Рішення

від 11.11.2021 по справі 911/2384/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" листопада 2021 р. Справа № 911/2384/21

За позовом Дочірнього підприємства "Рогачівське", 13653, Житомирська область, Ружинський район, село Рогачі

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Кривошиїнська", 09013, Київська область, Сквирський район, село Кривошиїнці, вулиця Сквирська, будинок 87А

про стягнення 135 638,80 грн збитків

суддя Н.Г. Шевчук

без виклику сторін

суть спору:

Дочірнє підприємство "Рогачівське" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Кривошиїнська" про стягнення збитків у розмірі 135 638,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що ТОВ Агрофірма "Кривошиїнська" самовільно, не маючи жодних законних підстав, зайняло земельну ділянку, яка перебуває на праві оренди у позивача, чим позбавило останнього законного права користування земельною ділянкою в період з 19.03.2018 по 30.12.2019 та завдало збитків у вигляді неодержаного доходу (упущена вигода) у розмірі 135 638,80 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.08.2021 позовну заяву було залишено без руху з підстав викладених в ухвалі.

31 серпня 2021 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є малозначними справами.

Частиною першою статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини першої статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.09.2021 з урахуванням усунутих недоліків позовної заяви, судом вирішено відкрити провадження у справі та розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

У встановлений судом строк відповідач своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, відзиву на позов та інших документів до суду не надав.

Відповідно до частини одинадцятої статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини п`ятої статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи № 911/2384/21, ухвала господарського суду від 06.09.2021 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Копія ухвали суду була вручена 13.09.2021 представнику відповідача, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення № 0103279703816 про вручення поштового відправлення.

Відповідно до частини дев`ятої статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Як передбачено частиною четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 20.10.2011 між Дочірнім підприємством "Рогачівське" та ОСОБА_1 було укладено договір оренди належної останній на праві власності земельної ділянки (державний акт серії ЯК №234324 від 29.09.2011) кадастровий номер 1825280800:05:000:0063, площею 4,2456 га із цільовим призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на 8 років.

Даний договір, був зареєстрований в Відділі Держкомзему у Ружинському районі, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис за № 182520004001886 від 30.12.2011 року. У зв`язку з набранням чинності нових положень законодавства, що регулюють порядок державної реєстрації речового права, право оренди земельної ділянки позивач згідно основного договору оренди було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про що свідчить відповідний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.01.2017 року, згідно з яким строк дії оренди становить до 2019 року.

Як зазначає позивач, до спливу строку укладеного договору, останньому стало відомо, що 19.03.2018 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Кривошиїнська" було укладено, та зареєстровано новий договір оренди цієї ж земельної ділянки; відповідно право оренди позивача на зазначену земельну ділянку рішенням державного реєстратора від 19.03.2018 року було достроково припинено.

Не погоджуючись із вказаним порушенням прав та охоронюваних інтересів, позивач звернувся до суду з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Кривошиївська", державного реєстратора Польової Лариси Дмитрівни відділу державної реєстрації Ружинської районної державної адміністрації Житомирської області та ОСОБА_1 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, та скасування записів про проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Заочним рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 24.06.2020 по справі № 291/759/19 позовні вимоги Дочірнього підприємства "Рогачівське" задоволено повністю, визнано недійсним договір оренди землі б/н укладений 02.03. 2018 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Кривошиїнська"; скасовано державну реєстрацію іншого речового права - права оренди за товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Кривошиїнська" земельної ділянки з кадастровим номером 1825280800:05:000:0063, площею 4.2456 га, цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Березянської сільської ради, Ружинського району, Житомирської області, номер запису про інше речове право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно індексний № 40170473 від 19.03.2018 року, та індексний номер рішення: 40171496 від 19.03.2018.

Вказане рішення набрало законної сили.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаним рішенням встановлено, що право оренди ДП "Рогачівське" на земельну ділянку кадастровий номер 1825280800:05:000:0063 було порушено, оскільки договір оренди земельної ділянки від 20.10.2011, укладений між Дочірнім підприємством "Рогачівське" та ОСОБА_1 був зареєстрований у встановленому законом порядку, був чинним, строк його дії не сплинув, в судовому порядку недійсним, або розірваним визнаний не був, тому власник земельної ділянки ( ОСОБА_1 ) не мала права укладати новий договір оренди земельної ділянки на момент дії попереднього договору оренди землі.

З огляду на вказане, позивачем в даному провадженні заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків в розмірі 135 638,80 грн у вигляді неодержаного доходу, оскільки, самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки, призвело до того, що позивач був позбавлений можливості отримати дохід, який би міг реально отримати за звичайних обставин, якби його право не було порушено.

Для розрахунку суми неодержаних доходів позивач узяв середні показники своєї врожайності по інших земельних ділянках, культури, які сам сіяв в той час і вирахував із загальної кількості та вартості врожаю, що він би міг отримати при самостійному господарюванні на землях, а також сум витрат, які він обов`язково мав би понести на вирощування, збір врожаю, сплату податків, орендної плати тощо.

За розрахунком позивача, розмір неодержаного доходу за період з 19.04.2018 по 30.12.2019 склав 135 638,80 грн, що і стало підставою звернення з позовом до суду.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Відповідно до статтею 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Загальні підстави для відповідальності за заподіяння майнової шкоди встановлені статтею 1166 Цивільного кодексу України, згідно з якою шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Необхідною умовою доведення наявності упущеної вигоди є встановлення, насамперед, самих збитків та причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника й збитками потерпілої сторони. При цьому потрібно довести, що протиправна дія або бездіяльність особи, яка порушила право, є причиною, а збитки, що виникли у потерпілої особи, є слідством такої протиправної поведінки.

Збитки у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються лише тоді, коли особа могла реально отримати вигоду, якби не протиправна поведінка відповідача.

Отже, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Земельний кодекс України та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин є спеціальними до правовідносин щодо відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам, у тому числі у вигляді неодержаних ними доходів.

Згідно із частиною другою статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

Відповідно до пункту 1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 року, (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), збитки відшкодовуються власникам землі та землекористувачам.

Відповідно до пункту 3 Порядку відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Розміри збитків, у тому числі неодержані доходи, згідно пунктом 2 Порядку, визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

З викладеного вбачається, що розмір збитків підтверджується актом, що оформлюється комісією, яка створюється відповідною районною державною адміністрацією.

На підтвердження розрахунку суми неодержаних доходів, позивачем надано довідку ДП "Рогачівське" про бухгалтерський облік соняшника у 2019 році (вих. № 56 від 28.07.2021) та довідку про бухгалтерський облік кукурудзи у 2018 році (вих. № 57 від 28.07.2021).

З урахуванням викладеного, суд не може погодитись з таким визначенням розміру завданих позивачу збитків, який виконано позивачем на підставі вказаних вище довідок.

Жодних актів комісій до матеріалів справи не надано.

Суд зазначає, що відшкодування збитків є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №910/6657/16, від 07.02.2018 у справі №917/1651/16, а також у постановах Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі №3-1071гс16, від 28.01.2015 у справі №3-210гс14.

Упущена вигода - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.

Втім, належних та допустимих доказів реальності неодержаних позивачем та заявлених до стягнення доходів у розмірі 135 638,80 грн суду не надано, як і не надано доказів вжиття позивачем заходів, спрямованих на одержання наведеної суми коштів у якості прибутку, що також свідчить про доказову непідтвердженність понесення позивачем збитків у вигляді упущеної вигоди у заявленому розмірі.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статями 129, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

У позові відмовити повністю.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Рішення складено та підписано: 11.11.2021