Постанова

від 04.11.2021 по справі 925/312/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 925/312/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О., Зуєва В. А.

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивачів - не з`явилися,

відповідача - Кураси С. А. (адвокат),

третіх осіб - не з`явилися,

прокуратури - Гамор Н. В. (посвідчення від 24.11.2020 № 058074),

розглянув касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.02.2021 (суддя Васянович А. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 (головуючий - Сулім В. В., судді Гаврилюк О.М., Ткаченко Б. О.) у справі

за позовом керівника Золотоніської місцевої прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі: 1) Міністерства освіти та науки України,

2) Білоцерківського національного аграрного університету,

до Приватного підприємства "Юридична компанія-Феміда",

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: 1) Міністерства аграрної політики та продовольства України,

2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - 3) Золотоніської міської ради,

про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. 26.03.2019 керівник Золотоніської місцевої прокуратури Черкаської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України (далі - МОН України, Міністерство, позивач-1) і Білоцерківського національного аграрного університету (далі - БНАУ, Університет, позивач-2) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного підприємства "Юридична компанія-Феміда" (далі - ПП "Юридична компанія-Феміда", Підприємство), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивачів: Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики України, третя особа-1), Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - РВ ФДМУ по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, третя особа-2) та за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Золотоніської міської ради (далі - Золотоніська міськрада, третя особа-3), про витребування від ПП "Юридична компанія-Феміда" будівлі колишнього гуртожитку загальною площею 2627,27 м 2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1658071104, розташованої за адресою: Черкаська область, місто Золотоноша, вул. Обухова, 48-в (далі - спірна будівля, спірний гуртожиток, спірне нерухоме майно), на користь держави в особі МОН України, з посиланням на положення статей 16, 261, 267, 328, 330, 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 20, 22 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 53, 75, 119 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (чинного до 06.03.2018), статті 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" (чинного з 07.03.2018), статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 70 Закону України "Про вищу освіту".

2. Позовна заява обґрунтовується тим, що спірний гуртожиток, який є об`єктом цивільного захисту та закріплено за Університетом на праві повного господарського відання, незаконно вибув з власності держави поза її волею, в зв`язку з чим підлягає витребуванню від Підприємства на користь Міністерства.

При цьому Прокурором заявлено клопотання про поновлення пропущеного з поважних причин строку позовної давності для звернення з цим позовом, яке (клопотання) аргументоване тим, що: 1) у ході розгляду Смілянським міськрайонним судом Черкаської області справи № 2-1313/2009 та під час передачі 05.04.2010 спірного гуртожитку третьою особою-1 на баланс БНАУ не було встановлено фактів безпосереднього користування спірною будівлею ОСОБА_1 чи іншими сторонніми особами, тому віндикаційний позов не пред`являвся; 2) Університет щорічно проводив інвентаризацію приміщень спірного гуртожитку та лише 19.09.2018 позивачу-2 стало відомо про проведення будівельних робіт у гуртожитку і відсутність безпосереднього доступу до нього; 3) поважність причин строку позовної давності підтверджується листом МОН України від 28.02.2019 № І/11-2058, актом БНАУ від 19.09.2018, листом БНАУ від 24.01.2019 № 01-12/47.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 16.02.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021, у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Рішення та постанова мотивовані обґрунтованістю позовних вимог з огляду на те, що оскільки держава через уповноважені органи державної влади не приймала будь-яких рішень про відчуження (приватизацію) спірного нерухомого майна, яке було побудоване у 1980 році та було державним, у цьому випадку приміщення гуртожитку вибуло з володіння держави без будь-якої згоди власника поза його волею, а тому спірний гуртожиток підлягає витребуванню у відповідача як добросовісного набувача на підставі пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України. Разом з тим, зважаючи на подання Підприємством заяви про застосування строків позовної давності, суд першої та апеляційної інстанцій, враховуючи положення статей 257, 261, 267 ЦК України, дійшли висновку про відмову в позові саме з підстав спливу позовної давності за відсутності поважних причин пропуску позивачами строку позовної давності, оскільки: 1) про порушення прав держави і про особу, яка порушила ці права, держава в особі уповноваженого на той час органу - Мінагрополітики України знала з 18.09.2007, що вбачається з адресованого Прокуратурі Черкаської області листа Мінагрополітики України від 18.09.2007 № 37-35-7/15066, у якому третя особа-1 просила прокуратуру вжити заходів для захисту інтересів держави в установленому законодавством порядку; 2) незважаючи на пряму вказівку в рішенні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04.09.2009 у справі № 2-1313/2009 (за участю Прокуратури Черкаської області, Мінагрополітики України та Фонд державного майна України), яке набрало законної сили 26.04.2012, про необхідність звернення до суду саме з віндикаційним позовом для захисту порушених прав держави, сама держава в особі її органів, звернулася до місцевого господарського суду з таким позовом лише 26.03.2019, чим спростовуються доводи МОН України та Університету про їх обізнаність з порушенням своїх прав лише 12.03.2019 та 19.09.2018 відповідно; 3) після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 2-1313/2009 і до прийняття рішення засновників Приватного підприємства "Експерт Буд" від 07.09.2018 № 9-1 про включення спірної будівлі до статутного фонду ПП "Юридична компанія-Феміда" минуло майже 6 років, а держава до цього часу майно так і не витребовувала; 4) у квітні 2010 року передача спірного нерухомого майна на баланс БНАУ відбулася без витребування майна з чужого незаконного володіння; 5) усупереч положенням статей 73, 76- 79, 86 ГПК України Прокурор і позивачі не надали належних та допустимих доказів на підтвердження наявності поважних причин пропуску строку позовної давності.

Крім того, на підтвердження обґрунтування Прокурором підстав для представництва інтересів держави суд апеляційної інстанції зазначив, що в цьому випадку інтереси держави потребували невідкладного захисту, враховуючи невжиття компетентними органами держави жодних заходів протягом розумного строку після того, як їм стало відомо про порушення інтересів держави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою суду апеляційної інстанції, заступник керівника Київської міської прокуратури звернувся з касаційною скаргою, в якій просить зазначені рішення та постанову скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційна скаргу

6. На обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на неправильне застосування та порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме статей 257, 261, 267 ЦК України, статей 75- 80, 236 ГПК України, наголошуючи, що під час ухвалення оскаржуваних судових рішень суди не врахували як висновків щодо застосування норм статей 257, 261 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 346/968/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.12.2018 у справі № 910/4715/16, від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі № 922/2756/17 та у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 у справі № 6-3089цс15, так і висновків щодо застосування норми частини 5 статті 267 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 910/4749/16, від 21.03.2018 у справі № 910/27026/14.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить закрити касаційне провадження у цій справі з мотивів відсутності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.09.2021 (головуючий - Чумак Ю. Я., судді Дроботова Т. Б., Багай Н. О.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 у справі № 925/312/19 та призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 19.10.2021 о 15:15.

9. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 12.10.2021 у зв`язку з відпусткою судді Дроботової Т. Б. для розгляду справи № 925/312/19 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у такому складі: головуючий - Чумак Ю. Я., судді Багай Н. О., Зуєв В. А.

Ухвалами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.10.2021 та від 28.10.2021 оголошувалася перерва у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду Черкаської області від 16.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 у справі № 925/312/19 до 28.10.2021 і до 04.11.2021 відповідно.

Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

10. Рішенням виконавчого комітету Золотоніської районної ради народних депутатів від 30.12.1980 № 475а "Про затвердження акту прийомки в експлуатацію державною комісією закінченого будівництва гуртожитку на 216 місць Черкаського учбово-курсового комбінату "Облсільгосптехніки" в м. Золотоноша" було затверджено акт прийомки в експлуатацію державною приймальною комісією закінченого будівництва гуртожитку Черкаського учбово-курсового комбінату "Облсільгосптехніки" в м. Золотоноші з оцінкою "Задовільно".

З вказаного акта введення спірного гуртожитку в експлуатацію вбачається, що замовником будівельних робіт був Черкаський учбово-курсовий комбінат "Облсільгосптехніка", а будівництво виконувалося Черкаською ПМК к-ту "Укрсільхозрембуд". Поштова адреса будівництва: м. Золотоноша, Черкаська область, вул. Обухова, 48-в.

11. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.02.2002 у справі № 11/4861 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Золотоніське ремонтно-транспортне підприємство" (далі - ВАТ "Золотоніське РТП") до Виконавчого комітету Золотоніської міськради, ЧФ АТ "Західно-Український комерційний банк" (третя особа - Регіональне відділення ФДМУ в Черкаській області) визнано недійсним свідоцтво на право власності на гуртожиток на 83 місця, розташований на вул. Обуховій, 48-в у м. Золотоноші, видане 25.07.2000 Золотоніською міськрадою та частково недійсним договір застави від 11.10.2000 № 27/2000, укладений між АТ "Західно-Український комерційний банк" в особі Черкаської філії та відкритим акціонерним товариством "Золотоніське ремонтно-транспортне підприємство" в частині надання в заставу гуртожитку на 83 місця, розташованого на вул. Обуховій, 48-в у м. Золотоноші. Цим судовим рішенням встановлено, що гуртожиток фактично належав республіканському штабу Цивільної оборони концерну "Украгротехсервіс" і згідно з планом приватизації був виключений з майна, що підлягало приватизації, відповідно до наказу Регіонального відділення ФДМУ по Черкаській області від 24.07.1996 № 522-АТ.

12. 22.03.2007 виконавчий комітет Золотоніської міськради прийняв рішення № 243 "Про видачу свідоцтва про право власності ліквідатору відкритого акціонерного товариства "Золотоніське ремонтно-транспортне підприємство", на підставі якого 04.04.2007 видав ВАТ "Золотоніське РТП" свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на гуртожиток з підвалом, який знаходиться за адресою: вул. Обухова, 48-в, м. Золотоноша, Черкаська область.

13. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04.09.2009 у справі № 2-1313/2009 за позовом прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики України до виконавчого комітету Золотоніської міськради, комунального підприємства "Черкаське обласне бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "ЧОБТІ"), ВАТ "Золотоніське РТП", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Фонду державного майна України, треті особи: Регіональне відділення ФДМУ в Черкаській області; приватний нотаріус Золотоніського районного нотаріального округу Кравченок С. В. про скасування рішення виконавчого комітету Золотоніської міськради, визнання нікчемних договорів недійсними та визнання права власності за державою на приміщення гуртожитку, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 26.04.2012, визнано незаконним рішення виконавчого комітету Золотоніської міськради від 22.03.2007 № 243 "Про видачу свідоцтва про право власності ліквідатору ВАТ "Золотоніське РТП", скасовано реєстрацію права власності на гуртожиток по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 у КП "ЧОБТІ". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що: 1) гуртожиток по АДРЕСА_1 відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.06.2003 № 310-рт закріплено за Мінагрополітики України ; 2) незважаючи на відсутність згоди Мінагрополітики України, рішенням виконавчого комітету Золотоніської міськради від 22.03.2007 № 243 "Про видачу свідоцтва про право власності ліквідатору ВАТ "Золотоніське РТП" було видано свідоцтво на право власності на вказане майно; 3) 19.04.2007 ВАТ "Золотоніське РТП" продало гуртожиток приватному підприємцю Киряченку В. С., який, в свою чергу, 16.07.2007 відчужив майно громадянину ОСОБА_1 ; 4) спірний гуртожиток вибув з володіння держави без її волі, а тому відповідно до статті 388 ЦК України, таке майно може бути витребуване від добросовісного набувача.

14. 24.03.2010 Мінагрополітики України видало наказ № 156 "Про передачу державного майна на баланс Білоцерківського національного аграрного університету", згідно з яким передало безоплатно державне майно, яке не увійшло до статутного фонду ВАТ "Золотоніське РТП", на баланс БНАУ на праві оперативного управління гуртожиток та комплекс захисних споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , про що 02.04.2010 було підписано акт прийняття-передачі основних засобів-будівлі гуртожитку.

15. Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 09.07.2012 у справі № 2315/3810/2012 задоволено заяву ОСОБА_1 та скасовано арешт на спірний гуртожиток, накладений ухвалою Золотоніського міськрайонного суду від 12.12.2007 у справі № 2-1711/2007.

16. Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 13.07.2012 у справі № 2-1313/2009 роз`яснено ОСОБА_1 , що згідно з рішенням Смілянського міськрайонного суду від 04.09.2009 договір купівлі-продажу будівлі колишнього гуртожитку від 16.07.2007, укладений між приватним підприємцем Киряченком В. С. та ОСОБА_1 , є дійсним.

На підставі зазначеної ухвали Смілянського міськрайонного суду 18.08.2012 ОСОБА_1 звернувся до Золотоніського відділку КП "ЧОБТІ" із заявою про реєстрацію права власності на гуртожиток, за результатами розгляду якої (заяви) Золотоніським відділком КП "ЧОБТІ" 28.08.2012 було прийнято рішення № 698р про відмову в реєстрації права власності на гуртожиток.

17. Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 20.12.2012 у справі № 2а/2370/4613/2012 скасовано рішення державного реєстратора КП "ЧОБТІ" Грязона Р. М. від 28.08.2012 про відмову ОСОБА_1 в державній реєстрації права власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язав КП "ЧОБТІ" провести державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно будівлі колишнього гуртожитку загальною площею 2627,27 м 2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

18. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що:

17.01.2013 державний реєстратор Золотоніського міськрайонного управління юстиції Черкаської області Оверко Л. М. зареєстрував за ОСОБА_1 право власності на спірне нерухоме майно;

27.02.2013 зареєстровано право спільної часткової власності на спірну будівлю за ОСОБА_3 ;

28.02.2013 зареєстровано право власності на спірний гуртожиток в цілому за ОСОБА_3 ;

18.04.2013 зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно за Приватним підприємством "ВиН ДоМ";

09.12.2016 зареєстровано право власності на спірну будівлю за Приватним підприємством "Експерт Буд";

13.09.2018 проведено державну реєстрацію права власності на будівлю колишнього гуртожитку за ПП "Юридична компанія-Феміда", підстава набуття права власності - рішення засновників Приватного підприємства "Експерт Буд" від 07.09.2018 № 9-1 про включення спірного гуртожитку до статутного фонду Підприємства.

19. Відповідно до пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 № 87-р "Про передачу цілісних майнових комплексів навчальних закладів та державної установи до сфери управління Міністерства освіти і науки" із сфери управління Мінагрополітики України і Державної фіскальної служби України передано до сфери управління МОН України цілісні майнові комплекси навчальних закладів та державної установи за переліком згідно з додатком, до якого входить також Університет.

20. Згідно з наказом МОН України від 19.02.2015 № 168 "Деякі питання передачі цілісних майнових комплексів навчальних закладів та державної установи із сфери управління Мінагрополітики та ДФС до сфери управління МОН" на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 № 87-р прийнято до сфери управління Міністерства цілісні майнові комплекси навчальних закладів і державної установи Мінагрополітики України та Державної фіскальної служби України згідно з додатком № 1, у тому числі БНАУ.

Позиція Верховного Суду

21. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

22. В основу оскаржуваних рішення та постанови покладено висновок місцевого і апеляційного господарських судів про пропуск Прокурором строку позовної давності без поважних причин, що за умови подання Підприємством заяви про застосування позовної давності до ухвалення судом першої інстанції рішення є підставою для відмови у позові.

23. Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій в частині позову Прокурора в інтересах держави в особі МОН України з огляду на таке.

24. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

25. Згідно з підпунктом "в" пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції мають бути зазначені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

26. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

27. Відповідно до частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

28. Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

29. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

30. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

31. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

32. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

33. За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про нового набувача цього майна.

34. У пунктах 48 і 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, на яку правомірно послався суд апеляційної інстанції, міститься уточнюючий правовий висновок про те, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор , який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах ; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

35. Колегія суддів зауважує, що оскільки право власності держави в особі уповноваженого на той час органу (Мінагрополітики України) на спірний гуртожиток було порушено у момент їх вибуття з державної власності у володіння фізичної особи (громадянина ОСОБА_4 ), то початок перебігу позовної давності для позову, поданого Прокурором на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом (18.09.2007), коли Мінагрополітики України довідалося про порушення прав держави або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття 19.04.2007 майна з державної власності у володіння іншої особи . Адже закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб (схожий за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).

При цьому апеляційний суд цілком обґрунтовано звернув увагу на зазначення Прокурором у позовній заяві тих обставин, що у судовому рішенні у справі № 2-1313/2009 було вказано про вибуття спірного гуртожитку з володіння держави поза її волею, що відповідно до статті 388 ЦК України зумовлює необхідність витребування такого майна від добросовісного набувача, однак незважаючи на пряму вказівку в рішенні суду про необхідність звернення до суду саме з віндикаційним позовом для захисту порушених прав держави, сама держава в особі її органів звернулася до місцевого господарського суду з таким позовом лише 26.03.2019, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

У зв`язку з викладеним колегія суддів не бере до уваги безпідставні аргументи скаржника про неврахування судами висновків, наведених у пунктах 46, 48, 65, 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17.

36. Ураховуючи зазначені вище правові позиції Великої Палати Верховного Суду, касаційна інстанція вважає, що судами попередніх інстанцій достеменно встановлено та скаржником не спростовано тих обставин, що: 1) про порушення прав держави і про особу, яка порушила ці права, держава в особі уповноваженого на той час органу - Мінагрополітики України знала з 18.09.2007, що вбачається з адресованого Прокуратурі Черкаської області листа Мінагрополітики України від 18.09.2007 № 37-35-7/15066, у якому третя особа-1 просила прокуратуру вжити заходів для захисту інтересів держави в установленому законодавством порядку; 2) після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 2-1313/2009 (26.04.2012) і до прийняття рішення засновників Приватного підприємства "Експерт Буд" від 07.09.2018 № 9-1 про включення спірної будівлі до статутного фонду ПП "Юридична компанія-Феміда" минуло майже 6 років, а держава до цього часу майно так і не витребовувала; 3) у квітні 2010 року передача спірного нерухомого майна на баланс БНАУ відбулася без витребування майна з чужого незаконного володіння.

37. Наведеним повністю спростовуються твердження скаржника про те, що: 1) при передачі майна гуртожитку від Мінагрополітики України до Університету, яка (передача) відбулася 05.04.2010, та у подальшому фактів користування спірним приміщенням ОСОБА_1 або іншими особами не виявлено, сторонні особи гуртожитком не користувалися до 19.09.2018, тому прокуратурою позовна заява про витребування спірного гуртожитку не пред`являлася; 2) ураховуючи, що уповноважені суб`єкти - МОН України та БНАУ, вільно використовували спірну будівлю, а інститут віндикації було застосовано відповідно до рішення Смілянського міськрайонного суду від 04.09.2009 у справі № 2-1313/2009 шляхом скасування реєстрації права власності за ОСОБА_1 , держава в особі відповідних органів не знала та не могла знати про порушення майнових прав.

Зазначені доводи скаржника зводяться передусім до переоцінки наявних у справі доказів, проте відповідно до імперативних положень частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

38. Водночас колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм статей 257, 261 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 346/968/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.12.2018 у справі № 910/4715/16, від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі № 922/2756/17 та у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 у справі № 6-3089цс15, з огляду на таке.

39. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет і підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

40. Так, у постанові від 02.07.2019 у справі № 48/340 взагалі не міститься висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень статей 257, 261, 267 ЦК України, якими регулюються відносини перебігу та спливу позовної давності, оскільки скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову заступника прокурора міста Києва про визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на нерухоме майно, його витребування у власність держави з незаконного володіння Всеукраїнського громадського благодійного фонду "Батьківська турбота" та визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу будівель від 30.08.2002 № 8000109/2002-24, Велика Палата Верховного Суду виходила не з мотивів спливу позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, зумовленою тим, що: 1) санаторій передано в управління профспілкам власником - державою на виконання Постанови № 606, отже, спірне майно не було загублено власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею; 2) таким чином, відповідно до статті 388 ЦК України держава не вправі витребувати спірне майно від ВГБФ "Батьківська турбота", який як добросовісний набувач набув на нього права власника, тому в задоволенні віндикаційної вимоги слід відмовити; 3) первісний правочин, а саме передання спірного майна Федерацією до статутного фонду Укрпрофоздоровниці, визнано Вищим арбітражним судом України законним (див. пункти 6.37, 6.39, 6.46 зазначеної постанови).

41. У свою чергу, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц і від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц, предметом позову в яких є зокрема витребування на користь держави в особі компетентного органу земельних ділянок з чужого незаконного володіння відповідачів - фізичних осіб, сформульовано правовий висновок щодо питання застосування статей 256, 261, 267 ЦК України, а саме про те, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Тобто обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У такому випадку дата прокурорської перевірки не має значення для визначення початку перебігу позовної давності.

42. Натомість зміст пунктів 35- 37 цієї постанови переконливо свідчить про те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у зазначених постановах, що наразі виключає закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

43. На відміну від цієї справи, ухвалюючи постанову від 30.09.2020 у справі № 346/968/17, якою скасовано постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 23.01.2018 та рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 12.12.2017 в частині поновлення позовної давності та залишено в силі вказане рішення в іншій частині, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виходив з неврахування судом апеляційної інстанції того, що прокурору стало достовірно відомо про порушення державних інтересів унаслідок вибуття з власності держави поза її волею земельної ділянки після винесення 17.03.2016 Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області обвинувального вироку щодо сільського голови, яким (вироком) встановлено факт підроблення рішення Великокам`янської сільської ради від 24.01.2006, на підставі якого було видано оспорюваний державний акт тобто з цього часу позивачу стало відомо про незаконне вибуття з власності держави спірної земельної ділянки, внаслідок чого, звернувшись з позовом в інтересах органу місцевого самоврядування у лютому 2017 року, прокурор діяв в межах позовної давності, а суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про поновлення позовної давності для звернення прокурора із цим позовом, не врахувавши, що позовна давність не спливла.

44. Залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій у справі № 910/4715/16, якими було повністю задоволено позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України про визнання за державою в особі позивача права власності на нежитлове приміщення та його витребування з чужого незаконного володіння відповідача, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 22.12.2018 дійшов висновку про відсутність пропуску прокурором та позивачем строку позовної давності виходячи з тих встановлених обставин, що про вибуття приміщення із державної власності прокурору та позивачу стало відомо у 2015 році, а саме під час розгляду звернення директора ГО "Об`єднання "Правовий захист" Цибакової В. В. від 05.02.2015, а позивач довідався з листа прокурора від 12.02.2015. Отже, у спірних правовідносинах визначальним є обізнаність потенційного позивача саме про факт порушення його права, а не інформованість про певні обставини щодо обліку майна чи його передачі.

45. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі № 922/2756/17, предметом позову в яких є визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та зобов`язання повернути їх у власність держави, сформульовано правовий висновок щодо питання застосування статей 261, 267 ЦК України, а саме про те, що в спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, а тому зміна уповноваженого органу не змінює порядок перебігу позовної давності. Визначаючи початок перебігу позовної давності в справі, слід враховувати, коли про порушене право дізналась держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний орган, який виконував відповідні функції в той чи інший час та змінювався в результаті прийняття нових нормативних актів. Відтак, при дослідженні питання пропуску позовної давності слід з`ясувати, коли про порушення своїх прав довідалася держава в особі уповноваженого органу.

46. Проте зміст пунктів 13, 14, 19, 20, 35- 37 цієї постанови у їх сукупності переконливо свідчить про те, що суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постановах у справах № 914/801/17 і № 922/2756/17, оскільки судами попередніх інстанцій достовірно встановлено той факт, що незважаючи за зміну органу, уповноваженого управляти спірним нерухомим майном (з Мінагрополітики України на МОН України) згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 № 87-р "Про передачу цілісних майнових комплексів навчальних закладів та державної установи до сфери управління Міністерства освіти і науки", початок перебігу позовної давності пов`язується з моментом (18.09.2007), коли саме Мінагрополітики України довідалося про порушення прав держави або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття 19.04.2007 спірного гуртожитку з державної власності у володіння іншої особи, що, в свою чергу, наразі виключає закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

47. Крім того, на відміну від цієї господарської справи, у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 у справі № 6-3089цс15 (предмет позову - визнання незаконним та скасування рішення Бердянської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, скасування запису та повернення земельної ділянки) міститься лише висновок щодо застосування положень статті 268 ЦК України (у редакції, чинній до 14.01.2012), якою на той час було передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини 1 цієї статті встановлено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

При цьому Верховний Суд України зазначив з огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини 1 статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

48. Отже, у цій господарській справі та справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

Наведене, окрім предмета і підстав позову, різних фактичних обставин, що формують зміст правовідносин, переконливо свідчить також про неоднакове правове регулювання спірних відносин у справі № 925/312/19 та у справах №№ 48/340, 346/968/17, 910/4715/16, 6-3089цс15.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень, що виключає підстави для застосування вказаних вище правових позицій під час вирішення цього спору.

49. Колегія суддів також не бере до уваги доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми частини 5 статті 267 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 910/4749/16 і від 21.03.2018 у справі № 910/27026/14, з огляду на таке.

50. Так, на відміну від цієї справи, з матеріалів якої не вбачається заявлення безпосередньо позивачами клопотань про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду в частині відмови в позові заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства культури України, Київської міської ради та Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про зобов`язання Малого приватного підприємства "Аквадон" повернути нерухоме майно та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позову в справі № 910/4749/16, враховуючи подання позивачами заяв щодо причин пропуску строку позовної давності, у постанові від 13.06.2018 зазначив про помилковість висновків судів про відсутність підстав визнати причини пропуску позовної давності поважними, оскільки прокурором вчинялись системні та послідовні дії, спрямовані на відновлення порушених прав територіальної громади починаючи з 2011 року, що в сукупності з принципом суспільного інтересу відповідно до практики Європейського суду з прав людини, свідчить про наявність підстав визнання причин пропуску позовної давності поважними.

Натомість ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції достеменно встановив той факт, що, незважаючи на пряму вказівку в рішенні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 04.09.2009 у справі № 2-1313/2009 (за участю Прокуратури Черкаської області, Мінагрополітики України та Фонд державного майна України), яке набрало законної сили 26.04.2012, про необхідність звернення до суду саме з віндикаційним позовом для захисту порушених прав держави, сама держава в особі її органів, звернулася до місцевого господарського суду з таким позовом лише 26.03.2019.

51. У свою чергу, залишаючи без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України про визнання права власності держави на нерухоме майно та його витребування з володіння Федерації професійних спілок України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 21.03.2018 у справі № 910/27026/14 погодився з висновками судів щодо визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, наведених позивачем у відповідній заяві, водночас зазначивши, що питання про визнання поважними яких також лежить у межах процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій.

52. Отже, у цій справі та вказаних справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про подібність правовідносин у справі, що розглядається, та справах №№ 910/4749/16, 910/27026/14, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження ухвалених у справі судових рішень, що виключає підстави для застосування вказаних вище правових позицій під час вирішення цього спору.

53. Крім того, колегія суддів зауважує, що у пункті 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19 сформульовано уточнюючий правовий висновок щодо питання застосування положень частини 5 статті 267 ЦК України, а саме про те, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини 5 статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.

З огляду на те, що з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та скаржником не доведено заявлення безпосередньо позивачами клопотань про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, в силу вимог статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 колегія суддів враховує вказаний правовий висновок під час касаційного перегляду справи саме як останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, чим спростовуються посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 910/4749/16, від 21.03.2018 у справі № 910/27026/14.

54. Разом з тим колегія суддів вбачає підстави для скасування оскаржуваних судових рішень у частині відмови у задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Університету з огляду на таке.

55. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

56. Відповідно до імперативних вимог абзацу 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на час звернення з позовом в цій справі) не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній , а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

57. Висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Університету є передчасним, оскільки не відповідає правовому висновку, сформульованому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, у пунктах 8.10- 8.12 якої зазначено таке:

"Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон), має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку щодо застосування частини третьої статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства".

58. Державний класифікатор України ДК 002:2004 "Класифікація організаційно-правових форм господарювання" (далі - КОПФГ), затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 № 97, містить визначення поняття "державна організація (установа, заклад)": утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

59. У постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 204/6292/18 та від 17.06.2020 у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок про те, що саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Натомість державні організації (установи, заклади) на відміну від державного органу не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та виступають частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно-визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому, така організація має власний кошторис.

60. Зважаючи на те, згідно з відомостями, вміщеними у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та відповідно до положень Статуту БНАУ позивач-2 є державною установою (вищим навчальним закладом), тобто не має статусу суб`єкта владних повноважень, в особі якого прокурор може звертатися з позовом в інтересах держави, касаційна інстанція дійшла висновку, що суд першої інстанції передчасно розглянув позов Прокурора в інтересах держави в особі Університету по суті заявлених позовних вимог, оскільки у силу імперативних положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК України і абзацу 3 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" мав би залишити відповідний позов без розгляду.

61. Таким чином, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення місцевого господарського суду, в дійсності врахував висновки Верховного Суду щодо застосування положень статей 257, 261 267 ЦК України у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 359/2012/15-ц та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі № 922/2756/17, що наразі виключає підстави як для скасування оскаржуваних судових рішень у частині відмови у задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі МОН України, так і для закриття касаційного провадження у справі.

62. Натомість колегія судів, керуючись принципом jura novit curia ("суд знає закони"), вбачає підстави для ухвалення рішення про залишення без розгляду позову Прокурора, поданого в інтересах держави в особі Університету.

63. Викладене свідчить про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваних рішення та постанови в частині відмови у задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Університету та залишення зазначеного позову без розгляду.

64. З мотивів, наведених у пунктах 42, 46, 57- 60 цієї постанови, Верховний Суд відхиляє доводи відповідача щодо необхідності закриття касаційного провадження у справі, викладені у відзиві на касаційну скаргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

65. Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

66. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

67. Відповідно до частини 1 статті 313 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу .

68. Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, з урахуванням підстав позовних вимог і заперечень проти них, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правильного висновку про відмову в позові Прокурора в інтересах держави в особі МОН України з мотивів спливу позовної давності та недоведеності поважних причин її пропуску, однак, в порушення норм процесуального права помилково не залишили без розгляду позов Прокурора в інтересах держави в особі Університету, який не є суб`єктом владних повноважень, що свідчить про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржуваних рішення та постанови і залишення позову без розгляду у відповідній частині.

69. Ураховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі МОН України, однак оскаржувані рішення та постанову слід скасувати в частині відмови в позові Прокурора в інтересах держави в особі Університету, залишивши без розгляду позов в цій частині.

Розподіл судових витрат

70. З огляду на те, що Верховний Суд не ухвалює нового рішення та не змінює оскаржуваних судових рішень, розподіл судових витрат не здійснюється.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 300, 301, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 16.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 у справі № 925/312/19 скасувати в частині відмови у задоволенні позову керівника Золотоніської місцевої прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Білоцерківського національного аграрного університету.

Позов керівника Золотоніської місцевої прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Білоцерківського національного аграрного університету залишити без розгляду.

У решті рішення Господарського суду Черкаської області від 16.02.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2021 у цій справі залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Н. О. Багай

В. А. Зуєв