Постанова

від 11.11.2021 по справі 200/2961/21-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 року справа №200/2961/21-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Міронової Г.М., суддів Гаврищук Т.Г., Геращенка І.В., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 р. у справі № 200/2961/21-а (головуючий І інстанції суддя суддя Христофоров А.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Волноваської районної державної адміністрації Донецької області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток,

ВСТАНОВИВ:

9 березня 2021 року ОСОБА_2 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Волноваської районної державної адміністрації Донецької області, в якій просила суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області Козми Г.О. від 19.02.2021 № 12/2 Про звільнення ОСОБА_3 ;

- поновити її на посаді заступника начальника управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області, начальника відділу грошових виплат і компенсацій управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області з 20.02.2021;

- зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за період з 20.02.2021 по дату прийняття судом рішення про поновлення на роботі (т. 1 а.с. 1-9).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 6 липня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено (т. 2 а.с. 142-147).

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено про порушення судом першої інстанції норм процесуального права; посилається на постанову Верховного Суду від 24.07.2020 у справі № 816/654/17 та зазначає, що сама лише трансформація одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не є підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження; ураховуючи, що мало місце реорганізація до відокремленого структурного підрозділу правонаступника зі скороченням штату, але без скорочення посади, то позивач вважає, що вона підлягала переведенню, а не звільненню.

Крім того, у відповідача були вакантні посади, однак ані переведення, ані пропозиції такої вакансії відповідач не здійснив.

З урахуванням наведеного вважає, що, оскільки відповідачем не були дотримані визначені КЗпП України гарантії працівнику при звільненні, відтак наказ начальника Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області Козми Г.О. від 19.02.2021 № 12/Ї2 про її звільнення є протиправним та підлягає скасуванню. Так як звільнення було протиправним, то стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Від позивача 11.11.2021 до суду надійшли письмові пояснення.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто у письмовому провадженні.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, наданий відзив та письмові пояснення, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Позивач, громадянка України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса листування: АДРЕСА_2 ).

Позивач з 17.06.1997 року працювала в Управлінні соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області, що підтверджується копією сторінок трудової книжки НОМЕР_2 . З 23.06.1999 займала посаду заступника начальника управління, начальника відділу грошових виплат і компенсацій. 19.02.2021 була звільнена з займаної посади у зв`язку із реорганізацією управління соціального захисту населення Великоновоселківської районної державної адміністрації (т. 1 а.с. 15-17).

Розпорядженням голови Великоновосілківської райдержадміністрації від 06.01.2021 № 3 «Про скорочення посад» прийнято рішення про скорочення структурних підрозділів Великоновосілківської районної державної адміністрації, що мають статус юридичної особи публічного права, зокрема, Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області (ЄДРПОУ 03197233) у кількості 51 штатної одиниці (т. 1 а.с. 118-120).

20.01.2021 Управлінням соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області прийнято наказ № 1/1 «Про попередження працівників про наступне вивільнення» , в якому вказано попередити про наступне вивільнення працівників та звільнити їх у місячний термін (т. 1 а.с. 125).

Позивач ознайомлений із ним у день його прийняття (т. 1 а.с. 126).

20.01.2021 позивач отримав повідомлення про звільнення, яке, як вказано у повідомленні, відбудеться у місячний термін відповідно до ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з реорганізацією Великоновоселківської райдержадміністрації (т. 1 а.с. 127).

ОСОБА_1 була звільнена 19 лютого 2021 року з посади заступника начальника управління, начальника відділу грошових виплат і компенсацій у зв`язку із реорганізацією управління соціального захисту населення Великоновоселківської районної державної адміністрації та скороченням штату працівників з посиланням на пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу відповідно до наказу управління соціального захисту населення Великоновоселківської районної державної адміністрації від 19.02.2021 № 12/2 (т. 1, а.с. 14).

Розпорядженням голови Волноваської районної державної адміністрації від 21.01.2021 № 19 реорганізовано структурні підрозділи Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області зі статусом юридичної особи, зокрема, Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області (код ЄДРПОУ 03197233), шляхом приєднання до Волноваської районної державної адміністрації, яка визначена правонаступником усіх прав та обов`язків реорганізованих структурних підрозділів (т. 1 а.с. 58-59, 75-77, 108-109).

За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичну особу - Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області припинено 23.03.2021, його правонаступником є Волноваська районна державна адміністрація (код ЄДРПОУ 05419927).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Права і свободи людини та їх гарантії відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частинами 1, 2, 6 статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Закон України Про державну службу від 10.12.2015 року № 889-VIII (Закон № 889-VIII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

За унормуванням ч. 2 та ч. 3 ст. 5 Закону № 889-VІІІ відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин не врегульованих цим Законом.

Підстави припинення державної служби визначені статтею 83 Закону № 889-VІІІ.

Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VІІІ державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Пунктом 1 та пунктом 1-1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII (після внесених Законом № 117-IX змін) передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.

За унормуванням частин 2, 3 статті 81 Цивільного кодексу України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Приписами частини першої статті 104 Цивільного кодексу України занотовано: юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Ліквідація - це одна із форм припинення юридичної особи. Ліквідація юридичних осіб здійснюється без переходу прав i обов`язків підприємства, що ліквідується, до інших осіб, тобто без правонаступництва. При ліквідації підприємства його права й обов`язки припиняються.

Зокрема, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою.

У цьому акті має бути наведене обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади.

Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

Судова колегія вважає, що для вирішення питання чи мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема, на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади, оскільки якщо внаслідок ліквідації державного органу його функції були передані іншому чи новоутвореному державному органу, то в такому випадку має місце не ліквідація, а реорганізація державного органу.

Верховною Радою України 17 липня 2020 року була прийнята постанова № 807-1Х Про утворення та ліквідацію районів , п.п. 5) п. 1 якої утворено у Донецькій області: Волноваський район (з адміністративним центром у місті Волноваха) у складі територій Великоновосілківської селищної, Волноваської міської, Вугледарської міської, Комарської сільської, Мирненської селищної, Ольгинської селищної, Старомлинівської сільської, Хлібодарівської сільської територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України; що набрала чинності 19.07.2020 року.

На виконання цієї постанови ВР розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1635-р Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій було визначено: здійснити реорганізацію районних державних адміністрацій районів, ліквідованих згідно з постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 р. № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів» , шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених зазначеною постановою, згідно з додатком 1.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 р. № 1321 відповідно до статті 71 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» затверджено Порядок здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються .

Розпорядженням голови обласної державної адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 04 січня 2021 року № 1/5-21 Про чисельність працівників районних державних адміністрацій Донецької області з 01 січня 2021 року , чисельність працівників Волноваської районної державної адміністрації становила 91 одиницю, чисельність працівників Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області склала 0 одиниць (т. 1 а.с. 130-133, 191).

Зі змісту вищенаведених нормативно-правових актів вбачається, що звільнення позивача зумовлене реорганізацією.

При цьому, Волноваською РДА набуто всіх прав і обов`язків Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області.

Правила ч. 3 статті 87 Закону № 889-VIII (після внесених Законом № 117-IX змін) визначають, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі п. 1 ч. 1ст. 87 Закону № 889-VIII регулюється також нормами Кодексу законів про працю України, а саме: статтями 40, 49-2 КЗпП України.

Відповідно до ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України Про державну службу , здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

- у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини 2 статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

- не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

За п. 1 ч. 1ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом зокрема у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Водночас ч. 2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Таким чином ліквідація відноситься до терміну «змін в організації виробництва і праці» , що свідчить про поширення на спірні правовідносини положення частини 3 статті 49-2 КЗпП України, відповідно до якої одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При цьому відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній до 25.09.2019) підставою припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначалось скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

У частині 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній до 25.09.2019) зазначалось, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускалось лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Таким чином, стаття 87 Закону № 889-VIII на час проходження позивачем державної служби, передбачала чіткий вичерпний перелік підстав припинення державної служби (в тому числі і за ініціативою суб`єкта призначення), і при цьому містила імперативне положення, яке є по своїй суті однією з гарантій того, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Аналіз прийнятих Верховною Радою України доповнень та змін до статті 87 Закону № 889-VIII дає можливість дійти висновку, що такі зміни та доповнення суттєво змінили порядок звільнення особи за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, з підстав ліквідації та реорганізації державного органу в сторону звуження гарантій державного службовця на продовження служби.

Так, скасований обов`язок суб`єкта призначення пропонувати працівнику іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі, а також виключене положення п.1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII, стосовно того, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Відповідні зміни були внесені і у КЗпП України Законом України Про внесення змін до Кодексу законів про працю України 12.12.2019 № 378-IX, який набрав чинності 02.02.2020.

Зокрема, статтю 49-2 КЗпП України, яка регулює порядок вивільнення працівників, після частини п`ятої було доповнено новою частиною такого змісту: Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті .

Отже, доповнення та зміни до ст. 49-2 КЗпП України, також суттєво змінили порядок звільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України Про державну службу за ініціативою суб`єкта призначення на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 зокрема з підстав реорганізації державного органу в сторону звуження гарантій державного службовця, оскільки: до державних службовців не застосовуються положення частини 2 статті 40 КЗпП України Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу та положення частини 2 статті 49-2 КЗпП України При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством .

Таким чином, очевидним є те, що наведені формулювання ст. 87 Закону № 889-VIII та ст. 49-2 КЗпП України, звужують гарантії державних службовців на продовження служби у зв`язку із реорганізацією державного органу, порівняно із іншими громадянами, що є прямим порушенням конституційного права, зокрема позивача, встановленого статтею 24 Основного закону, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

При цьому, у частині процедури звільнення з підстав п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII ця стаття у редакції Закону № 117-IX не визначала особливостей процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої цієї статті, які би мали перевагу у застосуванні порівняно із загальним порядком вивільнення працівників, установленим КЗпП України. Натомість, зміст наведених положень статті 87 Закону № 889-VIII свідчив про відсутність будь-якого правового регулювання правовідносин, пов`язаних із звільненням державних службовців у випадку реорганізації або ліквідації державного органу.

Крім того, виключення зі статті 87 Закону № 889-VIII бланкетної (відсилочної) норми щодо застосування законодавства про працю при визначенні процедури вивільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини 1 цієї статті не вказує на заборону щодо його застосування, враховуючи приписи частини 3 статті 5 Закону № 889-VIII та свідчить про неврегульованість цією редакцією Закону відповідних правовідносин.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 17.06.2021 у справі № 240/455/20, від 26.05.2021 у справі № 260/261/20.

Верховним Судом у цих рішеннях також вказано, що аналіз ст. 87 Закону № 889-VIII в реакції Закону № 117-IX давав підстави для висновку про відсутність будь-яких інших застережень стосовно процедури припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, в тому числі і у разі ліквідації державного органу. Отже, відповідні питання щодо особливостей вивільнення працівників у разі реорганізації, ліквідації державного органу нормами спеціального закону були не врегульовані, що свідчить про необхідність застосування положень законодавства про працю.

Додатковим підтвердженням аргументованості застосування законодавства про працю до спірних правовідносин, що виникли у період дії статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону № 117-IX, Верховний Суд вбачає наступні зміни до цієї статті, внесені згідно із Законами України від 14.01.2020 № 440-IX та від 23.02.2021 № 1285-IX, якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 11 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII, зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, визначення обов`язку пропонувати працівнику посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.

Так, ч. 3 статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону України від 23.02.2021 № 1285-IX передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення за 30 календарних днів на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Незважаючи на те, що вказані зміни до Закону України "Про державну службу", внесені Законом № 1285-ІХ, набрали чинності 06.03.2021 року, суд апеляційної інстанції вважає, що ухваленням Верховною Радою України Закону № 1285-ІХ, яким внесені зміни до частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, законодавець у такий спосіб скасував дискримінаційні положення цього Закону № 889-VIII, які звужували гарантії державних службовців на продовження служби у зв`язку із реорганізацією державного органу, порівняно із іншими громадянами, чим відновив конституційні права державних службовців на працю.

Пунктом 7 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються встановлено:

Перехід повноважень, прав та обов`язків (публічно-владне правонаступництво) райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється:

у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів - з моменту утворення комісії з реорганізації райдержадміністрації, що припиняється (далі - комісія з реорганізації).

Пунктом 3 Розпорядження голови Волноваської районної державної адміністрації від 21.01.2021 року № 19 було утворено комісію з реорганізації структурних підрозділів Великоновосілківської районної державної адміністрації шляхом приєднання до Волноваської районної державної адміністрації ( т.1 а.с. 58-59).

Тобто, від цієї дати всі дії стосовно вирішення питання щодо звільнення позивача повинна була приймати саме Волноваської районної державної адміністрації, як і вирішувати питання щодо можливості пропонування вакантних посад в цьому органі.

А наявність вакантних посад в Волноваській районній державній адміністрації підтверджено витребуваними у відповідача письмовими доказами (т.2 а.с. 228-229 ).

Колегія суддів зазначає, що позивачу з моменту попередження і до фактичного звільнення не пропонувалася жодна вакантна посада державної служби у органі, який набував або набуває статус правонаступника.

Суд не приймає доводів відповідача про те, що юридична особа - управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації припинена 23 березня 2021 року, а юридична особа - Великоновосілківська районна державна адміністрація, як державний орган, також припинила свою діяльність 24 березня 2021 року, оскільки цей факт для вирішення позову ОСОБА_2 ніякого правового значення не має. Як не має значення і посилання на дату складення передавального акту, оскільки за п. 8, 9 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій це стосується тільки питання переход майна, майнових прав та обов`язків райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів.

Таким чином апеляційний суд відхиляє доводи відповідача щодо законності підстави для звільнення позивача, та вказує на наявність правових підстав для скасування оскаржуваного наказу та поновлення позивача на роботі.

Апеляційний суд зазначає, що у разі реорганізації державного органу, незалежно від скорочення чисельності або штату державних службовців, підставою для припинення відносин державної служби мають бути інші об`єктивні підстави для звільнення державних службовців, та такими причинами не може бути лише одне бажання суб`єкта призначення.

ЄСПЛ у справі "Полях та інші проти України" від 17.02.2020 (набуло статусу остаточного 24.02.2020 р.) визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя та наголосив, що таке втручання відбулось без жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки.

Суд відзначає, що абзацом 1 частини 1 статті 22 Закону України "Про державну службу" занотовано: з метою добору осіб, здатних професійно виконувати посадові обов`язки, проводиться конкурс на зайняття посади державної служби відповідно до Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Отже, за загальним правилом добір на посади державної служби має проводитися за конкурсом.

Частиною п`ятою статті 22 Закону України "Про державну службу" передбачалось, що в разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в цій справі звільненню позивача з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця, йому не інкриміновано жодних незаконних дій, прорахунків у роботі чи незадовільної поведінки, яка була б несумісна зі статусом державного службовця.

Суд зазначає, що, звільняючи позивача із займаної посади, суб`єкт призначення не надав оцінку його роботі, не зазначив причини звільнення саме позивача, порівняно із іншими службовцями, прийнятими на службу до утвореного органу, відтак, обираючи серед працівників особу, яка підлягає звільненню суб`єкт призначення діяв свавільно, тобто без будь-яких обґрунтувань, на власний розсуд, не пояснюючи причини прийнятого рішення.

Судова колегія зазначає, що на державні органи покладений обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах Лелас проти Хорватії , Тошкуце та інші проти Румунії ) і сприятимуть юридичній визначеності (рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини , Беєлер проти Італії ).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ( рішення у справі Лелас проти Хорватії ).

Потреба виправити колишню помилку не повинна непропорційним чином втручатися в коло правовідносин, на які покладалася особа щодо легітимності добросовісних дій державного органу (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки ).

Іншими словами, свідоме уникнення виконання обов`язків державного органу не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки та у справах Ґаші проти Хорватії , Трґо проти Хорватії ).

Суд апеляційної інстанції також враховує п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі Рисовський проти України , в якому суд зазначив, що принцип належного урядування , зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.

Конституційний Суд України також вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 07.07.2004 № 14-рп/2004).

З огляду на це Конституційний Суд України зазначає, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.

Порушення принципу рівності громадян є також ще однією підставою для скасування наказу про звільнення та відновлення порушених прав позивача.

Означене у сукупності свідчить про те, що звільнення позивача відбулось без дотримання вищевказаних принципу пропорційності та законності рішень суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не доведено дотримання ним визначених КЗпП України гарантій працівнику при звільненні, відтак наказ начальника Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області Козми Г.О. від 19.02.2021 № 12/2 Про звільнення ОСОБА_3 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено. Працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

Верховний Суд в постанові від 06.07.2021 у справі № 640/1627/20 зазначив, що працівник, який був незаконно звільнений, поновлюється на посаді, з якої його було незаконно звільнено. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця. Ураховуючи приписи частини першої статті 235 КЗпП України, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника саме на попередній роботі. Поновлення працівника, у разі відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді відповідно до її кваліфікації та професійної компетентності в цьому або державному органі, який є правонаступником органу, з якого позивача звільнено, не відповідає приписам статті 235 КЗпП України та є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.

Отже, вимоги позивача в частині поновлення на посаді також підлягають задоволенню.

Таким чином, суд вважає за необхідне поновити позивача з 20.02.2021 саме на посаді заступника начальника управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області, начальника відділу грошових виплат і компенсацій управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області та задовольнити відповідні позовні вимоги.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки судом визнано протиправним звільнення позивача, то стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.02.2021 по 11.11.2021.

Згідно норм абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100), середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт).

Відповідно до розрахунку отриманої позивачем за грудень 2020 року - січень 2021 року заробітної плати, за грудень 2020 року позивачу нараховано 15550,00 грн. (відпрацьовано 22 дні), за січень 2021 року - 10 686,26 грн. (відпрацьовано 19 днів), відтак середньоденна заробітна плата позивача склала 639,91 грн. (т. 1 а.с. 129).

Час вимушеного прогулу позивача склав 181 робочий день, а тому стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 115823, 71 грн. з відрахуванням обов`язкових платежів.

Верховним Судом в постанові від 27.06.2019 у справі № 826/16141/16 зазначено, що суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу до стягнення з роботодавця на користь працівника обчислюються судом без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та вираховуються при виплаті працівнику.

Таким чином позов підлягає задоволенню повністю.

Пунктами 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Підстави для здійснення розподілу судових витрат відсутні.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

І відповідачем не доведено, що у спірних правовідносинах він діяв правомірно.

За унормуванням ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є цілком слушними, а тому рішення суду підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 311, 315, п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 р. - задовольнити.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 липня 2021 р. у справі № 200/2961/21-а - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Волноваської районної державної адміністрації Донецької області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області від 19.02.2021 року за № 12/2 Про звільнення ОСОБА_2 .

Поновити ОСОБА_2 на посаді заступника начальника управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області, начальника відділу грошових виплат і компенсацій управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області з 20.02.2021 року.

Зобов`язати Волноваську районну державну адміністрацію Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.02.2021 по 11 листопада 2021 року в розмірі 115823, 71 грн. (сто п`ятнадцять тисяч вісімсот двадцять три грн. 71 коп.).

Рішення суду в частині поновлення на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 листопада 2021 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді Т.Г. Гаврищук

І.В. Геращенко