Постанова

від 23.02.2021 по справі 909/374/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" лютого 2021 р. Справа №909/374/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Кордюк Г.Т.

Плотніцький Б.Д.

секретар судового засідання Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області за вих. № 9-9-0.6-6957/0/2-20 від 27.11.2020 (вх. № ЗАГС 01-05/3497/20 від 30.11.2020)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.10.2020 (суддя Матуляк П.Я., повний текст складено 03.11.2020)

у справі № 909/374/20

за позовом : Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, м. Івано-Франківськ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВРС ЛТД"</a> (надалі ТзОВ "ВРС ЛТД"), м. Івано-Франківськ

про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в сумі 68 979,95 грн

за участю учасників справи :

від позивача: Запухлий Р.В. - представник (довіреність № 0-9-0.61-2/62-21 від 05.01.2021, витяг з ЄДРЮОФОПГФ)

від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ТзОВ "ВРС ЛТД" про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в сумі 68 979,95 грн.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 22.10.2020 у справі № 909/374/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд встановив, що матеріалами справи підтверджується наявність в діях відповідача повного складу цивільного правопорушення і розмір заявленої до стягнення шкоди. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 68 979,95 шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства України про охорону земель є обґрунтованими. Водночас, відповідачем подано суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності. Оскільки акт обстеження земельної ділянки №4.3-13/5 та акт №4.3-12/12 перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки складено 04.05.2017, то відповідно з цього моменту починається обрахунок строку позовної давності. Отже, в даному випадку, на думку суду, перебіг строку позовної давності розпочався 04.05.2017 та на момент звернення позивача 08.05.2020 до господарського суду з даним позовом сплинув. В зв`язку з чим у позові відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності.

Не погоджуючись з даним судовим рішенням, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним усі докази та аргументи, а відтак, винесено рішення з неповним з`ясуванням усіх обставин справи, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що суд невірно визначив початок перебігу позовної давності. На думку апелянта, в даному випадку строк позовної давності потрібно застосовувати з дня набрання чинності постанови від 19.05.2017 про накладення адміністративного стягнення, оскільки така виноситься за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, та є тим документом, яким встановлюється винність особи, розмір штрафу та матеріальна шкода за вчинення нею правопорушення. У зв`язку з чим, постанова про накладення адміністративного стягнення породжує правові наслідки для порушника.

Представник скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав повністю.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання 23.02.2021 не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. В попередньому судовому засіданні представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№01-04/473/21 від 25.01.2021), рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, відтак, просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке .

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області "Про здійснення державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності" від 13.04.2017 № 36-і, державним інспекторам у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Івано-Франківської області, провідному та головному спеціалістам відділу контролю за використанням та охороною земель у Богородчанському, Галицькому, Тисменицькому, Тлумацькому районах, м. Івано-Франківську та м.Тисмениці управління з контролю за використанням та охороною земель Гуменному О.І. та Маліброді Г.М. доручено здійснити державний контроль по використанню земельної ділянки площею 0,3875 га, кадастровий номер 2610100000:24:002:0015, що розташована за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Г.Мазепи, 146 (а.с.12-13).

У результаті проведення перевірки за дотриманням вимог земельного законодавства встановлено, що площа земельної ділянки, що належить на праві приватної власності ТзОВ "ВРС ЛТД", становить 0,3875 га, одночасно ТзОВ "ВРС ЛТД" збудовано стаціонарну огорожу на земельній ділянці загальною площею 0,5000 га, з якої ТзОВ "ВРС ЛТД" самовільно зайнято земельну ділянку комунальної власності площею 0,1565 га.

За результатами перевірки 04.05.2017 складено акт обстеження земельної ділянки №4.3-13/5 та акт №4.3-12/12 перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки (а.с. 14-18).

Вищезазначені акти підписані директором ТзОВ "ВРС ЛТД" ОСОБА_1 без будь-яких зауважень щодо здійсненої перевірки.

Враховуючи акт перевірки за дотриманням вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки №4.3-12/12 від 04.05.2017, складеним у присутності директора ТзОВ "ВРС ЛТД" ОСОБА_1 , зафіксовано вищевказаний факт, тобто, самовільне зайняття згаданої вище земельної ділянки шляхом встановлення стаціонарної огорожі, що є порушенням вимог ч.1 ст.116, п. "б" ч.1 ст. 211 Земельного кодексу України.

З приводу виявленого порушення, відповідно до Інструкції з оформлення державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 19.01.2017 №6, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 07.02.2017 за № 173/30041, директору ТзОВ "ВРС ЛТД" ОСОБА_1 видано припис від 12.05.2017 за № 4.3-15/3, згідно з яким ТзОВ "ВРС ЛТД" в особі директора ОСОБА_1, зобов`язано усунути порушення вимог земельного законодавства в 30-денний термін, а також складено протокол про адміністративне правопорушення №4.3-16/2 та постанову №4.3-17/3 про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн за порушення ним п. "б" ч.1 ст. 211 ЗК України та ст. 53-1 КУпАП (а.с. 19-25).

Зазначеним порушенням заподіяно матеріальну шкоду, яка у відповідності до розрахунку, проведеного згідно Методики, затвердженої Постановою КМУ від 25.07.2007 №963, становить 68 979,95 грн (а.с. 26-27).

Результати зазначеної перевірки (постанова №4.3-17/3 про накладення на позивача адміністративного стягнення) відповідачем оскаржувались в судовому порядку, проте постановою Івано-Франківського міського суду від 21.09.2017 у справі №344/7077/17, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2018, в позові відмовлено (а.с. 116-123).

На підставі наказу Головного управління від 07.07.2017 №160-ДК "Про здійснення державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності", державним інспектором Гуменним О.І. здійснено державний контроль за дотриманням вимог земельного законодавства, використання та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів шляхом проведення перевірки виконання припису від 12.05.2017 №4.3-15/3. За результатами перевірки виконання вимог припису актом обстеження земельної ділянки від 20.07.2017 № 4.3-13/41 та актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 20.07.2017 №4.3- 12/53, встановлено, що станом на 20.07.2017 ТзОВ "ВРС ЛТД" в особі директора ОСОБА_1, не виконано вимог умов припису від 12.05.2017 за №4.3-15/3 (а.с. 31-38)

09.10.2017 позивач надіслав ТзОВ "ВРС ЛТД" претензію про сплату шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в розмірі 68 979,95 грн, із вимогою у десятиденний строк сплатити зазначену суму, при цьому направлено також відповідний розрахунок шкоди (а.с. 28-29).

У відповідь на зазначену претензію відповідач заперечив факт самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності площею 0,1565 га, в м. Івано-Франківськ, вул. Мазепи, 146 (а.с. 30).

Посилаючись на те, що відповідач добровільно не відшкодував завдану шкоду, позивач звернувся до суду з даним позовом.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.

Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель визначає Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Відповідно до статті 4 Закону, об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.

Відповідно до статті 9 Закону державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом, зокрема:

проведення перевірок;

розгляду звернень юридичних і фізичних осіб.

Відповідно до статті 10 Закону, державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають, зокрема, право:

- безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель;

- давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків;

- складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

Системний аналіз чинних норм закону свідчить про урегульованість проведення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів шляхом проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо додержання вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю спеціальним законом, який регулює виключно спірні правовідносини.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних питаннях, що виникають в галузі використання та охорони земель усіх категорій та форм власності є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, а також її органи на місцях, а саме Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, яке в межах своїх повноважень забезпечує реалізацію повноважень Держгеокадастру на території Івано-Франківської області.

Відтак, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області здійснюючи перевірки спірної земельної ділянки комунальної власності діяло виключно в межах спеціального закону.

Згідно з пунктом "б" ч.1 ст. 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно з ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України).

Статтею 126 ЗК України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, відповідно до приписів чинного законодавства України для користування земельною ділянкою необхідно набути право на це у встановленому законодавством порядку.

Визначення факту самовільного зайняття земельної ділянки містить стаття 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", згідно з якою будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними, вважаються самовільним зайняттям земельних ділянок.

Згідно зі ст. 211 Земельного кодексу України за самовільне зайняття земельних ділянок громадяни та юридичні особи несуть відповідно до законодавства цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Для застосування відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, слід встановлювати у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками і вини), так і ступінь вини.

У розгляді таких справ необхідно враховувати обставини вчинення господарюючими суб`єктами дій щодо оформлення відповідного землекористування та факти своєчасного виявлення контролюючими органами користування земельними ділянками без оформлення правовстановлюючих документів, а також вчинення дій щодо спонукання суб`єкта оформити право землекористування.

Факт порушення відповідачем вимог земельного законодавства щодо використання спірної земельної ділянки встановлено під час перевірки Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області, а саме, що площа земельної ділянки, що належить на праві приватної власності ТзОВ "ВРС ЛТД", становить 0,3875 га, одночасно ТзОВ "ВРС ЛТД" збудовано стаціонарну огорожу на земельній ділянці загальною площею 0,5000 га, з якої ТзОВ "ВРС ЛТД" самовільно зайнято земельну ділянку комунальної власності площею 0,1565 га, про що 04.05.2017 складено акт обстеження земельної ділянки №4.3-13/5 та акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки №4.3-12/12.

Слід зазначити, що результати зазначеної перевірки (постанова №4.3-17/3 про накладення на позивача адміністративного стягнення) відповідачем оскаржувались в судовому порядку, проте, постановою Івано-Франківського міського суду від 21.09.17 у справі №344/7077/17, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.01.18, в позові відмовлено.

Судом у зазначеній адміністративній справі встановлено факт використання відповідачем земельної ділянки площею 0,1565 га комунальної форми власності за відсутності правовстановлюючих документів, тобто, її самовільного зайняття.

За змістом ч.4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факт використання відповідачем земельної ділянки площею 0,1565 га комунальної форми власності за відсутності правовстановлюючих документів, тобто, її самовільного зайняття, не потребує доказування у даній справі.

Виходячи з вищенаведених норм та обставин справи, колегія суддів вважає, що акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, протокол про адміністративне правопорушення та постанова про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, у сукупності є належними та допустимими доказами як протиправної поведінки відповідача у вигляді самовільного зайняття спірної земельної ділянки, так і наявності вини останнього.

Слід зазначити, що саме відповідач, всупереч положенням діючого законодавства, приступив до використання спірної земельної ділянки за відсутності належним чином оформлених документів щодо права оренди/користування ними.

Діючи розумно та обачливо, відповідач мав би передбачити ризик настання для себе певних негативних наслідків використання земельних ділянок без оформлення відповідних речових прав на них в порядку та на умовах, що визначені законом.

Порядок визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок визначений постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 №963 "Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття та знесення ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу".

Розрахунок шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки відповідно до вказаної Методики не передбачає застосування будь-якого періоду, за який відбулось правопорушення.

Згідно з розрахунком Головного Управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, розмір шкоди, заподіяної відповідачем внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,1565 га становить 68 979,95 грн.

Заявлений до стягнення розмір шкоди у даній справі ґрунтується на розрахунку у відповідності до положень п. 7 вказаної Методики (а.с.26-27).

При цьому, суд звертає увагу, що статтею 56 Закону України "Про охорону земель" визначено, що юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Проаналізувавши вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність звернення позивача із даним позовом та про обґрунтованість розміру заявленої до стягнення шкоди 68 979,95 грн.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем подано суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (а.с. 105).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

Отже, підставами для відмови в позові у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду; закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду; відсутність поважних причин його пропуску; заява сторони у справі про застосування позовної давності.

Позивач стверджує, що в даному випадку ним позовна давність не пропущена, оскільки акт обстеження земельної ділянки №4.3-13/5 та акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки №4.3-12/12 не є процесуальними документами, від дати яких слід обчислювати початок перебігу позовної давності. Натомість строк позовної давності потрібно застосовувати з дня набрання чинності постанови від 19.05.2017 про накладення адміністративного стягнення, оскільки така виноситься за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, та є тим документом, яким встановлюється винність особи, розмір штрафу та матеріальна шкода за вчинення нею правопорушення.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до приписів ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом ст. 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

При розгляді даної справи, судом встановлено, що 04.05.2017 уповноваженими особами позивача було здійснено обстеження спірної земельної ділянки, за наслідками чого було складено акт обстеження земельної ділянки №4.3-13/5 та акт №4.3-12/12 перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки. Тобто, про порушення відповідачем земельного законодавства позивачу стало відомо під час здійснення державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства саме 04.05.2017, відтак, з цього моменту починається обрахунок строку позовної давності.

Твердження скаржника про те, що вищезазначені акти не є процесуальними документами, від дати яких слід обчислювати початок перебігу позовної давності, судом відхиляються, оскільки згідно з ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, в даному випадку, перебіг строку позовної давності розпочався 04.05.2017 та на момент звернення позивача 08.05.2020 до господарського суду з даним позовом сплинув.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відтак, колегія суддів зазначає, що оскільки за наслідками розгляду даної справи судом позовні вимоги позивача визнані обґрунтованими, проте, з огляду на заяву відповідача про застосування строку позовної давності та ненаведення позивачем обгрунтувань поважності причин пропуску позовної давності, тому суд, на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України, правомірно відмовив у задоволенні позову.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, не знайшло свого підтвердження, в зв`язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, наведені в апеляційній скарзі, та доказів, які б спростовули правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Оскільки, апеляційна скарга до задоволення не підлягає, то відповідно понесені судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за скаржником.

Керуючись, ст.ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 22.10.2020 у справі № 909/374/20 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.288 ГПК України.

5. Справу повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді Г.Т. Кордюк

Б.Д. Плотніцький