Постанова

від 29.05.2022 по справі 911/2384/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2022 р. Справа№ 911/2384/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Дочірнього підприємства "Рогачівське"

на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2021

у справі № 911/2384/21 (суддя Шевчук Н.Г.)

за позовом Дочірнього підприємства "Рогачівське"

до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Кривошиїнська"

про стягнення 135 638,80 грн збитків

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Рогачівське" (надалі - ДП "Рогачівське", позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Кривошиїнська" (надалі - ТОВ Агрофірма "Кривошиїнська", відповідач) про стягнення 135 638,80 грн збитків.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ТОВ Агрофірма "Кривошиїнська" самовільно, не маючи жодних законних підстав, зайняло земельну ділянку, яка перебуває на праві оренди у позивача, чим позбавило останнього законного права користування земельною ділянкою в період з 19.03.2018 по 30.12.2019 та завдало збитків у вигляді неодержаного доходу (упущеної вигоди) у розмірі 135 638,80 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 11.11.2021 у справі № 911/2384/21 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що належних та допустимих доказів реальності неодержаних позивачем та заявлених до стягнення доходів у розмірі 135 638,80 грн суду не надано, як і не надано доказів вжиття позивачем заходів, спрямованих на одержання наведеної суми коштів у якості прибутку, що також свідчить про доказову непідтвердженність понесення позивачем збитків у вигляді упущеної вигоди у заявленому розмірі.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ДП "Рогачівське" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги позивач зазначав, що чинним законодавством не передбачено порядку відшкодування третіми особами завданих збитків землекористувачам у випадку самовільного зайняття земельної ділянки. За твердженням апелянта, останній при визначенні розміру збитків не зобов`язаний керуватися виключно положеннями постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняттям ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу" від 25 липня 2007 р. № 963. Позивач зазначає, що при визначення розміру збитків він керувався середніми показниками врожайності за аналогічний період, сум витрат на виробництво, сплату податків, орендної плати тощо.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.12.2021, апеляційну скаргу у справі № 911/2384/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 усну заяву про самовідвід колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Алданової С.О., суддів: Мартюк А.І., Владимиренко С.В. від розгляду апеляційної скарги Дочірнього підприємства "Рогачівське" на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2021 у справі № 911/2384/21 задоволено, апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Рогачівське" на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2021 у справі № 911/2384/21 передано на повторний автоматизований розподіл для визначення складу суду.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.12.2021 матеріали справи № 911/2384/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Чорногуза М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.12.2021 апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Рогачівське" на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2021 у справі № 911/2384/21 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - А.О.Мальченко; судді - О.В. Агрикова, М.Г. Чорногуз; апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Рогачівське" на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2021 у справі № 911/2384/21 залишено без руху; встановлено апелянту строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

17.01.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП "Рогачівське" на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2021 у справі № 911/2384/21; розгляд апеляційної скарги ДП "Рогачівське" на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2021 у справі № 911/2384/21 постановлено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; ТОВ Агрофірма "Кривошиїнська" встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), та 08.02.2022 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги відповідач наголошував на тому, що самовільного захоплення земельної ділянки відповідачем не відбулося; період розрахунку, заявлений позивачем для відшкодування збитків, не відповідає обставинам справи; на підтвердження розміру збитків позивачем долучено до матеріалів справи дві довідки, однак не додано доказів, що останній є землекористувачем земельної ділянки, вирощує на ній кукурудзу та соняшник.

Згідно з частиною 10 статті 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 20.10.2011 між Дочірнім підприємством "Рогачівське" (орендар за договором) та ОСОБА_1 (орендодавець за договором) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (державний акт серії ЯК № 234324 від 29.09.2011) кадастровий номер 1825280800:05:000:0063, площею 4,2456 га із цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 8 років.

Актом приймання-передачі земельної ділянки від 20.10.2011 підтверджується передача в оренду позивачу вищезазначеної земельної ділянки.

Даний договір був зареєстрований у Відділі Держкомзему у Ружинському районі, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис за № 182520004001886 від 30.12.2011. У зв`язку з набранням чинності нових положень законодавства, що регулюють порядок державної реєстрації речового права, право оренди земельної ділянки позивачем згідно основного договору оренди було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про що свідчить відповідний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.01.2017, згідно з яким строк дії оренди становить до 2019 року.

Як зазначає позивач, до спливу строку укладеного договору, останньому стало відомо, що 02.03.2018 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Кривошиїнська" укладено договір оренди землі цієї ж самої земельної ділянки площею 4,2456 га, кадастровий номер: 1825280800:05:000:0063, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 646334318252, розташованою за адресою: с/рада Березянська, Ружинський район, Житомирська область, строком на 10 років, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 19.03.2018 № 117467903 (підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40171496 від 19.03.2018).

Не погоджуючись із вказаним порушенням прав та охоронюваних інтересів, позивач звернувся до суду з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Кривошиївська", Державного реєстратора Польової Лариси Дмитрівни відділу державної реєстрації Ружинської районної державної адміністрації Житомирської області та ОСОБА_1 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та скасування записів про проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Заочним рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 24.06.2020 у справі № 291/759/19 позовні вимоги Дочірнього підприємства "Рогачівське" задоволено повністю, визнано недійсним договір оренди землі, укладений 02.03.2018 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Кривошиїнська"; скасовано державну реєстрацію іншого речового права - права оренди за Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Кривошиїнська" земельної ділянки з кадастровим номером 1825280800:05:000:0063, площею 4.2456 га, цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Березянської сільської ради, Ружинського району, Житомирської області, номер запису про інше речове право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно індексний № 40170473 від 19.03.2018 та індексний номер рішення: 40171496 від 19.03.2018.

Вказане рішення набрало законної сили.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Вказаним рішенням встановлено, що право оренди ДП "Рогачівське" на земельну ділянку кадастровий номер 1825280800:05:000:0063 було порушено, оскільки договір оренди земельної ділянки від 20.10.2011, укладений між Дочірнім підприємством "Рогачівське" та ОСОБА_1 , був зареєстрований у встановленому законом порядку, був чинним, строк його дії не сплинув, в судовому порядку недійсним або розірваним визнаний не був, тому власник земельної ділянки ( ОСОБА_1 ) не мала права укладати новий договір оренди земельної ділянки на момент дії попереднього договору оренди землі.

З огляду на вказане, позивачем в даному провадженні заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у розмірі 135 638,80 грн у вигляді неодержаного доходу, оскільки самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки призвело до того, що позивач був позбавлений можливості отримати дохід, який би міг реально отримати за звичайних обставин, якби його право не було порушено.

Для розрахунку суми неодержаних доходів позивач узяв середні показники своєї врожайності по інших земельних ділянках, культури, які сам сіяв в той час і вирахував із загальної кількості та вартості врожаю, що він би міг отримати при самостійному господарюванні на землях, а також сум витрат, які він обов`язково мав би понести на вирощування, збір врожаю, сплату податків, орендної плати тощо.

За розрахунком позивача, розмір неодержаного доходу за період з 19.04.2018 по 30.12.2019 склав 135 638,80 грн, що і стало підставою звернення з позовом до суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з рішенням місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог ДП "Рогачівське", а доводи скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Колегія суддів зазначає, що відносини з оренди земельної ділянки врегульовано положеннями Глави 58 ЦК України, ЗК України, Закону України «Про оренду землі».

За змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 ГК України, якою передбачено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.

Частиною 1 статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування. У відповідності до частини 2 цієї ж статті збитками є втрати, яких особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки; доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Господарський кодекс України збитками визначає витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (стаття 224 ГК України).

Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язань другою стороною.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд, перш за все, повинен з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. Водночас, господарському суду слід відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ст. 623 ЦК України) від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Місцевий господарський суд правильно зазначив, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч.ч.1,2 ст. 614 ЦК України).

Крім застосування принципу вини, при вирішенні спорів про відшкодування збитків необхідно виходити з того, що збитки підлягають відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка їх завдала та завданими збитками. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Визначаючи розмір заподіяних збитків внаслідок порушення господарських договорів, до уваги беруться вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства.

Відшкодуванню підлягають прямі збитки, що стали безпосереднім та невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Водночас саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитки, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення.

Земельний кодекс України та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин є спеціальними до правовідносин щодо відшкодування збитків землевласникам та землекористувачам, у тому числі у вигляді неодержаних ними доходів.

Згідно із частиною другою статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

Водночас пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що вони не є абстрактними, а дійсно були б отримані в разі, якщо б відповідач не здійснював протиправних дій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19 квітня 1993 року розмір збитків підтверджується актом, що оформлюється комісією, яка створюється відповідною районною державною адміністрацією.

Однак, в матеріалах справи відповідний акт відсутній.

Водночас в апеляційній скарзі позивач зазначає, що відповідно до положень частини третьої статті 157 ЗК порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України. Проте норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановлюють обов`язку позивача підтвердити свої вимоги виключно розрахунками, зробленими відповідно до Методики, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963, не дослідивши інших доказів, наданих позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого було подано позов. Аналогічні правові позиції викладено у постановах Верховного суду від 06.11.2019 у справі № 127/27155/16-ц та від 14.06.2017 у справі № 923/2075/15.

Колегія суддів погоджується з твердженнями позивача в цій частині, що для підтвердження розміру завданих збитків позивач не зобов`язаний здійснювати розрахунок відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняттям ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963 або ж Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, належних та допустимих доказів реальності неодержаних позивачем та заявлених до стягнення доходів у розмірі 135 638,80 грн суду не надано, як і не надано доказів вжиття позивачем заходів, спрямованих на одержання наведеної суми коштів у якості прибутку, що також свідчить про доказову непідтвердженність понесення позивачем збитків у вигляді упущеної вигоди у заявленому розмірі.

Надані позивачем докази на підтвердження розрахунку суми неодержаних доходів: довідка ДП "Рогачівське" про бухгалтерський облік соняшника у 2019 році (вих. № 56 від 28.07.2021) та довідка про бухгалтерський облік кукурудзи у 2018 році (вих. № 57 від 28.07.2021) не є достатніми для стягнення збитків з відповідача, оскільки дані, зазначені в довідках, не підтверджені відповідними доказами.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За таких обставин, ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані під час апеляційного провадження у справі позивачем не було доведено належними та допустимими доказами наявність усіх елементів складу господарського правопорушення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення його права відповідачем.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ДП "Рогачівське" до ТОВ Агрофірма "Кривошиїнська" про стягнення збитків у розмірі 135 638,80 грн.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2021 у справі № 911/2384/21 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Дочірнього підприємства "Рогачівське" має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253, 255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Рогачівське" на рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2021 у справі № 911/2384/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 11.11.2021 у справі № 911/2384/21 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/2384/21 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз