Постанова

від 11.11.2021 по справі 440/4049/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 р. Справа № 440/4049/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Новосанжарської селищної ради Новосанжарського району Полтавської області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 (головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков) по справі № 440/4049/21

за позовом ОСОБА_1

до Новосанжарської селищної ради Новосанжарського району Полтавської області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом , в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення восьмої сесії восьмого скликання Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області від 31.03.2021 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Новосанжарську селищну раду Полтавського району Полтавської області надати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, розташованої за межами населених пунктів Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2021р. по справі №440/4049/21 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області №64 від 31.03.2021 "Про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 .

Зобов`язано Новосанжарську селищну раду Полтавського району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.05.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, що розташована за межами населених пунктів Малоперещепинської сільської ради, Новосанжарського району, Полтавської області, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 грн.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до невірного вирішення справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом не вірно надано оцінку наявним в справі доказам та законодавству, оскільки спірна земельна ділянка, на яку позивач бажає отримати дозвіл з подальшою передачею її у власність, не підпадає під дію статті 118 Земельного Кодексу, бо належить до нерозподілених земель колективної власності КСП Більшовик . Отже, на спірну земельну ділянку поширюються норми Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв). Спірна земельна ділянка перебуває у колективній власності КСП Більшовик , що підтверджується державним актом на землю серії ПЛ №0018 від 16.12.1995 року, виданим Пологівською сільською радою народних депутатів колективному сільськогосподарському підприємству Більшовик для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який зареєстрований у відповідності до законодавства, яке діяло на час його видачі, а отже, є чинним.

Крім того, пунктом 7 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу визначено, що юридичні особи, які одержали у власність, тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки. Вважаває, що зміни, які відбулися в земельному законодавстві після видачі державного акту на право колективної власності на землю, а саме відсутність у новому законодавстві колективної форми власності, не є підставами припинення колективної форми власності на землю.

Підсумовуючи зазначив, що нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Отже, нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) не можуть бути передані у власність на підставі статті 118 Земельного Кодексу, а тільки в оренду - на підставі Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 року по справі №440/4049/21 без змін.

Відповідачем надано заперечення на відзив на апеляційну скаргу на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 року по справі №440/4049/21, зміст яких аналогічний доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 , ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу та заперечень на відзив, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач 19.05.2020 року звернувся до Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області за межами населеного пункту.

Рішенням 35 сесії 7 скликання Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області від 12.06.2020 ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Позивач, не погоджуючись з такою відмовою, звернувся до суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.10.2020 року по справі №440/4472/20 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення 35 сесії 7 скликання Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області від 12.06.2020 Про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язано Малоперещепинську сільську раду Новосанжарського району Полтавської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.05.20р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, з урахуванням висновків суду. (а.с. 15-16).

Рішенням Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області від 18.12.2020р. №32, розпочато процедуру реорганізації Малоперещепинської сільської ради шляхом приєднання до Новосанжарської селищної ради, у зв`язку з чим Новосанжарська селищна рада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків Малоперещепинської сільської ради (а.с. 35-37)

На виконання судового рішення, відповідачем повторно розглянуто заяву позивача, та прийнято рішенням 8 сесії 8 скликання Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області від 31.03.2021р. №64, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, оскільки за даними Державного земельного кадастру спірна земельна ділянка значиться за межами населеного пункту Малоперещепинської сільської ради (яка перебуває в стадії реорганізації) та належить до земель колективної власності КСП Більшовик . (а.с.17).

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відмова Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, а отже є незаконною, оскільки відсутні докази державної реєстрації права власності за будь-якою особою, на бажану позивачем земельну ділянку, докази віднесення спірної земельної ділянки до земель комунальної або приватної власності та наявності прав на відповідну земельну ділянку у третіх осіб.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, суд першої інстанції зазначив про неможливість перебирання на себе функцій органу місцевого самоврядування та зобов`язання його приймати певне рішення.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову, з наступних підстав.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно із ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз вищевказаних норм вказує, що Земельним кодексом України встановлено вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, та орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який відмовляє в надані такого дозволу, зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Як вбачається з оскаржуваного рішення відповідача №64 від 31.03.2021 р., позивачу відмовлено в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, у зв`язку з належністю спірної земельної ділянки на праві колективної власності КСП Більшовик .

Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Аналіз вищевказаної норми вказує, що відповідач може передати у власність або у користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише комунальної власності.

Пунктом 1 Указу Президента України № 720/95 від 08.08.1995 року "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям"(в подальшому Указ № 720/95) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.

Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Відповідно до п. 2 Указу № 720/95, право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Статтею 14-1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) встановлено, що організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

Отже, у разі неповернення земель колективної власності до земель державної чи комунальної власності і право власності на них підтверджується державним актом на право колективної власності на землю, розпорядження такими землями не належить до компетенції жодного органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, визначеного статтею 122 Земельного кодексу України, а землі залишаються у колективній власності.

Земельним кодексом України від 25.10.2001 р. № 2768-ІІІ виключена колективна форма власності, проте, не визначено порядок припинення права колективної власності на земельну ділянку та її подальший перехід у державну чи комунальну власність.

Чинним законодавством не визначено, що землі колективної власності автоматично переходять у державну власність.

Статтею 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013 р., визнаються дійсними, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Відповідно до ст. 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року, який втратив чинність після набрання чинності Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Пунктом 7 РозділуХ Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10. 2001 р., встановлено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що зміни, що відбулися у земельному законодавстві після видачі Державного акту на право колективної власності на землю, відсутність у новому законодавстві колективної форми власності, не можуть бути підставою для припинення колективної власності на землю.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 р. у справі № 816/1618/17, від 11.11 2020 у справі № 816/118/18.

Законом України від 10.07.2018 р. № 2498-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні "розділ Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 21 такого змісту: "Установити, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності".

Колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності доказів реєстрації права власності на обрану позивачем земельну ділянку.

В матеріалах справи наявний Державний акт на право колективної власності на землю серії ПЛ 0018 від 16.12.1995 року, виданий КСП " Більшовик", відповідно до останній має у колективній власності 3535, 2 гектара для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказаний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 1. (а.с. 43-44).

На час виникнення спірних правовідносин, КСП Більшовик (ідентифікаційний код юридичної особи 03772789), зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.50).

Також, з плану зовнішніх меж земель, переданих у колективну власність КСП "Більшовик", аерозйомки, вбачається, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач у власність, розташована в межах земельної ділянки КСП " Більшовик". (а.с.45-47)

Висновки суду першої інстанції щодо відсутності доказів проведення державної реєстрації права власності на обрану позивачем земельну ділянку, а також належності її третім особам, є помилковими, оскільки відповідно до п.7 розділу Х "Перехідні положення" юридичні особи, що одержали у власність земельні ділянки у розмірах, що були передані раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" від 02.04.2002 №449 (чинної на час спірних правовідносин) установлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Колегія суддів зазначає, що Державний акт на право колективної власності на землю серії ПЛ 0018 від 16.12.1995 року,, виданий КСП " Більшовик", зареєстрований у встановленому законодавством порядку, доказів його скасування матеріали справи не містять.

Посилання суду, що діючим на час розгляду справи не встановлено такого виду власності, як "колективна", не свідчить про припинення права цієї власності за особою, яка таке право набула.

Водночас, судовим розглядом справи не встановлено чи закінчився процес розпаювання земель КСП Більшовик , а тому висновок суду першої інстанції про те, що Державний акт на право колективної власності на землю серії ПЛ 0018 від 16.12.1995 року не є належним доказом права власності на обрану позивачем земельну ділянку, є помилковим.

При цьому, наявності у відповідача відомостей про те, що невитребувані після реалізації проекту приватизації земель КСП "Більшовик" внаслідок розпаювання паї були передані в установленому законодавством порядку до державної власності, судом не встановлено.

Таким чином земельна ділянка, щодо якої позивач просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою для відведення у власність не належить до земель державної чи комунальної власності, а належить до земель колективної власності, у зв`язку з чим у Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області відсутні повноваження щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою та перевірки відповідності місця розташування об`єкта вимогам законів.

Натомість, суд першої інстанції вищезазначені обставини не врахував, не застосував законодавство, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин, та не вірно надав оцінку діючому законодавству, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про неправомірність рішення від 31.03.21р. №64 та зобов`язання Новосанжарську селищну раду Полтавського району Полтавської області повторно розглянути заяву позивача від 19.05.20р.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи, що суд першої інстанції, неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, рішення суду в частині задоволення позову підлягає скасуванню, з прийняттям нового про відмову в цій частині в позові.

За приписами п. 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області - задовольнити.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.06.2021 по справі № 440/4049/21 - в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 - скасувати.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Новосанжарської селищної ради Полтавського району Полтавської області про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді О.А. Спаскін С.П. Жигилій