Постанова

від 04.11.2021 по справі 347/209/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 347/209/21

Провадження № 22-ц/4808/1488/21

Головуючий у 1 інстанції Драч Д. С.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Девляшевського В.А., Фединяка В.Д.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю представника позивачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференціїсправу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання майна, набутого за час шлюбу, спільною сумісною власністю та договорів купівлі-продажу земельних ділянок недійсними за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Косівського районного суду від 25 червня 2021 року під головуванням судді Драч Д.С. у м. Косів,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , про визнання майна, набутого за час шлюбу, спільною сумісною власністю та договорів купівлі-продажу земельних ділянок недійсними.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 під час шлюбу вони придбали п`ять земельних ділянок, які оформлені на чоловіка - ОСОБА_2 та знаходяться в с. Черганівка, урочище Луцикове, Косівського району Івано-Франківської області, їх цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

25.06.2019 року ОСОБА_2 , без відома ОСОБА_1 , на підставі договору доручення, укладеного в усній формі, видав довіреність на ім`я повіреного ОСОБА_4 , якою уповноважив останнього бути його представником з питань державної реєстрації права власності, інших речових прав, а також відчуження всіх земельних ділянок, які розташовані в селі Черганівка, урочище Луцикове, Косівського району Івано-Франківської області, призначених для ведення особистого селянського господарства з широким спектром повноважень.

14.05.2020 року приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М. посвідчила та зареєструвала у реєстрі п`ять договорів купівлі-продажу земельних ділянок, які вчинені від імені ОСОБА_2 його представником ОСОБА_4 (продавцем) та ОСОБА_3 (покупцем).

Представником ОСОБА_2 при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки було повідомлено неправдиву інформацію, а нотаріус її не перевірив.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, яка 20.10.2020 року видана приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Іщенко А.В. на підставі договорів купівлі-продажу п`яти земельних ділянок виданих 14.05.2020 року приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М. проведено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на земельні ділянки.

Позивач вказує, що таке нерухоме майно набуте за час шлюбу, а тому має право на його частку, а відповідачами порушено її право власності, оскільки без її згоди на відчуження земельних ділянок їх було продано.

Рішенням Косівського районного суду від 25 червня 2021 року задоволено позов ОСОБА_1 .

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , нерухоме майно, а саме: земельні ділянки, цільове призначення яких - для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться в с.Черганівка, урочище Луцикове Косівського району Івано-Франківської області.

Визнано недійсними договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладених 14.05.2020 року між ОСОБА_2 від імені якого на підставі довіреності, посвідченої Кірнас І.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 25.06.2019 року по реєстру №150 діяв ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений 14.05.2020 року приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М. та зареєстровані у реєстрі за №775, предметом якого є земельна ділянка площею 0,1852 га.; за №777, предметом якого є земельна ділянка площею 0,0568 га.; за №779, предметом якого є земельна ділянка площею 0,1558 га.; за №781, предметом якого є земельна ділянка площею 0,122 га; за №783, предметом якого є земельна ділянка площею 0,0666 га.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати: судовий збір в сумі 6 405 гривень 50 копійок, витрати на правничу допомогу в сумі 58 500 гривень, а всього - 64 905 гривень 50 копійок, а саме: по 32 452 гривні 75 копійок з кожного.

У апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що з рішенням суду не погоджується, оскільки судом неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають, обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що під час шлюбу ОСОБА_2 , придбав і оформив собі в особисту власність п`ять земельних ділянок, які знаходяться в селі Черганівка, урочище Луцикове, Косівського району Івано-Франківської області, їх цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Досліджено наявний в матеріалах справи письмовий доказ, поданий позивачем ОСОБА_1 фото-копію нотаріально посвідченої 15 жовтня 2020 року фото-копії Свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 , виданого 13 жовтня 2020 року , в якому зазначено що ОСОБА_2 і ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 28 червня 1975 року.

Суд першої інстанції піддав сумніву достовірність цього доказу і визнав його не належним і недопустимим. Судом також були досліджені Договори купівлі-продажу земельних ділянок.

Судом зазначено, що після дослідження письмових доказів, судом була встановлена відсутність відомостей щодо перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_2 при нотаріальному посвідченні спірних договорів купівлі-продажу земельних ділянок.

В матеріалах справи наявні документи, які надані приватним нотаріусом Косівського нотаріального округу Маркуц У.М., серед яких є Повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про відсутність актового запису цивільного стану від 14.05.2020 щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з яким інформація щодо актового запису про шлюб відсутня.

Апелянт зазначає, що позивачка сама поставила під сумнів факт перебування її у шлюбі з ОСОБА_2 , оскільки подала до суду клопотання про забезпечення доказів шляхом витребування цих відомостей від Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції для підтвердження обставин, на які позивач посилається у позові, обґрунтувавши об`єктивною неможливістю одержання даної інформації без сприяння суду.

На запит суду першої інстанції Відділ державної реєстрації актів цивільного повідомив про наявність актового запису про державну реєстрацію шлюбу № 1049 від 28 червня 1975 року відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ..

Апелянт вважає, що дана інформація є недопустимим доказом, оскільки Відділ державної реєстрації актів цивільного стану надав суду першої інстанції додаткове роз`яснення листом, що допустимим доказом є відповідний Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Суд першої інстанції незаконно визнав не посвідчені фотокопії Державних актів про право власності на земельну ділянку в якості доказів спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на нерухоме майно, а саме земельні ділянки.

Судом не було досліджено правовстановлюючі документи на земельні ділянки - договори купівлі-продажу п`яти земельних ділянок від 01 листопада 2007 року, які містять відомості про обставини набуття права власності ОСОБА_2 на зазначене нерухоме майно. Суд не витребував і не дослідив договори купівлі-продажу п`яти земельних ділянок.

Апелянт зазначає, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

ОСОБА_1 не надала доказів про свою участь у фінансуванні договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 01 листопада 2007 року, які були укладені особисто ОСОБА_2 , не надала доказів, що набуття у власність ОСОБА_2 земельних ділянок 01 листопада 2007 року здійснювалось за нотаріально посвідченою згодою ОСОБА_1 .

Тому суд першої інстанції неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи.

Суд не дослідив обставин щодо надання дружиною нотаріально посвідченої згоди на укладення її чоловіком правочину щодо набуття у спільну власність нерухомого майна.

В паспорті ОСОБА_2 була відсутня відмітка про шлюб з ОСОБА_1 . Також були відсутні будь-які інші документи, які б свідчили про перебування у зареєстрованому шлюбі або проживання однією сім`єю ОСОБА_2 і ОСОБА_1 ..

Тобто, станом на 14 травня 2020 року, коли були укладені правочини щодо відчуження земельних ділянок, ОСОБА_4 діяв добросовісно і не мав ніяких обмежень щодо розпорядження майном ОСОБА_2 ..

ОСОБА_4 не знав і не міг знати, що земельні ділянки, які відчужуються, є майном спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 ..

Просить рішення суду першої інстанції скасувати та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 8 151 грн.

ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, правильно встановив всі обставини справи.

ОСОБА_2 зазначає, що перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , що підтверджується повторним свідоцтвом про шлюб.

Факт перебування в шлюбі підтверджує свідоцтво про шлюб видане повторно 13.10.2020, та листом Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Чернівці про те, що шлюб не розривався, окрім того вказана відмітка про шлюб стоїть на арк.10 його паспорту громадянина України.

Обставини, які спричинили вказаний спір пов`язані із діями його колишнього юриста ОСОБА_4 , який тривалий час надавав йому юридичні послуги під час реалізації його бізнес проектів, був обізнаний про його сімейний стан, обіцяв, що буде активно сприяти в оформленні документів та підшукуванні покупців на належні йому з дружиною ділянки.

На підставі договору доручення, укладеного в усній формі, 25.06.2019 ОСОБА_2 видав довіреність на його ім`я, тобто, повіреного ОСОБА_4 , якою уповноважив бути його представником з питань державної реєстрації права власності, інших речових прав, а також відчуження всіх земельних ділянок, які розташовані в селі Черганівка, урочище Луцикове, Косівського району Івано-Франківської області, призначені для ведення особистого селянського господарства:

Однак, за домовленістю ціну мав визначати та погоджувати з ОСОБА_2 і кошти отримувати за реалізацію теж. Окрім того, на такі угоди дозвіл повинна надавати дружина адже вони хоч і зареєстровані на його ім`я є спільними.

Права на одержання коштів не надавав, вказані земельні ділянки ОСОБА_4 , продав без жодного повідомлення та, як вказано у спірних договорах отримав за них кошти. У зв`язку із чим спірні договори у ОСОБА_2 відсутні, про, що було повідомив суд першої інстанції.

ОСОБА_2 звернувся до правоохоронних органів з метою розслідування вказаних дій.

Оскільки ОСОБА_2 із позивачем перебуває у зареєстрованому шлюбі то він визнає, що майно яке набуте за час шлюбу є спільною сумісною власністю подружжя. Окрім того, воно придбавалося за спільні кошти.

У той же час, не має змоги передати у власність належну їй в силу вимог закону частину вказаних земельних ділянок оскільки вони зареєстровані за ОСОБА_3 .

Просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.

Відповідачі в засідання апеляційного суду не з`явилися повторно, хоча належним чином повідомлені про час і місце слухання справи. Третя особа в засідання апеляційного суду не з`явилася хоча належним чином повідомлені про час і місце слухання справи, в засіданні апеляційного суду 12.10.2021 вимоги апеляційної скарги підтримав.

Відповідач ОСОБА_3 направив апеляційному суду заяву про відкладення розгляду справи на невизначений час.

Колегія суддів вважає, що клопотання не ґрунтується на вимогах закону і з метою дотримання апеляційним судом строків розгляду справи, з урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив про розгляд справи за відсутності, відповідачів та третьої особи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 28.06.1975 року, про що зроблено відповідний актовий запис №1049 (а.с.28, 206).

Згідно державного акту серії ЯЕ №853247 земельна ділянка площею 0,0666 га, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Косівський район, с. Черганівка, урочище Луцикове, кадастровий номер: 2623688301:01:001:0092, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства належала ОСОБА_2 (а.с.132), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 1959264126236 (а.с.39), на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 14.05.2020 року приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М. та зареєстрованого у реєстрі за №783 передано у власність ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 - (а.с.130-131).

Згідно державного акту серії ЯЕ №853248 земельна ділянка площею 0,0568 га, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Косівський район, с. Черганівка, урочище Луцикове, кадастровий номер: 2623688301:01:001:0126, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства належала ОСОБА_2 (а.с.123), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 1959264126236 (а.с.41), на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 14.05.2020 року приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М. та зареєстрованого у реєстрі за №777 передано у власність ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 - (а.с.121-122).

Згідно державного акту серії ЯЕ №853249 земельна ділянка площею 0,1220 га, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Косівський район, с. Черганівка, урочище Луцикове, кадастровий номер: 2623688301:01:001:0076, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства належала ОСОБА_2 (а.с.123), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 1959264126236 (а.с.43), на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 14.05.2020 року приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М. та зареєстрованого у реєстрі за №781 передано у власність ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 - (а.с.127-128).

Згідно державного акту серії ЯЕ №853250 земельна ділянка площею 0,1582 га, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Косівський район, с. Черганівка, урочище Луцикове, кадастровий номер: 2623688301:01:001:0064, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства належала ОСОБА_2 (а.с.120), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 1959264126236 (а.с.40), на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 14.05.2020 року приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М. та зареєстрованого у реєстрі за №775 передано у власність ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 - (а.с.118-119).

Згідно державного акту серії ЯЕ №853251 земельна ділянка площею 0,1558 га, що знаходиться за адресою: Івано-Франківська область, Косівський район, с. Черганівка, урочище Луцикове, кадастровий номер: 2623688301:01:001:0063, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства належала ОСОБА_2 (а.с.126), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 1959264126236 (а.с.42), на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 14.05.2020 року приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М. та зареєстрованого у реєстрі за №779 передано у власність ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 - (а.с.124-125).

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі (в тому числі квартири, житлові та нежитлові приміщення), обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України, пункт 1 частини першої статті 4, частина перша статті 5 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Згідно ч.1 ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 2 ст.369 ЦК України передбачено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно із частинами першою, другою та третьою статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

ОСОБА_1 згоди, у тому числі письмової та нотаріально засвідченої, на продаж спірних земельних ділянок, співвласником яких є ОСОБА_1 , відповідачу ОСОБА_2 не надавала, а нотаріусом при посвідченні спірних договорів купівлі-продажу земельних ділянок не було встановлено факт перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі під час набуття у власність цих земельних ділянок та перебування у ньому на час укладення спірних правочинів.

Будь-яких даних, що ОСОБА_1 надавала свою письмову згоду на продаж нерухомого майна, співвласником якого вона є, вказаний договір не містить.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Крім того, навіть розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відсутність згоди одного із співвласників - подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.

Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.

З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Після постановлення судом першої інстанції рішення у цій справі, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18, провадження № 12-71гс20, вказала, що подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі № 6-3058цс16. Водночас із зазначеної постанови випливає, що для визнання договору недійсним суду слід також встановити недобросовісність того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна. Велика Палата Верховного Суду вважає, що положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним. Тому Велика Палата Верховного Суду відступає від зазначеного висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 у справі № 6-3058цс16.

Також апеляційний суд, вказує на те, що Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові, відступила від висновку, наведеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору, шляхом уточнення, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи контрагента за таким договором.

Відповідно до умов договору купівлі-продажу земельної ділянки (п.4.3 Договору) продавець в особі ОСОБА_4 вказав, що продавець в шлюбі не перебуває і не перебуває на даний час і осіб, які б могли поставити питання про визнання за ним права власності на земельну ділянку, що відчужується немає (т.1 а.с.37-39).

ОСОБА_2 на момент укладення договору перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , що підтверджується виданим 13.10.2020 повторним свідоцтвом про шлюб (т.1 а.с.28-29) та листом Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Чернівці про те, що шлюб не розривався, окрім того вказана відмітка про шлюб вказана на арк.10 паспорту ОСОБА_1 (т.1 а.с.20).

ОСОБА_2 у поданому ним відзиві вказує, що перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 і цей шлюб ніколи не розривався.

Обставини, які спричинили вказаний спір пов`язані із діями його колишнього юриста ОСОБА_4 , який тривалий час надавав йому юридичні послуги під час реалізації його бізнес проектів та був обізнаний про його сімейний стан.

На підставі договору доручення, укладеного в усній формі, 25.06.2019 ОСОБА_2 видав довіреність на його ім`я, тобто, повіреного ОСОБА_4 , якою уповноважив бути його представником з питань державної реєстрації права власності, інших речових прав, а також відчуження всіх земельних ділянок, які розташовані в селі Черганівка, урочище Луцикове, Косівського району Івано-Франківської області, призначені для ведення особистого селянського господарства. Відчуження земельних ділянок мав визначати та погоджувати з ОСОБА_2 . Окрім того, на такі угоди дозвіл також повинна надавати і дружина, оскільки вони хоча і зареєстровані на його ім`я, однак є спільними.

Права на одержання коштів ОСОБА_2 за відчужені земельних ділянок ОСОБА_4 , не надавав. Однак, ОСОБА_4 без жодного повідомлення продав земельні ділянки та отримав за них кошти. У зв`язку із чим спірні договори у ОСОБА_2 відсутні.

Також, суд звертає свою увагу на те, що з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_4 як представник продавця ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживають за однією адресою АДРЕСА_2 (т.1 а.с. 146),

ОСОБА_4 12.10.2021 з`явився у засідання апеляційного суду, яке відкладене за відсутності покупця ОСОБА_3 , і вказав, що останній є його пасинком, дорослою особою і причини його неявки у судове засідання йому не відомі.

Наведене дає суду підстави вважати, що ОСОБА_3 як набувач нерухомого майна за спірними договорами знав і повинен був знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності та необхідність отримання згоди позивача на відчуження об`єктів нерухомого майна, незважаючи на подання ОСОБА_4 як представником ОСОБА_2 заяви, згідно якої його довіритель в шлюбі не перебуває та відчужуване майно є особистою приватною власністю продавця (т.1 а.с.142 ), що свідчить про недобросовісність ОСОБА_4 при укладенні оспорюваних договорів та недобросовісність ОСОБА_3 при купівлі земельних ділянок.

Тому доводи апелянта про те, що ОСОБА_4 діяв добросовісно і не мав ніяких обмежень щодо розпорядження майном ОСОБА_2 є невірними та спростовується вищенаведеним.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу і спростовані зібраними у справі доказами та не впливають на правильність і обґрунтованість судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування чи зміни з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Косівського районного суду від 25 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 листопада 2021 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: В.А. Девляшевський

В.Д. Фединяк