Постанова

від 01.11.2021 по справі 909/374/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2021 р. Справа №909/374/20

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Кордюк Г.Т.

суддів Кравчук Н.М.

Плотніцького Б.Д.

секретар судового засідання Кострик К.І.

розглядаючи апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВРС ЛТД» , б/н від 25.06.2021 (вх. №01-05/2185/21 від 29.06.2021), та Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, вих..№ 9-9-0.6-3868/0/2-21 від 02.07.2021 (вх. №01-05/2268/21 від 05.07.2021),

на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.06.2021 (повне рішення складено 08.06.2021)

у справі №909/374/20 (суддя Матуляк П.Я.)

за позовом: Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВРС ЛТД»

про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в сумі 68 979, 95 грн

за участю учасників справи :

від позивача: Гуменюк І.Л. - представник

від відповідача: Борзих А.В. - адвокат

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТзОВ "ВРС ЛТД" про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в сумі 68 979,95 грн.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.10.2020 у справі № 909/374/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.10.2020 у справі № 909/374/20 залишено без змін, а апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області без задоволення.

28.01.2021 на адресу суду першої інстанції від представника ТзОВ "ВРС ЛТД" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі № 909/374/20 щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 01.06.2021 у справі № 909/374/20 заяву ТзОВ "ВРС ЛТД" про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на користь ТзОВ "ВРС ЛТД" 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. В решті витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, ТзОВ "ВРС ЛТД" подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким повністю задоволити вимоги відповідача та стягнути з позивача на користь відповідача 21 300,70 грн фактично понесених ним судових витрат на правничу допомогу у цій справі. Зокрема, скаржник зазначає, що усі необхідні докази на підтвердження понесених та фактично оплачених витрат на професійну правничу допомогу було долучено до матеріалів справи, заява була подана у відповідності до ч.8 ст. 129 ГПК України.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення відмовити повністю. Зокрема, скаржник вважає, що суд безпідставно взяв до уваги докази відповідача щодо судових витрат, оскільки такі в порушення вимог ч.5, ч.6 ст. 165 ГПК України не були надіслані позивачу.

Представник ТзОВ "ВРС ЛТД" в судовому засіданні доводи своєї апеляційної скарги підтримав повністю. Проти доводів апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області заперечив, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/5126/21 від 19.07.2021).

Представник Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області в судовому засіданні доводи своєї апеляційної скарги підтримав повністю. Проти доводів апеляційної скарги ТзОВ "ВРС ЛТД" заперечив, з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу та у запереченнях (зареєстровані в канцелярії суду за вх№ 01-04/5124/21 від 19.07.2021, вх№ 01-04/5417/21 від 02.08.2021).

Вивчивши апеляційні скарги, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, судова колегія Західного апеляційного господарського суду дійшла таких висновків .

Відповідно до ст. 244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, представником ТзОВ "ВРС ЛТД" подано 28.01.2021 до Господарського суду Івано-Франківської області заяву про ухвалення додаткового рішення (а.с. 1 том ІІ).

Рішення у справі прийнято 22.10.2020 про відмову в позові Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області.

При винесенні рішення суд не вирішив питання про витрати на професійну правничу допомогу.

Приймаючи додаткове рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зробив висновок, що оскільки позивачем в порушення ч.3 ст.126 ГПК України не надано детального опису робіт, не деталізовано опису робіт із зазначенням витраченого часу на відповідні види робіт, а зазначено загальну кількість витраченого часу - 10 годин, що ставить під сумнів, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмету спору, а тому оцінює критично перелічені в акті від 07.07.2020 послуги та кількість часу, затраченого адвокатом, обсяг і складність процесуальних документів складених адвокатом не є складним, зменшив судові витрати до 12 000,00 грн, керуючись ч.5,ч.6 ст. 126 ГПК України.

З таким висновком судова колегія апеляційного суду не погоджується.

Згідно з ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За змістом ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно із ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Водночас, за приписами ч.6 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертої статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України , враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу . Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України , враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, у відповідності до частин п`ятої, шостої статті 126 ГПК України можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 22.11.2019 у справі №910/906/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19).

Як вбачається з матеріалів справи, подаючи відзив на позовну заяву, відповідач долучив до відзиву договір про надання правничої допомоги б/н від 08.06.2020 з орієнтовним розрахунком витрат про надання правничої допомоги тільки для суду, акт приймання-передавання наданих послуг від 07.07.2020 з розрахунком витрат, довідку по курсу євро тільки для суду, та докази направлення відзиву стороні для суду (а.с. 92-93 том І).

Згідно п.1.2 договору про надання правничої допомоги від 08.06.2020 адвокат приймає на себе обов`язки представляти права та законні інтереси клієнта у Господарському суді Івано-Франківської області у справі № 909/374/20 за позовом ГУ ДКГ в Івано-Франківській області про стягнення шкоди в розмірі 68 979,95 грн, заподіяної внаслідок порушення вимог законодавства України про охорону земель.

Відповідно до п.4.2 договору гонорар адвоката складає: орієнтовно у гривнях по курсу євро суму відповідно до додатку 1 до цього договору - попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат на професійну правничу допомогу.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що гонорар сплачується адвокату через 2 дні після набрання законної сили рішення у зазначеній справі.

Додатком №1 до договору сторони визначили розрахунок витрат (а.с. 94 том І).

Актом виконаних робіт від 07.07.2020 підтверджено надання послуг (а.с. 95 том І).

В акті сторони узгодили, що загалом було витрачено десять годин на з`ясування обставин та проведення консультацій з клієнтом, збирання доказів у справі, підготовку та складання документів у справі.

Зменшуючи судові витрати до 12 000,00 грн, місцевим господарським судом зроблено висновок, що такі не є співмірними із складністю справи та витраченим адвокатом часом. Однак, господарський суд не навів мотивів із підтверджуючими доказами, чому саме такі витрати є не співмірні, чому справа не є складною, які саме витрати входять в суму 12 000,00 грн, адже суд не взяв до уваги акт виконаних робіт та оцінив його критично.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу , відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Однак, у рішенні суд не навів, які саме витрати не підлягають до відшкодування, не навів мотивації, які витрати входять в суму, яку суд визнав обґрунтованою 12 000,00 грн, не навів мотивації, чому справа не є складною, а зробив висновок, що обсяг і складність процесуальних документів не є значними, та участь в судовому засіданні - 1 година.

Як вбачається з акту виконаних робіт, долученого до судових дебатів, сторони визначили, що за надані послуги, які перелічені в акті, витрачено 10 годин, що згідно додатку до договору становить 500 євро по курсу встановленого НБУ станом на 07.07.2020 становить 30 4295 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідач брав участь у двох судових засіданнях у справі: 14.07.2020 та 22.10.2020, що згідно розрахунку становить по 50 євро за 1 судове засідання.

А відтак, сума судових витрат на професійну правничу допомогу складає 600 євро (500 євро + 50 євро + 50 євро), що за курсом НБУ станом на 07.07.2020 становить 18 257,70 грн (600 євро х 30.4295), яка підлягає відшкодуванню.

Щодо стягнення 3 043 грн за час витрачений адвокатом на підготовку і подачу апеляційному та касаційному судам відзивів на апеляційну та касаційну скарги, а також підготовку та подачу заяви суду про участь в судовому засіданні в режимі відео конференції (а.с. 14 том ІІ), то дана вимога до задоволення не підлягає з огляду на таке

Відповідно до ч.2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, апеляційним судом здійснюється відповідно до пп. в, п. 4 ч.1 ст. 282 ГПК України.

Порядок вирішення питання про судові витрати, які не були вирішені, встановлений ст.244 ГПК України та ухвалюється тим судом, який ухвалив рішення.

Аналіз вищенаведених норм процесуального права вказує на те, що судові витрати понесені в апеляційній інстанції розглядає суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги, а витрати понесені в касаційній інстанції відповідно відшкодовує касаційний суд, за умови, що сторона подала докази понесення таких витрат до судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.8 ст. 129 ГПК України).

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.02.2019 у справі №916/24/18.

Не підлягають задоволенню вимоги представника ТзОВ ВРС ЛТД про відшкодування судових витрат в сумі 4 540 грн за послуги адвокат в суді апеляційної інстанції, які заявлені відповідачем в заяві від 22.09.2021 до апеляційної скарги на додаткове рішення від 01.06.2021 у справі № 909/374/20 (зареєстрована в канцелярії суду за вх№ 01-04/6650/21 від 27.09.2021).

Так, із звіту про виконані роботи, поданого відповідачем, вбачається що він просить відшкодувати витрати на правову допомогу в суді апеляційної інстанції по підготовці та поданню відзиву на апеляційну та касаційну скарги, здійснення виїзду у Західний апеляційний господарський суду, де знайомився з матеріалами справи, проте, колегія суддів зазначає, що такі повинні були подаватися до суду апеляційної інстанції, який прийняв постанову за результатами розгляду апеляційної скарги на основне рішення суду.

Щодо відшкодування витрат представника за подання заяви про ухвалення додаткового рішення, забезпечення участі у судовому засіданні 27.07.2021 апеляційного суду, то заява від 22.09.2021 не містить обґрунтованого розрахунку цих витрат з врахуванням п.4.2 договору про надання правничої допомоги від 08.06.2020 в гривневому еквівалентні до курсу євро, оскільки ні в заяві, ні в звіті від 22.09.2021 відповідач не наводить курсу євро і на яку дату, а також не подав обґрунтованого розрахунку таких витрат. Відповідно апеляційний суду не може здійснити перевірку такого розрахунку за його відсутності, а тому в силу ч.2 ст. 124 ГПК України відмовляє у їх задоволенні.

Доводи скарги Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області суд відхиляє з наступних підстав.

Апелянт стверджує, що суд взяв до уваги докази, які долучені до відзиву на позовну заяву без належних доказів направлення їх стороні - позивачу у справі, а тому суд безпідставно взяв їх до уваги.

Приписами ч.8 ст. 129 ГПК України визначено, що такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи, договір про надання правничої допомоги від 08.06.2020, додаток до договору, акт виконаних робіт та курс валют НБУ (а.с. 92-96 том І), відповідачем подано до відзиву на позовну заяву до судових дебатів тільки для суду (а.с. 68-69 том І). Доказів відправлення таких позивачу в матеріалах справи відсутні.

Одна, позивач отримав відзив і подав відповідь на відзив, який зареєстрований в канцелярії суду 03.08.2020 за №9631/20, в якому, зокрема підтверджено отримання такого 13.07.2020 (а.с. 111-114 том І).

Окрім того, з протоколу судового засідання вбачається, що 14.07.2020 в судовому засіданні був присутній представник позивача, а відтак, мав можливість ознайомитися із поданими доказами. В судому засіданні було оголошено перерву до 13.08.2020 (а.с. 108-110 том І).

За клопотанням позивача від 12.08.2020 суд відклав розгляд справи на 24.09.2020 (а.с. 125-130 том І).

Судове засідання 24.09.2020 не відбулося і справу ухвалою суду від 07.10.2020 призначено до судового розгляду на 22.10.2020 (а.с. 131-132 том І).

22.10.2020 суд прийняв рішення (а.с. 139-147 том І).

Стаття 42 ГПК України надає право сторонам у справі, зокрема ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень.

А відтак, з огляду на викладене, судова колегія зазначає, що в межах строку з дня отримання відзиву, участі представника в судовому засіданні до прийняття судом рішення, тобто в межах 3-х місячного терміну, представник позивача мав можливість та час ознайомитися з поданими відповідачем доказами про відшкодування судових витрат, та відповідно подати свої заперечення. Однак таким правом не скористався.

Крім того позивач подав свої заперечення в суді першої інстанції про ухвалення додаткового рішення про не співмірність понесених витрат зі складністю справи, завищеним, необґрунтованим розміром таких, та критерію їх реальності, з посилання на додаток №1 до договору про надання правничої допомоги, що свідчить що такі докази у нього наявні (а.с. 18-21 том ІІ).

Інші доводи апеляційної скарги судом відхиляються, оскільки відзив на позовну заяву хоч і датований 06.06.2020, однак надісланий позивачу 09.07.2020, що підтверджується поштовими квитанціями та зареєстрований в суді 10.07.2020 (а.с. 66-69 том І).

Тобто, на день направлення відзиву, договір, додаток до договору та акт виконаних робіт були складені.

Щодо розрахунку наданих послуг по курсу євро, представником відповідача пояснено, що такий взято станом на 07.07.2020, коли складений акт виконаних робіт, а довідку подано з інтернет ресурсу Курс валют НБУ (а.с. 96 том І).

Визначення в договорі розрахунків грошового еквіваленту в іноземній валюті за офіційним курсом не суперечить ч.1 ст.533 ЦК України.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та спростовуються вищенаведеним.

Разом з тим, у контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) та Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що додаткове рішення місцевого господарського суду слід скасувати, апеляційну скаргу ТзОВ ВРС ЛТД задоволити частково, апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу ТзОВ ВРС ЛТД задоволити частково.

2. Додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 01.06.2021 у справі № 909/374/20 скасувати. Прийняти нове рішення, яким стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області на користь ТзОВ ВРС ЛТД 18 257,70 грн витрат на професійну правничу допомогу. У відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 3 043,00 грн - відмовити.

3. В задоволенні апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області - відмовити.

4. В задоволенні заяви представника ТзОВ ВРС ЛТД про стягнення 4 540,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції - відмовити.

5. Господарському суду Івано-Франківської області видати судовий наказ.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.288-ст.289 ГПК України.

7. Справу повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

судді Кравчук Н.М.

Плотніцький Б.Д