами укладено Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Скорпіон Агрос". Підписи сторін завірені державним нотаріусом Другої Синельниковської державної нотаріальної контори Мельниковим О.Ж. (т. 1 а.с. 19).

07 квітня 2020 року проведено державну реєстрацію змін відомостей про юридичну особу про зміну складу засновників (учасників) за № 12341070000001388, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 11-16).

Позивач вважає укладений договір недійсним, оскільки частка у статутному капіталі товариства відчужена до її внесення до статутного капіталу, що прямо заборонено законом. Відповідач вважає договір дійсним, оскільки позивач при підписанні договору надав довідку про формування статутного капіталу. Вказане і стало причиною виникнення спору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що надана позивачем нотаріусу довідка при укладанні оспорюваного договору купівлі-продажу, відповідно до якої частка статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, що належить ОСОБА_1 , сформована повністю, з урахуванням нового стандарту доказування дозволяє зробити висновок про формування статутного капіталу до укладення оспорюваного договору купівлі-продажу, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Предметом доказування у даній справі є: встановлення обставин укладення договору купівлі-продажу, внесення продавцем частки до статутного капіталу до укладення правочину, наявність/відсутність підстав для визнання його недійсним та наявність підстав для скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до частини 1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно з положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до ст. 275 Цивільного кодексу України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18.

За приписами ч. 3 ст. 167 ГК України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Корпоративним вважається спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи.

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.

За змістом положень статті 4, частини першої статті 20 ГПК України та статті 167 ГК України сторонами корпоративного спору є або юридична особа та її учасник (засновник, акціонер, член), або учасники юридичної особи, які володіють корпоративними правами, у тому числі учасник, який вибув.

Як передбачено статтями 92, 97 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 3 ст. 80 Господарського кодексу України визначено, що товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників визначається Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" від 06.02.2018 N 2275-VIII, який набув чинності 17.06.2018 (крім ст. 23 цього Закону).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 21 Закону Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам. Статутом товариства може бути встановлено, що відчуження частки (частини частки) та надання її в заставу допускається лише за згодою інших учасників. Відповідне положення може бути внесене до статуту або виключене з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. Учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.

Звертаючись до суду за даним позовом, позивач стверджував, що станом на дату вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_1 не було внесено вклад у вигляді грошових коштів у розмірі 10 000,00 гри., відповідно до рішення єдиного засновника товариства з обмеженою відповідальністю "Скорпіон Агрос" №1 від 18.10.2018 року.

Оскільки при укладенні договору купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Скорпіон Агрос" від 02.04.2020 року відчужувана частка у статутному капіталі товариства не була оплаченою то така не могла бути відчужена позивачем, що підтверджується балансом Товариства на 30 вересня 2020 року.

Тому позивач вважає спірний договір купівлі-продажу таким, що не відповідає вимогам закону, що є підставою для визнання правочину недійсним.

Колегія суддів зазначає, що згідно з положеннями ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.

Статтею 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У пункті 4 частині 1 ст. 116 Цивільного кодексу України визначено, що учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом здійснити відчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з частиною 1 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові від 10.10.2019 у справі № 911/2218/18 Верховний Суд зробив висновок, що право власності на частку в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін. Закон не пов`язує момент виникнення права участі у товаристві з обмеженою відповідальністю з моментом державної реєстрації відповідних змін у складі учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Такий саме висновок був сформульований у постанові Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 911/3773/17.

Зазначений висновок підтримано також у постанові Верховного Суду від 24.01.2021 у справі № 911/1149/19.

В пунктах 52, 54, 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15 вказано, що підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. У разі відступлення частки, особа набуває права на частку внаслідок укладення правочину з учасником товариства, а не внаслідок його прийняття до складу учасників товариства загальними зборами чи державної реєстрації відповідних змін. Включення такого учасника до складу учасників товариства на підставі рішення загальних зборів учасників товариства та державна реєстрація відповідних змін до статуту є діями на виконання договору щодо відчуження частки учасником товариства. Заява учасника про його виведення зі складу учасників товариства не може слугувати самостійною правовою підставою для переходу права власності на частку, оскільки вона адресована товариству і містить інформацію про припинення в особи права на частку. Заява є вторинним актом, наслідком первинних дій (правочину з відчуження частки). Заява не є правочином, учасник, що написав заяву, таким шляхом повідомляє товариство про відчуження ним частки.

За приписами ч. 5, 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пунктом 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин 25.02.2016 № 4 визначено, що право власності на частку в статутному капіталі ТОВ або ТДВ у третьої особи виникає з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін (стаття 363 ЦК України). Набуття права власності на частку в статутному капіталі надає третій особі право на вступ до ТОВ. Право участі у ТОВ або ТДВ є особистим немайновим правом, а отже, автоматичного набуття статусу учасника товариства у зв`язку з набуттям третьою особою права власності на частку в статутному капіталі не відбувається. Право безпосередньої участі у ТОВ або ТДВ третя особа набуває тільки з моменту вступу до товариства, що має бути підтверджено відповідним рішенням загальних зборів учасників товариства. Закон не пов`язує момент виникнення права участі у ТОВ або ТДВ з моментом державної реєстрації відповідних змін у складі учасників ТОВ або ТДВ.

Частиною 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю подаються такі документи: 1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі; 2) документ про сплату адміністративного збору; 3) один із таких відповідних документів:

а) рішення загальних зборів учасників (рішення єдиного учасника) товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників;

б) рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю про виключення учасника з товариства;

в) заява про вступ до товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

г) заява про вихід з товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю;

д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві;

е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.

Отже, чинне законодавство не зобов`язує надавати для державної реєстрації змін до відомостей про склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю договори про відчуження частки у статутному капіталі товариства.

Однак, саме такі правочини є підставою, у тому числі, для складення актів приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства та оформлення інших документів, відповідно до яких здійснюється реєстрація змін до відомостей про склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97?-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно приписів частин 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Нормами цивільного законодавства України передбачені основні засади захисту права власності. Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає способи захисту порушених цивільних прав та інтересів, до яких відносить: визнання права, визнання правочину недійсним, відновлення становища, яке було до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В своїй постанові від 21.11.2018 у справі № 577/5321/17 Верховний Суд та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 виснували, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Суд звертає увагу, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20).

Виходячи з наведених вище норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Як зазначила Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 16.10.2020 у справі 910/12787/17 особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

На підтвердження своїх доводів про неоплаченість відчужуваної частки у статутному капіталі ТОВ "Скорпіон Агрос", ОСОБА_1 надав суду копії фінансової звітності малого підприємства (Додаток № 1 до НП(С)БО 25 Спрощена фінансова звітність ) станом на 31.12.2019 та 30.09.2020 (т. 1 а.с. 33-36), копію оборотно-сальдової відомості по рахунку: 401 Контрагенти за 01.10.18-27.04.21 (т. 1 а.с. 143), копію фінансової звітності малого підприємства (Додаток № 1 до НП(С)БО 25 Спрощена фінансова звітність ) станом на 31.12.2020 (т. 1 а.с. 144-149) та ), копію оборотно-сальдової відомості по рахунку: 46 Контрагенти за 01.10.18-27.04.21 (т. 1 а.с. 150).

В свою чергу, відповідач, заперечуючи проти позову зазначив, що подана позивачем фінансова звітність малого підприємства (Додаток № 1 до НП(С)БО 25 Спрощена фінансова звітність ) станом на 31.12.2019 та 30.09.2020, які містять баланс, підтверджують формування статутного капіталу до укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.

Так, у Розділі І "Власний капітал" пасиву балансу станом на 31.12.2019 у рядку 1425 Неоплачений капітал вказані нульові показники (проставлено прочерки). Такі ж дані містяться і в фінансовій звітності станом на 30.09.2020.

Відповідно до п.2.2.1. Розділу II. Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 25 "Спрощена фінансова звітність" (затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 року № 39 зі змінами) у статті "Неоплачений капітал" відображається сума заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу. Господарські товариства у цій статті також відображають вилучений капітал, тобто фактичну собівартість часток, викуплених у своїх учасників".

Таким чином, подана позивачем фінансова звітність підтверджує формування статутного капіталу та спростовує зворотні твердження позивача, а тому оспорюваний договір купівлі-продажу повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, Державним нотаріусом Другої Синельниковської державної нотаріальної контори Мельниковим О.Ж. на вимогу суду надано засвідчену копію Довідки про формування статутного капіталу надану позивачем при укладанні оспорюваного договору купівлі-продажу станом на 02.04.2020 року (т. 1 а.с. 172).

Відповідно до вказаної довідки ОСОБА_1 володіє 100% статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю Скорпіон Агрос у сумі 10 000,00 грн. Частка статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, що належить ОСОБА_1 , сформована повністю.

Довідка підписана директором товариства з обмеженою відповідальністю Скорпіон Агрос ОСОБА_1

З даного приводу позивач зазначив про помилковість даних бухгалтерського обліку та недостовірність відомостей, відображених у довідці.

Ухвалою від 10.06.2021 Господарський суд Дніпропетровської області зобов`язав державного нотаріуса Другої Синельниковської державної нотаріальної контори Мельникова Олександра Жановича, (свідоцтво № 5604; місцезнаходження: 52500, м. Синельникове, вул. Богми, буд.1; засоби зв`язку: 05663-4-17-22) надати для огляду в судовому засіданні оригінал довідки без дати та номера, наданої Другою Синельниковською державною нотаріальною конторою Господарському суду Дніпропетровської області з супровідним листом від 17.05.2021 року №340/01-16; оригінал довідки відповідно з частиною 5 статті 81 ГПК України надати представнику відповідача, адвокату Чабаненко Анні Леонідівні, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3121 від 19.07.2016р.

В судовому засіданні 17.06.2021 оригінал вказаної довідки був оглянутий судом, знято звірену копію, яку долучено до матеріалів справи № 904/6293/20 (т. 1 а.с. 201).

Колегія суддів зауважує, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як передбачено ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зазначений вище підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив із того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Апеляційний суд наголошує, що Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 "Спрощена фінансова звітність" (затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 25.02.2000 року № 39 зі змінами) передбачає, що у статті "Зареєстрований (пайовий) капітал" наводиться зафіксована в установчих документах сума статутного капіталу підприємства з урахуванням суми внесків до оголошеного, але ще не зареєстрованого статутного капіталу. Підприємства, для яких не передбачена фіксована сума статутного капіталу, відображають у цій статті суму фактичного внеску власників до статутного капіталу підприємства. У цій статті також наводяться сума пайового капіталу (пайових внесків) членів споживчого товариства, спілок та інших" організацій, внески засновників підприємства понад статутний капітал (п. 2.17) У статті "Неоплачений капітал" відображається сума заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу. Господарські товариства у цій статті також відображають вилучений капітал, тобто фактичну собівартість часток, викуплених у своїх учасників (п.2.21).

Так, у бланку поданої позивачем фінансової звітності наявні два кореспондуючих рядки 1400 і 1425, принаймні один з яких повинен бути заповнений, однак жоден з них не заповнений. Відтак надана фінансова звітність не відповідає правилам заповнення, а тому не може розглядатися як доказ формування статутного капіталу чи наявності заборгованості учасників за внесками до статутного капіталу.

Крім того, копії фінансової звітності малого підприємства (Додаток № 1 до НП(С)БО 25 Спрощена фінансова звітність ) станом на 30.09.2020 та 31.12.2020 не містять відмітки про подання до контролюючого органу.

В свою чергу, копії оборотно-сальдової відомості по рахунку: 401 Контрагенти за 01.10.18-27.04.21 та по рахунку: 46 Контрагенти за 01.10.18-27.04.21 виготовлені позивачем самостійно, який є уповноваженою відповідальною особою за здійснення бухгалтерського обліку на підприємстві та одночасно зацікавленою особою у справі.

Отже, вказані докази містять суперечливі та сумнівні дані, а тому не приймаються судом до уваги.

Натомість, надана позивачем нотаріусу довідка при укладанні оспорюваного договору купівлі-продажу, відповідно до якої частка статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, що належить ОСОБА_1 , сформована повністю, з урахуванням нового стандарту доказування дозволяє зробити висновок про формування статутного капіталу до укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.

Таким чином, наявні в матеріалах справи належні докази свідчать про більшу вірогідність існування обставин, на які посилався відповідач щодо оплати ОСОБА_1 відчужуваної ним частки у статутному капіталі ТОВ Скорпіон Агрос на момент вчинення оспорюваного правочину, тобто станом на 02.04.2020.

Колегія суддів вважає за необхідне також зауважити, що добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 зазначено, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.

Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі № 338/180/17, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019р. у справі №390/34/17 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 910/7515/19, від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18, від 09.04.2019 у справі № 903/394/18.

Так, у п.5.1 Договору купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі ТОВ "Скорпіон Агрос" від 02.04.2020 продавець ( ОСОБА_1 ) гарантував, що відчужувана за даним договором частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Скорпіон Агрос" на момент укладання цього договору сплачена в повному обсязі, не заставлена, не продана, не подарована, іншим способом не обтяжена, в спорі та під арештом не знаходяться, претензій з боку третіх осіб щодо неї не висувається.

Разом з тим продаж частки у статутному капіталі (корпоративних прав) є виключним волевиявленням учасника Товариства, в даному випадку позивача, що узгоджується з вимогами ст. ст. 6, 627 ЦК України і останній укладаючи договір купівлі-продажу гарантував відсутність будь-яких обмежень щодо відчужених корпоративних прав, що свідчить про відсутність порушень приписів ст. 203 ЦК України щодо загальних вимог укладення правочинів та відсутність підстав недійсності правочину, наведених у ст. 215 ЦК України.

Наведене узгоджується з правовою позицією Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 31.01.2018 р. у справі № 927/265/17.

Дії ОСОБА_1 , який спочатку при укладенні оспорюваного договору надав державному нотаріусу довідку, відповідно до якої: ОСОБА_1 володіє 100% статутного капіталу ТОВ Скорпіон Агрос у сумі 10000,00 грн.; частка статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, що належить ОСОБА_1 , сформована повністю, яка підписана директором ТОВ Скорпіон Агрос ОСОБА_1 ; в п. 1.5 договору підтвердив, що склад вкладу (внеску) продавця сформовано за рахунок внесення грошових коштів на загальну суму 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок; та у п. 5.1. договору гарантував, що відчужувана за даним договором частка у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Скорпіон Агрос" на момент укладання цього договору сплачена в повному обсязі; здійснив 02.04.2020 її відчуження на користь ОСОБА_2 , чим фактично усвідомлював юридичні наслідки укладення такого правочину, а в подальшому вирішив звернутися до господарського суду Дніпропетровської області з даним позовом про визнання недійсним Договору купівлі-продажу частини частки в статутному капіталі ТОВ "Скорпіон Агрос", є недобросовісними та такими, що суперечать його попередній поведінці.

Апеляційний суд вважає безпідставним посилання ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 925/1147/18, оскільки вказане рішення, як випливає з його змісту, приймалося за інших підстав позову та встановлених обставин справи, а також фактично-доказової бази, відмінної від тієї, яка має місце в даній справі, що зумовлює лише певну зовнішню схожість відповідних справ, але не подібність правовідносин у них (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду 08 лютого 2019 року у справі № 915/1344/17).

Так, у зазначеній справі суди дійшли наступних висновків:

Повноваження директора з неврегульованих статутом питань мають здійснюватися директором виключно на підставі рішення зборів учасників товариства. Загальні збори учасників ТОВ - 1 не приймали рішення щодо відчуження частки ТОВ - 2 іншим особам та не уповноважували директора товариства на розпорядження корпоративними правами ТОВ - 1.

Питання про відчуження учасником товариства своєї частки є корпоративним і його вирішення належить до компетенції власника такої частки (учасника товариства). Проте у корпоративних відносинах між товариством та його учасником директор іншого товариства (юридичної особи) не є власником корпоративних прав товариства-учасника та не має права за відсутності відповідного рішення загальних зборів учасників товариства, до компетенції яких закон відносить вирішення усіх питань його діяльності, вирішувати це питання. Тобто вирішення питання про розпорядження корпоративними правами товариства, яке є учасником іншого товариства, за відсутності відповідного рішення загальних зборів товариства- учасника виходить за межі повноважень директора товариства-учасника.

Прийняття директором ТОВ - 1 одноособово рішення про відчуження корпоративних прав товариства за відсутності відповідного рішення загальних зборів учасників цього товариства свідчить про те, що директор як виконавчий орган, порушивши положення частини третьої статті 92 ЦК України, діяв недобросовісно та з перевищенням наданих йому статутом повноважень, а прийняте ним рішення не є таким, що прийняте в інтересах товариства. Це рішення порушує права та законні інтереси ТОВ - 1 як учасника ТОВ - 2, що є підставою для визнання цих рішень загальних зборів недійсними.

За змістом спірного договору він був укладений (підписаний) від продавця директором цього товариства. Отже, укладаючи спірний договір, покупець був обізнаний про те, що Особа_1 є директором ТОВ - 1, діє від імені цього товариства та за вимогам закону діє відповідно до статуту товариства в межах повноважень, визначених статутом та законом, що презюмує обізнаність покупця за спірним договором зі статутом ТОВ - 1, згідно до яким діяв директор цього товариства при укладенні спірного договору. Однак ні чинне законодавство, ні статут ТОВ - 1 не містять положень, які б відносили вирішення питань, пов`язаних з корпоративними правами товариства в іншому товаристві, зокрема питання відчуження корпоративних прав, до компетенції виконавчого органу товариства, який сам по собі (без належного уповноваження його загальними зборами учасників товариства) не уособлює власника цих прав .

Таким чином, правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 925/1147/18 є нерелевантним для цієї справи № 904/6293/20 з огляду на неподібність правовідносин, підстав позову та кількісно-якісної оцінки поданих сторонами доказів.

З приводу поданих ОСОБА_1 разом з апеляційною скаргою заяви про витребування оригіналів доказів для огляду, заяви про призначення економічної експертизи та заяви про призначення комплексної експертизи, які є аналогічними за змістом поданим ним заявам з процесуальних питань в суді першої інстанції (т. 1 а.с. 177-179, 182-184, 204, 208-210), апеляційний суд звертає увагу на те, що вони обгрунтовуються тими ж підставами та посиланням на ті ж самі обставини, оцінку яким було надано судом першої інстанції в достатній мірі.

Так, Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення ЄСПЛ від 03.04.2008 у справі Пономаренко проти України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Колегія суддів наголошує, що апелянтом не надано доказів неможливості самостійно надати докази на стадії розгляду справи судом першої інстанції з об`єктивних причин, як і не наведено обставин, що свідчили б про винятковість даного випадку.

Сама заява про витребування оригіналів доказів для огляду не відповідає вимогам, визначеним п. 2 ч. 2 ст. 81 ГПК України, оскільки не містить інформації про обставини, які може підтвердити оригінал реєстраційної справи ТОВ "Скорпіон Агрос" (код ЄДРПОУ 42578822), або аргументи, які вона може спростувати, а також яке значення цей доказ має для правильного вирішення даної справи.

Також, в порушення п. 4 та 5 ч. 2 ст. 81 ГПК України в заяві не зазначено заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

В свою чергу, що стосується витребування оригіналу довідки, наданої Другою Синельниковською державною нотаріальною конторою Господарському суду Дніпропетровської з супровідним листом від 17.05.2021 року № 340/01-16, то апеляційний суд зауважує, що оригінал такої витребовувався судом першої інстанції та був оглянути в судовому засіданні 17.06.2021, засвідчені копії якої містяться у матеріалах справи № 904/6293/20 (т. 1 а.с. 172, 201).

Будь-яких сумнівів у її автентичності та достовірності, зазначених у ній даних, у господарського суду не виникало.

Як передбачено ч. 1 та 2 ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

Колегія суддів наголошує, що апелянтом не надано доказів неможливості самостійно замовити експертне дослідження та надати висновок експерта на стадії розгляду справи судом першої інстанції з об`єктивних причин.

Крім того, згідно ст. 1 Закону України Про судову експертизу судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Спеціальні знання - це професійні знання, отримані в результаті навчання, а також навички, отримані обізнаною особою в процесі практичної діяльності в різноманітних галузях науки, техніки та інших суспільно корисних галузях людської діяльності, які використовуються разом з науково-технічними засобами під час проведення експертизи. Змістом спеціальних знань є теоретично обґрунтовані і перевірені практикою положення і правила, які можуть відноситися до будь-якої галузі науки, техніки, мистецтва тощо.

Як передбачено абз. 2 п. 2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики призначення судової експертизи від 23.03.2012 № 4 (далі - Постанова № 4) судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Апеляційний суд зауважує, що встановлення документального підтвердження такого юридичного факту, як сформованість (оплаченість) статутного капіталу, не є питання для вирішення якого необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право.

Натомість, зібрані у справі докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, виходячи з меж позовних вимог та доводів апеляційних скарг, а отже відсутні правові підстави для призначення економічної експертизи у справі.

Стосовно заяви про призначення комплексної експертизи колегія суддів зазначає, що позивач не обґрунтовував свій позов не вчиненням ним підпису у наданій державному нотаріусу Другої Синельниковської державної нотаріальної контори довідці, відповідно до якої: ОСОБА_1 володіє 100% статутного капіталу ТОВ Скорпіон Агрос у сумі 10000,00 грн.; частка статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, що належить ОСОБА_1 , сформована повністю, яка підписана директором ТОВ Скорпіон Агрос ОСОБА_1 02.04.2020.

Також, скаржник не наводить обґрунтування належними доказами сумнівів щодо належності йому підпису на Довідці, з огляду також й на те, що остання скріплена печаткою ТОВ Скорпіон Агрос , справжність якої не оспорюється заявником.

З огляду на усе вищевикладене, апеляційний суд відхиляє заяви ОСОБА_1 з процесуальних питань як невмотивовані та такі, що подані через неналежну підготовку щодо судового розгляду справи без поважних причин.

Щодо долученої до додаткових пояснень у справі № 904/6293/21 копії висновку експерта №29/10/2021 за результатами проведення судово-економічної експертизи від 03.11.2021 року, колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на наступному.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема: подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

При цьому, учасники справи зобов`язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами ч. ч. 1, 3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Так заявником не обґрунтовано належним чином неможливість подання вищезазначеного доказу до суду першої інстанції в межах процесуальних строків, в той час як останній був створений за результатом самостійного звернення ОСОБА_1 до судового експерта, що свідчить про відсутність об`єктивних перешкод для вчинення відповідної процесуальної дії на певному етапі.

Апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції.

В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак є неприйнятною ситуація, коли суд першої інстанції відмовив у позові, а заявник апеляційної скарги просить долучити до апеляційної скарги нові докази лише з підстав його необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в нього доказів чи його суб`єктивної позиції щодо недоречності їх подання.

Колегією суддів враховано, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.

До того ж, відповідно до ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2019 року у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 року у справі № 925/1082/18).

Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не повідомляв суд про неможливість надання висновку експерта з питань, які на його думку потребують з`ясування у даній справі та не можуть бути вирішені за допомогою інших доказів.

Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19).

Разом з тим, апелянтом не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції доказів, які просить долучити до справи на стадії апеляційного розгляду, як не надано і доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до частини восьмої статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, позивач не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції, а отже не вчинив відповідної процесуальної дії, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки додатковим доказам (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 904/3582/18 та від 04.04.2019 у справі № 918/329/18).

При цьому з самого висновку експерта №29/10/2021 за результатами проведення судово-економічної експертизи від 03.11.2021 року вбачається, що дослідження проводилося на підставі бухгалтерських документів та фінансової звітності, оцінку яким вже надав апеляційний суд вище по тексту постанови, а висновки експерта зроблені виключно в об`ємі наданих позивачем документів, тобто без врахування всіх обставин справи та доказів, досліджених судом, що об`єктивно ставить під сумнів результати дослідження.

Необхідно також наголосити, що висновок судового експерта для господарського суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється господарським судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу (стаття 104 ГПК України).

Оцінивши всі докази у їх сукупності та логічному взаємозв`язку, апеляційний суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог про визнання недійсними договору купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі та акта приймання-передавання частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю СКОРПІОН АГРОС від 02 квітня 2020 року.

З приводу вимоги щодо скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу від 07.04.2020 08:34:15, 12341070001001388, Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, проведену державним реєстратором Виконавчого комітету Раївської сільської ради Солониною А.Л., апеляційний суд зауважує, що з урахуванням відмови у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю СКОРПІОН АГРОС від 02 квітня 2020 року (основна вимога), не підлягає задоволенню і похідна вимога.

Відповідно до ч. 1 та 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, наведені ним у апеляційній скарзі, як необґрунтовані.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2021 у справі № 904/6293/20 .

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2021 у справі № 904/6293/20 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2021 у справі № 904/6293/20 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 10.11.2021

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя В.О. Кузнецов